Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 травня, 2015   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Від Мюнхена до Ялти

Початок і кінець Другої світової війни в Європі означилися великими політичними змовами, які значною мірою дискредитували лідерів західних демократій
Матеріал друкованого видання
№ 18 (390)
від 7 травня, 2015
Від Мюнхена до Ялти

Мюнхенську угоду 1938 року, що віддала на поталу Гітлеру Чехословацьку державу, часто називають змовою, бо лідери західних демократій – Британії та Франції – Чемберлен і Даладьє частково поділили Європу з фашистськими ватажками Німеччини й Італії Гітлером і Муссоліні, відмовившись від протистояння зі злочинними режимами.

Деякі аналітики досі знаходять їм виправдання, заявляючи, що тоді не було іншого виходу, мовляв, звичайна реальна політика. Справді, не воювати ж із ними... Потім довелося саме воювати за значно гірших стартових умов. А Мюнхенська змова стала символом аморального консенсусу великих держав за рахунок маленьких.

Однак мало згадують у такому контексті Ялтинську змову 1945-го (потім її буде закріплено в Потсдамі) Рузвельта (США) і Черчил­­ля (Британія) зі Сталіним (СРСР), коли пів-Європи на 45 років віддали московському фюрерові, розподілили сфери впливу, заклали хибні основи Організації Об’єднаних Націй, що є й досі не більш ефективною структурою, ніж Ліга Націй, яка таки ж спромоглася виключити зі своїх лав СРСР за агресію проти Фінляндії.

Ще до початку Ялтинської конференції Черчилль у жовтні 1944 року відвідав Москву, де зробив Сталіну пропозиції, з яких випливало, що поділ Європи є цілком можливим і долю народів можна вирішити за їхньою спиною. Як він визнає у своїх мемуарах, британський прем’єр сказав радянському диктаторові: «Врегулюймо наші справи на Балканах. Ваші армії тепер у Румунії та Болгарії. Ми маємо там інтереси, місії і агентів. Не дозволяймо собі, щоб доходило до непорозумінь у якихось дрібницях. Що стосується Британії та Росії, то як ви сприймете, щоб мати 90% впливу в Румунії, а ми б мали 90% впливу, скажімо, в Греції, у Югославії – 50 на 50?». Потім Черчилль додав, що в Угорщині вплив Британії і СРСР повинен бути в співвідношенні 50 на 50, а Болгарія має на 75% перебувати під радянським контролем. Тоді Сталіна це влаштувало. Хоча він ще трохи поторгувався, а Черчилль трохи поступився. Бідні грецькі комуністи, які ще багато років воюватимуть у лавах Демократичної армії Греції (ДАГ), не здогадувалися, що «великий вождь» їх уже «злив» клятим буржуям.

погодившись один раз на поділ Європи, США і Британія були змушені й надалі зголошуватися на вимоги Кремля

Не менш розчаровані були й мільйони громадян Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії, які вірили, що західні демократії не зрадять їх і не віддадуть з-під іга коричневої чуми червоній чумі. Польський прем’єр-міністр Станіслав Миколайчик у своїх мемуарах описав, як Черчилль викручував йому руки, змушуючи погодитися на сталінський план повоєнного облаштування Польщі. А Руз­­вельт не заперечував. Тому обурений поляк попросив Черчилля скинути його на парашуті в Польщу, щоб він приєднався до антинімецького опору. Коли остан­­ній здивовано запитав: «Навіщо?», Миколайчик відповів: «Краще вмерти в боротьбі за незалежність рідної країни, ніж чекати, що мене згодом повісять росіяни на очах у вашого британського посла!». Потім Черчилль зізнався своєму лікареві: «Все дуже однобічно. Вони домагаються того, чого прагнуть, підступністю, лестощами і силою».

Так, радянсько-російська дипломатія залишається відданою своїм традиціям...

Читайте також: Питання провини

Черчилль разом із Рузвельтом став архітектором ООН у її нинішньому вигляді, намагаючись залишити там контрольний пакет акцій за клубом привілейованих держав у цілковитій відповідності до тексту класичної антиутопії: «Всі тварини рівні, але є й найрівніші». Історик Джонатан Фенбі написав про це так: «Черчилль заспокоїв Сталіна, що, хоча дії великих держав можна буде критикувати словесно, система вето зробить організацію (ООН. – Авт.) практично безвладною і вона не зможе діяти проти США, СРСР, Британії чи Китаю. Сталін запитав, чи буде вона не здатна виступати проти Британії через Гонконг або британські інтереси в Єгипті. Черчилль відповів, що так. І далі, сповнений підозр, Сталін пригадав, як Ліга Націй вигнала СРСР після його нападу 1939 року на Фінляндію. «Тепер це буде неможливо, – заспокоїв його Іден (тодішній міністр закордонних справ Британії. – Авт.)».

Навряд чи Черчилль і Рузвельт мали ілюзії щодо Сталіна та його режиму, тим більше що той не намагався справляти на них «демократичне» враження. Коли в Ялті Рузвельт, показавши рукою на Бєрію, запитав: «Хто той чоловік у пенсне?», Сталін абсолютно серйозно відповів: «А, отой, це наш Гіммлер». Що ж, у боротьбі проти Сатани Рузвельт і Черчилль вступили в союз із Люцифером. І не могли цього не розуміти. Саме через те на заході Європи не дуже співчувають прагненням її сходу притягти до відповідальності комунізм на тих самих підставах, що й нацизм.

Погодившись один раз на поділ Європи, США і Британія були змушені й надалі зголошуватися на вимоги комуністичного диктатора. Такі поступки яскраво позначилися на реаліях того ж таки Нюрнберзького процесу, що стався невдовзі після Ялтинської конференції. Саме в той період Сталін створив надсекретний орган, що в різних документах називався по-різному: «Урядова комісія з Нюрнберзького процесу», «Урядова комісія з організації Суду в Нюрнберзі», «Комісія з керівництва Нюрнберзьким процесом». На чолі цієї абсолютно конфіденційної комісії Сталін поставив відомого «диригента» московських політичних судових процесів 1930-х років Андрія Вишинського.

Читайте також: Педагогіка війни

Членами комісії стали прокурор СРСР Ґоршенін, голова Верховного Суду СРСР Ґоляков, нарком юстиції СРСР Ричков і заступники Бєрії Абакумов, Кобулов, Меркулов. Головним завданням було не допустити обговорення в Нюрнберзі радянсь­­ко-німецьких відносин 1939–1941 років, секретних протоколів до пакту Молотова – Ріббентропа, а також спільного нападу Німеччини і СРСР на Польщу й окупації червоною Москвою балтійських держав. Для нагляду за радянськими суддями, прокурорами і слідчими до Нюрнберга направили й слідчу бригаду особливого призначення на чолі з довіреним офіцером Бєрії полковником Ліхачовим. Російський історик Іріна Павлова, яка нині живе в Бостоні (США), пише: «Сталін боявся в громадській думці Європи й Америки опинитися в Нюрнберзі на одній лаві з нацистськими воєнними злочинцями. А в нього були серйозні підстави для таких побоювань». Ось чому радянська сторона вжила таких екстраординарних заходів. Хоча навряд чи західні союзники дуже наполягали б на засудженні сталінського режиму як рівноправного співучасника розпалення Другої світової війни. Вони воліли пропускати повз вуха навіть дуже промовисті заяви, наприклад екс-міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа, котрий після оголошення йому смертного вироку в останньому слові сказав: «Коли я приїхав до Москви в 1939 році до маршала Сталіна, він не обговорював зі мною можливість мирного врегулювання німецько-польського конфлікту в межах пакту Бріана – Келлоґа, а дав зрозуміти, що коли не отримає половини Польщі й балтійських країн ще без Литви, з портом Лібава, то я можу одразу ж вилітати назад. Ведення війни, напевно, не вважалося там у 1939 році злочином проти миру...»

Завдяки угодовській позиції США і Британії в Ялті Сталін узяв під свій контроль сім держав Східної Європи, схід Німеччини й тиснув на Фінляндію, погрожував Туреччині. Знаменита промова Черчилля у Фултоні була спробою вберегти бодай Західну Європу від насильницької комунізації. Спробою дещо запізнілою, бо й там Москва розгорнула шалену політично-пропагандистську вій­­ну, яку нині модно називати гібридною.

А країни на сході Європи мали під чоботом Кремля суто умовний суверенітет, коли їхні лідери призначалися і знімалися з посад із санкції Радянського Союзу, хоча формально були суверенними державами, членами ООН тощо. Навіть репресували когось у столицях «соціалістичного табору» не могли без дозволу Москви. В усіх спецслужбах цих країн сиділи як «радники» представники радянського КГБ, що реально керували цими польськими, угорськими, чехословаць­­кими та іншими структурами. Усі ці країни пройшли період червоного терору, може, не такого масштабного, як у СРСР, але вельми болючого. Ці народи були вилучені з історичного часу майже на 50 років.

Читайте також: Край партизанської неслави

Як пише Джонатан Фенбі: «Ялтинську конференцію згодом демонізують, надто незапрошені французи, як момент, коли Велика трійка цинічно визначила контури Європи, заклавши таким чином підвалини холодної війни. Ялтинська конференція стане головним пунктом у макартівсь­кому списку звинувачень проти Рузвельта і спонукає республіканців звинувачувати його в таємній зраді. Через півстоліття Джордж В. Буш заявить у Варшаві: «Вже не буде мюнхенів, не буде ялт». Справді? Нині на Заході, насамперед у країнах Європейського Союзу, нав’язується думка про фактичне існування сфер впливу і про те, що Україна належить до російської сфери. Отже, постійно існує небезпека нової мюнхен­сько-ялтинської змови. Однак її наслідки, не виключено, виявля­ться ще гіршими, бо після Ялти 45 років балансували над ядерною прірвою, а тепер можуть у неї провалитися. І не тільки через подальшу російську експансію з ядерним шантажем, а й тому, що весь «неелітний» світ (який не належить до ядерних грандів) збаг­­не на прикладі зрадженої Заходом України, що єдиною запорукою суверенітету і територіальної цілісності є не обіцянки великих держав, які нічого не варті, а власна ядерна зброя.  

Російський політолог Станіслав Бєлковскій стверджує, що Путін протистоїть західному світу в ім’я нового поділу світу, Ялти-2. Але такий поділ не дасть Заходу жодних гарантій, навпаки, він лише загострить претензії Росії, що зростатимуть пропорційно поступливості західних ворогів (бо саме так їх там сприймають) Кремля.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
  • Ось відчиняються двері залу, і входить одна людина, радісна та усміхнена. Сотні вітають її такими самими радісними вигуками. Овації і захват. Далі?
    24 липня, Станіслав Васін
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено