Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 травня, 2015   ▪   Любомир Белей   ▪   Версія для друку

Декомунізація топонімії: українські проблеми та європейський досвід

Власні назви посідають особливе місце: вони не лише здатні називати та характеризувати географічні об’єкти, а й можуть набувати особливої ідеологічної, політичної чи культурної значущості
Матеріал друкованого видання
№ 16 (388)
від 23 квітня, 2015
Декомунізація топонімії: українські проблеми та європейський досвід

Щоб сповна використати пропагандистські можливості власних назв, їх здавна навчилися наповнювали ідеологічним підтекстом, про що свідчать, зокре­­ма, Константинополь, Санкт-Петербург і Вашингтон.

Саме по собі використання власних назв з ідеологічною метою є звичайною практикою у всьому світі, адже через промовисті найменування на честь знакових фігур та подій у політичному чи культурному житті народу держава декларує своє політичне кредо та ідеали у різних сферах державного буття. Топонімія народів із давньою, а головне неперервною державною традицією часто віддзеркалює різні її періоди: чимало паризьких або лондонських назв вулиць і площ ніколи не змінювали, а їхню збережену впродовж століть первісну форму справедливо вважають набутком національної культури. Натомість народи з «молодою» або перерваною державною традицією приречені на «новотворення» національної системи топонімів, бо, зберігаючи ідеологеми колишньої бездержавної, колоніальної епохи, вони таким чином ставлять під сумнів своє теперішнє незалежне існування. Постколоніальні чи посттоталітарні держави, які намагаються ступити на шлях незалежного, демократичного розвитку, не мо­­жуть спиратися на спадок, зокрема топонімічний, із попередньої, підімперської чи тоталітарної доби своєї історії. Показовим у цьому плані є досвід першої Чехословацької Республіки, яка, як відомо, постала на руїнах Австро-Угорської імперії в жовтні 1918 року. Незважаючи на безліч проблем, із якими зіткнулася молода держава, парламент уже в червні 1919-го ухвалив спеціальний закон, який прямо зо­бо­­в’я­­зував негайно перейменувати вулиці, площі, інші громадські місця, приватні та муніципальні підприємства, названі на честь представників династії Габсбурґів та інших офіційних осіб імперії, а також на честь історичних подій, що завдали горя та приниження чехословацькому народу.
Повоєнна Німеччина, засуджуючи злочини фашизму, також радикально й беззастережно відмовилася від численних географічних назв на честь вождів Третього Рейху або ідеологів нацизму, чим засвідчила свій демократичний шлях розвитку. У сучасній Німеччині немислимі, мабуть, навіть потаємні наміри повернути «історичні» назви на зразок Адольф-Гітлер-Плац чи Гіммлер-Штрасе, тоді як в Україні нерідко можна почути аргументи на зразок того, що назви на честь Сталіна, Дзєржинского чи Косіора – це наша історія, з нею, мовляв, жили наші батьки і діди.

Читайте також: Заборона простих істин

Справді, совєтський період в житті України – то наша історія, але її не мають права представляти вожді та функціонери КПРС, каральних органів СРСР, які прирікали наш народ на голодомор, терор, переслідування, нестатки. Його в назвах міст, сіл, вулиць та площ України мають репрезентувати імена «великих і малих» українців, наших батьків та дідів, одні з яких боролися із совєтським тоталітаризмом, а інші повсякденною працею утверджували загальнолюдські цінності.

Який вигляд це має на мапі

Попри очевидність цих елементарних істин, частині громадськості східних та південних регіонів України вдалося нав’язати думку, що комуністична топонімія – цінний набуток, священна реліквія «щасливого» минулого, а тому реєстр власних назв совєтської доби тут зберігся практично без змін. Так, нині в Україні на честь Лєніна, теоретика і практика більшовицького терору, жертвами якого стали мільйони осіб, серед них значна кількість українців, названо близько 70 населених пунктів, причому деякі з них повторюються десятки разів: Ленінське, Леніне, Леніна, Ленінка, Ленінівка, Ленінське Перше, Леніна Друге, Леніно-Ульяновка, Па­­м’я­ть Ілліча, Володимиро-Улья­нов­­ка, Володимиро-Іллінка, Іл­лічів­­ка, Ілліча, Іллічеве, Завіт Ленінський, Іллічівськ тощо. А якщо до цього переліку додати тисячі власних вулиць, площ, парків і скверів, названих на честь Владіміра Лєніна, то масштаб комуністичного ідолопоклонства просто вражає. Не менш популярний в українській топонімії інший комуністичний символ – Жовтнева революція – переворот 1917 року, який представлений 64 назвами Жовтневе, 13 – Октябрське та 3 – Октябр.

Зберігаючи ідеологеми колоніальної епохи, суверенні держави таким чином ставлять під сумнів своє незалежне існування

Парадоксально, але тоталі­тарно-комуністична топонімія локалізується в тих регіонах України, де найдужче лютували колективізація, репресії, голодомор. Так, із-поміж понад 2200 власних назв вулиць та площ Донецька кожна восьма безпосередньо мотивована комуністич­­но-тоталітарними ідеологемами: вулиці Артема, Бабушкіна, Багрицького, Бакинських Комісарів, 26 Бакинських комісарів, Баумана, Блюхера, Більшовицька, Бонч-Бруєвича, Будьонівських Партизанів, Будьоного, Володарського, Воровсь­кого, Гарамарника, Завіти Лені­­на, Зорі Комунізму, Інтернаціональна, Камо, Карла Марк­­са, КІМу, Кірова, Клари Цеткін, Комінтерну, Комінтернівська, Комунарів, Комуністична, Комуна тощо. Суто тоталітаристською практикою є називання географічних об’єктів на честь ще живих осіб. На жаль, і такі приклади є в топонімії сучасної України: вулиці ім. Звягільського, Кобзона, Борзова, залізнична станція ім. Бориса Олійника.

В Україні такі заповідники тоталітарної топонімії ще зберігаються навіть на двадцять четвертому році незалежності, натомість постсоціалістичні країни Центральної Європи розпрощалися з комуністичними найменуваннями ще наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Так, у чеському Брно із 1584 власних назв вулиць і площ було змінено понад 200. Показово, що його мешкан­­ці саме поняття символів тоталітаризму в топонімічних назвах трактували досить широко, тому під заборону потрапили навіть такі, як Гагарінова, Московська. У польському Лодзі з 2191 власної назви перейменовано 172. Незважаючи на тривале перебування при владі соціалістів, Сербія та Болгарія також провели декомунізацію національної топонімії: тут перейменовано вулиці та площі, названі на честь Лєніна, Маркса, Енгельса, Броза Тита, Димитрова, Куна, Хо Ши Міна, Жовтневої революції, Червоної армії тощо. Символами тоталітаризму в постсоціалістичних країнах вважають також назви на честь совєтських воєначальників: Конєва, Васілєвского, Рокосовского, Маліновского, Жукова та ін., а також мілітаристські на зразок Червоної армії, Танкістів, Гвардійців, Десантників тощо.

У Хорватії посттоталітарної доби процес перейменувань зачепив не лише найменування, мотивовані комуністичними ідеологемами. Після сербської агресії 1991 року з хорватських вулиць і площ стали зникати назви на честь відомих сербських та чорногорських діячів. Натомість у Сербії, зокрема навіть у ліберальному та мультинаціональному Новому Саді, перейменували вулиці та пло­щі, названі на честь хорватських діячів та реалій: Загребську, Істарську, Єле­­ни Зринської, Гупца, Трнского, Томіслава та ін.

Досвід сусідів для України

Європейський досвід показує, що навіть економічні труднощі, неоднорідний національний чи соціальний склад мешканців пев­­ного регіону або населеного пунк­­ту не можуть перешкодити реалізації добре продуманої стратегії перейменування населених пунктів. У цьому плані дуже повчальною для сучасної України є історія появи власної назви столиці Словаччини Братислави. Після Першої світової війни новостворена Чехословаччина й недружні до неї на той час сусідні Австрія та Угорщина намагалися приєднати це місто до своєї території. Національний склад його мешканців не надавав переваги жодній із протиборчих сторін: у 1919 році тут жило 36% німців, 36% словаків та чехів, 29% угорців та 2% представників інших національностей. Тоді німецькомовне населення називало своє місто Пресбург, словаки та чехи – Прешпорк, а угорці – Пожонь. Зав­дяки підтримці країн-пере­­мож­­ниць воно стає частиною Чехо­словаччини. Незважаючи на воєнну загрозу з боку сусідніх держав та економічні труднощі, влада Чехословаччини одним зі своїх першочергових завдань вважала перейменування міста. Тому одразу в 1918 році його назвали Вільсоново на честь президента США Вудро Вільсона, одного з головних ініціаторів утворення Чехословаччини, але громадськість не прийняла цього найменування, і вже в 1919-му сучасна столиця Словаччини дістала теперішню назву Братислава. Цей невідомий до того зміфологізований топонім виявив­ся дуже вдалим, оскільки обривав майже тисячолітню колоніальну традицію чужомовних назв і чудово вписувався в нові культур­но-політичні реалії незалежної Чехословаччини. Нині багато хто навіть не підозрює про драматичні перипетії навколо його появи.

Читайте також: Передовий загін. Влада відстає від суспільства

Показовим прикладом дуже успішної кампанії з перейменування географічних об’єктів ста­­ла робота Комісії з кодифікації назв населених пунктів Польщі, яка в 1946-му була сформована з провідних лінгвістів – професорів Ніча, Рудницького, Ташицького, Роспонда. На неї було покладено завдання замінити на північно-західних теренах Поль­­щі всі німецькомовні топоніми польськими. Лише протягом 1946–1951 років Комісії вдалося перейменувати 35 тис. географічних об’єктів: від великих міст та річок до поселень і потічків. Її високий професіоналізм сприяв успіху не лише у суцільній заміні німецькомовних назв польськими, а й в інкорпорації повоєнною Польщею так званих повернутих земель.

З огляду на велетенські кількісні параметри комуністичної топонімії в Україні та її вкоріненість у свідомості певних соціаль­но-вікових груп населення неважко передбачити, що втілення в життя недавно ухваленого закону про декомунізацію не буде легкою. Однак справжня загроза для його успішної реалізації криється не в економічних труднощах України (брак коштів на виготовлення таблиць, зміну печаток, бланків тощо), не в небезпеці дестабілізації в країні й навіть не у ворожій реакції Росії, а в тому, що декомунізація української топонімії може перерос­ти в совєтську кампанійщину, а згодом у тихий саботаж.

Щоб цього не трапилося, необхідно усвідомити велику державну вагу декомунізації, яка по­­требує системного підходу до її реалізації. Перейменуваннями не можна займатися принагідно, по-аматорському. Кістяк спеціальних комісій із перейменувань повинні становити істори­­ки, крає­знавці й, звичайно, фахові лінгвісти, зокрема ономас­­ти. Члени цих комісій мають перейнятися думкою, що мешканці міст і сіл – це не лише користувачі, а й творці назв, адже між ними та назвою міста, села чи вулиці витворюється особливий зв’язок. Тому самому перейменуванню має передувати широка роз’яснювальна робота з метою переконати людей, що колишнє найменування їхнього міста чи вулиці неприйнятне. При цьому необхідно уникати кон’юнктур­них перейменувань, які дискредитують саму ідею декомунізації. Комісії повинні намагатися зменшити надзвичайно високу питому вагу так званих глорифікаційних назв, тобто назв на честь відомих діячів, що є ознакою тоталітарної топонімії. Їх, наскільки це можливо й дореч­­но, варто замінювати характеристичними найменуваннями, які вказуватимуть на особ­ливо­сті об’єктів тощо.

Читайте також: Невилікувані хвороби минулого

Досвід постсоціалістичних країн Центральної Європи доводить, що декомунізація національної топонімії є невід’ємним елементом демократизації політичного та суспільно-еконо­міч­­ного життя країни. Ухвалений 9 квітня 2015 року Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістич­ного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» є лише першим кроком на цьому шляху. Декомунізація української топонімії, розпочата ще чверть століття тому в західних регіонах і підтримана в центральних, нарешті успішно завер­­шиться на всій території України: від Ужгорода до, сподіваймося, колишнього Свердловська Луганської області. Утвердження живих і близьких населенню назв неодмінно сприятиме консолідації та взаєморозумінню історичних областей України.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено