Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 грудня, 2015   ▪   Святослав Липовецький   ▪   Версія для друку

«Брати» для «Лісових братів»

В ХХ столітті українці мали стабільного та надійного союзника серед балтійських народів. І якщо в 1930-х роках офіційна Литва підтримувала наші визвольні змагання, то через якесь десятиліття прибалти спільно із бандерівцями відкрили спільний фронт боротьби в таборах ГУЛАГу
«Брати» для «Лісових братів»

Литовсько-українське взаєморозуміння в 1930-х

«Про Литву знов можна згадати, що кожний українець ставиться симпатично до литовських змагань, і що Литва є і буде природним союзником України, як, з другого боку, кожний українець мусить всюди, де тільки може, допомагати здійсненню ідеї литовського народу, - писав у 1930 році в листі до секретаря Проводу ОУН Євген Коновалець, - Литва одначе в сучасний момент має забагато своїх турбот, щоб могла активно підперти змагання українського народу, а зокрема ту діяльність, яку веде Спілка (УВО- С.Л.)».

В той час українці отримували реальну допомогу від Литовської держави – тут виходило друком одне з головних видань УВО-ОУН «Сурма», а Євген Коновалець та цілий ряд інших осіб офіційно користувалися литовськими паспортами. Більше того, допомога для українських революціонерів значилася в литовському бюджеті. Так, лише в 1930 році для потреб Проводу було переслано майже шість з половиною тисяч доларів (за даними ресурсу wolframalpha.com на сьогодні це становить майже 100 000$), до того ж це не враховує кошти, які спрямовувалися на видання «Сурми» та утримання організаційного представництва в тогочасній столиці Литви – Каунасі.

Читайте також: «Ми боремося з московською нацією»

Про те, наскільки далеко зайшли литовці в підтримці українського руху свідчить інцидент, який трапився з провідним членом ОУН, полковником Романом Сушком при переїзді з Канади до США. Сушко теж мав литовський паспорт, але коли в прикордонній службі виникли сумніви, чи він дійсно є працівником Міністерства закордонних справ, то в цій справі офіційно втрутився консул Литви в Нью-Йорку.

Поведінку литовців супроти українців можна зрозуміти – втративши частину територій разом з Вільнюсом, уряд прибалтійської країни підтримував різні рухи, які могли б послабити Польщу. Українські націоналісти стали одними з головних союзників. Втім, не можна заперечити й щирих симпатій, які виникли між представниками двох націй. Коли під час засідання Ліги Націй, в жовтні 1932 року, Коновалець зустрівся з Міністром закордонних справ Литви Зауніусом, то ділячись своїм враженням про розмову відзначив: «Провелась в надзвичайно щирому й приязному тоні. Я переконався, що відносини п.З. до нас є наскрізь позитивні й прихильні».

Литовський паспорт Євгена Коновальця

Поза офіційним зв’язком, існувала й громадська співпраця – ще з 1928 року діяло «Литовсько-українське товариство», яке очолював Миколас Біржішка – колишній міністр освіти та член литовського уряду-«Таріби».

Зустріч в «особлагах»

Якщо в 1930-х литовсько-український зв'язок підтримували політичні провідники, то в другій половині 1940-х його встановили рядові члени визвольного руху обох народів. З великими термінами ув’язнення, вони наповнили табори ГУЛАГу, а слава про їх подвиги була відомою серед різних категорій арештантів.

Єврей Наум Коржавін оповідав як їх – в’язнів московських тюрем етапували до Свердловської пересилки. В його «купе» опинився латиш та росіянин. І коли перший зізнався, що має 8-літній термін, то другий з розумінням відреагував:

  • За пана Бандеру!
  • Ні, що ви, «за пана Бандеру» дають не менше 15! - відповів латиш, який очевидно нічого не мав до бандерівського руху, але розумів, що для росіян будь-яка боротьба проти радянської системи символізується з «паном Бандерою».

Бандерівці й прибалти, як правило, отримували вирок від 15 до 25 років. «Мені дали п'ятнадцять років, а я натворила на всі двадцять п’ять. І мені соромно за те, що дали тільки п'ятнадцять, а не на всю катушку – подумають, що я мало зробила, не виконала всього», - цитувала слова ув’язненої естонки одеситка Євгенія Ранд.

Читайте також: Нестор Махно: не державний, але народний

В 1948 році в’язнів, заарештованих за 58-ю (політичною) статтею виокремлюють в спеціальні табори («особлаги»). Саме тут довелося перезнайомитися та відкрити новий фронт боротьби західним українцям та прибалтам. За офіційними даними в Степлазі (Карагандинська область Казахстану) українці становили 46, 36% ув’язнених, друга група – литовці, налічувала 13%, а якщо взяти разом всіх прибалтів – то 22,41. В Рєчлазі (поруч Воркути) українців було 40,1% і хоча другими йшли росіяни з 14,8%, зате представники трьох прибалтійських народів разом об’єднували 23,5% ув’язнених. Часто в таборах вони так і селилися – один барак належав «індії» - суміші представників різних національностей, один бандерівцям і окремий прибалтам.

«Гора Хрестів» - меморіал-святиня в Литві, де розміщено понад 50 000 хрестів. Кожен з них символізує особу, яку було депортовано з Литви в повоєнні роки

Не лише литовці, але всі три прибалтійські народи, рухи опору яких відомі під загальною назвою «лісові брати», своє братерство перенесли в табори ГУЛАГу. Тут вони знайшли союзників – бандерівців, які теж мали свою історію боротьби.

На початках контакти партизанів були доволі обережні: «Прибалти, народ хутірський, понурий, скупий, мало привчений до спільності. Хуторяни кожен за себе. Спочатку і українців, бандер, вони зараховували до росіян гнобителів, мабуть, з мовної близькості…», - аналізував в’язень Давид Ціфріновіч-Таксер.

Проте дуже швидко бандерівці стали в таборах «братами» для «лісових братів». А все ж була одна риса, яка різнила українців і прибалтів – якщо перші були безкомпромісні «вороги режиму», то другі відзначалися старанністю в таборовій праці. Особливо це стосувалося латишів та естонців.

Читайте також: Українські повстанці в ГУЛАГу: боротьба триває

Про перших у таборах з’явився жарт, що «два латиші замінюють екскаватор». А ув’язнена росіянка Лідія Соостер, яка близько спілкувалася з естонцями, задокументувала пояснення цього феномена: «В таборі всі бувало дивувалися, чому естонці, та й усі прибалти, так старанно і добре працюють. «Тому що ми боїмося відучитися працювати. Ось повернемося додому, до своїх хуторів, а там абияк працювати не можна», - відповідали вони».

«Рішучість і бойовий дух»

Литовець Казюлєніс Вітаутас згадуючи пересилку в Красноярську писав, що бувалі каторжани взяли під опіку новачків із Прибалтики та Західної України, адже «помітили в нас рішучість і бойовий дух». Це ті риси, які вимагалися від в’язнів, щоб вижити – не лише таборова адміністрація, але й свавілля криміналітету були прямими загрозами життю та здоров’ю в’язня.

Рішучість прибалтів була не меншою, ніж в українців. Коли описаний вище етап опинився в Норильську, то їх зустріли не представники адміністрації, але блатні зеки. «Знайомство з нами було коротким. Вони побили нас ногами і руками, примовляючи, що тут не санаторій і не Карпатські гори або прибалтійські ліси. Обіцяли «навчити нас любити батьківщину». Деяким ударами чобіт вони поламали ребра, завдали різні каліцтва», - згадував Казюлєніс.

А вже наступного дня найактивнішого із зеків на прізвисько Ворона політв’язні засудили на смерть. Кінець цієї невеликої історії був типовим: «Виконати це рішення доручили Іонасу Шустіку, який сокирою зніс голову Вороні. За це він був засуджений до 5 років закритої в'язниці».

Кримінальні в’язні страчують естонця. Зображення Данціга Балдаєва з серії «ГУЛАГ в малюнках»

В спогадах представників різних народів прибалти та західні українці дуже часто поставали групою, наділеною спільними ознаками: «Серед ув'язнених багато раніше були учасниками руху опору на Західній Україні і в країнах Прибалтики. Це були хоробрі молоді люди, що не визнавали компромісів», - писав в’язень-американець Лернер Джо.

А російський кінодраматург Валєрій Фрід, що відбував ув’язнення в Мінлазі (Інта, Комі АРСР), стверджував, що «литовців, як і бандерівці… перетворилися в серйозну і дуже організовану силу, можна сказати – в таємну армію».

Ув’язнені жіночої зони також зауважували подібність західних українок та литовок. І хоча на перший план виступала їх релігійність, але  не менш виразними були й національні та моральні риси.

«Вони були фанатиками своєї ідеї. Не поділяючи їх поглядів, не можна було, однак, не поважати їх за порядність, категоричну відмову від співпраці з «кумом» і якої б то не було лагадміністрації, - писала про українок російська правозахисниця Іріна Вєрбловская й одразу додавала, - Такими ж були зечки з литовського земляцтва».

Читайте також: Життя по-повстанськи

Часом траплялися непорозуміння між українцями та представниками балтійських народів, але навіть такі рідкісні випадки залагоджували спільно, маючи для цього уповноважених осіб з обох боків. А за звичай, то українці з прибалтами разом відзначали усі релігійні та національні свята. Коли ж в таборах Інти прийшло до поділу литовців на дві групи, то українці стали третейською стороною в суперечках прибалтів.

Всередині 1950-х років амністія та перегляд справ привели до масового звільнення політичних в’язнів, хоча велика кількість з них мала заборону проживати в Західних областях УРСР та Прибалтійських республіках. Сидіти повні терміни залишилися найбільш небезпечні для режиму арештанти.

На початку 1970-х нове покоління дисидентів, що опинялося за ґратами, з подивом відкривало для себе бандерівців та «лісових братів», які спокійно досиджували свої 25-літні терміни.

«Особливо дивно було пізнати бандерівців. На волі я чув про них тільки чорні слова. Напевно й такі слова були не були брехнею: вбивств та жорстокостей в них вистачало. Але в таборах ці люди викликали сильне враження. Їхні обличчя були не такі як в поліцаїв. Ці обличчя світилися, дихали переконанням та вірою. Серед них не було стукачів. Сидячи ті ж 25 років, вони зносили тяжке покарання з гідністю… Вони твердо вірили в своє призначення, в майбутню незалежність України, в правоту своєї справи», - писав в спогадах ленінградець Анатолій Бергер, що відбував ув’язнення в Мордовських таборах з 1969 по 1974 роки. І одразу додавав: «Литовці зробили на мене велике враження з перших днів. В подальшому це враження лише посилювалося. В цьому народі було рідкісне тепер почуття єдиної сім’ї. Водночас до всіх інших націй вони відносилися дружньо. Ні ненависті, ні зневаги, ні злорадства».

Пройде ще майже два десятиліття і вже наступне покоління українців, що вкотре виборюватиме незалежність, саме в Литві знайдуть союзників, які допомагатимуть друкувати нелегальну літературу та спільним фронтом нищитимуть залишки комунізму.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено