Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 лютого, 2011   ▪   Олексій Горбачевський   ▪   Версія для друку

Чому Січ здали без бою?

Московською «дякою» Петрові Калнишевському за мирну здачу Січі стало довічне ув’язнення
Чому Січ здали без бою?

Руйнування Запорізької Січі у червні 1775 року було не першим. І до цього епізоду козацькі осередки зазнавали ударів, розорювалися, але неодмінно воскресали. Та саме з цією датою пов’язаний остаточний занепад козацтва на Україні. Натомість 1775 рік був неприємним тим, що цього разу Січ була здана без бою. Це вступає у серйозне протиріччя з ідеологією вільного бойового товариства. Січ-мати – так називали козаки свій притулок між походами та боями. Чому ж вони так ганебно з нею розлучилися?

Злети й падіння Січі

Не випадково збереглося багато журливих пісень про руйнування Січі у 1775-му. Начебто в більшості живі залишилися, чого горювати? Розуміли, що втрачають без бою не просто місце.

Ой пустилися наші запорожці
Через море дубами,

Ой, як оглянуться до Старої Січі,
Умиваються сльозами.

Або.

Ой тепер наші славні запорожці
Та у великому жалю,

Що не знають кому покориться
І котрому царю.

І  ще.

Ой негаразд, запорожці,
Негаразд вчинили:
Степ широкий, край веселий
Та й занапастили.

Засновником першої Січі називають Дмитра Байду Вишневецького. Він ініціював будівництво на Малій Хортиці фортеці з постійною залогою. Роботи були завершені у 1552 році, а вже у травні 1557-го кримський хан Девлет-Гірей взяв фортецю в облогу, яка тривала 24 дні, але вистояла. Хан відступив. У цьому ж році, значно посиливши своє військо за рахунок корпусу турецьких яничар, він повернувся по реванш. Сили були нерівні, як і в 1775 році, але ніхто фортеці не здавав. Лише тривала облога – близько 4-х місяців – змусила козаків кинути фортецю.

Через два століття гетьман Іван Мазепа і кошовий Кость Гордієнко виступили проти Московщини на боці шведського короля Карла XІІ. Петро І не забарився з відповіддю. У квітні 1709 року до Старої (Чортомлицької) Січі вирушили три царські полки під керівництвом Петра Яковлєва. Кошовий з основним силами був відсутній. В Січі були в основному старі козаки, ветерани. Але січовий отаман Яким Богуш не збирався здаватися без бою. Довкола Січі були викопані рови, які швидко заповнилися водою. Козаки дали бій і спочатку мали успіх. Чортомлицька Січ була взята і розорена лише «завдяки» типовому українському іуді – полковнику Гнату Галагану. Він почав з козаками переговори водночас провівши росіян під стіни Січі. 25 травня царські війська її захопили. 

Військо “в мішку”

Після зруйнування Чортомлицької Січі запорожці переселилася на територію Кримського ханства в урочище Олешки на Дніпровському лимані. Під  султанським протекторатом вони не полишали думок про повернення на «миле Запоріжжя». Така можливість виникла у 1733 році. У Російської імперії назрівала війна з Туреччиною. І без козацьких сил перемогти у ній було б непросто. Козаки отримали офіційний дозвіл царського уряду на повернення. У березні 1734 року почалося будівництво Нової Січі на річці Підпільній. Було зрозуміло, що це послаблення мало тимчасовий характер. Наступ на вікові вольності почався швидко. У 1754 році запорожцям заборонено виїздити за кордон. У 1756-му російський уряд проштовхнув реформу обрання старшин. Військова Рада втратила ці повноваження. Старшина отримала право перебувати на посадах необмежений термін. 

Навколо Запоріжжя росли російські залоги та з’являлися нові фортеці. Наприклад у 1688 року – Богородська, у 1703 – Кам’яний Замок. Нерідко для будівництва фортець використовували козацькі зимівники. Їх просто розбирали. Скарги окремих козаків на таку сваволю до царської канцелярії не мали наслідків. У Великому Лузі було засновано російську слободу – Жеребець. Землі Коша роздавали переселенцям. З 1768 року будується Дніпровська лінія укріплень (див. словничок). Становище ускладнювалося ще й тим, що крім зовнішніх проблем в новій Січі посилилися внутрішні протиріччя. Їх основою стала майнова нерівність старшини і рядових козаків. Нерідко вони виливалися в повстання так званої сіроми. Зокрема, у 1749 році близько 3 тисяч рядових козаків в день виборів на Січі скинули старшину й обрали свою. Керували недовго, бо скоро повстання було придушене. Пізніше вибухнули повстання в Калміюській паланці (1754), Самарській (1758), Буго-Гардівській (1759), Кодацькій (1761).

Але найсерйозніший виступ рядових січовиків стався у січні 1768 року, під час чергових старшинських виборів. За змінами виборчого механізму Військова Рада тепер могла лише затверджувати старшин і кошового. Напруження посилювалося назріванням Коліївщини. Проти підтримки цього повстання виступала старшина. Звичайні козаки навпаки були готові взяти в ньому активну участь. Ситуація загострилася настільки, що Калнишевський з старшиною та вірними йому козаками тікає… у Новосічовий ретраншемент (див. словничок), одну з фортифікаційних споруд, збудованих російським урядом у 1736 року поруч з січовим валом.

Повсталі грабують старшинські будинки, в тому числі й покої Калнишевського, захоплюють архів. Але через 2 дні вірні кошовому козаки підсилені росіянами та артилерією увірвалися до Січі і змусили бунтівників тікати. Частину з них судили і стратили. У доповіді начальству комендант Новосічового ретраншементу Лаврентій Микульніш вказав що «з-поміж повсталих побито до смерті чимале число». Знаково, що суд відбувався не в Січі, а в тому самому Новосічовому ретраншементі. Калнишевський побоювався нових заворушень. Принцип розділяй і володарюй діяв безвідмовно. Степові лицарі гризлися між собою за майно і землі. Старшина з кошовим загрузли в політичних іграх. Тим часом небезпечна зовнішня сила методично готувала їм пастку, вибратися з якої вони вже не зможуть. Були на Запоріжжі люди, що бачили реальний стан речей і наголошували кошовим про загрозу. Ще у 1755 року писар Дмитро Романовський писав кошовому Григорію Лантуху: «Уже військо до мішка взято, лише не знайшли засобу, як його зав’язати».

А у 1770 році паланковий старшина Пилип Львівський констатував у листі до Калнишевського незворотність втрати запорізьких земель. «За степи вам повідомляю: почалося будівництво нової лінії по Самарі, 3000 чоловік Воронезької губернії пригнані і уже редути та землянки, де за планом визначено бути фортецям, роблять... і нашим степам, як видно, вічная пам’ять. Проспали». Невтішно, що поки розтягалися запорозькі землі кошовий з військом билися проти турків на боці росіян.

«До зали входив високий, огрядний, смаглявий чоловік з розумним обличчям і проникливим поглядом темних, трохи примружених очей, одягнений у дорогий запорозький жупан; зброя його сяяла позолотою й коштовним камінням, довгий оселедець, за звичаєм запорозьким, був закручений за вухо. Видно було, що новий гість належав до значних запорожців». Так описує Калнишевського Михайло Старицький в романі «Останні орли». Образ сильної, вольової людини. Наголошують на твердому характерові кошового й інші факти. Зокрема під час коронації Катерини ІІ у 1762 році, де була присутня й делегація від Запоріжжя, Петро Калнишевський не сподобався імператриці своєю незалежною поведінкою, і вона дала наказ замінити кошового. І це, хоча й досить формально, було зроблено.  Вже з такого знайомства можна було зробити висновки на перспективу і відповідно будувати відносини з Росією. Але дипломатія за Калнишевським виглядала низкою поступок, які завершилися здачею Січі.

В історії надто часто роль особистості вирішальна. Петро Калнишевський свою як слід не зіграв, хоча мав таку можливість. Будучи людиною освіченою і розумною, він міг передбачити наслідки війни з Туреччиною 1768-1774 років, Кучук-Кайнарджійський мир що визнавав незалежність Криму від султана і проголошував над ним протекторат Росії. Це безповоротно вирішувало долю Запоріжжя, яке втрачало статус прикордонного форпосту для оборони від зазіхань Порти. То чи варто було воювати за такі наслідки на боці Росії? Логічніше було укріплювати територію Війська Запорозького та руйнувати московські фортеці.    І без цього вистачало причин, за якими Січ мала зникнути. Імперія посилювалася  і  існування в ній такого осередку вольності було викликом. 

Та чи так мала закінчитися історія славної Запорізької Січі – колиски духу свободи, який до цього часу відчувається на колись козацьких землях? Хіба так воїни-запорожці звикли зустрічати ворогів? Розгром росіян біля Січі міг кардинально змінити рух історії. Безліч прикладів, коли одна єдина битва, виграна чи програна, перевертала все з ніг на голову. Згадаймо, коли Іван Виговський розбив царські війська під Конотопом – у Москві великий самодержець зі свитою збирався тікати углиб країни. Що натомість здобув кошовий з товариством? Запобіг кровопролиттю? Але потім нова адміністрація точила ту кров десятки років з мирного населення. Можна лише гадати, що відчували козаки, бездіяльно спостерігаючи, як солдати Петра Текелі виносили їхню зброю, знімали гармати, конфісковували цінності. Очолені Калнишевським запорожці програли свою битву, не витягаючи шабель.

Важко сказати, що спонукало Петра Клнишевського відмовити хлопцям дати, може нехай останній, бій. Можливо похилий вік – тоді кошовому було за 80 років. Але ще 4 роки тому він особисто керував військовими діями проти Туреччини. Можливо вмовляння січового священика, архімандрита Володимира Сокальського, який казав про росіян: «Вони хоч і недруги, а все-таки православної віри люди». А може страх бути вбитим у кривавій січі. Все-таки кошовому було що втрачати – він володів землями, худобою (за деякими даними – 14 тис. голів). Також мав дружні стосунки з Григорієм Потьомкіним і сподівався дожити у спокої.

Тож Січ здали внаслідок переговорів. Не ті козаки були вже у 1775 році? Навряд чи. Не ті керівники. Міг би віддати Січ без бою Байда Вишневецький, Петро Сагайдачний чи Богдан Хмельницький? А Калнишевський здав. Потім Москва щедро «віддячила» йому за це засланням на Соловки.      

Соловецький в’язень

Петро Калнишевський був суворо покараний за свою дипломатичність. 16 років він провів у казематі на Соловках. Ще 9 – в одиночній камері. У 2008 році як Петро Багатостраждальний приєднаний до лику святих Помісним Собором Української Православної Церкви – Київського Патріархату. Але не зрівняти особисту трагедію кошового із знищенням цілого краю. 3 серпня 1775 році Катерина II видала маніфест, яким оголосила, «что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве».

«Завівши власне хліборобство, розривали вони тим самим основу залежності своєї від престолу нашого» – йшлося в документі. У ньому також наголошувалося: «Січ Запорізька украй уже зруйноване з винищуванням на майбутній час і сама назва запорізьких козаків...». Після того вся територія «Вольностей» увійшла до Озівської та Новоросійської губерній.

Словничок

Дніпровська лінія – система прикордонних укріплень, збудована в 1768-74 роках для оборони південних кордонів Російської імперії від нападів турків і татар. Її будівництво розпочалося у зв’язку з переміщенням кордонів Росії на південь і втратою оборонного значення Українською лінією. Простягалася через територію України майже на 200 км від Дніпра до Азовського моря вздовж річок Конки і Берди. Складалася з окремих фортець та суспільної укріпленої лінії між верхів’ями цих річок.

Ретраншемент – допоміжна фортифікаційна споруда, друга лінія укріплень в фортецях, військових таборах та системі польових позицій.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено