Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 листопада, 2014   ▪   Тарас Лютий   ▪   Версія для друку

Ніцше і Самотність

До 170-річчя від дня народження філософа
Матеріал друкованого видання
№ 46 (366)
від 13 листопада, 2014
Ніцше і Самотність

15 жовтня німецькому філософові Фрідріху Ніцше виповнилося 170 років. Він і до сьогодні є чи не найбільш цитованим мислителем, а література про нього та критика його поглядів налічують цілі томи. Його ім’я часто згадується в художніх творах і фільмах та поп-культурі. Та все це не заважає і далі нестримно поширюватися багатьом міфам і пліткам. До того ж нерідко використовуються аргументи ad hominem, як-от: «Ніцше був вар’ятом, а тому не варто сприймати за чисту монету всю його писанину». Попри численні спроби «денацифікації» Ніцше, його думки знову й знову за звичкою можуть ідентифікувати з ідеологією націонал-соціалізму.

Вивчати філософію Ніцше поза межами звичаю, до якого він належав, видається практично незбутнім. Тому для дослідження ніцшеанства загалом варто звертатися до часів, які передували зростанню та формуванню його як мислителя. Первинним резоном для того є протестантська вкоріненість філософа, хоча він повсякчас прагнув із неї виплутатися.

У результаті внутрішніх суперечок між протестантськими князями ті католицьким імператорським двором після запеклих релігійних воєн у ХVII століття Німеччина перетворилася на суцільний воєнний майданчик, де владарі інших країн виборювали першість. У часи 30-літньої війни вона втратила третину свого населення. Ця катастрофа лишила глибокі сліди в психології німців.

У XVII–XVIII століттях поняття «німецький» стосувалося тільки мови. Турбота ж про останню зміцнювалася в протестантському осередку країни. І, попри все, німці вже були готові сприймати себе як націю. Саме з роздробленості й потреб численних маленьких держав виростала нація. Крім того, почав зароджуватися прошарок освічених людей, і німецькі говірки зливались у мову єдиної культури. У мовному відокремленні, особливо від французької культурної гегемонії, німецька еліта формувала свою ідентичність. Таким чином, націю уособлювали не князі та герої війни (як у Франції й Англії), а поети та мислителі. Так, Ґете і Ваймар стали символом нації. За словами Фрідріха Шиллера й Вільгельма фон Гумбольдта, Німеччина була новою Грецією у своєму культурному розквіті.

Ніцше мав амбівалентне ставлення до контексту, в якому творив. Його дратували сучасні йому націоналізм, антисемітизм, ксенофобія

На початку ХІХ століття було зроблено перші кроки у створенні сучасної німецької національної держави. Слова «батьківщина» і «нація» під впливом наполеонівської окупації стали гаслами. В окупованому Берліні взимку 1807–1808-го Йоганн-Ґоттліб Фіхте виголосив свою «Промову до німецької нації». Навряд чи хтось із німецьких поетів відмовився б взяти участь у антифранцузькій пропаганді, хіба що космополіт Ґете, який носив орден від Наполеона.

Французька революція і Наполеон зруйнували те, що лишалося від Священної Римської імперії, кількість територіальних одиниць якої суттєво зменшилася. Утім, Наполеон став не меншим чинником об’єднання Німеччини, ніж Бісмарк. Німецька національна свідомість була силою, з якою стали рахуватися. Хоча музика Вебера, Бетговена, Шуберта, Мендельсона-Бартольді та по­езія Гейне виказували позірну ідилію, події 1830-го, спричинені Липневою революцією в Парижі, далися взнаки в усій Європі, супроводжуючись постійними економічними кризами.

Після революцій та повстання в Парижі 1848 року вогні неспокою запалилися у всій Німеччині, де до занепокоєння вищих верств додалася ще й гостра соціальна вбогість бідноти. Відтак революція, що ступила на кривавий шлях, і масові вбивства, скоєні заради чеснот Просвітництва, були сприйняті німецьким бюргерством як катастрофа розуму.

Читайте також: Іван Мірчук: «Українська філософія – це філософія життя»

Одним із відчутних кроків до об’єднання німецьких земель стало налагодження транспортних зв’язків. З індустріалізацією виникало й нове суспільство зі своїми ідеологія­ми. Соціалізм пропагував солідарність мас, протиставляючись корисливості вельмож, а лібералізм претендував на реалізацію свободи, економічного й політичного самовизначення індивіда, протиставляючись абсолютистсько-аристократи­чним структурам влади. Міністр-консерватор Отто фон Бісмарк пообіцяв покласти край лібералізму. Головною його метою було встановлення гегемонії Пруссії в Німеччині й усунення з політичної арени Австрії. Цьому спряли використання телеграфу й залізниці, а також чудове озброєння та військова підготовка прусської армії. Але зовсім іншою була війна 1870–1871-го, що перетворилася на змагання сучасної техніки й масових військ, а битви під Мецем і Седаном виявилися шедеврами теоретичного мистецтва генштабу. Результатом цього стала не Велика Пруссія, а Німецька імперія на чолі з Вільгельмом І. В основу військової ефективності було покладено систему обов’язкової військової повинності, яка хоча часом і послаблювалася, проте цілковито не скасовувалася. 1870 рік позначився перемогою прусського бюрократичного апарату й армії із залізничними військами. У цій війні Ніцше брав участь як санітар.

Ніцше як людина вільгельмівської доби бідкався з приводу лякливості німців перед реальністю. Зрештою, він нарікав і на себе, хоча відкрито й не визнавав своєї слабкості, прагнучи самоперевершення бодай через плекання ідеалу могутності, що було виразом давньої суспільної стратегії, котра практикувалася військовим каноном. Можливо, тому німецька імперія за кілька десятків років перетворилася на провідну потугу європейського континенту. А досвід набуття сили приводив до її вихваляння серед німців.

Ніцше як німецький мислитель мав амбівалентне ставлення до контексту, в якому творив. Його дратували сучасні йому націоналізм, антисемітизм, ксенофобія, загальна дріб’язковість, що визначали європейську політику того часу. Разом із тим він захоплювався Бетговеном і Ґете, у яких шукав осередок німецького духу, і далі писав німецькою мовою. В останньому Ніцше вбачає особливий приклад самоподолання через дисципліну й згуртування своїх творчих імпульсів, де німецька душа перевершувала власні межі, сягаючи європейського рівня. У Ґете були ніби сконцентровані транснаціональні сили пан’європейської культури, покликані відірватися від націоналістичних поривів. Щоправда, пізній Ніцше діагностує декаданс, який загрожує розпадом самій Європі. Тож Німеччина, яка розривається між антагоністичними амбіціями Держави та Культури, мусить орієнтуватися на посилення останньої й аж ніяк не Рейху з його військовою й економічною експансією, що призводить до германоцентричного партикуляризму. Бо подібне спрямування є особливою формою декадансу: не спряженого з розсіюванням сили, але з нераціональним розподілом сил із неможливістю їх відновлення.

Не менш цікавою є Ніцшева рецепція німецької філософії. Чимало німецьких мислителів він узагалі не читав і не згадував (Вольф, Мендельсон, Якобі та ін.). Решту вельми цінує, але вони не належать до числа філософів (хоча б Ліхтенберґ або Лессінґ). Є ті, кого критикує, проте нечасто читає й спорадично згадує (Лібманн, Дюринґ, Гартман, Майнлендер, Банзен, Тайхмюллер). Якщо говорити про класичних німецьких філософів (Ляйбніц, Шляєрмахер, Гердер, Кант, Фіхте, Шеллінґ, Геґель, Гербарт, Шопенгауер, Фоєрбах, Маркс), то деякі з них (приміром, Шопенгауер і Кант) мають виняткове значення для його філософії. Інші (зокрема, Фоєрбах і Геґель) відіграють велику роль у його міркуваннях опосередковано.

Читайте також: Нехитра філософія

Вплив на Ніцше спостерігається й поза межами німецької філософії, принаймні це грецька (Платон) й американська (Емерсон) традиції. Відомі його запал відмови вважатися німецьким філософом і твердження, що він легко перекладається французькою. У будь-якому разі німці теж дещо відсторонено ставляться до Ніцше. Так, у таких важливих центрах, як Берлін і Ваймар, немає вулиць, названих на його честь. Однак неможливо вирвати Ніцше з культурного клімату Німеччини. Понад те, «німці» та «Німеччина» є най­уживанішими в його працях словами. Потрібно усвідомлювати, що Ніцше почав ознайомлення з філософією після того, як досягнув 20-річного віку, але воно не завжди відбувалося з перших рук. Радше він був досвідченим у царині класичної філології, літератури, музики, літературної критики й загальної культури.

У юнацькі роки Ніцше сформував позитивний погляд на німецьку філософію, високо цінуючи Шопенгауера й Канта, а під впливом Ваґнера схвально ставився до Реформації. Дотримуючись кантіанського підходу щодо обмеження науки, мислитель доходить до приборкання сократичного оптимізму й сцієнтизму. Тому певний час будує зв’язок між Кантом і досократиками. Та після 1876-го з’являється критична оцінка метафізичної філософії з позитивістських позицій, яка після 1884-го трансформується у ворожість.

Напевно, найпроблематичнішим питанням лишається справа Ніцшевого божевілля. Справді, від 1889-го і до кінця життя в 1900-му він був цілковито неповносправним, адже фізично не міг нічого писати. Утім, незважаючи на те що в його пізніх працях, як-от «Ecce Homo», та особливо в листах проглядає не лише мегаломанія, а й просто безумні прояви, йому був притаманний іронічний спосіб філософування: «Чому я такий мудрий», «Чому я пишу такі прекрасні книжки», «Чому я Доля» тощо.

Попри те що Ніцше приписують і мізогінію, йому належить заувага, що чоловікам і жінкам властива неоднакова перспектива розуміння світу. Хоча він і поділяв деякі моменти «чоловічого шовінізму», характерного для його часу, проте товаришував із багатьма обдарованими жінками.

Влітку цього року Університетський коледж Лондона заборонив клуб, присвячений обговоренню Ніцшевого спадку, щоб нібито не «заохочувати» поширення правої ідеології. Утім, звинувачувати Ніцше в злочинах гітлеризму так само безглуздо, як винити Маркса в безчинствах сталінізму. Тоді буде дозволено інкримінувати «філософський тоталітаризм» чи не всім мислителям, хоча б Геґелеві, як це робить англійський соціолог Гобгауз, закидаючи йому бомбардування Лондона, до чого буцімто врешті спричинила його теорія обож­неної держави. Проте Гайдеґґер, який, власне, відомий своїми короткотривалими симпатіями до націонал-соціалізму, твердив, що атомна бомба вибухнула вже в поемі Парменіда, й закликав не ставитися до цього висловлювання з безугавним детермінізмом. Адже створення цієї зброї аж ніяк не хотіли, приміром, фізики-ядерники, котрі фактично втілили це в життя.

Та хоча Ніцше й розвиває свої думки про природу раси, моралі сильнішого, людської нерівності, він розглядає їх у загальнотеоретичному сенсі, шукаючи історико-культурних смислів, а не приниження когось, говорячи на зразок «сила завжди права». Адже він із пересторогою ставився до будь-якої політики. А крім того, відомі його критика німців і захоплення французами. Попри те що Ніцше міг висловлюватись як науковець про неоднозначну історичну роль юдаїзму (особливо його впливу на розвиток моралі Заходу), він зав­жди відгороджувався від антисемітизму, називаючи себе «анти-антисемітом». Інша річ, що його сестра, наскільки вона була здатна розуміти світогляд брата, прагнула всіляко надати його філософії державного масштабу, запрошуючи Гітлера до Архіву Ніцше.

Відомо, що Німеччина має довгу історію антисемітизму, що сягає ще середніх віків. Можливо, тому євреї були предметом багатьох Ніцшевих міркувань. Будучи істориком моралі, він вивчав вплив юдаїзму на становлення західної моралі. Як і до різних націй (німців, англійців і взагалі до решти християнських народів), до євреїв мав змішані почуття, однак не терпів антисемітизму. Напевно, тому постійно з’являються звинувачення Ніцше в фашизмі. Він справді атакував демократію й висміював ідею рівності або симпатизував Наполеону та Чезаре Борджіа?

Та фактично Ніцше був аполітичним, якщо бути в політиці означає належати до якоїсь партії чи руху. Політична діяльність йому нагадувала стадний інстинкт, а «захоплення» різними персонажами залежала від контексту. Приміром, Наполеон вважався в Німеччині небезпечним лібералом, а не автократом. Тому напади на демократію чи соціалізм були того самого ґатунку, що й атаки на жорстокість тиранії, олігархії, теократії, націоналізму, расизму, мілітаризму, нетолерантності та будь-якого політичного глупства. Єдиним його політичним кредо лишалася аристократія як «верховенство найкращого», тобто не персональне залучення до політики, а увага до індивідуальної досконалості.
Філософ, який чимало часу був на самоті, приділяв багато уваги художній творчості, індивідуальній самореалізації, а також соціально орієнтованим ідеям, приміром, питанням освіти. Так само «воля до влади» в Ніцше не є збірним поняттям насильницької ескалації влади, а, хоча й виходить у дечому з песимістичної філософії Шопенгауера («воля до життя»), позиціонується як прагнення до примноження життєвих сил світу.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено