Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 лютого, 2014   ▪   Олена Орлик   ▪   Версія для друку

Відповісти на червоний виклик

Станіслав Кульчицький: «Вибудовування вертикалі влади за радянським зразком веде у безвихідь, дії та плани сучасних політиків і політологів утрачатимуть осмисленість, якщо ми не розберемося з нашим комуністичним минулим. Голос корпорації істориків має бути почутий»
Матеріал друкованого видання
№ 6 (326)
від 6 лютого, 2014
Відповісти на червоний виклик

Тиждень продовжив розмо­­ву з істориком Станіславом Кульчицьким про реальні­­сть і небезпеку червоного виклику в ХХІ столітті.

У. Т.: Станіславе Владиславовичу, хотілось би звернутися до вашої книжки. Чому «Червоний виклик»?

– Великий англійський історик Арнольд Джозеф Тойнбі охарактеризував позитивну або негативну динаміку історичного процесу двома словами: виклик – відповідь. Людські спільноти подеколи мусять відповідати на виклики часу: політичні, ідеологічні, екологічні тощо. Якщо во­­ни роблять це переконливо, то розвиваються далі. Коли ні, їм загрожує втрата ідентичності або загибель. Книжка моя присвячена дослідженню того, як громадяни України реагували на ідеологічний виклик, утілений у вигляді ліквідації приватної власності. Тобто на комуністичний, червоний виклик.

У. Т.: Лад, який ми називали соціалізмом, а потім розвиненим соціалізмом, тривав нескінченно довго. Чи досліджували ви, як ставилися різні генерації жителів України до устрою, в котрому опинилися?

– Йдеться про три покоління, кожне з яких відповідало на червоний виклик по-своєму. Третє – майже зовсім пристосувалося до комунізму, що набув за його життя вигляду «розвиненого соціалізму». Із 52 млн громадян активними протестувальниками виявилися лише кілька тисяч дисидентів. Аж раптом відбувся блискавичний саморозпад комунізму – без видимої внутрішньої чи зовнішньої загрози його існуванню. Та частина третього покоління, життя якої ще триває, разом зі своїми дітьми (четвертим) та онуками (п’ятим поколінням) опинилася у специфічному сві­­ті – посткомуністичному.

Читайте також: Невивчені уроки «світлого майбутнього»

У. Т.: Радянський комунізм зник 23 роки тому. Чи варто нашу епоху ще й досі називати посткомуністичною? Можна знайти іншу, сучасну назву?

– Така назва вже існує і в побуті («євроремонт»), і в політиці («Євромайдан»). Більшість українців бажає жити так, як живуть у тій частині Європи, що була поза комуністичним експериментом. Коли цих людей зрадили, з’явився Євромайдан.

У. Т.: Згідно із соціологічними опитуваннями, наші громадяни поділені на дві групи: одні бажають зміцнювати зв’язки з Росією, інші прагнуть асоціації з Євросоюзом. Ось такою є об’єктивна реальність…

– Якраз це й засвідчує, що у Східній Європі триває посткомуністична епоха. Відданих комуністичній ідеології не так багато, про це свідчать невисокі рейтинги компартій. Але та частина населення, що не «вписалася» в ринкову економіку, з ностальгією згадує радянську минувшину та її державний патерналізм. Такі настрої використовують кремлівські можновладці, які поставили собі за мету відродити Російську імперію вже не у формі Радянського Союзу, як це вдалося більшовикам, а в іншій, набагато зловіснішій.

У. Т.: Набагато зловіснішій? Чи зрозуміють це ті, хто жалкує, що розпався СРСР?

– Сподіваюся. Після Переяславської ради тогочасну українську еліту перетворили, включивши її до дворянського стану, на малоросійську. Селянству бу­ло дозволено користуватися рідною мовою, яка вважалася діалектом. Освічені люди, які не переходили на російську, ставали ворогами імперії, мазепинцями-сепаратистами. Коли до влади прийшли більшовики, вони визнали право народів на утворення національних держав, але тільки за однією вертикаллю влади – радянською. За головною, партійною, країна залишалася унітарною і максимально централізованою. Здійснювана українізація керівних структур, освіти й культури одночасно сприяла як укоріненню радянської влади, так і національному відродженню. У 1932 році кампанію українізації поза межами УСРР було заборонено, а в самій республіці її штучно поділили на два різновиди: більшовицький і петлюрівський. Боротьба з «буржуазним націоналізмом» була оголошена першочерговим зав­данням, і Україна опинилася в епіцентрі сталінського терору.
А початок 1970-х охарактеризувався наполегливою і масштабною русифікацією українців та білорусів.

Читайте також: Станіслав Кульчицький: «Якщо опинимось у Митному союзі – законсервуємо наше комуністичне минуле»

Таким чином у Кремлі бажали запобігти перетворенню росіян на національну меншину в СРСР. У сучасній Росії є регіони з мусульманською більшістю, а слабозаселені райони Далекого Сходу й Сибіру вже колонізують китайці. Кремлівським керівникам потрібна не тільки територія України, від якої вони виводять свою історичну традицію, а і її народ, за рахунок якого вони бажають збільшити чисельність росіян. Отже, панівні кола РФ беруть на озброєння дореволюцій­­ну ідеологію триєдиного православного народу. За допомогою церкви, а також проросійськи настроєної еліти в самій Україні здійснюється масштабна робота, спрямована на поглинення і території, і народу. Раніше її не дуже афішували, плід мусив достигнути. Але відмова від асоціації з Євросоюзом викликала бурю шаленої радості в телевізійних ток-шоу й на інтернетівських форумах Росії. Іще більший шквал, але цього разу обурення спричинили в тамтешніх інтелектуалів події в Україні після відмови від асоціації.

У. Т.: Як реагують на червоний виклик пострадянські країни Європи?

– Комуністичний експеримент можна порівняти з хірургічною операцією, після якої людина довго відходить від наркозу. Для країн Балтії цей стан уже давно позаду, але треба зважати, що вони були радянізовані внаслідок пакту Ріббентропа – Молотова. Молдова досить успішно вирішує свої проблеми, теж частково пов’язані з цим пактом. Залишається визначити, з якою швидкістю позбуваються дії наркозу три інші пострадянські країни Європи: Росія, Білорусь і Україна.

Ці три країни були надзвичайно сильно травмовані комунізмом, і Росія, найдужче. Але вона істотно менше постраждала від сталінських репресій, адже була державоутворюючою республікою. І саме тому відіграла ключову роль у подіях, пов’я­заних із розпадом СРСР. Це не заважає сучасним вершителям долі РФ вважати його найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. Вони об’єднали в державній символіці й просвітницькій роботі протилежні за знаком цінності дореволюційної та радянської епох. Деякі публіцисти доби ґорбачовської Перебудови кажуть: «Це шизофренія, не можна укласти в одну голову протилежні цінності!». А насправді ця позиція враховує умонастрій усіх людей, які з різною швидкістю відходять від наркозу. В Білорусі радянські цінності взагалі стараються зберігати, це виявилося зручним для утвердження пострадянської диктатури. В Україні ситуація інша. Точиться боротьба, тепер уже у відкритій формі.

Є вчені, які уникають термінів «комунізм» і «соціалізм», називаючи лад, який існував у СРСР, державним капіталізмом. Однак треба визнати, що радянське суспільство було позбавлене приватної власності, тобто комунізоване. Тому воно стало залежним від одного монопольного власника засобів виробництва, за допомогою яких продукувалися матеріальні блага, – держави-комуни. А це означає, що комунізм зберігся не тільки в головах частини суспільства як реліктова ідеологія. Ситуація більш трагічна: люди звикли покладатися в житті не на себе, а на державу. Гірка правда полягає в тому, що Східна Європа перебуває десь посередині між Євросоюзом і Північною Кореєю.

В Україні наявна позитивна динаміка змін. Ми беремо участь або бачимо по телевізору кризи посткомуністичного суспільства: революцію розпаду в 1989–1991 ро­­ках, Помаранчеву революцію 2004-го, Євромайдан 2013–2014-го. Кризи дають шанс на видужан­­ня. Це виклики, які вимагають гідної відповіді. Коли вже така суто радянська людина, як Віктор Янукович, клянеться, що мріє про асоціацію з Євросоюзом, то навіть із нею є шанс відійти за стандартами життя від Північної Кореї і наблизитися до Південної.

У. Т.: Чи дає ваша книжка підстави для такого оптимізму в час, коли вже вибудувано систему влади, мало чим відмінну від радянської? Самі січневі закони чого варті!

– Уже 50-й рік я вивчаю сталінську епоху і мушу сказати, що ці закони розробляли гідні учні Лєніна та Сталіна: суть їх радянська, а форма європейська. Формулювали їх явно не в Києві, не такого інтелекту оточення Вік­­тора Януковича. Усі ми маємо жити за законами, що ухвалені парламентом і підписані президентом. Однак ні Верховна Рада, ні глава держави не повинні ставитися до свого електорату як до бидла. Це слово нещодавно пролунало з екрана телевізора на адресу Євромайдану з уст однієї літньої киянки, яка себе, мабуть, бидлом не вважала. Громадяни мають право на протест, якщо закони суперечать Конституції. Всі знають, що на підставі підписаних Гітлером і Сталіним законів, здійснювався геноцид.

У. Т.: Який може бути вихід зі становища?

– Нашого президента загнали у глухий кут. Ми навіть не знаємо достеменно, які форми «принуждения к Таможенному союзу» застосовувалися, хоча вражає навіть те, що було на поверхні. Але треба переконати очільника держави (і не лише його), що вибудовування вертикалі влади за радянським зразком веде у безвихідь. Дії та плани сучасних політиків і політологів втрачатимуть осмисленість, якщо ми не розберемося з нашим комуністичним минулим. Голос корпорації істориків має бути почутий.

У. Т.: Колишній офіційний захисник Василя Стуса на судовому процесі Віктор Медведчук із ностальгією згадує СРСР і закликає співгромадян відновити «народовладдя». Вождь комуністів Петро Симоненко теж прагне «повернути країну народу». Яким, на вашу думку, було «народовладдя» в радянській Україні?

– Історики за останню чверть століття видали на-гора безліч фактів із проблематики стосунків диктатора й народу. Найбільш вражаючі з них наведені в моїй книжці. Підсумовуючи все сказане в післямові, я зробив такий висновок про медведчуківське «народовладдя»: «Радянсь­­ке суспільство сталінської доби було схоже на дитячий садок, у якому усміхнена няня могла поплескати по щічці одну дитину, погладити по голівці іншу і скрутити шию третій, не порушуючи при цьому тиші та спокою». Як думаєте, чи схоже сучасне суспільство на те, що було в 1933 і 1937 роках? Тож навіщо створювати систему влади, в якій усе залежить від волі однієї людини? Влада у відриві від соціуму, який у XXI столітті суто технічно вже не можна залякати, є нетривкою. Припустімо, що Євромайдан не матиме жодних наслідків. Але ж попереду президентські вибори. Невже вони не переростуть у політичну кризу?

У. Т.:  Прогнозуєте її у 2015 році?

– Наші громадяни бажають, щоб український народ із його більш ніж тисячолітньою історією не зник у пітьмі наступних віків, не став добривом для іншого. Хай навіть близького нам за мовою, культурою, релігією.

В Україні виникає громадянське суспільство, якого за комунізму не могло бути у принципі. Люди тепер об’єднуються в соціальних мережах інтернету. У кожного є мобільний телефон, за допомогою якого можна зафіксувати будь-який злочин влади й розмістити доказ у мережі. Сама влада тепер має гроші, які тримає в закордонних банках, і не хоче їх утратити. Існує і застосовується міжнародний закон про геноцид. Перелік можна продов­жити.

У. Т.:  Чому тільки в Україні виникають кризи у відносинах між владою і суспільством, зіставні з революціями?

– Коли приватна власність вождів КПРС стала нічийною, з цього скористалися особи, яких ми тепер називаємо олігархами. Заволодівши нею, вони кинули напризволяще пролетаризоване, тобто цілком залежне від держави суспільство. Такою була загальна закономірність трансформації власності в країнах, де відбувся розпад комуністичного ладу. Однак Росія, на відміну від України, мала потужний державний апарат із багатовіковою силовою традицією. Він підпорядкував собі олігархів і продов­жив політику патерналізму, якою при­­в’язував суспільство до себе. Ще й узяв на утримання сусідню Білорусь. Корисних копалин, здатних перетворюватися на конвертовану валюту, в Росії досить. Владімір Путін не так залякав, як купив тамтешнє суспільство. А в Україні валютних корисних копалин немає, є тіль­­ки олігархи, які скинули турботу про народ на державний бюджет, а свої прибутки здебільшого не вкладають у виробництво, а тримають у закордонних банках. Звідси й кризи, а також надія на пришвидшення трансформаційного процесу.

У. Т.:  Ви кілька разів зачепили тему патерналізму в радянському суспільстві. Він влаштовував багатьох?

– Державний патерналізм невіддільний від комуністичної економіки. Перші два десятиліття (1919–1938), коли суспільство усіма засобами пролетаризувалося, в Україні були просто жахливі. Не менш страшними виявилися «соціальні перетворення» в західних областях у пер­­шому повоєнному десятилітті (1945–1954). Зробивши всіх громадян економічно залежними від себе, держава-комуна й сама потрапила в залежність від них. Керувати виробничим процесом так, як це робив раніше експропрійований власник, вона не мог­­­ла. Тому робітничі колективи дістали великі повноваження в управлінні виробництвом. А в сільському господарстві держава узагалі мусила визнати право власності колгоспників на вироб­лену ними продукцію й обмежитися фіксованим натуральним податком, хоч і дуже істотним. Позбавлена конкретного господаря, радянська економіка лишалася затратною і неефективною, але держава-комуна не допускала безробіття й забезпечувала гарантований мінімум життєвих благ для кожного. Віра в їх майбутній розподіл за потребами зміцнювалася тим, що у спосіб споловинення фонду заробітної плати було створено фонди споживання, за рахунок яких підтримувалася діяльність органів освіти, охорони здоров’я, житлового господарства, сана­тор­­но-курортного обслуговуван­­ня. Переваги концентрації всіх ресурсів у своїх руках Кремль використовував насамперед для нарощування військового потенціалу, тож Радянський Союз перетворився на наддержаву. За Микити Хрущова й пізніше здійснювалося масштабне житлове будівництво з безплатною роздачею збудованих помешкань тим, хто їх потребував. Тепер громадяни одержують стовідсоткову заробітну плату, але тільки якщо працевлаштовуються. Її, до речі, не можна порівняти з наявною в країнах вільної ринкової економіки та незалежних від підприємців профспілок. Що робити з житловою проблемою та охороною здоров’я, з капітальним ремонтом житлового фонду, тепло- й газомереж, із клубами та бібліотеками, особливо у сільській місцевості, пограбована олігархами держава не знає і знати не хоче. Особливо жахлива ситуація склалася на Донбасі, економіка якого залишається реліктом попередньої, індустріальної епохи в розвитку людства.

У. Т.: А що ви сказали б співгромадянам, які тримають курс на Росію?

– А хіба мовлене раніше можна витлумачити як заклик «геть від Москви!»? Нам усім – і українцям, і білорусам, і росіянам – вистачить місця на теренах Східної Європи. Мій заклик можна сформулювати інакше: «Геть від Російської імперії!». Моя рідна мова – російська, я маю в Росії друзів і рідних, бував там безліч разів. Як історик вдячний росіянам, які влаштували Лютневу революцію й тим самим дозволили Україні знову з’явитися після кількох століть відсутності на географічній карті. Так само вдячний уже іншому поколінню росіян, яке розвалило Радянський Союз і звільнило мій народ від найтяжчої з диктатур, що мала здатність увійти в тіло й душу кожної людини.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено