Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 грудня, 2015   ▪   Святослав Липовецький   ▪   Версія для друку

«Брати» для «Лісових братів»

В ХХ столітті українці мали стабільного та надійного союзника серед балтійських народів. І якщо в 1930-х роках офіційна Литва підтримувала наші визвольні змагання, то через якесь десятиліття прибалти спільно із бандерівцями відкрили спільний фронт боротьби в таборах ГУЛАГу
«Брати» для «Лісових братів»

Литовсько-українське взаєморозуміння в 1930-х

«Про Литву знов можна згадати, що кожний українець ставиться симпатично до литовських змагань, і що Литва є і буде природним союзником України, як, з другого боку, кожний українець мусить всюди, де тільки може, допомагати здійсненню ідеї литовського народу, - писав у 1930 році в листі до секретаря Проводу ОУН Євген Коновалець, - Литва одначе в сучасний момент має забагато своїх турбот, щоб могла активно підперти змагання українського народу, а зокрема ту діяльність, яку веде Спілка (УВО- С.Л.)».

В той час українці отримували реальну допомогу від Литовської держави – тут виходило друком одне з головних видань УВО-ОУН «Сурма», а Євген Коновалець та цілий ряд інших осіб офіційно користувалися литовськими паспортами. Більше того, допомога для українських революціонерів значилася в литовському бюджеті. Так, лише в 1930 році для потреб Проводу було переслано майже шість з половиною тисяч доларів (за даними ресурсу wolframalpha.com на сьогодні це становить майже 100 000$), до того ж це не враховує кошти, які спрямовувалися на видання «Сурми» та утримання організаційного представництва в тогочасній столиці Литви – Каунасі.

Читайте також: «Ми боремося з московською нацією»

Про те, наскільки далеко зайшли литовці в підтримці українського руху свідчить інцидент, який трапився з провідним членом ОУН, полковником Романом Сушком при переїзді з Канади до США. Сушко теж мав литовський паспорт, але коли в прикордонній службі виникли сумніви, чи він дійсно є працівником Міністерства закордонних справ, то в цій справі офіційно втрутився консул Литви в Нью-Йорку.

Поведінку литовців супроти українців можна зрозуміти – втративши частину територій разом з Вільнюсом, уряд прибалтійської країни підтримував різні рухи, які могли б послабити Польщу. Українські націоналісти стали одними з головних союзників. Втім, не можна заперечити й щирих симпатій, які виникли між представниками двох націй. Коли під час засідання Ліги Націй, в жовтні 1932 року, Коновалець зустрівся з Міністром закордонних справ Литви Зауніусом, то ділячись своїм враженням про розмову відзначив: «Провелась в надзвичайно щирому й приязному тоні. Я переконався, що відносини п.З. до нас є наскрізь позитивні й прихильні».

Литовський паспорт Євгена Коновальця

Поза офіційним зв’язком, існувала й громадська співпраця – ще з 1928 року діяло «Литовсько-українське товариство», яке очолював Миколас Біржішка – колишній міністр освіти та член литовського уряду-«Таріби».

Зустріч в «особлагах»

Якщо в 1930-х литовсько-український зв'язок підтримували політичні провідники, то в другій половині 1940-х його встановили рядові члени визвольного руху обох народів. З великими термінами ув’язнення, вони наповнили табори ГУЛАГу, а слава про їх подвиги була відомою серед різних категорій арештантів.

Єврей Наум Коржавін оповідав як їх – в’язнів московських тюрем етапували до Свердловської пересилки. В його «купе» опинився латиш та росіянин. І коли перший зізнався, що має 8-літній термін, то другий з розумінням відреагував:

  • За пана Бандеру!
  • Ні, що ви, «за пана Бандеру» дають не менше 15! - відповів латиш, який очевидно нічого не мав до бандерівського руху, але розумів, що для росіян будь-яка боротьба проти радянської системи символізується з «паном Бандерою».

Бандерівці й прибалти, як правило, отримували вирок від 15 до 25 років. «Мені дали п'ятнадцять років, а я натворила на всі двадцять п’ять. І мені соромно за те, що дали тільки п'ятнадцять, а не на всю катушку – подумають, що я мало зробила, не виконала всього», - цитувала слова ув’язненої естонки одеситка Євгенія Ранд.

Читайте також: Нестор Махно: не державний, але народний

В 1948 році в’язнів, заарештованих за 58-ю (політичною) статтею виокремлюють в спеціальні табори («особлаги»). Саме тут довелося перезнайомитися та відкрити новий фронт боротьби західним українцям та прибалтам. За офіційними даними в Степлазі (Карагандинська область Казахстану) українці становили 46, 36% ув’язнених, друга група – литовці, налічувала 13%, а якщо взяти разом всіх прибалтів – то 22,41. В Рєчлазі (поруч Воркути) українців було 40,1% і хоча другими йшли росіяни з 14,8%, зате представники трьох прибалтійських народів разом об’єднували 23,5% ув’язнених. Часто в таборах вони так і селилися – один барак належав «індії» - суміші представників різних національностей, один бандерівцям і окремий прибалтам.

«Гора Хрестів» - меморіал-святиня в Литві, де розміщено понад 50 000 хрестів. Кожен з них символізує особу, яку було депортовано з Литви в повоєнні роки

Не лише литовці, але всі три прибалтійські народи, рухи опору яких відомі під загальною назвою «лісові брати», своє братерство перенесли в табори ГУЛАГу. Тут вони знайшли союзників – бандерівців, які теж мали свою історію боротьби.

На початках контакти партизанів були доволі обережні: «Прибалти, народ хутірський, понурий, скупий, мало привчений до спільності. Хуторяни кожен за себе. Спочатку і українців, бандер, вони зараховували до росіян гнобителів, мабуть, з мовної близькості…», - аналізував в’язень Давид Ціфріновіч-Таксер.

Проте дуже швидко бандерівці стали в таборах «братами» для «лісових братів». А все ж була одна риса, яка різнила українців і прибалтів – якщо перші були безкомпромісні «вороги режиму», то другі відзначалися старанністю в таборовій праці. Особливо це стосувалося латишів та естонців.

Читайте також: Українські повстанці в ГУЛАГу: боротьба триває

Про перших у таборах з’явився жарт, що «два латиші замінюють екскаватор». А ув’язнена росіянка Лідія Соостер, яка близько спілкувалася з естонцями, задокументувала пояснення цього феномена: «В таборі всі бувало дивувалися, чому естонці, та й усі прибалти, так старанно і добре працюють. «Тому що ми боїмося відучитися працювати. Ось повернемося додому, до своїх хуторів, а там абияк працювати не можна», - відповідали вони».

«Рішучість і бойовий дух»

Литовець Казюлєніс Вітаутас згадуючи пересилку в Красноярську писав, що бувалі каторжани взяли під опіку новачків із Прибалтики та Західної України, адже «помітили в нас рішучість і бойовий дух». Це ті риси, які вимагалися від в’язнів, щоб вижити – не лише таборова адміністрація, але й свавілля криміналітету були прямими загрозами життю та здоров’ю в’язня.

Рішучість прибалтів була не меншою, ніж в українців. Коли описаний вище етап опинився в Норильську, то їх зустріли не представники адміністрації, але блатні зеки. «Знайомство з нами було коротким. Вони побили нас ногами і руками, примовляючи, що тут не санаторій і не Карпатські гори або прибалтійські ліси. Обіцяли «навчити нас любити батьківщину». Деяким ударами чобіт вони поламали ребра, завдали різні каліцтва», - згадував Казюлєніс.

А вже наступного дня найактивнішого із зеків на прізвисько Ворона політв’язні засудили на смерть. Кінець цієї невеликої історії був типовим: «Виконати це рішення доручили Іонасу Шустіку, який сокирою зніс голову Вороні. За це він був засуджений до 5 років закритої в'язниці».

Кримінальні в’язні страчують естонця. Зображення Данціга Балдаєва з серії «ГУЛАГ в малюнках»

В спогадах представників різних народів прибалти та західні українці дуже часто поставали групою, наділеною спільними ознаками: «Серед ув'язнених багато раніше були учасниками руху опору на Західній Україні і в країнах Прибалтики. Це були хоробрі молоді люди, що не визнавали компромісів», - писав в’язень-американець Лернер Джо.

А російський кінодраматург Валєрій Фрід, що відбував ув’язнення в Мінлазі (Інта, Комі АРСР), стверджував, що «литовців, як і бандерівці… перетворилися в серйозну і дуже організовану силу, можна сказати – в таємну армію».

Ув’язнені жіночої зони також зауважували подібність західних українок та литовок. І хоча на перший план виступала їх релігійність, але  не менш виразними були й національні та моральні риси.

«Вони були фанатиками своєї ідеї. Не поділяючи їх поглядів, не можна було, однак, не поважати їх за порядність, категоричну відмову від співпраці з «кумом» і якої б то не було лагадміністрації, - писала про українок російська правозахисниця Іріна Вєрбловская й одразу додавала, - Такими ж були зечки з литовського земляцтва».

Читайте також: Життя по-повстанськи

Часом траплялися непорозуміння між українцями та представниками балтійських народів, але навіть такі рідкісні випадки залагоджували спільно, маючи для цього уповноважених осіб з обох боків. А за звичай, то українці з прибалтами разом відзначали усі релігійні та національні свята. Коли ж в таборах Інти прийшло до поділу литовців на дві групи, то українці стали третейською стороною в суперечках прибалтів.

Всередині 1950-х років амністія та перегляд справ привели до масового звільнення політичних в’язнів, хоча велика кількість з них мала заборону проживати в Західних областях УРСР та Прибалтійських республіках. Сидіти повні терміни залишилися найбільш небезпечні для режиму арештанти.

На початку 1970-х нове покоління дисидентів, що опинялося за ґратами, з подивом відкривало для себе бандерівців та «лісових братів», які спокійно досиджували свої 25-літні терміни.

«Особливо дивно було пізнати бандерівців. На волі я чув про них тільки чорні слова. Напевно й такі слова були не були брехнею: вбивств та жорстокостей в них вистачало. Але в таборах ці люди викликали сильне враження. Їхні обличчя були не такі як в поліцаїв. Ці обличчя світилися, дихали переконанням та вірою. Серед них не було стукачів. Сидячи ті ж 25 років, вони зносили тяжке покарання з гідністю… Вони твердо вірили в своє призначення, в майбутню незалежність України, в правоту своєї справи», - писав в спогадах ленінградець Анатолій Бергер, що відбував ув’язнення в Мордовських таборах з 1969 по 1974 роки. І одразу додавав: «Литовці зробили на мене велике враження з перших днів. В подальшому це враження лише посилювалося. В цьому народі було рідкісне тепер почуття єдиної сім’ї. Водночас до всіх інших націй вони відносилися дружньо. Ні ненависті, ні зневаги, ні злорадства».

Пройде ще майже два десятиліття і вже наступне покоління українців, що вкотре виборюватиме незалежність, саме в Литві знайдуть союзників, які допомагатимуть друкувати нелегальну літературу та спільним фронтом нищитимуть залишки комунізму.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено