Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 квітня, 2010   ▪   Володимир Вітковський   ▪   Версія для друку

Дисиденство: час підбивати підсумки

Подвиг дисидентів мав свої історичні й соціальні рамки, поза якими не дістав продовження
Матеріал друкованого видання
№ 17 (130)
від 30 квітня, 2010
Дисиденство: час підбивати підсумки

Полум’яні борці з певним видом соціальної несправедливості часто виявляють подиву гідну толерантність до інших її видів. Так, повставши проти абсолютистської деспотії Альбіону, «батьки-засновники» американської демократії зберегли неторканим рабство темношкірих. Декабристи в своїх проектах переустрою Росії передбачали ще жорстокіші методи розправи з непокірними інородцями, ніж ті, які практикувала монархія Романових. Можна навести довгий список великих гуманістів ХХ ст., котрі не знайшли й пари слів осуду для політики комуністичних режимів. Такі слова знайшов Вацлав Гавел, проте водночас цей видатний демократ та моральний авторитет висловив… цілковиту згоду із «законами Бенеша», на моці яких його земляки здійснили один із найбрутальніших злочинів ХХ століття – вигнання судетських німців.

…Українській незалежності пішов уже 19-й рік. Увесь цей час українці будують чи то підвладну Московїї «бананову республіку», чи то донецький паханат, а чи державу тотального звиродніння. Припускаю, що підневільні будівничі єгипетських пірамід чи Біломорканалу трудилися у ще гірших умовах. Однак вони принаймні добре розуміли мету своєї праці, чого аж ніяк не можна сказати про основну масу «будівників незалежності».

Неодноразово протягом цих безрадісних років автор звертався думками до колишніх дисидентів. Хай певна частина їх через поважний вік, хвороби й перенесені страждання тощо відійшла від поточного громадського життя, але решта – ті, які досі заангажовані в політиці, очолюють фундації, їздять по закордонах, роздають інтерв’ю… Чому їхній колись полум’яний протест проти зла й неправди звучить нині мляво й невиразно, а раніше невтомна аналітична думка виглядає ніби стриноженою? Від надмірних ілюзій щодо вчорашніх борців із тоталітаризмом утримала сценка, яку спостеріг ще на початку 90-х. Тоді один із найавторитетніших дисидентів, промовляючи до збуреної вічевої громади, казав речі, цілком несумісні з його власними поглядами, зате, на думку промовця, співзвучні настроям критично налаштованого загалу. Людина, яка не злякалася підвалів КГБ і мордовських таборів, тепер вочевидь БОЯЛАСЯ натовпу та упадала перед ним!

Відтак феномен українського дисидентства постає перед нами подвійно парадоксальним. Жменька проскрибованих, позбавлених ресурсних джерел та масової підтримки, запалених ледве не утопічною ідеєю молодих інтелігентів стає на прю з найпотужнішою в історії людства тоталітарною деспотією й, після тривалих випробувань та незліченних утрат, бере участь в її поваленні. В історії людства такі нерівні політичні протистояння нечасто завершуються перемогою слабкішої сторони, але… Погодьмося, що й приклади настільки разючої невідповідності досягнутого результату висхідному задумові його здобувачів трапляються в історії так само нечасто.

У цілій Україні перші групи «неформалів», котрі виникли на хвилі пробуджених «пєрєстройкой» сподівань, були швидко розчавлені всесильною владою за мовчазної згоди поспільства. Не повелося владі хіба тільки в Галичині… «П’ємонт незалежності» на момент початку змін навряд чи міг претендувати на всеукраїнське лідерство хоч в якій сфері суспільного буття. Чому ж тут нечисленні, попервах сливе камерні (в обох значеннях цього слова) згромадження опозиціонерів спромоглися вивести на вулиці багатотисячні натовпи маніфестантів та здобути сталу підтримку більшості населення?.. По-перше, тому, що в Галичині потужно й масово спрацювала національна ідея, а по-друге – місцевих демократів очолили люди особливого чину й гарту, які свій авторитет, своє право на лідерство оплатили ціною, неприйнятною й немислимою для сучасних політиків з їх багатомільйонними виборчими кошторисами.

Ореол цих людей засліплював багатьох: герої, мученики ідеї, подвижники національного визволення; глашатаї реальної, а не косметичної трансформації прогнилої Системи… На цьому яскравому тлі українці не одразу побачили й збагнули, що улюбленці вічевих громад неспроможні стати повноцінними політичними лідерами. Адже вони зле розуміли те суспільство, яке претендували очолити й мали вкрай слабке уявлення про рушійні сили посттоталітарного розвитку, «підводні камені» незалежності. Вони уважали Абсолютним Злом ту Систему, проти якої повстали й не виробили жодних моральних засад, ефективних за післякомуністичної доби. Плекані ними ідеї на схилку 80-х багатьох вражали своєю сміливістю й новизною, але ці ідеї швидко «застигли в польоті» й щодалі, то більше розходилися з реаліями життя країни.

Цілком безпорадною виявилася кадрова політика тих структур, які були створені учорашніми дисидентами. Свого часу в ім’я своїх поглядів ці люди свідомо відмовлялися від блискучих літературних, наукових, комсомольсько-партійних кар’єр та йшли під північне сяйво… На жаль, за нових обставин ми невдовзі побачили їх у щільному оточенні осіб цілком протилежного типу, які заради кар’єрних чи бізнесових преференцій без вагань топтали патріотичні, демократичні, інтелектуальні принципи своїх наставників.

Силою названих та багатьох інших причин карколомний «прорив в еліту» вчорашніх дисидентів був явищем ситуативним, а отже – приреченим на недовготривалість; тріумф здобуття незалежності не став для них запорукою подальших успіхів. Навпаки, протягом 90-х років відбувся закономірний відхід більшості представників постдисидентського табору від важелів політичного, адміністративного, інформаційного чи хоча б морального впливу. Вчорашні «в’язні сумління» швидко заплуталися в «коридорах влади», не раз виявивши прямо-таки дитинне невміння відрізняти добро від зла, аби невдовзі бути підпорядкованими інтересам діячів, аж ніяк не переобтяжених моральними проблемами. Інші попросту випали з «чортового колеса» української політики й завершують життєву кар’єру в майже цілковитому забутті. Ще інші замкнулися в колі вузькофахових інтересів, зайнялися релігійно-моральними проблемами, які в поспіль деморалізованій країні не мають жодних шансів бути розв’язаними.

Діяльність колишніх дисидентів повернулася майже до таких же «камерних» масштабів, які мала на своїх початках, а коло інтересів стислося до питань упереваж символічних. Притому прикро дивують не лише расистські, ксенофобські, авторитаристські мотиви, що їх подибуємо в одкровеннях Л. Лук’яненка, В. Мороза, Ю. Шухевича, Ю. Бадзьо та деяких інших представників цієї плеяди, а й логіка тих, хто не опустився до заперечення демократії та ксенофобії. «Ті, хто боровся переді мною й віддав у тій боротьбі свої життя, - констатує, приміром. І. Гель (цит. за: «Спільнота», ч. 13 за вересень 2009 р.), - так і не побачили величного майоріння синьо-жовтого прапора над країною, не відчули відкритого могутнього звучання нашого національного гімну як державного». Так, але й руїни української господарки, всевладдя криміналітету, московської окупації вітчизняного ефіру та політичного стриптизу на владному олімпі їм теж не довелося побачити… «Ті, хто нині приходить, ідуть уже на готове… - провадить далі патріарх визвольних змагань – я ж боровся і здобув! Що може бути кращим у втісі життям?» Певна річ, деякі ветерани визвольних змагань у Зімбабве теж тішаться здобутими в боротьбі прапором та гімном, а на закиди, що, мовляв, колись одна з найбагатших країн континенту нині харчується з «гуманітарного кошика», обігрівається «буржуйками», видає зарплати 100-мільярдними (!) банкнотами та вимирає від СНІДу відповідають… достоту словами шановного Івана Андрійовича: «Навіть нині наші досягнення я вважаю незрівнянно більшими порівняно з тим, що маємо ще поліпшити».

Натомість інший колишній в’язень сумління, М. Маринович у розлогому інтерв’ю «Львівській газеті» (ч. 124(432) від 28.08.08 р.) відверто висловив свою розгубленість результатами незалежності. «У таборі мені було складно уявити ті негативні речі, які ми нині переживаємо» - констатував він, пропонуючи хіба єдиний засіб від навали негативу: «У цьому разі треба лише чекати». Даруйте, але на велелюдних вічах доби «оксамитної революції» жодний промовець не казав про те, що плоди незалежності дозріють лише через багато років після її здобуття!

Для більшості українців незалежність виявилася дарунком данайців, причому у ролі «данайців» опинилися саме ті, хто ту незалежність найпалкіше обстоював. Себто передовсім – учорашні дисиденти. Це мусило б спонукати бодай деяких представників їхнього табору до каяття, визнання власних помилок і прорахунків. Майже «невагомий» у політичних розкладах, такий акт може стати початком морального оздоровлення суспільства. Рішучий протест проти соціальної й національної несправедливості є сьогодні куди актуальнішим, ніж навіть за часів радянського режиму. Але понад найсміливіший, найрішучіший протест Україна потребує глибокого і зваженого аналізу причин того, чому її свобода, демократія, ринкові реформи виявилися такими потворними, безплідними й, зрештою, безглуздими, а її незалежницька хода перетворилася на нескінченну хресну дорогу…

Що ж, подвиг дисидентів мав свої історичні й соціальні рамки, поза якими не дістав продовження – принаймні продовження вагомого й позитивного. Героїко-трагічна епопея українського дисидентства виглядає нині завершеною. Видається вельми ймовірним, що ця сюжетна лінія нашої історії, попри всі її національні та етичні позитиви, від самого початку провадила в глухий кут, тоді як магістральний шлях, оминаючи манівці жертовності, посвяти, патріотизму, демократичних цінностей тощо, вперто підводить нас до тих чи інших форм паханату. Тож зізнаюся щиро, що мені важко збагнути сенс моральної переваги тих, кого так тішать гімн і прапор цього паханату над… хоча б над бровастими генсеками, які полюбляли висловлювати неспівзвучне з настроями широкого поспільства «глубокое удовлетворение» з приводу своїх досягнень.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено