Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 липня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Стрибок тигра: від Харкова до Бахчисарая

Українці мають прикру тенденцію докладно висвітлювати свої поразки й побіжно говорити про перемоги. Тому інколи складається враження, що таких начебто й не було
Матеріал друкованого видання
№ 26 (398)
від 2 липня, 2015
Стрибок тигра: від Харкова до Бахчисарая

Така тенденція сприяє поширенню в українському соціумі капітулянтських наст­роїв, яке підтримують політики певної орієнтації та зовнішній супротивник, що зацікавлений у формуванні в національній свідомості українців комплексу лузерства, безнадії, вічного невда­­хи. Мінорний стиль вітчизняної історіографії аж ніяк не відповідає статусу суверенної держави, який має нині Україна. Тим біль­­ше під час війни за незалежність, коли народ потребує позитивних зразків у минулому. Хоча такі, безперечно, є, однак і досі найбільш популяризовані в Україні події воєнної історії – це поразки під Берестечком і Крутами. А величні перемоги залишаються напівзабутими. Між тим багато європейських націй гордилися б такими битвами, як, приміром, славетна Конотопська 1659 року, коли було вщент розбито 100-тисячне московське військо, а десят­­ки воєвод потрапили в український полон. Видатний російський історик XIX століття Сєрґєй Соловйов писав про цю подію: «Цвіт московської кавалерії загинув за один день. Ніколи більше Росія не зможе вивести в поле таке блискуче військо… Московський цар у жалобному одязі від’їхав за Волгу, побоюючись, що український гетьман зі своїм військом піде просто на Москву…»

Незалежна Україна не святкувала 350-ї річниці цієї вікторії в 2009-му через неофіційні прохання Москви того не робити. Хоча сама Російська Федерація гучно відсвяткувала 300-ліття Полтавської битви, тієї, де загинула українська воля…

Читайте також: Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках

Щодо воєнної історії ми постійно бачимо нездатність української влади і, на жаль, громадянського суспільства віддавати належне своїм великим звершенням, справжнім заслугам і досягненням. Як кажуть у народі, вміли готувати, та не вміли подавати…
Інша річ, що державні діячі й політики України надто часто демонстрували невміння правиль­­но використовувати ті блискучі воєнні перемоги.

Коли нинішні провідники (Порошенко, Турчинов, Яценюк, Парубій, Пашинський та інші) заявляють, що Крим у 2014 році здали через відсутність війська, то це спроби виправдати власне боягузтво, нерішучість і неспроможність (рік, що минув після Майдану, показав усі їхні «здіб­но­­сті»). Це не армії не було, а адекватної влади, яка здатна дія­ти в екстремальних умовах і брати на себе відповідальність.

У Криму Болбочан налагодив співпрацю з кримськотатарськими добровольцями для спільної боротьби проти більшовиків і білогвардійців

У цьому контексті є дуже показовим похід Кримської групи армії Лівобережної України в березні – квітні 1918 року. Тоді теж були проблеми з військом, із постачанням, з організацією, бо молода Українська держава переживала всі природні труднощі становлення. Але був талановитий, сміливий і рішучий полководець, який мав повноваження і вмів їх використовувати в інтересах перемоги, – український полковник Петро Федорович Болбочан (1883–1919).

Перед Кримською групою ста­вилося завдання звільнити Крим від більшовицьких військ і заволодіти базами Чорноморського військового флоту, на яких тоді відбувалися бурхливі події. Багато військових кораблів підняли на щоглах прапори Української держави.

До складу Кримської групи входили другий Запорозький піхотний полк, перший Запорозь­кий імені кошового Костя Гордієнка полк кінних гайдамаків, Запорозький кінно-гірський гарматний дивізіон, інженерний курінь, чотири артилерійські батареї, автопанцерний дивізіон і два бронепоїзди. 11 березня 1918 року частини Кримської групи розпочали наступ із району Харкова. Це було компактне й високомобільне військове з’єднання під вмілим і рішучим керівництвом.

Після розгрому більшовицьких частин під Лозовою українські війська зайняли станцію Синельникове і вже 14 квітня спіль­­но з Легіоном січових стрільців під командуванням Василя Вишиваного (Габсбурґа) взяли Запоріжжя. 18 квітня частини Кримської групи вели бої за Мелітополь та заволоділи містом. Кримська Червона армія була розбита на північ від Перекопа. У ніч із 21 на 22 квітня другий Запорозький полк прорвав лінію укріплень супротивника на Сиваші й вийшов у тил більшовицьких військ, що оборонялися на перешийку. Треба сказати, що в історії російської армії є кілька невдалих походів на Перекоп у XVII – XVIII століттях, а відносно тривалий і надзвичайно кривавий його штурм у 1920 році став «перлиною» радянської воєнної міфології. Кримська група Болбочана взяла Перекоп за кілька годин… Наступного дня запорожці взяли місто Джанкой. 25 квітня перший Запорозький гордієнківський полк під командуванням генерала Всеволода Петрова виз­волив Сімферополь і тоді ж за підтримки татарських добровольців Бахчисарай.

Читайте також: Здобуття українськими козаками Озова в ХVII столітті

Як писав у своїх спогадах учасник тих славетних подій поручник Монкевич: «Ніде українську армію не зустрічали з таким захопленням, як у містах Кри­­му…» Річ у тім, що кримчани на той момент уже встигли відчути всі «принади» червоного терору (потім їм доведеться пережити терор денікінської контррозвід­­ки): масові розстріли, взяття заручників стали звичайною практикою. Більшовицький «прокуратор» Севастополя Юрій Гавен дуже пишався там, що розстріляв 600 «контрреволюціонерів». Укра­їн­­ська армія, на відміну від своїх супротивників, нікого не вішала й не розстрілювала, виступаючи носієм цивілізованого державного порядку.

Кримській групі залишався один кидок до Севастополя, де комендант Севастопольської мор­­ської фортеці Михайло Остроградський (нащадок гетьмана Данила Апостола) вже заявив, що кораблі та військові частини, які стоять під українськими прапорами, підпорядковуватимуться законному уряду незалежної України. Проте «європейські союзники» в особі кайзерівської Німеччини зажадали, щоб вони припинили наступ на Севасто­по­ль і відійшли з Криму на материк. Українські провідники надто часто запопадливо виконували всі забаганки союзників, виконали й цього разу. Щоправда, в Джанкої українці, обурені діями союзників, роззброїли німецьку дивізію. Звісно, німці мали підстави не довіряти гетьману Павлові Скоропадському й підозрювати його в проросійських симпатіях, що цілком виправдалося пізніше, коли гетьман видав декларацію про можливість федерації України з небільшовицькою Росією. Німці побоювалися, що український Чорноморський флот потрапить під контроль Антанти. Якби ж влада в Києві зуміла в перемовинах із Німеччиною наполягти на інтересах української сторони, то результатами блискучих перемог групи Болбочана можна було б скористатися для посилення нашої держави, її позицій на півдні.

Незважаючи на ці не дуже втішні політичні аспекти, Кримський похід полковника Болбочана, що, до речі, нагадує регулярні колись південні походи запорожців, залишається однією з найгероїчніших сторінок української воєнної історії і зразком воєнного мистецтва. Той похід дав чимало повчального українським військовим. Зокрема, привертає увагу швидкість просування Крим­­ської групи армії УНР (за мірка­ми того часу): за місяць із важкими боями здолали велику відстань від Харкова до Бахчисарая, зав­даючи нищівних поразок супротивникові. То було феноменальне поєднання швидкості й маневру, справжній бліцкриг тоді, коли це поняття ще не побутувало в лексиці військових теоретиків…

Читайте також: Криваве сватання: битва під Батогом у червні 1652-го утвердила повну незалежність козацької України від польської корони

Полковник Болбочан здійснював чіткий контроль над військами і вміло ними керував, вчасно реагуючи на зміни бойової обстановки. Він демонстрував прогресивне воєнне мистецтво, використовуючи весь спектр дій у наступальній операції: прори­ви, охоплення й оточення військ ворога, вихід у тил супротивника і швидке його знищення тощо. Болбочан не намагався тупо штурмувати вузли опору, а обминав їх, щоб не сповільнювати темп наступу. Вся група його військ діяла як єдиний згуртований організм, що пояснюється високою вмотивованістю офіцерів і солдатів, адже значна частина її підрозділів формувалася на добровольчій основі. Успішність походу пояснюється також самостійністю командувача, бо його рішення і дії не гальмувалися вищими штабами та іншими численними бюрократич­но-управ­лінськими структурами.

Є ще одна цікава обставина. Майже всі полководці, які брали Перекоп із його як штучними, так і природними укріпленнями, витрачали на це багато часу (від Міхаіла Фрунзе до Еріха фон Манштейна) й крові. Та лише Петро Болбочан захопив Перекоп блискавичним ударом і практично без утрат.

Полковник зумів уже в Криму налагодити дієвий контакт, союз та співпрацю з кримськотатарськими добровольцями для спіль­­ної боротьби проти більшовиків і білогвардійців.

Солдати Болбочана в Криму продемонстрували залізну дисципліну й порядок, що завжди викликає симпатію в місцевого населення, проявляли повагу й стриманість у ставленні до цивільних людей.

Цей Кримський похід треба ретельно вивчати нинішнім військовим діячам України. Хоча умови боротьби на початку XXI століття суттєво інші, ніж на початку XX століття, але чимало фундаментальних засад залишаються незмінними, зокрема особ­лива роль швидкості й маневру в наступі.
Справді, війну не можна виграти, сидячи в обороні, рахуючи втрати після ударів ворожої артилерії. Приклад Болбочана показує, що українська армія здатна бути однією з найбільш наступальних армій світу.

І ще дещо актуальне: треба добре пам’ятати дорогу на Перекоп і південніше від нього. Знадобиться…

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено