Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 червня, 2015   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Ґіреєва віра

Коріння поміркованості ісламу кримських татар криється в історії цього народу
Матеріал друкованого видання
№ 24 (396)
від 18 червня, 2015
Ґіреєва віра
Мечеть хана Узбека, одна з найстаріших збережених золотоордин- ських у Криму (друга половина ХІІІ століття)

За переказом, іслам у Криму поширився завдяки Маліку Аштеру й Газі Мансуру, двом сподвижникам пророка Мугаммеда, ще у VII століт­­ті н. е., проте ймовірніше, що мусульманським півострів зробився завдяки не арабам, а тюркам. Сталося це у XIII столітті, з легкої руки завойовників, які прийшли на його територію. 1222 року Судак і Солхат (Старий Крим) на певний час захопили сельджуки під проводом еміра Хусейна-ад-діна Чобана, воєначальника одного з найвідоміших сельджуцьких султанів Аладдіна Кей-Кубада І. Через рік їх із підкорених міст вибили татаро-монголи на чолі із сином Чинґісхана Джучі, які стали володарями Криму на наступні два століття. Першим золотоординським правителем, який прийняв іслам, був хан Берке, брат Батия. Цей володар не проводив насильницької мусульманізації широких мас населення, серед якого були тенгріанці, християни, юдеї та ін. Але саме тоді у ханських ярликах бачимо звертання до «шейхів та суфіїв» поряд із посадовими особами та керівними класами ханства. Найдавніша мечеть півострова була споруджена 1262 року в Солхаті вихідцем із Бухари, а до нашого часу збереглися руїни комплексу із мечеттю, побудованого безпосередньо коштом мамлюцького султана Бейбарса в 1288-му. Піс­­ля 1475 року, коли турки-османи захопили Кафу, на Крим поширюється вплив турецького ісламу в усіх його проявах. Саме тоді сунізм ханафітського мазхабу (однієї з чотирьох основних правових шкіл в ісламі) був проголошений державною релігією Кримського ханства, а турецький падишах – халіфом усіх сунітів. У цей час формується унікальна тюрко-мусульманська культура, яка мала вплив на Кримський півострів і прилеглі території аж до 1917 року.

Кримський півострів завжди був не окраїною мусульманського світу, а радше одним із його культурних та освітніх центрів

Імперії монголів, турків-ос­ма­нів та Кримське ханство у їхньому складі бачаться державами багатьох віровизнань і народів, правителі яких не були релігійними фанатиками. Проголошуючи сунітський іслам офіційною релігією, вони не проводили систематичної жорстокої поголовної мусульманізації представників інших конфесій, котрі були їхніми підданими, чітко усвідомлюючи, що гострі конфлікти на цьому ґрунті лише послаблять владу й державу. Зауважмо й те, що у випадку Кримського ханства процес прийняття ісламу закінчивсь аж у XVIII столітті. «У контексті навернення показовою є історія з переселенням греків із Криму на територію сучасного півдня Донеччини Єкатєріною ІІ. Серед них були тюркомовні уруми, мова яких у багатьох випадках ближча до кримськотатарської, ніж до інших тюркських. Аби уникнути переселення, вони цілими селами приймали іслам. Тюркомовний мусульманин, значить, татарин. А їх цариця не переселяла. Так цілі села на Південному березі Криму, які століттями були християнськими, мусульманізували­ся. Багато із сучасних тамтешніх жителів, які вважають себе кримськими татарами, насправді мають грецьке коріння», – розповідає кримськотатарський вільний журналіст Ділявер Саїдахметов. Сейран Афіров, що був муфтієм однієї з мечетей Сімферополя до анексії Криму, додає: «В Оттоманській імперії тих, хто змінював іслам на іншу релігію, карали тільки тоді, коли вони окрім цього ще й брали участь у військових кампаніях проти Порти. У такому разі їх звинувачували не у віровідступництві, а в державній зраді. У решті випадків цих осіб намагалися переконати повернутися в іслам у мирний спосіб».

Крим медресе й суфіїв

Кримський півострів завжди був не окраїною мусульманського світу, а радше одним із його культурних та освітніх центрів, де перетиналися шляхи з країн Близького Сходу та Центральної Азії, Туреччини та Персії, що давало змогу акумулювати, запозичувати знання і транслювати власний доробок як у ісламському богослів’ї та праві, так і в науці. На жаль, нині про це мало хто знає в Україні. Сходознавець Михайло Якубович зазначає: «Кримське ханство – це території від порогів Дніпра до Криму, Азова і т. ін. Культурно близькими до них були Єдисан – землі між Дністром і Бугом та Буджак – між Дунаєм і Дністром, тобто Північночорноморський культурний регіон». Він розповідає, що серед відомих у мусульманському світі улемів, суддів, науковців, філософів були вихідці із цього краю, знані як Кафаві (Кафський), Кірімі або Кураїмі, Аккермані та ін. Траплялися й прізвища на кшталт аль-Дешті (як-от Ібрагім аль-Мегмед аль-Дешті Татаршейх), тобто йшлося про людей із території нинішньої Запорізької або Херсонської областей.

Читайте також: «Кримських етносів букет»

Він зазначає, що жителі Криму зробили вагомий внесок до трьох голов­них напрямів мусульманського інтелектуального життя. «Питання традиційного ісламського ханафітського права розробляло багато авторів, починаючи з Шарафаддіна аль-Кірімі у XV столітті й завершуючи відомим ученим ХІХ століття Аддусадаром аль-Кірімі, автором коментаря до «Меджеле» (кодексу османського права)», – продовжує науковець. «Другий момент, – каже він, – це калям, ісламська спекулятивна теологія. Тут була ціла плеяда авторів із Криму. Серед них Абу ль-Бака’ аль-Кафаві, син муфтія Кафи, який у 1681 році написав «Кіттаб аль-Куллійят» («Книгу загальних понять»), величезний твір арабською мовою, у якому викладено 3 тис. дефініцій. Такий собі Дені Дідро, якщо порівнювати. У ХVIII столітті це автори, як-от Мугаммад аль-Аккермані й Мугаммад аль-Кафаві. Вони належали до калізаделіфу, реформаційного напряму в ісламській теології, що виступав за оновлення й повернення до Суни».

Найвідоміший історичний мусульманський університет півострова – Зинджирли-медресе

Окремо треба згадати й про внесок кримських татар у суфізм. До 1917 року на півострові активно діяли духовні центри представників чотирьох суфійських шкіл: накшбандійської, хальватійської, кадарійської та мевлевійської. Накшбандійців та хальватійців було найбільше, і їхній інтелектуальний внесок найпомітніший. «Серед перших вартий згадки Абд аль-Бакі Гіджабі, творець «Рісале зубдет уль-іслам», написаної османською мовою, серед других – автор XV століття Агмад аль-Кірімі, захисник поглядів ібн Арабі про єдність буття, який обґрунтовував філософську онтологію», – констатує Михайло Якубович. Унікальним хальватійським мислителем був Ібрагім аль-Кірімі, автор трактату «Мавагіб ар-Рагман фі байан маратіб аль-акван» («Дарунки Всемилостивого в розумінні ступенів бут­­тя»), присвяченого османському султанові Мураду ІІІ, із низкою цікавих ілюстрацій. Окрім того, треба згадати про представників кадарійського тарикату, зокрема Селіма Діване Киримли, автора XVIII століття, який писав османською мовою і жив у Скоп’є, автора відомої роботи «Бурхануль Аріфін ве Неджату ль-Гафілін» («Дороговказ знаючих»). Хто знає, чи не від цих суфіїв сучасні кримські татари мають традицію вшанування азізів – значущих для народу місць поховання вчених, дервішів, воїнів-газіїв, яких час і перекази перетворили на святих.

Крим мав свої ісламські університети, медресе. І йдеться не лише про Зинджирли-медресе, найвідоміший такий заклад. 1332 року за підтримки хана Узбека постає одна з перших мусульманських вищих шкіл півострова – Інджі-Бек-хатун-медресе. Першими тамтешніми викладачами були перські та середньоазійські вчені. У XV–XVІ століттях з’яв­ля­­ється перше покоління саме крим­­ськотатарських науковців. А вони шукали шансу виїхати в інші освітні мусульманські центри, зокрема Стамбул. Як констатує Михайло Якубович, це свідчить не про другорядність, а, навпаки, про дуже інтенсивний культурний обмін, який іще необхідно досліджувати глибше.

Коріння поміркованості

Багато хто запитує себе, яким чином сталося, що сьогодні іслам, поширений серед кримських татар, одного з корінних народів України, в сучасних умовах не став радикальним. Причин для цього кілька. Передусім тут проявилася тюркська ісламська традиція, про яку йшлося раніше. Інша причина – вже понад 200 років іслам для кримських татар є справою приватною, а не суспільною і не політичною. Від 1784 року, коли Крим був приєднаний до Російської імперії, вони не мали державності і їхня релігія не позиціонувалась як засіб політики. Відповідно, як констатують муфтій Сейран Афіров і сходознавець Михайло Якубович, усі ісламські процеси на півострові відбувалися вже в неісламському контексті. «Волзькі та кримські татари – це етноси, які модернізувалися в неісламському середовищі. Тому ідеології політичного ісламу, притаманні деяким арабським державам, не видаються кримським татарам адекватними. Ханафітська традиція законсервувалася в умовах неісламського середовища», – зазначає вчений. Тому іслам кримців – європейський, значною мірою культурний. Ідеї «ІДІЛ» і халіфату власне із цієї причини бачаться їм маргінальними.

Читайте також: Кримський якір

Як зазначає Сейран Афіров, до формування поміркованого ісламу доклались і радянський режим, і насильницьке виселення представників цього етносу до Середньої Азії. «1917 року в ході національно-визвольної бороть­­би, придушеної більшовиками, кримські татари втратили більшість своєї культурної інтелігенції, вагому роль у якій відігравали улеми, імами та кадії (мусульманські судді). Було знищено духовну літературу, закривали медресе й мечеті. Зменшувалася кількість людей, здатних читати релігійну літературу, писану старим варіантом кримськотатарської з використанням арабської графіки. Унаслідок цього через кілька десятків років мусульмани в Криму втратили відповідні знан­ня й навички, а нових релігійних книжок украй бракувало. Вважайте, що від 1917-го практично до кінця 1980-х років ісламу в нас практично не було. Він залишився хіба що в пам’яті й практиках простих людей», – констатує імам.

Мавзолеї (дюрбе) та могили важливих для кримськотатарського народу осіб, зокрема правителів, учених, релігійних діячів, із часом ставали місцями релігійного поклоніння (азізами). Один із них – мавзолей Джанике-ханим у золотоординській фортеці Кирк-ор (Чуфут-Кале)

Про останні може розповісти майже кожен кримський татарин, пригадавши, що було в його родині. Сюнет (обрізання), обряди нікях (шлюб), таляк (розлучення), джаназа (похорон), заборона їсти свинину… От, власне, і все. Нікях справляли радше як данину традиції в радянський час, бо сильно впливала політика державної ворожості до будь-якої релігії. Величезну роль відігравали ті священнослужителі, котрі хоч якось пам’ятали ази ісламського віровчення, переймаючи їх один від одного або від старших родичів, також імамів. Сейран Афіров пригадує, що в Середній Азії кримські татари намагалися виділяти себе з-поміж тамтешньої спільноти, теж тюркської, в якій легко було розчинитися. «Здебільшого всі релігійні обряди відправляли кримські мулли. Ну якщо вже йшлося про великі релігійні свята, Уразу чи Курбан-Байрам, то кримські татари були разом із місцевими мусульманами й головували там узбецькі чи казахські імами». Загалом релігійну ситуацію кримців до 1989 року він описує як цілковитий вакуум, накинутий радянською владою, що від нестачі адекватної інформації міг наповнитися вигадками та забобонами. Хтось мав протиставити цьому адекватні релігійні знання.

Читайте також: Кримські хроніки Михайла Коцюбинського

Незалежність України дала кримським татарам змогу повернутися додому й шанс відновити іслам на півострові. Ту кризу в релігійній сфері, що існувала понад 50 років, потрібно було якось долати, заново вчитися релігії з різних джерел, а їх було кілька, зокрема турецьке й арабське. Мусульмани Туреччини ще на початку 1990-х налагодили контакт із першим муфтієм Криму Сеїтджелілом Ібрагімовим та кримським муфтіятом. Вони відкрили кілька медресе, надсилали літературу, приймали для продовження навчання студентів із медресе Криму, де воно було початковим і тривало рік або два. Завдяки їм кримські татари дістали доступ до іляхієту (мусульманських факультетів) при різних турецьких університетах. Серед турків можна виділити тих, хто приніс до Криму на рівні дрібниць специфіку турецької ісламської традиції, але ідейно вони загалом належать до поміркованого ісламу. Були й доволі суворі суфії, котрі вважали, що істина полягає саме в їхніх поглядах. Іще одна лінія – це послідовники Фетулли Ґюлена, відгалуження від нурситів.

Інше джерело – арабське. У 1990-х студенти з арабських країн почали працювати в Криму з місцевим населенням. Їздили селами, влаштовували тижневі або двотижневі курси, а також недільні для ознайомлення з ісламом. Ні, вони не були мусульманськими вченими, але кожен із них знання щодо цієї релігії мав глибші, ніж більшість кримськотатарських мулл. У сенсі трактування ісламу араби також не­однорідні. Хтось належить до поміркованого напряму, хтось – до салафітів, «Хізб-ут-Тахріру», хабашитів тощо. Таким чином, іслам у Криму нині є своєрідним відбитком сучасного мусульманського світу, де різні течії врівноважують одна одну, на даючи жодній абсолютної переваги.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено