Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 листопада, 2016   ▪   Олеся Гунько   ▪   Версія для друку

Гарет Джоунз – самовидець янгола голоду

Чого очікувати, коли безстрашно викриваєш систематичне геноцидне вбивство мільйонів людей?
Гарет Джоунз – самовидець янгола голоду

Ти можеш очікувати бути затаврованим як «брехун» у найпрестижнішому виданні Сполучених Штатів. Ти можеш очікувати ймовірно бути вбитим бандитами на догоду змовникам, які вчиняють однаково колосальні, жахливі злочини проти людяності. І ти можеш бути зрадженим навіть після твоєї смерті і викресленим із існування найближчим другом та колегою».

Так розпочинає свою статтю про Гарета Джоунза Мартін Сіф – журналіст та історик, тричі номінант Пулітцерівської премії, який упродовж 24 років як кореспондент для The Washington Times and United Press International підготував репортажі з понад 70 країн та висвітлив 12 війн.

Те, що ім’я Гарета Джоунза маловідоме сучасному українцеві не є дивним, адже про Голодомор як про геноцид – цілеспрямоване масове винищення народу говорити вголос і офіційно стали не так давно – рівно 10 років тому Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років як геноцид українського народу.

Власне, сам термін «геноцид» для означення злочинів сталінського комуністичного режиму проти українців ввів у правничу термінологію РафалЛемкін (1900 – 1959) – фахівець із міжнародного права, що присвятив життя роботі над концепцією  Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, прийнятої Асамблеєю ООН у 1948 році. Цитата із доповіді Лемкіна до 20-ї річниці пам’яті Великого Голоду в Україні «українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія - все є інакше. ...Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть» продовжує залишатись актуальною і набуває нового звучання у контексті російської агресії проти України останніх років. Щоправда, зараз українцеві доводиться опиратись не колективізації, а захопленню територій, нав’язуванню чужих цінностей, намаганню зламати його волю. І він так само, як і 80 років тому, приймає «радше депортацію і навіть смерть».

Читайте також: «Дайте хліба, бо діти помруть з голоду, а не дасте, то силою прийдеться взять!..»

Схоже, потреба боротись за право ідентифікувати себе як українця передається генетично із покоління в покоління, як своєрідний меседж предків прийдешнім після них, що жити вільно на своїй землі – не данність, а результат нескінченної боротьби. Більше того, той, хто ступає на її шлях, змушений нести свою ношу до кінця. Як хрест. Чи, як знамено.

Така ж доля була вготована й молодому журналістові з Уельса, успішному випускнику Кембриджа, поліглоту – Гарету Річарду ВоенуДжоунзу, якого випадок звів із Україною, і досі достеменно невідомі причини, які забрали у нього життя у самому розквіті сил. І зараз виглядає доволі символічним, що у інтерв’ю, яке встигла за життя дати українському виданню племінниця Джоунза – Маргарет Сіріол Коллі, вона проводить паралелі, порівнюючи Уельс та Україну: «Уельс — країна з досить драматичною історією, яка зазнавала на собі тиск з боку Англії впродовж більше тисячі років. В Уельсі таки збереглася рідна мова, нація гордиться тим, що вона походить саме з цієї землі. Іноземці й досі називають нашу країну Англією або Англо-Саксонією, так само, як і ми на Заході часто називаємо і Україну, і Росію тільки Росією. Така вже данина традиції, але насправді це не так. Є англійська нація, а є нація Уельсу, є українці, а є росіяни».

Чи міг передбачити Джоунз, що омріяна поїздка до країни із розповідей його матері (Енні Гвен Джоунз працювала репетиторкою онуків валлійського підприємця Джона Юза, на честь якого «дивовижне містечко на 50 тисяч осіб» отримало свою назву, а згодом стало містом, відомим нам як Донецьк) матиме визначальний вплив на його подальшу кар’єру, а намагання сказати правду – коштуватиме йому професійної репутації та імені. Ім’я, яке ми сьогодні маємо витягти із забуття, аби справедливість, якої він вимагав для українського народу, що потерпав від голоду, сьогодні була застосована до нього.

Для історії, як відомо, не характерний умовний спосіб дієслова, проте, вона часто, на жаль, приймає умовну правду. А ще, прийнято казати, що історію пишуть переможці. Що ж, якщо винищення 10-ти мільйонів людей (цифри різних досліджень коливаються від 6-ти до 16-ти мільйонів) вважати перемогою, тоді можна зрозуміти (не прийняти, а зрозуміти) факт присудження Пулітцерівської премії головному опонентові Джоунза, «апологету Сталіна» Уолтеру Дюранті.

Відомо, що під тиском громадськості та критики західних істориків з вимогою відкликати нагороду Дюранті газета New York Times надсилала аналіз номінованого репортажу цього журналіста до Ради Пулітцера. Аналогічно, й доктор Маргарет СіріолКоллі, згадувана уже нами племінниця пана Джоунза, надсилала листа Пулітцерівському комітету із вимогою анулювати премію «мерзотника, який вів кампанію на підтримку сталінського Радянського Союзу зі сторінок найпрестижнішої газети у США, New York Times, дискредитуючи її дядька за спроби чесно виконати своє призначення як журналіста — розповісти людям правду». Проте ці заходи не мали успіху – рішення Ради, опубліковане 2003 року, визнає, що «дописи пана Дюранті 1931 року, оцінені за стандартами сьогодення, мають серйозні недоліки». Дюранті також було піддано критиці за виправдання сталінських показових судових процесів 1937 року». І все ж, ім’я Дюранті залишається у списках лауреатів премії, заснованої для відзначення видатних досягнень у журналістиці зокрема.

Читайте також: Свічка у вікні

Що ж такого писав містер ГаретДжоунз, що тогочасній радянській номенклатурі важливо було виставити його із професійних кіл спілкування із тавром «брехун» та, ба, більше того – заборонити йому офіційно в’їзд на територію Радянського Союзу? І, чому після заборони, він вважав за необхідне, на свій страх і ризик, повернутись знову до «Росії» (так на той час прийнято було називати геополітичний простір, до якого належала Україна), пройшовши селами й містечками Харківщини пішки?

На початку 30-х років світом шириться Велика Депресія - глобальна економічна криза. І, хоча, сам термін прийнято застосовувати, коли говоримо про Сполучені Штати Америки, проте, занепад економіки, безробіття, зростання тарифів,збройні конфлікти, і, як наслідок, депресивні настрої суспільства охопили, практично, усі країни.Ось, як Джоунз описує людину 1930-го року у своїй статті «Жертва 1930-го» уThe Western Mail:

«Він є жертвою 1930-го; Безробітній. У Мертірі і Нью Йорку, у Кардіфі і у Гамбургу, у Суонсі і Римі, у Ньюпорті і Токіо, ця трагічна постать проклинає світовий порядок, коли чує про перевиробництво пшениці і масла, одягу і продовольчих товарів, і не може нічого отримати для себе. Він – символ світової кризи, якою позначений перший рік 1930-х».

Натомість, Радянський Союз зазнає промислового піднесення, принаймні це транслюється всередині держави та назовні: індустріалізація, п’ятирічні плани розбудови соціалістичного раю, у якому все буде створено виключно задля добра «трудящих». У статті «Прощавай, Росіє» Джоунз зізнається, що:

«Ідеалізм більшовиків вразив мене до того, як я поїхав до Росії. Тут була країна, де керівники намагались збудувати промисловість для блага трудящих… Несправедливості капіталізму мало більше не бути. Освіта мала поширюватись до найнижчих верств населення, і все мало існувати задля добра мас. Запал більшовиків вразив мене.  Вони боролись із труднощами, як чоловіки».

Ці ідеї знаходять відгуки у різних країнах: «Є щось радикально неправильне. Може, нам треба навчитись у Радянського Союзу» - кажуть чоловіки у британських селах, яких зустрічає Джоунз, - «Я особисто був одним із тих мільйонів, хто думав, що Росія може мати урок для інших».

Знаємо також про, так зване, товариство Фабіана–організацію англійської інтелігенції, звернену своїми соціалістичними поглядами в бік СРСР. Відомі фабіанці, як от Бернард Шоу чи ГербертУелз, відвідували Союз та захоплювались тією утопічною картинкою, яку спеціально для них демонструвала радянська влада та сам Йосип Сталін, організовуючи помпезні особисті прийоми. «Помилуйте. Коли я приїхав у Радянський Союз, я з'їв найситніший обід в моєму житті" – ось, як відповідає пан Шоу на питання про голод в Україні.

Читайте також: Як Голодомор розвалив СРСР

У той час, як у репортажі Джоунза «Червоні змушують селян голодувати» знаходимо наступні свідчення: "Якщо будь-який чоловік, жінка чи дитина виходить у поле вночі влітку і збирає один колос, то покаранням відповідно до закону є розстріл," пояснили мені комуністи… Найбільшим злочином у Росії є привласнення усуспільненого майна, а вбивство розглядається як простий пережиток капіталістичного виховання і вважається неважливим у порівнянні з гріхом матері, яка виходить на поле по ночах, щоб збирати колоски, аби прогодувати своїх дітей», Бернарда Шоу захоплює пенітенціарна система Радянського Союзу, він називає її «суворою і, водночас, надзвичайно гуманною»: «Можете дуже дешево вбити людину: відбудетеся 4 роками в'язниці. Але за політичний злочин вас страчують. Проти цього так званого терору заперечують тільки найдурніші люди з нещасних залишків інтелігенції...»
Не менш захоплений ідеями соціалізму рушив на «аудієнцію» до Сталіна й всесвітньовідомий письменник-фантаст Герберт Уелз, який за словами Малкольма Коулі (американський новеліст та журнаіст): «Слухав Сталіна в основному із закритими очима, просто хапаючись за свою мрію» і, надихнувшись Новим Курсом Рузвельта,  бачив щось спільне між Москвою та Вашингтоном.

Звісно, вони не могли знати про антигуманні інструменти побудови ідеального суспільства в СРСР: репресії, «розкулачування», винищення класів. 4 етапи геноциду, які виділяє, згадуваний уже нами РафалЛемкін: винищення еліти, ліквідація церкви, знищення селянства, переселення (депортації) з метою змішування національностей – не мали шансу бути відомими за межами Союзу.

«Росіяни голодні, але не голодують» бравує Пулітцерівський лауреат у «New York Times» у відповідь на опубліковану Джоунзом статтю у «NewYorkEveningPost» «Голод стискає Росію. Мільйони вмирають». Ось лише один епізод із статті Джоунза:

«У потягу комуніст заперечив мені, що є голод. Я жбурнув скоринку хліба, який я їв, до плювальниці. Селянин із сусіднього місця видобув її звідти і жадібно з’їв її. Я кинув шкірку від апельсина до плювальниці, і селянин знову схопив і поглинув це. Комуніст знітився»

Або ось ще одна моторошна картина із життя селян, «що не голодують» у репортажі Джоунза для Sunday American: «Я помітив дитя із опухлим животиком, що повзало ліжком. Очі дитини були дивними, вони видавались скляними, наче всередині них була плівка. Я запитав у жінки, яка причина цього, і вона відповіла одним словом: «Голод»»…..

Читайте також: Без 1933-го не було б 2014-го

Радянська пропаганда засліплювала, і у цьому контексті, Гарет Джоунз, подібно до героїні роману нобелівського лауреата Жозе Сарамаго «Сліпота» - є єдиною людиною, яка дивом не втратила зір і бачить усе те жахіття, яке трапилось відтоді, як люди стали безвольними. Він силується докричатись до світової спільноти, до освічених, розумних, врешті до таких же людей, як і ті, що помирають з голоду просто у нього на очах. Проте, його голос заглушають ще до того, як він торкається ним слів – так буває у моторошному сні: ти намагаєшся озватись, але тебе ніхто не чує, і щобільше силуєшся, то швидше розумієш, що насправді ледь ворушиш губами. Усе, сказане ним, заперечують, висміюють, а його самого систематично звинувачують у брехні.

Інший лауреат нобелівської премії з літератури, німецька письменниця Герта Мюллер у романі «Гойдалка дихання» зображує приблизно ті ж міста і села Східної України, якими мандрував Джоунз, але через 10-15 років. Герой письменниці – румунський німець, якого, як і багатьох інших, вивезли на примусові роботи до трудового табору в Україні. І, що ж ми бачимо очима пані Мюллер, родина якої, до слова, так само була депортована до такого табору? Голод. «Хлібна пастка», «хліб зі щоки», «хлібний суд», картопляне лушпиння, кропива й лобода як найбільше лакомство. Власне, один із розділів книги називається «Янгол голоду» - це більше, ніж фізичне відчуття, це руйнівна сила, яка точить не лише тіла людей, а й душі, стан афекту, у якому людина не належить сама собі і здатна на будь-що.

Янгол голоду – штучно створений радянською владою монстр і наполегливо нею заперечуваний, саме його стрічав, мандруючи Україною, ГаретДжоунз і саме про нього намагався розповісти засліпленому суспільству Європи та Америки і, ймовірно, саме за його свідчення заплатив життям…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Збігнєв Бжезінський жив світом та глобальними стратегіями і не полишав цієї справи до останніх днів.
    29 травня, Ольга Ворожбит
  • Бо любиш чужі міста, як любиш коханців. Розхитано, чуттєво, десь перебільшено, так, як, може, боїшся, так, як несила (не час?) любити рідне. Любиш чуже місто наосліп, відкидаючи бажання копати глибше, а охололе повітря проносить повз тебе: «У нас щойно відцвіли сакури».
    29 травня, Віра Курико
  • Студенти-історики університету імені Шевченка спробували у вигляді театралізованої екскурсії розповісти про цензуру часів царату та за радянської доби
    29 травня, Тетяна Ломакова
  • Чи вдалося лідерам Великої сімки “збудувати підвалини відновленої довіри”?
    28 травня, Анна Корбут
  • Як чистки в Туреччині калічать судову систему країни
    28 травня, The Economist
  • Як створити поверхню, що завжди залишається чистою, сухою і самовідновлюється
    28 травня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено