Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 березня, 2011   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

Простір підпілля

Історія криївки
Матеріал друкованого видання
№ 9 (174)
від 4 березня, 2011
Простір підпілля

Вітчизняний націоналістичний рух від моменту свого організаційного оформ­­лен­­ня чітко й недвознач­но декларував прихильність до нелегальних методів боротьби проти держав, що контролювали в міжвоєнний період землі, заселені українцями. Підпільне становище, з одного боку, ускладнювало націоналістам життя, а з другого – робило зайвими компроміси з окупантами. Ще в довоєнний період найширшу роботу ОУН зуміла розгорнути на українських етнічних землях, які входили до польської держави. Відтак саме в Західній Україні в 1930-х було зафіксовано спроби створити перші криївки. 

До другої світової
 
Наголосимо, що ані тоді, ані в 40–50-х роках минулого століття криївка не була звичайною землянкою, відомою ра­­дянсь­­ким телеглядачам із художніх фільмів про червоних партизанів. Це мав бути справді надійний сховок, не помітний сторонньому оку, але зручний для обслуговування потреб підпі­­льників. Перші такі точки, ство­­рені в 1930-х роках, придалися насамперед для розміщення нелегальних друкарень та зберігання забороненої польською владою друкованої продукції. Зокрема, від весни 1931-го до січня 1934 року в селі Конюхові неподалік Стрия діяла друкарня Крайової екзекутиви, керував якою Іван Чубко. Була вона в підземному приміщенні під стодолою в господарстві члена ОУН Миколи Мельника. Забезпечували її функціонування щонайменше десяте­­-
ро осіб, які, проте, не перебували постійно в криївці, а з’яв­­лялися туди для технічної роботи. На початку 1934-го підпільників викрила польська поліція.
 
Наприкінці того-таки року нова друкарня запрацювала у криївці в Добровлянах, знову ж неподалік Стрия. Нею опікувався член ОУН, пізніше – відомий у діаспорі історик і публіцист Петро Мірчук. Та вже 1935-го підпільну друкарню Крайової екзекутиви ОУН було перенесено до села Мужилів на Підгаєччині. Її організатором став відомий у майбутньому керівник націоналістичного підпілля в Україні Василь Кук. Цієї криївки поляки так і не виявили, вона успішно діяла аж до вересня 1939-го. Окрім криївки в Мужилові, Кук 1937 року розпорядився обладнати під нелегальну друкарню ще одну в селі Угринів, яка теж справно виготовляла оунівські листівки, бюлетені, навчальні матеріали та брошури аж до приходу більшовиків. 
 
Вересень 1939 року ознаменувався радикальними змінами в житті Західної України. Після локальних повстань та нападів на польські військові й поліційні підрозділи оунівці зібрали певну кількість зброї (вісім тисяч гвинтівок, пістолетів і кулеметів, сім гармат, один танк, вісім літаків). Усе це слід було якось заховати, аби воно не стало легкою здобиччю червоних «визволителів». Відтак з’являється новий вид криївок – криївки-склади зброї. Їх, як і друкарні, облаштовували зазвичай у селах: непомітно будували тоді, коли хтось із членів або симпатиків ОУН споруджував нову хату, стодолу, погріб чи хлів.
 
Так само місця під склади боєприпасів чи друкарні облаштовували й на початку німецької окупації. 1943 року, коли кількість повстанських відділів стрімко зростала, поширилася практика створення криївок для складування харчових запасів, одягу, взуття, засобів гігієни тощо.
 
Від другої половини 1943-го командуванню УПА й керівництву ОУН ставало дедалі очевидніше, що найближчим часом більшовицьку владу буде реставровано на всій території України. Отже, підпілля мусило перечекати прохід фронту й продовжувати боротьбу в умовах радянської дійсності. Наприкінці 1943 року на Волині, а 1944-го і на Галичині починається етап масового спорудження криївок.
 
Час активного будівництва
 
Потреба у величезній кількос­­ті підземних сховків у 1943–1944-му дуже часто позначалася на якості будівництва. Криївки нерідко виходили примітивними, недозамаскованими, що призводило до викриття енкавеесівцями та смершівцями. Як і в попередні роки, за своїм функціональним призначенням це були здебільшого склади. Однак вражають неймовірна кількість і часто-густо чималі розміри цих об’єктів.
 
Службовці СМЕРШу 1-го Україн­­ського фронту лише навесні 1944 року викрили на Волині 530 криївок-складів (135 – зі зброєю, 369 – із продовольством, 26 – із військовим майном). У цих сховищах було майже 170 тонн зерна, 17 тонн солі, 29 тонн інших продуктів. Повстанці збудували криївки, в яких зуміли вмістити 4 автомобілі, 12 гармат, 35 мінометів, майже тисячу одиниць стрілецької зброї, сотні тисяч патронів, тисячі гранат, мін тощо. А загалом упродовж 1944 року енкавеесівці й смершівці знай­шли на волинських землях близько 800 складів-криївок. Це означає, що до приходу радянської влади підпілля й повстанці в цьому регіоні спорудили щонайменше тисячу великих схованок. 
 
Більшість тодішніх криївок, як випливає з радянських звітів, були під землею, вхід до них вів із діючих або покинутих господарських приміщень (стодоли, клуні, хліви). Криївки влаштовували зазвичай у селах та хуторах, що лежали неподалік лісових масивів. Тоді вони ще не були пристосовані для тривалого перебування в них людей.
 
«Воїни підземелля»
 
Намагання боротися проти сталінського СРСР партизанськими методами впродовж 1944–1945 років призвело до надмірних утрат у повстанських відділах і структурах підпілля (коли вірити радянським звітам, вони мали б сягнути загалом аж 230 тис. осіб). Керівництво ОУН та командування УПА мусили переходити до підпільно-ди­­версійних методів роботи, що передбачали дроблення більших військових відділів, обмеження бойових операцій, посилену увагу до агітації та пропаганди. Перед підпіллям постала проблема розміщення в криївках людей (особливо узим­­ку) і технічних засобів. Тож від 1945–1946 років ці споруди помітно вдосконалюються. Вони відіграють роль шпиталів, штабів, казарм, тимчасових або тривалих схованок на одного чи кількох підпільників, зв’язкових пунк­­тів тощо. Аналізуючи різновиди криївок, радянські спецслужбовці створили близько тисячі схем, у яких було відображено найтиповіші форми підпільницької архітектури.
Найпростішими за своєю конструкцією були криївки, призначені для пунктів зв’язку та зберігання архівів. Їх зазвичай влаштовували в лісі, тож вони були практично не пристосовані для життя. До відносно нескладних з інженерного погляду конструкцій слід віднести криївки на горищах житлових будинків, господарських споруд або церков. Вони здебільшого вміщували одну чи кілька осіб і служили тимчасовими схованками.
 
Найскладнішими були криївки, влаштовані в землі й розраховані на доволі велику кількість людей, які ма­­ли жити й працювати без виходу назовні впродовж чотирьох–п’яти місяців (шпиталі, підпільні дру­­карсько-видавничі осередки, штаби то­­що). Вони мали кілька виходів, вентиляційну систему, пічне опалення й дрова, автономні кри­­ниці, склади із провіантом та медикаментами, запаси нафти або гасу, достатню кількість зброї, технічні засоби для тиражування пропагандистської літератури, туалетні приміщення, житлові кімнати, дво- або триповерхові нари для спання, радіоприймачі з автономним живленням, ручні динамомашини тощо.
 
Будівництво таких криївок могло тривати кілька тижнів. Найскладнішим завданням було замаскувати десятки кубометрів викинутого ґрунту (якщо криївку робили в селі чи на хуторі, то викопану землю виносили на городи й зверху маскували «рідною», а якщо в лісі – її скидали до річок, ровів та балок і прикривали дерном або сухим листям). Крім того, слід було належно заховати вхід і отвори для від­­душин та димарів.
 
Однією з перших капітальних точок, яку емдебістам вдалося виявити й знищити в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1946 року, була штабна криївка керівника Карпатського крайового проводу ОУН Ярослава Мельника («Роберта»). Вона складалася із двох добре обладнаних кімнат основного приміщення й тунелю, який вів до окремого таємного виходу в балку.
 
Осередки пропаганди
 
Описуючи велику криївку Го­­ловного осередку пропаганди (ГОСП), у якій наприкінці 1940-х працював Петро Федун («Полтава»), підпільниця М. Савчин згадувала: «Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. Стеля похила, задня стінка вища за передню, в якій було вставлене вікно. Перед вік­­ном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно – всередину бункера. Мати денне світло було дуже важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати. Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. Їх завжди охороняла варта. Бункер ГОСПу був набагато просторішим за пересічні бункери підпільників. Він складався із двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були ви­­дов­­бані харчовий магазин (склад), а подалі – туалет (…) У кожній кімнаті було радіо, по два двоповерхових ліжка, дов­гий стіл, за яким могло свобідно працювати по п’ять осіб. У кутку був столик з друкарською машинкою (…) В одній кімнаті була кухня з плитою нормальної величини».
 
Сам Петро Федун одну зі своїх статей за 1949 рік також почав описом власної криївки: «Глибока осіння ніч. Партизанська землянка в одному з лісових масивів Західної України. Субота. В куті землянки, за «заслоною» з плащ-палатки, повстанці закінчують свою потижневу «лазню». Ясно горить столова лямпа. На одній зі стін поблискує розвішана зброя. На полицях при другій стіні – бібліотека, пакети підпільних листівок, політично-про­­пагандист­сь­ких плакатів, під­­пільної преси. Зразу біля столу – радіоприймач. У всьому цьому – нічого особливого. Так виглядають сотні, коли не тисячі землянок на величезній частині української території».
 
Хоча не в усіх повстанських криївках панувала така ідилія. Дуже часто підземні схованки були тісними, вогкими, з поганою циркуляцією повітря. Та найгіршим випробуванням ставали перевантаження нервів, відчуття постійної смертельної небезпеки, життя у фактично готовій могилі. Єдиними ліка­­ми від нервового виснаження, фізичної втоми чи божевілля під час багатомісячного перебування під землею була постійна, чітко розпланована праця. 
 
Незважаючи на величезні старання, жертовність і впертість підпілля, до середини 1950-х років його було знищено як організовану структуру. Більшість криївок виявили і знешкодили органи радянської держбезпеки. Лише деяким зразкам підпільної архітектури пощастило дожити до здобуття Україною незалежності. Проте ідея криївок не зникла… Радянські інструктори, отримавши колосальний досвід на боротьбі з підпіллям, щедро ділилися інформацією про будівництва бункерів із комуністичними партизанами В’єт­­­­наму, які довели цю справу майже до ідеалу, споруджуючи цілі підземні міс­­та в джунглях. 
 
ЦИТАТА
 
Криївка зблизька
Керівник пропаганди проводу Карпатського краю Михайло Дяченко («Гомін»): «Почорнієш від самого страху. Пам’ятаєш, що земляна печера може стати тобі будь-якої миті могилою. Вийти звідси живим, якщо Ванька кине до середи­­ни кілька гранат, практично неможливо. Але не думай, що тільки від страху потемніло б в очах. Ні, тут куди не глянеш – скрізь темно. На стелі чорна обшивка. Вона там має бути, бо зі стелі ллється вода як із решета. А це не надто приємно, коли вода тече за комір. Підлога також чорна. Води вистачає, але біда в тому, що брудної води після миття немає куди подіти. Ну, а якщо такі справи з підлогою, то не набагато кращі і з нашими обличчями. Вони зараз також чорні, бруду на них – хоч руками відгрібай».
22 січня 1952 рок.
 
 
ДОКУМЕНТ ЕПОХИ. Схеми криївок застосовано згодом комуністами у В’єтнамі 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено