Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 лютого, 2011   ▪   Дмитро Калинчук   ▪   Версія для друку

Хто зрадив гетьмана Мазепу?

Мазепинський зрив зазнав невдачі через жадібність української старшини до грошей та прагнення духівництва до власної значущості
Хто зрадив гетьмана Мазепу?

Перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведів 4 листопада 1708 року створює більше питань ніж відповідей на них. Мазепа ніколи не знаходився в опозиції до Росії. Що ж підштовхнуло гетьмана на такий крок? І чому угода Мазепи зі шведами не була підтримана всім українським суспільством? Причина – у планах царя Петра стосовно України та в протиріччях всередині української еліти. 

Милість царська

До осені 1708 року стосунки гетьмана Мазепи з царем Петром аж ніяк не можна було назвати ворожими. Саме Мазепа подарував цареві шати, в яких Петра вінчали на царювання. Він же надсилав цареві-західнику книжки зі своєї бібліотеки. Мазепі належала перша перемога в Азовських походах – взяття турецької фортеці Кизи-Кермен. Атака присланих Мазепою козаків-запорожців на редути Азова змусила турок до здачі фортеці. За ці дії Іван Мазепа був нагороджений орденом «Андрія Первозванного» № 2. Він перший отримав цей орден за бойові заслуги, випередивши не тільки Шереметєва з Меншиковим, але й самого Петра.

У ті часи Петро і Мазепа були фактично союзниками. Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув: «Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість!»Оцінюючи постать гетьмана, треба не забувати важливий факт – гетьман Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. У 1704 році він скористався проханням поляків до Петра вислати війська для придушення на польській частині України повстання Семена Палія. Козацьке військо зайшло на Правобережжя… і там залишилося. Наступного року Мазепі був виданий карт-бланш на покарання магнатів опозиційних до союзного Петру польського короля Фрідріха Августа. Скориставшись нагодою, 30-тисячний козацький корпус Андрія Войнаровського зайняв Волинь та частину Галичини.

Але наприкінці Північної війни всі зайняті козаками землі були знову повернуті Річі Посполитій, згідно з угодою між царем Петром та королем Августом. У січні 1708 року Петро віддав гетьману прямий наказ вивести свої полки з Правобережжя. Гетьман зволікав з виконанням, але цар наполягав: «писать ныне к гетману Мазепе… то б оной Белоцерковской уезд... Поляком... отдал для их удоволства».Гетьмана Мазепу звинувачують у зраді Петра. Хоча насправді варто звинуватити самого Петра у зраді половини України на чолі із гетьманом, який зібрав докупи землі свого народу.

Втім, у Жовкві обговорювалися й інші справи. Російський історик Тетяна Таірова-Яковлева стверджує, що в березні 1707 року були віддані укази про передачу з Малоросійського приказу «міста Києва та інших малоросійських міст». Фактично – міста виводилися з під влади гетьмана. Рішення відкладалося до «приїзду у Жовкву гетьмана і кавалера Івана Степановича Мазепи». Загроза нависла і над козацькою верствою. Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки що звикли до війн з легкими жвавими татарами та турками не могли битися на рівних проти шведської лінійної піхоти. Сивий гетьман чудово розумів що таке перетворення призведе до ліквідації козацької верстви і повного підкорення України Росією.

Певно саме через це гетьман не зрадів присудженню йому титулу князя Священної Римської імперії: «Хочуть мене потішити князівством Римської держави, а гетьманство забрати». Саме після наради в Жовкві Іван Мазепа через княгиню Ганну Дольську зв’язався зі швецьким королем Карлом ХІІ. Перехід гетьмана Мазепи до шведів відклав плани Петра на довгі 60 років.

Подяка анафемою

Справжнім шоком для гетьмана була реакція на його перехід до шведів з боку українського духовенства. Майже в повному складі українські владики підтримали царя Петра. Період гетьманства Мазепи супроводжувався будівництвом численних церков і монастирів. Сам гетьман профінансував будівництво 26 соборів та дзвіниць. Коштом гетьмана були реставровані Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Софійський та Михайлівський собори. Архітектурний стиль що сформувався під час цих будівництв і зараз називають українським або мазепинським бароко. Цей будівничий бум виглядає ще значнішим, якщо зважити, що за період гетьманства Івана Самойловича було почато і не завершено будівництво лише двох храмів, а за часів Руїни церкви не будували взагалі. Будівництво церков потягло за собою розвиток майстерності українських будівельників, золотарів та ювелірів. Чимало артефактів роботи українських майстрів нині зберігається в Оружейній палаті московського Кремля. Прикметно, що золотий дощ впав на православне духовенство України на фоні шаленого грабунку церков, що відбувався в самій Росії. Петро І вів виснажливу війну і тому витискав кошти звідусіль, де тільки міг. Він обклав ченців шаленими податками і познімав дзвони з дзвіниць – був потрібен метал на гармати. Власне і гетьманство скасовувати цар Петро заходився з тою самою метою – витрусити гроші з українських міст і козацької старшини.

Маючи такий приклад для порівняння, Мазепа напевно і думки не припускав що осипані милостями українські священики в цій ситуації підтримають Петра.Гетьман недооцінив іншу жагу, яка на той час опанувала українське духівництво – жагу влади. Союз з Петром обіцяв українським священикам духовну владу над територією, набагато більшою за Україну – над Росією. Українські священики стали опановувати духовну сферу Московії  зразу ж після угоди гетьмана Хмельницького з царем Олексієм. На «засилля хохлів» ремствував в своїх проповідях протопіп Авакум. Київські ченці Семен Полоцький та Андрій Сатановський почали масово друкувати у Москві Біблію і це призвело до Великого розколу.

Цар Петро І гнобив репресіями священиків московських, проте явно симпатизував ченцям з України – потребував для своїх реформ освічених людей. Місцеблюстителем патріаршого престолу у Москві в той час був галичанин Стефан Яворський. Українцями були й інші відомі церковні діячі часів Петра: Дмитро Туптало та Феофан Прокопович. А анафему на гетьмана Мазепу наклав особисто митрополит Київський і Галицький Йоасаф Кроковський. Анафема гетьманові за союз з іновірцями-лютеранами (шведами) відвернула від нього значну частину українського суспільства. Українські духовні вибрали перспективу очолити ідеологічну машину майбутньої імперії.

Підступ старшини

У часи гетьмана Мазепи серед козаків побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Важливим досягненням Мазепи було одужання Україні від громадянської війни – Руїни. Старшина не раз намагалася скинути гетьмана, аби вручити булаву представнику власного середовища. Генеральний писар Василь Кочубей був ініціатором повалення гетьмана Самойловича. Донос на гетьмана був підписаний саме писарем Кочубеєм, а не осавулом Мазепою. У 1691 році вже проти гетьмана Мазепи спалахнуло повстання Петрика – кочубеєвого свояка. Запорізький кошовий Іван Гусак тоді попереджав: «Скажи від мене пану гетьману… як де не відсіче голів трьом тамошнім: першому – Полуботку, другому – Михайлу, третьому – що завжди при ньому живе… тоді ніколи йому не буде спокою у гетьманстві та і добра не буде в Україні». Михайло – це молодий Самойлович. А «той що завжди при ньому живе» – Кочубей. Ці факти показують, що донос Кочубея на Мазепу у 1708 році мав під собою далебі не родинні причини.

Не менш цікава інша особа згадана кошовим Гусаком – Полуботок. У 1692 році за звинуваченням у заколоті проти гетьмана було засуджено Переяславського наказного полковника Леонтія Полуботка та його сина Павла. Леонтій Полуботок за три роки помер, а його син Павло зумів повернути собі милість гетьмана, і в 1705 році вже був обраний Чернігівським полковником. Крім померлого батька Павло Полуботок мав ще один мотив для ненависті до гетьмана – він був одружений з небогою гетьмана Самойловича, родичі якого теж інтригували проти Мазепи.

Нагода випала у листопаді 1708 року, коли гетьман Мазепа з частиною війська перейшов на бік шведів. Для царя Петра це був шалений удар. Через непопулярні реформи, страшне зубожіння народу та довгу невдалу війну власні піддані Петра ненавиділи. Лише за кілька місяців до переходу Мазепи було придушене повстання Булавіна. Проти царя постійно інтригували бояри. Були ще живі розігнані після бунту стрільці. Петро недарма оточив себе офіцерами-іноземцями – своїм підданим він просто не міг довіряти. Ціною жорстоких репресій Петро зміг встановити у країні відносний спокій. Але звістка про перехід до шведів гетьмана Мазепи – найвірнішого царського васала та соратника, могла зчинити бунт у тилу воюючої армії. Петрові треба було негайно створити видимість «придушення бунту зрадника Мазепи». Саме для цього було терміново організовано накладання на Мазепу анафеми та було дано наказ взяти Батурин. Те, що Батурин був майже зразу зданий шведам, і що війська Мазепи зі шведами володіли Гетьманщиною до самої Полтавської битви (за винятком окремих міст, на кшталт Полтави) російський агітпроп воліє не згадувати й досі. Навіть взяття росіянами беззахисної Січі мало більше агітаційну, ніж військову мету. Запорожці фактично не зазнали серйозних втрат, проте піар-ефект від штурму був разючий.

Петрові пощастило – його підтримала церква. При постійній потребі грошей цар пішов на скасування введених Мазепою податків. «Канцелярія амбасадорів» у Лебедині ретельно розшукувала та карала явних і таємних прибічників Мазепи. Але до всього цього треба було переконати всю Московію, що на бік шведів перейшов тільки Мазепа з невеличкою купкою прибічників, а вся Україна лишається вірною цареві. Тут і настав час полковника Полуботка. Підтримати свого гетьмана він відмовився сам і зумів вмовити зробити те ж саме ще трьох полковників. Стихійний це був вчинок, чи йому передував старшинський заколот, тепер вже несуттєво. 6 грудня на раді у Глухові чотири полковники обрали саме Полуботка на гетьмана. Але цей вибір не схвалив Петро, тож гетьманом став літній і нерішучий Іван Скоропадський.

Полуботок не лишився скривдженим. Невдовзі він отримав величезні маєтки що належали раніше писарю Орлику та самому Мазепі.Окремим указом цар Петро оголосив про передачу маєтків Мазепи та його прибічників тим старшинам, які пристануть на бік Петра. І. Зерна потрапили на родючі ґрунти. Листи писаря Орлика свідчать – до переходу Мазепи на шведський бік, старшина ледь не вмовляла гетьмана порвати з Москвою. Але варто було статися переходу, як та сама старшина масово побігла до Петра за маєтками та привілеями. Батурин впав через зраду полковника Носа. Січ захоплено завдяки зраді полковника Галагана. На бік Петра перейшли полковники Апостол, Зеленський, Гамалія, Лизогуб, тощо. Козацька старшина зрадила свого гетьмана. Тож не дивно що пізніше вона смакувала тезу про «підступну зраду Мазепи» інколи навіть більше за росіян.

Петро мусив піти на нечувані поступки козацькій старшині і українському населенню. І це – на фоні голодної, обідраної, закабаленої Московії. Західний дипломат, що відвідав Україну у 1711 році писав: «В козацькій країні всі благоденствують, всі живуть в розкошах… кожен козак ходить в церкву зі своїм молитовником… Будинки гарні, вулиці чисті. В Росії нічого подібного я не зустрічав». Терпіти під боком сплюндрованої власної держави такий «рай на землі» царя Петра змушувало тільки одне – загроза нового козацького заколоту і згадки про гетьмана Івана Мазепу.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено