Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 березня, 2011   ▪   Версія для друку

Правдива історія України буде написана

Історію перетворили на політику. Здається, базуватися на фальшивій історії можуть лише фальшиві політики, для яких немає більшого лиха, як принцип, що «чиста мета вимагає чистих рук»
Матеріал друкованого видання
№ 9 (174)
від 4 березня, 2011
Правдива історія України буде написана

Рік тому, 25 лютого 2010 року, не стало Ярослава Дашкевича, чи не найяскравішого історика старшого покоління, який за радянської доби не зламався під тиском ідеології, а за часів незалежності став одним із найактивніших пропагандистів люстрації історичної науки. Тиждень публікує один із його виступів – 20 травня 1994 року в Києві, під час вручення йому премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. На превеликий жаль для української гуманітаристики, деякі критичні тези Дашкевича не лише зберегли актуальність до сьогодні, а й набули ще більшої гостроти.

 

Був я поганим істориком, бо намагався писати й говорити правду – правду про Україну і українську націю – не лише чужинцям, а й власному народові. Усі розуміють, що так робити можуть лише погані й нерозважні історики. Був я поганим істориком ще й тому, що не був покірним і не намагався нікому служити, крім України і українського народу. Думаю, ці мої риси добре підгледіла «Літературна Україна», повідомляючи про присудження премії імені Антоновичів. Фраза «а ще історик», яку застосувала до мене газета, стала популярною. Для мене вона пролунала цікаво: це так, немов би пролізла чорна вівця до білесенької отари.

 
Такою чорною вівцею я був досить довго – і на це не скаржуся. Хоча сім найкращих років молодості пішло на в’язниці й спецтабори, вони виховали мене громадянином. Хоча 16 років забрало у мене безробіття – саме вони, хоч як парадоксально, зробили мене вченим. У науці, в боротьбі за історичну правду я ніколи не міг скаржитися на самітність, біля мене завжди були приязні душі українців та вірменів, литовців, латишів та естонців, росіян та поляків, євреїв та німців, французів та швейцарців, татар і навіть уйгурів та японців. Правда, українці були різні: також такі, що переходили на інший бік вулиці. Тепер вони переважно низько кланяються.
 
Незважаючи на дуже сердечні відносини з представниками багатьох націй, вченим-інтернаціоналістом, чи, як тепер модно, космополітом, я не став. Ніколи я не проповідував любов і дружбу між народами, вважаючи, що взаємна пошана і справжня рівноправність – це той ідеал, до якого без зайвого фарисейства повинні прямувати всі.
 
Кілька слів хочу присвятити проблемі, яка, здається, для всіх нас досить близька, а для мене часто дуже болюча. Історія й політика. Хоча я глибоко переконаний у тому, що політичні відносини між Україною та її близькими й далекими сусідами повинні будуватися в першу чергу на сучасних реаліях, історичне минуле, історичні традиції – справжні чи вигадані, а то й зовсім фальшиві – не раз використовують як зброю проти української нації й держави. Це відбувається не лише за кордонами нашої держави, де постійно вирують брудні потоки очорнювання українського народу, а також і тут, в Україні, в багатьох її регіонах, в яких тривають антиукраїнські експерименти.
 
Мені дуже часто стає соромно за сучасних справді українських політиків та за дипломатів, за їх беззахисність та, відверто кажучи, за їхнє незнання, особливо у ті моменти, коли Україні намагаються накидати дискусію на історичні теми: про виникнення (а частіше про невиникнення) українського народу; про нібито бездержавність українців; про, здається, нічим не обґрунтовані кордони держави; про відсутність української культури. Вражає безборонність і наукова безпомічність тих, що вважають себе навіть видатними політиками. Вочевидь, їм вистачає переконаності в тому, що вони самі творять історію (але про те, яку саме історію вони творять, говоритимуть історики в майбутньому). Події, зокрема останніх днів, говорять, що українським політикам, може, варто було б усе ж таки повчитися історії, історії політичних рухів і організацій зокрема.
 
Щоправда, незнання й нерозуміння об’єктивної історії – це вада не лише українських політиків. Хвиля антиісторизму, заперечення доцільності й мора­­льно-етичного значення історії докочується із Заходу до України. Неважко зрозуміти причини, чому історію найновішого часу – XX століття – в комплексі викреслюють із навчальних планів багатьох західних університетів, розчленовуючи її на окремі вузькі питання, підміняючи соціологією, політологією. Причини досить прозорі: політична історія XX століття в цілому одна з найкривавіших і найчорніших в історії людства, це історія геноцидів і етноцидів, історія безмежної корумпованої політичної верхівки в багатьох державах, історія кривавих злочинів, недотримання договорів, панування політично-кримінальних мафій. Тому простіше було оголосити, що новітня історія не існує. Тому в Україні з її десятками тисяч кваліфікованих і титулованих істориків партії ніхто не береться написати історію злочинної комуністичної організації. Ніхто не береться писати об’єктивну, неполітизовану історію всіх брудних справ, якими в різних країнах займалися диктатори й президенти, вожді й спасителі народу, уряди і парламентарії.
 
Бо хто ж платитиме таким історикам, які ламатимуть канонізовані табу й прискіпливо копатимуться в історії злочинів і зрад XX століття, зокрема злочинів і зрад щодо української нації.
Історію перетворили на політику. Здається, базуватися на фальшивій історії можуть лише фальшиві політики, для яких немає більшого лиха, як принцип, що «чиста мета вимагає чистих рук».
 
Незважаючи на все це, вірю, що правдива історія України, історія боротьби української нації з окупантами й колаборантами всіх мастей за побудову справді незалежної Української держави буде написана і стане настільною книгою кожного чесного політика, чесного державного діяча, кожного українця.
 
До цього закликаю тих істориків-непристосуванців, які ще не втратили віру в свій народ та в краще майбутнє нашої держави.
 
1994 рік
 

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено