Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 лютого, 2014   ▪   Олена Орлик   ▪   Версія для друку

Відповісти на червоний виклик

Станіслав Кульчицький: «Вибудовування вертикалі влади за радянським зразком веде у безвихідь, дії та плани сучасних політиків і політологів утрачатимуть осмисленість, якщо ми не розберемося з нашим комуністичним минулим. Голос корпорації істориків має бути почутий»
Матеріал друкованого видання
№ 6 (326)
від 6 лютого, 2014
Відповісти на червоний виклик

Тиждень продовжив розмо­­ву з істориком Станіславом Кульчицьким про реальні­­сть і небезпеку червоного виклику в ХХІ столітті.

У. Т.: Станіславе Владиславовичу, хотілось би звернутися до вашої книжки. Чому «Червоний виклик»?

– Великий англійський історик Арнольд Джозеф Тойнбі охарактеризував позитивну або негативну динаміку історичного процесу двома словами: виклик – відповідь. Людські спільноти подеколи мусять відповідати на виклики часу: політичні, ідеологічні, екологічні тощо. Якщо во­­ни роблять це переконливо, то розвиваються далі. Коли ні, їм загрожує втрата ідентичності або загибель. Книжка моя присвячена дослідженню того, як громадяни України реагували на ідеологічний виклик, утілений у вигляді ліквідації приватної власності. Тобто на комуністичний, червоний виклик.

У. Т.: Лад, який ми називали соціалізмом, а потім розвиненим соціалізмом, тривав нескінченно довго. Чи досліджували ви, як ставилися різні генерації жителів України до устрою, в котрому опинилися?

– Йдеться про три покоління, кожне з яких відповідало на червоний виклик по-своєму. Третє – майже зовсім пристосувалося до комунізму, що набув за його життя вигляду «розвиненого соціалізму». Із 52 млн громадян активними протестувальниками виявилися лише кілька тисяч дисидентів. Аж раптом відбувся блискавичний саморозпад комунізму – без видимої внутрішньої чи зовнішньої загрози його існуванню. Та частина третього покоління, життя якої ще триває, разом зі своїми дітьми (четвертим) та онуками (п’ятим поколінням) опинилася у специфічному сві­­ті – посткомуністичному.

Читайте також: Невивчені уроки «світлого майбутнього»

У. Т.: Радянський комунізм зник 23 роки тому. Чи варто нашу епоху ще й досі називати посткомуністичною? Можна знайти іншу, сучасну назву?

– Така назва вже існує і в побуті («євроремонт»), і в політиці («Євромайдан»). Більшість українців бажає жити так, як живуть у тій частині Європи, що була поза комуністичним експериментом. Коли цих людей зрадили, з’явився Євромайдан.

У. Т.: Згідно із соціологічними опитуваннями, наші громадяни поділені на дві групи: одні бажають зміцнювати зв’язки з Росією, інші прагнуть асоціації з Євросоюзом. Ось такою є об’єктивна реальність…

– Якраз це й засвідчує, що у Східній Європі триває посткомуністична епоха. Відданих комуністичній ідеології не так багато, про це свідчать невисокі рейтинги компартій. Але та частина населення, що не «вписалася» в ринкову економіку, з ностальгією згадує радянську минувшину та її державний патерналізм. Такі настрої використовують кремлівські можновладці, які поставили собі за мету відродити Російську імперію вже не у формі Радянського Союзу, як це вдалося більшовикам, а в іншій, набагато зловіснішій.

У. Т.: Набагато зловіснішій? Чи зрозуміють це ті, хто жалкує, що розпався СРСР?

– Сподіваюся. Після Переяславської ради тогочасну українську еліту перетворили, включивши її до дворянського стану, на малоросійську. Селянству бу­ло дозволено користуватися рідною мовою, яка вважалася діалектом. Освічені люди, які не переходили на російську, ставали ворогами імперії, мазепинцями-сепаратистами. Коли до влади прийшли більшовики, вони визнали право народів на утворення національних держав, але тільки за однією вертикаллю влади – радянською. За головною, партійною, країна залишалася унітарною і максимально централізованою. Здійснювана українізація керівних структур, освіти й культури одночасно сприяла як укоріненню радянської влади, так і національному відродженню. У 1932 році кампанію українізації поза межами УСРР було заборонено, а в самій республіці її штучно поділили на два різновиди: більшовицький і петлюрівський. Боротьба з «буржуазним націоналізмом» була оголошена першочерговим зав­данням, і Україна опинилася в епіцентрі сталінського терору.
А початок 1970-х охарактеризувався наполегливою і масштабною русифікацією українців та білорусів.

Читайте також: Станіслав Кульчицький: «Якщо опинимось у Митному союзі – законсервуємо наше комуністичне минуле»

Таким чином у Кремлі бажали запобігти перетворенню росіян на національну меншину в СРСР. У сучасній Росії є регіони з мусульманською більшістю, а слабозаселені райони Далекого Сходу й Сибіру вже колонізують китайці. Кремлівським керівникам потрібна не тільки територія України, від якої вони виводять свою історичну традицію, а і її народ, за рахунок якого вони бажають збільшити чисельність росіян. Отже, панівні кола РФ беруть на озброєння дореволюцій­­ну ідеологію триєдиного православного народу. За допомогою церкви, а також проросійськи настроєної еліти в самій Україні здійснюється масштабна робота, спрямована на поглинення і території, і народу. Раніше її не дуже афішували, плід мусив достигнути. Але відмова від асоціації з Євросоюзом викликала бурю шаленої радості в телевізійних ток-шоу й на інтернетівських форумах Росії. Іще більший шквал, але цього разу обурення спричинили в тамтешніх інтелектуалів події в Україні після відмови від асоціації.

У. Т.: Як реагують на червоний виклик пострадянські країни Європи?

– Комуністичний експеримент можна порівняти з хірургічною операцією, після якої людина довго відходить від наркозу. Для країн Балтії цей стан уже давно позаду, але треба зважати, що вони були радянізовані внаслідок пакту Ріббентропа – Молотова. Молдова досить успішно вирішує свої проблеми, теж частково пов’язані з цим пактом. Залишається визначити, з якою швидкістю позбуваються дії наркозу три інші пострадянські країни Європи: Росія, Білорусь і Україна.

Ці три країни були надзвичайно сильно травмовані комунізмом, і Росія, найдужче. Але вона істотно менше постраждала від сталінських репресій, адже була державоутворюючою республікою. І саме тому відіграла ключову роль у подіях, пов’я­заних із розпадом СРСР. Це не заважає сучасним вершителям долі РФ вважати його найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. Вони об’єднали в державній символіці й просвітницькій роботі протилежні за знаком цінності дореволюційної та радянської епох. Деякі публіцисти доби ґорбачовської Перебудови кажуть: «Це шизофренія, не можна укласти в одну голову протилежні цінності!». А насправді ця позиція враховує умонастрій усіх людей, які з різною швидкістю відходять від наркозу. В Білорусі радянські цінності взагалі стараються зберігати, це виявилося зручним для утвердження пострадянської диктатури. В Україні ситуація інша. Точиться боротьба, тепер уже у відкритій формі.

Є вчені, які уникають термінів «комунізм» і «соціалізм», називаючи лад, який існував у СРСР, державним капіталізмом. Однак треба визнати, що радянське суспільство було позбавлене приватної власності, тобто комунізоване. Тому воно стало залежним від одного монопольного власника засобів виробництва, за допомогою яких продукувалися матеріальні блага, – держави-комуни. А це означає, що комунізм зберігся не тільки в головах частини суспільства як реліктова ідеологія. Ситуація більш трагічна: люди звикли покладатися в житті не на себе, а на державу. Гірка правда полягає в тому, що Східна Європа перебуває десь посередині між Євросоюзом і Північною Кореєю.

В Україні наявна позитивна динаміка змін. Ми беремо участь або бачимо по телевізору кризи посткомуністичного суспільства: революцію розпаду в 1989–1991 ро­­ках, Помаранчеву революцію 2004-го, Євромайдан 2013–2014-го. Кризи дають шанс на видужан­­ня. Це виклики, які вимагають гідної відповіді. Коли вже така суто радянська людина, як Віктор Янукович, клянеться, що мріє про асоціацію з Євросоюзом, то навіть із нею є шанс відійти за стандартами життя від Північної Кореї і наблизитися до Південної.

У. Т.: Чи дає ваша книжка підстави для такого оптимізму в час, коли вже вибудувано систему влади, мало чим відмінну від радянської? Самі січневі закони чого варті!

– Уже 50-й рік я вивчаю сталінську епоху і мушу сказати, що ці закони розробляли гідні учні Лєніна та Сталіна: суть їх радянська, а форма європейська. Формулювали їх явно не в Києві, не такого інтелекту оточення Вік­­тора Януковича. Усі ми маємо жити за законами, що ухвалені парламентом і підписані президентом. Однак ні Верховна Рада, ні глава держави не повинні ставитися до свого електорату як до бидла. Це слово нещодавно пролунало з екрана телевізора на адресу Євромайдану з уст однієї літньої киянки, яка себе, мабуть, бидлом не вважала. Громадяни мають право на протест, якщо закони суперечать Конституції. Всі знають, що на підставі підписаних Гітлером і Сталіним законів, здійснювався геноцид.

У. Т.: Який може бути вихід зі становища?

– Нашого президента загнали у глухий кут. Ми навіть не знаємо достеменно, які форми «принуждения к Таможенному союзу» застосовувалися, хоча вражає навіть те, що було на поверхні. Але треба переконати очільника держави (і не лише його), що вибудовування вертикалі влади за радянським зразком веде у безвихідь. Дії та плани сучасних політиків і політологів втрачатимуть осмисленість, якщо ми не розберемося з нашим комуністичним минулим. Голос корпорації істориків має бути почутий.

У. Т.: Колишній офіційний захисник Василя Стуса на судовому процесі Віктор Медведчук із ностальгією згадує СРСР і закликає співгромадян відновити «народовладдя». Вождь комуністів Петро Симоненко теж прагне «повернути країну народу». Яким, на вашу думку, було «народовладдя» в радянській Україні?

– Історики за останню чверть століття видали на-гора безліч фактів із проблематики стосунків диктатора й народу. Найбільш вражаючі з них наведені в моїй книжці. Підсумовуючи все сказане в післямові, я зробив такий висновок про медведчуківське «народовладдя»: «Радянсь­­ке суспільство сталінської доби було схоже на дитячий садок, у якому усміхнена няня могла поплескати по щічці одну дитину, погладити по голівці іншу і скрутити шию третій, не порушуючи при цьому тиші та спокою». Як думаєте, чи схоже сучасне суспільство на те, що було в 1933 і 1937 роках? Тож навіщо створювати систему влади, в якій усе залежить від волі однієї людини? Влада у відриві від соціуму, який у XXI столітті суто технічно вже не можна залякати, є нетривкою. Припустімо, що Євромайдан не матиме жодних наслідків. Але ж попереду президентські вибори. Невже вони не переростуть у політичну кризу?

У. Т.:  Прогнозуєте її у 2015 році?

– Наші громадяни бажають, щоб український народ із його більш ніж тисячолітньою історією не зник у пітьмі наступних віків, не став добривом для іншого. Хай навіть близького нам за мовою, культурою, релігією.

В Україні виникає громадянське суспільство, якого за комунізму не могло бути у принципі. Люди тепер об’єднуються в соціальних мережах інтернету. У кожного є мобільний телефон, за допомогою якого можна зафіксувати будь-який злочин влади й розмістити доказ у мережі. Сама влада тепер має гроші, які тримає в закордонних банках, і не хоче їх утратити. Існує і застосовується міжнародний закон про геноцид. Перелік можна продов­жити.

У. Т.:  Чому тільки в Україні виникають кризи у відносинах між владою і суспільством, зіставні з революціями?

– Коли приватна власність вождів КПРС стала нічийною, з цього скористалися особи, яких ми тепер називаємо олігархами. Заволодівши нею, вони кинули напризволяще пролетаризоване, тобто цілком залежне від держави суспільство. Такою була загальна закономірність трансформації власності в країнах, де відбувся розпад комуністичного ладу. Однак Росія, на відміну від України, мала потужний державний апарат із багатовіковою силовою традицією. Він підпорядкував собі олігархів і продов­жив політику патерналізму, якою при­­в’язував суспільство до себе. Ще й узяв на утримання сусідню Білорусь. Корисних копалин, здатних перетворюватися на конвертовану валюту, в Росії досить. Владімір Путін не так залякав, як купив тамтешнє суспільство. А в Україні валютних корисних копалин немає, є тіль­­ки олігархи, які скинули турботу про народ на державний бюджет, а свої прибутки здебільшого не вкладають у виробництво, а тримають у закордонних банках. Звідси й кризи, а також надія на пришвидшення трансформаційного процесу.

У. Т.:  Ви кілька разів зачепили тему патерналізму в радянському суспільстві. Він влаштовував багатьох?

– Державний патерналізм невіддільний від комуністичної економіки. Перші два десятиліття (1919–1938), коли суспільство усіма засобами пролетаризувалося, в Україні були просто жахливі. Не менш страшними виявилися «соціальні перетворення» в західних областях у пер­­шому повоєнному десятилітті (1945–1954). Зробивши всіх громадян економічно залежними від себе, держава-комуна й сама потрапила в залежність від них. Керувати виробничим процесом так, як це робив раніше експропрійований власник, вона не мог­­­ла. Тому робітничі колективи дістали великі повноваження в управлінні виробництвом. А в сільському господарстві держава узагалі мусила визнати право власності колгоспників на вироб­лену ними продукцію й обмежитися фіксованим натуральним податком, хоч і дуже істотним. Позбавлена конкретного господаря, радянська економіка лишалася затратною і неефективною, але держава-комуна не допускала безробіття й забезпечувала гарантований мінімум життєвих благ для кожного. Віра в їх майбутній розподіл за потребами зміцнювалася тим, що у спосіб споловинення фонду заробітної плати було створено фонди споживання, за рахунок яких підтримувалася діяльність органів освіти, охорони здоров’я, житлового господарства, сана­тор­­но-курортного обслуговуван­­ня. Переваги концентрації всіх ресурсів у своїх руках Кремль використовував насамперед для нарощування військового потенціалу, тож Радянський Союз перетворився на наддержаву. За Микити Хрущова й пізніше здійснювалося масштабне житлове будівництво з безплатною роздачею збудованих помешкань тим, хто їх потребував. Тепер громадяни одержують стовідсоткову заробітну плату, але тільки якщо працевлаштовуються. Її, до речі, не можна порівняти з наявною в країнах вільної ринкової економіки та незалежних від підприємців профспілок. Що робити з житловою проблемою та охороною здоров’я, з капітальним ремонтом житлового фонду, тепло- й газомереж, із клубами та бібліотеками, особливо у сільській місцевості, пограбована олігархами держава не знає і знати не хоче. Особливо жахлива ситуація склалася на Донбасі, економіка якого залишається реліктом попередньої, індустріальної епохи в розвитку людства.

У. Т.: А що ви сказали б співгромадянам, які тримають курс на Росію?

– А хіба мовлене раніше можна витлумачити як заклик «геть від Москви!»? Нам усім – і українцям, і білорусам, і росіянам – вистачить місця на теренах Східної Європи. Мій заклик можна сформулювати інакше: «Геть від Російської імперії!». Моя рідна мова – російська, я маю в Росії друзів і рідних, бував там безліч разів. Як історик вдячний росіянам, які влаштували Лютневу революцію й тим самим дозволили Україні знову з’явитися після кількох століть відсутності на географічній карті. Так само вдячний уже іншому поколінню росіян, яке розвалило Радянський Союз і звільнило мій народ від найтяжчої з диктатур, що мала здатність увійти в тіло й душу кожної людини.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено