Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 листопада, 2016   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Утопія ізоляціонізму

Чим небезпечні ностальгійні ілюзії американців, на яких спекулює Дональд Трамп
Матеріал друкованого видання
№ 44 (468)
від 3 листопада, 2016
Утопія ізоляціонізму

У нинішній президентській виборчій кампанії в США республіканський кандидат Дональд Трамп нерідко апелює до давніх архетипів свідомості американців, що сформувалися понад 200 років тому. Сполучені Штати Америки — країна емігрантів, переважно з Європи. Люди, що створили США, часто мали негативний сентимент до своїх європейських батьківщин, де часто були жертвами релігійного, етнічного, ідеологічного та політичного переслідування. У Новому світі вони здобули шанс розпочати життя з чистого аркуша, відкинувши набридлий феодальний мотлох європейських монархій. Тому в перший період після заснування США можна було насолоджуватися байдужістю до чужих європейських справ, живучи своїми американськими проблемами й радощами та не зважаючи на далекі й чужі події. Навіть тепер найпопулярнішими в американських ЗМІ є повідом­лення про те, що сталося в рідному штаті, місті, громаді, а не про світові катаклізми. Що ж, люди хочуть жити власним, а не чиїмось життям, і тут апеляції Трампа цілком успішні. Вони знаходять свого слухача. Значно небезпечніші заклики претендента кинути союзників Америки напризволяще в разі загрози для них усупереч документам Північноатлантичного Альянсу. Колись США могли почуватися за бар’єром двох океанів абсолютно безпечно. Нині в ракетно-ядерному світі такої безпеки немає і наявність союзників є дуже важливим чинником власної безпекової ситуації.

Гасла Дональда Трампа мають у США доволі значний історичний ґрунт. Понад дві третини історії США — періоди ізоляціонізму. І вони не могли минути безслідно. Тим більше що на ці періоди припадають не такі вже й погані (якщо не сказати більше) для американців часи. Все ХІХ століття і початок ХХ Сполучені Штати дотримували ідеології ізоляціонізму, за винятком протидії європейським державам у Латинській Америці, котру тоді у Вашингтоні вважали зоною своїх інтересів. Ця ідеологія набула форми так званої доктрини Монро. П’ятий президент США республіканець Джеймс Монро (1758–1831) виклав доктрину в посланні Конгресу в 1823 році. Тоді американці відчували загрозу просування Росії з Аляски на південь, на землі Канади й США, а також можливої інтервенції європейських монархій з метою відновлення колоніальної системи. Тому висунули гасло: «Америка для американців!». Вони, зі свого боку, пообіцяли повне невтручання в європейські справи. Доктрину Монро вперше використала Адміністрація США в протидії окупації Мексики військами Наполеона ІІІ у 1863–1867 роках. А далі її принципи сприяли діям Сполучених Штатів, спрямованим на остаточне вигнання Іспанії з Америки, коли США забрали в неї Кубу, Пуерто-Рико, а на додачу ще й Філіппіни в Тихому океані. Це означало, що США стали потужним регіональним гегемоном, а на практиці заклик «Америка для американців!» читався як «Америка для США!». У Мексиці навіть побутує прислів’я: «Як далеко ми від Бога і як близько від Сполучених Штатів!».

Читайте також: Уроки американської революції

Проте на початку нового ХХ століття США стають (на тлі поступового занепаду Британської імперії) провідною світовою державою. Саме вони відіграли вирішальну роль у перемозі Антанти, бо після вступу США в Першу світову війну Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія втратили навіть теоретичні шанси не те що на перемогу, а й на нічию в тій війні. Проте США в особі президента Вудро Вільсона на початку Першої світової дотримували ізоляціоністського курсу. Лише 2 квітня 1917 року Вільсон звернувся до Конгресу з пропозицією оголосити війну Німеччині. Він таки запропонував програму демократичного й мирного устрою повоєнного світу, так звані Чотирнадцять пунктів Вільсона, зокрема там був і пункт про створення Ліги Націй. Але американський Конгрес не ратифікував відповідної угоди, тому США не увійшли до її складу, залишившись вірними курсу ізоляціонізму, який після перемоги в Першій світовій війні тривав аж до початку Другої... Тоді вже Франкліну Делано Рузвельту довелося докласти величезних зусиль, щоб таки домогтися вступу США в бойові дії. Цьому посприяв напад Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор. Закінчення тієї війни водночас поклало край американському ізоляціонізму як реально впливовій ідеології, оскільки після 1945 року США стали глобальною економікою, інтереси якої представлені на всій планеті, що, своєю чергою, потребувало й глобальної політики.  

Проте економічна експансія обов’язково має підтримуватися й певним політичним і дипломатичним впливом, а також силовим. Доки світовий океан контролюють могутні авіаносні з’єднання США, доки існує ціла мережа американських військових баз у різних місцях на різних континентах, міжнародний американський бізнес може почуватися доволі спокійно.

А якщо ні, то знайдеться чимало охочих створити для Сполучених Штатів та їхніх ділових людей, корпорацій, компаній непроникні заборонені зони в різних куточках світу, блокувати торговельне й нафтогазове судноплавство, витиснути бізнес США з тих чи інших країн не тільки конкурентними засобами…

Читайте також: Меморандум джентльмена

Звісно, ідеї Трампа (аж ніяк не оригінальні й не новаторські) можуть бути приємні певній частині американців, а в середовищі людей похилого віку викликати якісь ностальгічні спогади, однак для того, щоб реалізувати утопію ізоляціонізму США, треба відмовитися від статусу світової глобальної держави, погодившись на роль такого собі відлюдника західної земної півкулі. Чи можливо це? Так, світове лідерство дуже обтяжливе, але водночас воно й прибуткове. Це як роль столиці — вона тягне за собою багато клопоту, але дуже мало міст у світі хотіли б відмовитися від того тягаря та пов’язаних із ним привілеїв. США в певному сенсі є такою світовою столицею, і навряд чи більшість американців погодиться на роль світової периферії. Тим більше що Сполучені Штати мільйонами зв’язків поєднані з рештою світу та людства.

Трамп багато чого каже, але чи готовий він (і Америка) піти геть із Близького Сходу, з Далекого Сходу (віддавши його Китаю, кинувши своїх союзників у Японії та Південній Кореї), з Європи, поступившись там впливу Росії? Чи готова Америка стати провінційно-регіональною державою з відповідними наслідками для своєї економіки та соціальної сфери, переживши суттєву девальвацію свого міжнародного впливу?

Прихильники ізоляціонізму чомусь вважають, що, скинувши тягар країни № 1, вони різко піднімуть рівень життя американців, забезпечать їм рекордний добробут, зроблять США такою собі атлантично-тихоокеанською Швейцарією. Так, Сполучені Штати почнуть менше витрачати на забезпечення свого лідерства, але й заробляти стануть менше. Бо світовий статус дає глобальні конкурентні переваги. Між іншим, на думку багатьох експертів, найкраще матеріально американці жили за президентства Білла Клінтона, але тоді в американській політиці жодного ізоляціонізму помічено не було…

Є деякі інші проблеми, пов’язані з можливим ренесансом ізоляціонізму в Сполучених Штатах. Якщо країна ізолюється в західній півкулі, то що буде з доларом як міжнародною валютою? До початку світової ери США міжнародною валютою певний час був французький франк, а потім британський фунт стерлінгів. Після 1945 року все змінилося. Як буде тепер, чекатимемо гегемонії китайського юаня? А чи впорається з цією функцією євро?

Читайте також: Стратегічний запас дипломатії

Проте очевидна утопічність ізоляціоністської ідеї зовсім не гарантує її провалу, як продемонстрували події в Британії. Напевно, проблеми й страхи сучасності ще багато разів розпалюватимуть ідеї економічної та політичної автаркії, закритості від інших країн, намагання вижити окремо від глобалізованого світу, замість того щоб консолідувати людство задля вирішення проблем, які в принципі не можна вирішити сепаратними зусиллями. Перемога ж ізоляціонізму в США може повернути цю країну на багато десятиліть назад, і то навряд чи буде «золотий вік».

Лишається сподіватися, що такого повернення назад у США таки не станеться, бо його наслідки для світового поступу надто вже похмурі. Проте всупереч оптимізму європейських енциклопедистів ХVIII століття ми могли переконатися, що людство не має гарантій від втілення в життя найогидніших і найнебезпечніших утопій.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Китай називає себе світовою державою. Усе завдяки Сі Цзіньпіну
    24 вересня, The Economist
  • Життя в добу розпізнавання обличчя
    24 вересня, The Economist
  • Про етапи подолання колоніальної залежності
    24 вересня, Ігор Лосєв
  • Війна застала країну зненацька. У держави не було армії, здатної миттєво зреагувати на збройну агресію. Але були люди. Добровольці та волонтери, які побудували цю захисну систему з нуля. Тепер вони будують систему виховання молоді. На страшних, але конкретних прикладах, на довгих списках загиблих героїв. Щоб пам’ятати й більше не бути заскоченими.
    23 вересня, Ганна Чабарай
  • Щоб робити світ кращим, інколи не треба мати багато грошей чи влади. Достатньо подарувати своєму місту, наприклад, великого лелеку, який приносить у родину омріяного малюка.
    23 вересня, Єлизавета Гончарова
  • Один із чільних сучасних письменників Чехії Їржі Гаїчек в інтерв’ю Тижню розповів про село як осередок збереження чеської мови й культури в часи бездержавності, здоровий патріотизм на противагу глобалізації та реалізм у літературі.
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено