Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 березня, 2014   ▪   Тетяна Осташко ,   Юрій Терещенко   ▪   Версія для друку

Гетьманова

На діяльність державця завжди впливають найближчі люди: дружина, діти, а також атмосфера вдома. Поруч із гетьманом Скоропадським у житті була дивовижна жінка, яка стала для нього натхненницею і опорою
Матеріал друкованого видання
№ 8 (328)
від 20 лютого, 2014
Гетьманова

Славетний козацько-стар­шинський рід Скоропадських у нашій уяві асоціюється насамперед із творцем Української Держави 1918 року, гетьманом Павлом Скоропадським (1873–1945). Ми чимало знаємо про головні віхи його діяльності, дискутуємо про успішність кроків у розбудові владних структур, зовнішньополітичній та національно-культурній сферах. Водночас особисте й родинне життя державця, взаємини із дружиною, дітьми та найближчими родичами досі маловідомі. Утім, характер цих стосунків істотно впливав і на суспільно-політичну працю глави родини. Гетьмана важко уявити без Олександри Скоропадської, у шлюбі з якою він прожив майже 47 років. Подружжя виховувало шістьох дітей: трьох доньок і трьох синів.

Олександра Дурново мала родинні зв’язки з аристократичними родами Кочубеїв, Олсу­ф’євих, Білосельських-Біло­зер­ських, Волконських та ін., які відіграли свою роль в українській та російській минувшині. Згідно зі своєю сімейною традицією вона почувалася росіянкою, однак продемонструвала абсолютне розуміння історичного значення діяльності Павла Скоропадського, який після тривалої служби імперії став гетьманом України. За словами Олени, їхньої наймолодшої дочки, під час свого перебування в Києві Олександра Скоропадська «з абсолютною лояльністю стала на бік чоловіка й чим тільки могла допомагала у його справах. Вона повністю зі справжнім переконанням сприйняла його ідею новоствореної України». Гетьманівна свідчить, як багато зробила її мати для української справи уже в еміграції. Олександра не втручалася в організаційні деталі, натомість створювала атмосферу, вкрай необхідну для ефективного вирішення питань і «опосередковано протягом усіх цих десятиліть з часу гетьманату... надавала батькові в українській справі велику підтримку і допомогу». Причому її причетності до політичної діяльності гетьмана не усвідомлювало багато його соратників.

Читайте також: Операція «Федерація з Росією» гетьмана Скоропадського

Російська аристократка Олександра Петрівна Дурново повністю вписалася в українську традицію Скоропадських і жодною мірою не схиляла своїх дітей до сповідування ксенофобських поглядів російської еліти. Як свідчить гетьманівна Олена Скоропадська, і Марія, і Данило, і Єлизавета повністю почувалися українцями. Коли родина на літні місяці виїздила до своїх маєтків у Тростянці й Полошках, усі троє вони опинялись у відповідній мовній стихії, просто спілкуючись із сільськими дітьми, пізніше вивчали українську, читаючи книжки.

Олександра була справжньою опорою своєму чоловікові й душею родини, де панували українська духовність, усвідомлення суспільної ролі Скоропадських у вітчизняному історичному процесі й тогочасному політичному житті. Цю традицію вона передала своїм дітям. Садиба у Ванзеє під Берліном, у якій члени сім’ї прожили непрості міжвоєнні роки, стала їхньою гостинною домівкою на чужині. Гетьманівна Олена згадує: «Так часто я бачила, як вони удвох ішли поруч садом і тішилися зі своєї роботи. Та сад був не лише джерелом радості, а й дуже важливим чинником для поліпшення нашого фінансового становища. Лише завдяки вирощеним мамою овочам та власним фруктам, які закривали на зиму в незліченних великих слоїках, ми мали змогу виявляти щедру гостинність, яка при політичній діяльності батька була необхідною... Хто б міг подумати, що те, чого мої батьки ще дітьми навчилися у діда в Тростянці чи в саду Охти з мадемуазель Шульц, стане таким важливим в еміграції. Взагалі я вважаю дивовижним, як ці двоє людей, і особливо мама, яка виросла серед такої неймовірної розкоші, так добре адаптувалися до цілковито змінених життєвих обставин».

Відданість Олександри Скоропадської своєму чоловікові та українській справі виразно проявилася після трагічної загибелі гетьмана. Ще до війни Павло Петрович завбачливо розпорядився, що в разі його смерті син Данило, який від 1939 року мешкав у Великій Британії, стане спадкоємцем із відповідними правами та обов’язками щодо гетьманського руху. У разі неможливості це здійснити провід мав перейти до найстаршої особи в родині. Ситуація весни 1945 року не давала змоги чекати на повернення гетьманича Данила, адже в Німеччині тоді скупчилися десятки тисяч українців – військовополонених і примусових робітників, чимало з яких улилися в гетьманський рух, що вимагало безперервності політичної роботи. Саме цим було продиктоване надзвичайно сміливе рішення гетьманової Олександри Скоропадської перебрати на себе керівництво рухом до моменту, коли вона зможе передати чоловікову справу в руки Данила. Гетьманич очолив верховний провід Союзу гетьманців-державників у 1948 році. Після його загадкової смерті у 1957-му керманичем організації стала Марія Скоропадська. 1959-го, коли не стало і її, керівництво рухом перебрала гетьманівна Єлизавета, яка теж була його провідником до кінця життя, до 1976 року. Відтоді обов’язки старшого в роду Скоропадських перейшли до наймолодшої доньки Олени. Її зусилля спрямовані передусім на поширення інформації про життя й діяльність батька – гетьмана Павла Скоропадського та сприяння науковим дослідженням з історії їхнього роду.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено