Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 березня, 2011   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

Культ предків

Генеалогія набуває все більшої популярності поміж українців, проте слабке технічне оснащення архівів не дає можливості відновленню родоводу перетворитися на поширену практику
Матеріал друкованого видання
№ 9 (174)
від 4 березня, 2011
Культ предків
з приватного архіву Ігоря Розкладая

«Хто може одразу згадати повне ім’я та прізвище, а також дату й місце народження своїх бабусі та дідуся?» – співробітниця одного з харківських архівів Наталя щоразу запитує про це студентів під час екскурсій. Результати приголомшливо погані: в українських сім’ях не культивується знання про рід. Хоча кількість охочих заглибитися в історію власної родини стрімко зростає останні 20 років. «До початку 1990-х генеалогією практично ніхто не цікавився», – каже архівіст. За її спостереженнями, вивчення родоводу в Україні переживає бум – для цього є історичні передумови.

Штурм архівів
 
«До нас йдуть усі соціальні групи – розповідає Наталя. –  Люди прагнуть дізнатися не лише походження предків, їх цікавить усе: від чого помирали, чи мали спадкові хвороби, чи були гарні, багаті та підприємливі, якої були національності, чого досягли. Архіви переповнені дослідниками родоводів».
 
 «Базові документи для досліджень генеалогії – це метричні книги, у яких фіксували хрещення, шлюб і смерть, – каже керівник навчальної лабораторії історичних досліджень НаУКМА Тетяна Люта. – Масові православні джерела генеалогії сягають середини ХVІІІ століття, греко-католицькі та католицькі – ХVІІ століття. Масиви метричних книг збережені, хоча й із втратами. Наприклад, Полтавщина дуже постраждала під час Другої світової, але на Київщині та Чернігівщині матеріали досить успі­шно збереглися. Окрім того, є ще сповідні розписи, ревізії – це теж інформація для досліджень. Шанс вивчити свою генеалогію має кожен. Інша річ, що ця марудна робота потребує посидючості та великої волі». 
 
Відносини дослідників та архіву сповнені взаємних нарікань. «У нас вельми обмежений доступ до архівів, – розповідає Люта, – через традицію закривання інформації. Дослідження київських ревізій дуже проблематичні, я багато років не можу дістати ці дані в обласному архіві через проблеми зберігання матеріалів». Архівісти ж пояснюють, що полегшити роботу не дає брак відповідних технічних умов. «Документи унікальні – в одному екземплярі. Церква могла вести метричну книгу протягом десяти років, тобто документ подеколи містить 1,5–3 тис. листів. Технічний співробітник архіву має перерахувати кожну сторінку в книзі, перевірити сургучні печатки до і після вашої роботи з нею. Тому технічно забезпечити людей таким матеріалом архів не може. І дослідники не задоволені, і ми не можемо допомогти. А на сканування чи оцифровування не маємо коштів. Бракує громадської організації, яка налагодила б спів­працю з архівом, акумулювала б та аналізувала б генеалогічну інформацію», – вважає Наталя.
 
Кроки пошуку
 
«Коли приходиш на цвинтар до рідних й починаєш вчитуватися у прізвища на пам’ятниках, усвідомлюєш, що належиш до роду, який був споконвічно, – киянка Марина Сенчило пригадує початок свого захоплення пошуками родоводу. – Потім заговорила бабуся, стала розповідати те, про що раніше мовчала: про голод, війну, як усе це було насправді, без пафосу. Я зрозуміла, що все неоднозначно і в цьому треба розібратися».
 
Найчастіше пошуки родоводу починаються з власної родини. Спершу треба зібрати всі наявні вдома документи: свідоцтва про народження, шлюб та смерть. Не менш важливо опитати родичів щодо дат та місць народження предків, тлумачення фотографій і спогадів. «Мене зацікавила невідповідність свідоцтва про народження моєї прабабусі розповідям бабусі, – пригадує Марина. – Документ, який я знайшла, було виписано в Березняках на Черкащині, а бабуся розповідала, що в дитинстві гралася метрикою з двоголовим орлом, у якій місцем народження значився Катеринослав. Так я дізналася, що прабабуся насправді народилася в Дніпропетровську, але це ще потрібно довести».
 
Коли ж інформацію в родині зібрано, варто продовжити пошук у джерелах. До них належить не лише розгалужена мережа українських та іноземних архівів, у яких можна отримати певні відомості через листування, а й військові комісаріати, Товариство червоного Хреста. Марині підтвердити інформацію виявилося непросто, точніше кажучи, задорого. «Рік народження прабабці – 1900-й. На той час у Катеринославі було, за різними джерелами, близь­ко 14 церков. Щоб знайти дату її народження, треба переглянути всі метричні книги. Якщо послугу замовити фахівцям із генеалогії, це коштуватиме недешево: від $20 за одну книгу, але збереже ваш час. Натомість, офіційно звернувшись до архіву, це можна було зробити приблизно за 186 грн, але я мала довести документами свій зв’язок із прабабусею. На жаль, вони не збереглися». 
 
Ресурси інтернету також можуть бути джерелами інформації. Розібратися в них допомагають портали, присвячені генеалогії, де детально розписано можливості пошуку й підводні камені цього невичерпного процесу. Якщо родичі загинули в Першій світовій війні або зникли безвісти в Другій, репресовані чи відправлені на примусові роботи, кожну категорію потрібно шукати в належному місці.
 
Юрист і модератор генеалогічного порталу «Родовід» Ігор Розкладай дослідив свій рід до дев’ятого коліна. «Усе почалося в 2007 році із запиту до Центрального державного історичного архіву в Києві щодо моєї прабабці, – розповідає Ігор. – Перший шок – ми знали неправильну дату її народження. Відтоді я почав працювати з архівами, переважно дистанцій­­но». За три роки витратив на них близько 3 тис. грн, не враховуючи вартості поїздок. Але зважаючи на те, що послуги приватних фірм обійдуться в 500 грн за інформацію про одну людину, то Ігор чимало заощадив, адже у його родоводі понад 300 осіб. 
 
 «Генеалогія – це переосмислення історії, – вважає Розкладай. – У школі викладається вихолощена історія, яка дає загальні уявлення. А коли ти починаєш на мікрорівні все це вивчати, можеш якщо не виправдати, то зрозуміти, чому люди так діяли. Родоводом треба займатися в старшій школі – це сприяло б зацікавленню учнів історією як такою». 
 
Мазепа-рід
 
«Якось до мене прийшов чоловік на прізвище Мазепа, який захотів відновити свою генеалогію, – пригадує Тетяна Люта. – Я запов­­нила анкету й поїхала спочатку до архівів Рівненської та Житомирської областей, а потім до Теслугова під Берестечком на Волині, де й знайшла основ­­ну частину метричних книг». Поки Тетяна розповідає, Ігор Мазепа демонструє кілька гілок свого родинного дерева: бажання перевірити походження прізвища завело доволі далеко. «Знайшли лю­­дей у його роду 1705 року народження, – продовжує Тетя­­на, – це ще був живий Іван Степанович. Записи про смерть 1756-го року дозволяли вирахувати дати народження окремих представників. І ці люди звалися в селі Гетьманчуками. Такого прізвища там немає. Напевно, вони з роду гетьмана. Але ким були ті люди – цього ми, напевно, ніколи не встановимо. Можемо сказати, що є Адам Мазепа, Степан Мазепа, Василь Мазепа, Олехно Мазепа та інші. Усі вони волинські шляхтичі, але вибудувати їх у єдину генеалогічну послідовність не можемо». 
 
Тим часом у 2008-му Ігор та Микола Мазепи створили міжнародну громадську організацію «Родина Мазеп», щоб об’єднати рід. «Найчастіше Мазепи зустрічаються на Волині, Київщині та на півночі Чернігівщини, – розповідає Ігор. – Звідти походить Ісаак Мазепа, який був прем’єр-міністром УНР. Журналістка Анна Політковська, у дівоцтві Мазепа, теж походить із чернігівської гілки. На сьогодні, за моїми підрахунками, в Україні мешкає близько 3 тис. Мазеп, із яких приблизно 1,2 тис. – чоловіки і 1,8 тис. – жінки. Це чотири сотні родин. Ще від 500 до 1000 Мазеп живуть у Росії, Польщі, Канаді, Аргентині, Бразилії, міс­ті Батурин під Новосибірськом... Завдяки інтернету з ними можна спілкуватися. Понад 230 Мазеп в «Однокласниках», 50 на Facebook». 
 
Має організація й місію – поліпшення реноме українського гетьмана та донесення правди про нього до міжнародної громадськості. «Ми намагаємося дати всім членам роду розуміння того, що вони належать до однієї родини, якось пов’язані між собою, – продовжує Ігор, – у різних сторіччях. Наприклад, далека сестра мого батька викладає в школі Радивилова, а в її класі навчається Сергійко Мазепа. Вона вважала його однофамільцем, поки не подивилася родове дерево. Так довідалася, що це її родич у сьомому поколінні. Село Бордуляки поруч із Теслуговим, який ми досліджували. Але перше село на Галичині, а друге вже на Волині. Між ними пролягав кордон між Російською імперією та Австро-Угорщиною, тому в Бордуляках усі Мазепи – греко-католики, а в Теслугові – православні. Насправді ж це родичі, пов’язані кількома поколіннями раніше». 
 
Потенційна можливість відшукати цікаву інформацію про свій рід є в кожного, хоча на це таки треба наважитися. Адже дані цілком можуть виявитися як радісним відкриттям, так і неприємним сюрпризом, який одразу перетвориться на скелет у шафі.
 
ЧЛЕНСЬКИЙ КВИТОК. Кожен документ, який зберігся в родині, може бути джерелом унікальної інформації
 
Невигадані історії
 
Співробітниця одного з харківських архівів розповіла Тижню про голлівудські сюжети, які розгортаються на сторінках архівних документів:
 
Якось до архіву надійшов лист від адвоката, громадянина Швейцарії, якому на той момент було за 80. Він народився 1913-го в Женеві у російській родині, але 1916-го його мати, яка походила з Харкова, з якихось причин повернулася на батьківщину й зникла. Через більш ніж 80 років він поцікавився в нашому архіві, куди вона зникла. Упродовж листування, яке тривало три-чотири роки, з’ясувалося ось що. Дід цього адвоката походив із Валківського повіту Харківської губернії. Він був кріпаком, але через десять років після скасування кріпацтва не просто розбагатів, а став мером міста Валків. Згодом переїхав до Харкова й побудував у центрі міста маєток. Закохався в дівчину, у результаті народилися дві позашлюбні дитини на додаток до трьох шлюбних. Він удочерив обох, дав їм чудову освіту. Одна з них і була матір’ю швейцарського адвоката. Вона поїхала відпочивати до Швейцарії, де познайомилася зі смоленським дворянином. У Женеві наречені одружилися й народили дитину. Але наприкінці 1916-го помер її батько і вона приїхала до Харкова ділити спадщину. Далі 1917 рік, революція, зв’язок із Швейцарією перервався. А в Харкові в цей час відбувалися дивні речі. Брат позашлюбних доньок написав листа, що обидві його сестри збожеволіли, мовляв, у них однакові симптоми. Їх запроторили до психіатричної лікарні, з якої вони вже не вийшли. 1941 року були розстріляні німцями. А чоловік у Швейцарії так і не дізнався, куди зникла його дружина. Ось вам доля однієї родини: тут і скасування кріпацтва, і підйом промисловості наприкінці ХІХ століття, і революція, і 1941-й, і гітлерівська політика щодо знищення божевільних. 
 
***
Одного разу до мене звернулося подружжя. Чоловік хотів дізнатися, чи було його діда репресовано, а його дружина цікавилася своїм дідом, який походив із того самого села. Я довідалася, що дідуся цього чоловіка було таки репресовано, а свідчення проти нього давав, зокрема, дід дружини. Проте я не змогла цього озвучити, адже чоловік зробив запит лише про свого діда.
 
***
Працюючи над документами, я випадково знайшла у справі репресованого родича допит своєї бабусі, яку викликали як свідка. Я багато разів працювала зі справами репресованих, тож мені відомо, як люди ламалися під час допитів. Бабусю я знала як принципову людину, але коли натрапила на цю справу, не могла наважитися її прочитати. А раптом виявиться, що і її зламали? Не хотілося читати такого про близьких людей. Я відклала справу, але через деякий час таки прочитала: бабуся поводилася настільки достойно, що я ще раз нею захопилася.
 
Шлюбний обшук. Документи, які засвідчували, що наречені не є родичами, трапляються в архівах нечасто, зокрема через виконання планів заготівлі макулатури за радянських часів
 
 
ПРАРОДИЧІ. Дане фото зроблене в 1920-х роках у Фастові
 

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено