Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 серпня, 2013   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Міф про Україну - житницю світу. Чому аграрний сектор не може стати локомотивом економіки

Попри рекордні врожаї, українське сільське господарство неспроможне стати драйвером економіки. Навпаки, великі інвестиції олігархічного бізнесу в АПК здатні перетворитися на джерело численних соціально-економічних проблем
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Міф про Україну - житницю світу. Чому аграрний сектор не може стати локомотивом економіки

В Україні вже кілька років спостерігається бурхливий розвиток сільського господарства, передусім рослинництва. Як наслідок – стрімко збільшуються інвестиції в агропромисловий комплекс, причому їхню левову частку становить олігархічний капітал. Олігархи почали звертати увагу на агробізнес порівняно недавно, вочевидь, коли усвідомили, що потенціал визискування пріоритетних до цього часу галузей вичерпується (гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, виробництво труб тощо). Агробізнес натомість нині є одним із небагатьох напрямів в Україні, який за сприятливої кон’юнк­тури може забезпечити надвисоку рентабельність у стислі терміни. А саме це, власне, завжди й передбачала бізнес-стратегія олігархів. Не див­­но, що лише після того, як сільським господарством зацікавилися наближені до влади бізнесмени, уряд намагається всіляко підтримувати АПК, декларуючи, що він повинен стати локомотивом зростання економіки та допоможе вирішити цілу низ­­ку проблем на макроекономічному рівні. Проте такі пріоритети насправді можуть мати згубні наслідки як для села, так і для економіки.

жодна держава ще ніколи не ставала заможною завдяки сільському господарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував відсталість

Приземлені мотиви

Ще 2004-го обсяг інвестицій в агробізнес становив лише 3,4 млрд грн на рік. Ситуація змінилася починаючи приблизно з 2005-го, не в останню чергу завдяки певній лібералізації, пов’язаній із тодішньою зміною влади. В агробізнес стали інвестувати іноземці, впроваджуючи передові технології, які швидко поширювалися й серед українських аграріїв. З черв­­ня 2005-го стабільно зростали світові ціни на зернові, що тривало практично до початку кри­­зи – не завадив навіть великий врожай у світі в 2007/08 маркетинговому році, який збільшив глобальний експорт на 10% (див. «Глобальне зростання»). Це дало змогу стрімко нарощувати інвестиції в сільськогосподарське виробництво в Україні та поступово довести врожайність зернових та зернобобових культур із 18,2 ц/га у 2003-му до 34,6 ц/га у 2008-му. Обсяги сільгоспвиробництва стрімко збіль­­шувалися (див. «Сільсь­когосподарський бум»). Темп приросту капіталовкладень в агробізнес лишається одним із найбільших в українській економіці, а сама галузь дістала тепличні умови для розвитку. По-перше, кредитна політика банків стала лояльнішою до аграріїв. По-друге, значні податкові преференції для агробізнесу. За весь минулий рік великі та середні сільгосппідприємства отримали 27 млрд грн чистого прибутку (68% чистого прибутку всіх українських підприємств), але внесли при цьому менше ніж 1% сплаченого всіма підприємствами в Україні податку на прибуток. По-третє, після чергового переділу зернового ринку трейдери, власники яких є наближеними до влади, дістали широкі можливості для вивезення збіж­­жя з країни: у 2012/13 маркетинговому році було поставлено на експорт майже 23 млн т зернових (див. «Валюта й політика»). Вони отримали стабільні надходження валютної виручки та можливість легко й дешево залучати фінансування за кордоном.

Займатися рослинництвом стало так вигідно, що навіть традиційні олігархи, які звикли до екстенсивного розвитку бізнесу (через дешеву приватизацію та розпилювання держбюджету), оцінили потенціал галузі, увійшовши в цей бізнес. Тому серед теперішніх власників найбільших агрофірм і земельних банків не тільки так звані аграрні королі, що заробили статки саме на АПК, як-от Олег Бахматюк (Ukrlan­­dfarming, Avangardco), Андрій Веревський («Кернел Групп»), Юрій Косюк (ПАТ «Миронівсь­­кий хлібопродукт»), а й олігархи першої хвилі, які лише нещодавно накинули оком на агробізнес: Рінат Ахметов, Вадим Новинський, Ігор Коломойський, Сергій Тарута.

Цього року очікують рекордного врожаю зернових, який мо­­же перевищити показник 2011-го – 56,7 млн т. Можливе й суттєве нарощення експорту. Зокрема, Міністерство сільського господарства США прогнозує, що у 2013/14 маркетинговому році (ли­­пень 2013-го – червень 2014-го) Україна може посісти друге місце у світі (після США) за експортом зерна, якщо продасть на зовнішні ринки 30,2 млн т. 

Уряд, звісно, намагається отримати дивіденди, зокрема й політичні, від розвитку галузі, щоразу приписуючи успіхи агросектору до своїх заслуг. Хоча це очевидне перебільшення, адже розвиток сільського господарства почався значно раніше, а податкові пільги, ініційовані урядом, з огляду на обсяг торішнього прибутку аграріїв мають сумнівну стимулювальну ефективність, натомість є зайвим тягарем для бюджету.

Особливе ставлення влади до агросектору пояснюється також проблемами платіжного балансу. 2012-го товарна група «Продовольчі товари та сировина», у якій експорт зерна становить 39%, зайняла 26% товарного експорту з України, майже наздогнавши багаторічного лідера – чорну металургію. Зважаючи на показники за п’ять місяців, у поточному році металурги разом із машинобудівниками недорахуються близько $3,5 млрд експортної виручки. Уряд сподівається перекрити падіння валютними надходженнями від експорту зерна. Та для цього потрібно, щоб вони зросли в півтора раза, що неможливо, бо світові ціни на зернові падають. Станом на 14 серпня вересневі ф’ючерси на кукурудзу знизилися ще на 14% порівняно з кінцем липня – при цьому вони на 17% менші, ніж спотові (поточні) ціни; ф’ючерси на пшеницю зменшилися на 4% – на 19% нижчі, ніж спотові (див. «Глобальне зростання»).

Читайте також: Влада доїть АПК

У будь-якому разі урядовці не втомлюються повторювати про потенціал галузі, ніби закликаючи його реалізуватися вже цього року. Потенціал справді величезний: 100–120 млн т зернових, якщо орієнтуватися на середні показники врожайності розвинених країн. Це практично удвічі більше від тих рекордних врожаїв, які були в Україні за роки незалежності. Але це перспектива п’яти – семи років за умови, якщо за цей період в агробізнес буде інвестовано ще $20–25 млрд. Однак чи зможе галузь освоїти таку суму в стислий термін з огляду на те, що 2012-го вкладення в неї не дотягнули до $2,5 млрд? Зреш­­тою, куди ці обсяги врожаю продавати? Світ банально не готовий спожити додаткові 60 млн т зерна, які вже хоч сьогодні ладен експортувати перший віце-прем’єр Сергій Арбузов. І хоч би як уряд намагався пришвидшити розвиток галузі, у нетривалій перспективі він не зможе компенсувати її досягненнями падіння решти економіки та уникнути проблем із платіжним балансом.

На гребені хвилі

Між потенціалом та його реалі­зацією часто є численні вузькі місця й різноманітні фактори, на усунення яких ідуть роки. Основ­ним чинником, що зробив рослинництво в Україні рентабельним і здатним фінансувати власний розвиток навіть за низької врожайності деяких років, стали ціни на зернові у світі. Попри корекцію у 2008–2010-му внаслідок кризи, загальне їх зростання величезне. Так, від червня 2005-го до червня 2013 року на пшеницю вони зросли у 2,2, на ячмінь – у 2,5 раза, на кукурудзу – більш ніж утричі (див. «Глобальне зростання»). При цьому світовий експорт зернових від 2004/05 маркетингового року до найбільшого свого значення у 2011/12 виріс на 34% (73 млн т).

Хоч як дивно, у 2005–2012 роках реальний ВВП на планеті піднявся, за даними МВФ, на ті самі 34%. Тобто середнім зростанням доходів населення всієї земної кулі не поясниш такої стрімкої динаміки цін на продовольство. Тим більше що рівень доходів громадян розвинутих країн здебільшого дає їм змогу повністю задовольняти потребу в їжі незалежно від ситуації в економіці.

Причина високих цін, вочевидь, в іншому – значному економічному зростанні країн, що розвиваються (див. «Гальмування розвитку»). За останні вісім років їхній реальний ВВП виріс на 66%. Водночас економіки нерозвинутих країн Азії, у яких проживає більш ніж 3,4 млрд населення, піднялися майже вдвічі (на 97%). Економічний бум у державах третього світу, зокрема густонаселених азійських, за ці роки створив сот­ні мільйонів нових робочих міс­­ць. Відповідну кількість людей наділено доходами, які новоспечені робітники першочергово спрямовували на забезпечення повноцінного харчування. Таким чином, розширення середнього класу в Азії та поодиноких країнах Африки фактично стало ключовим фактором зростання цін на зерно.

Це підтверджує розподіл додаткового обсягу світового експорту, який з’явився на глобальному ринку в 2011/12 маркетинговому році порівняно з іншим рекордним сезоном – 2007/08 (див. «Нагодований світ»). Найбільшу частину приросту спожили Китай, який буквально за кілька останніх років перетворився з нетто-експортера на потужного нетто-імпортера продовольства, а також менші азійські економіки, що стрімко розвиваються (Індонезія, В’єтнам, Філіппіни, Таїланд, Іран). Значна кількість зерна пішла в поодинокі густонаселені держави з інших континентів, що теж демонструють високі темпи економічного зростання і, як наслідок, значне розширення середнього класу. Цікаво, що 12 країни (див. «Нагодований світ») наростили обсяг імпорту зернових майже на 41 млн т, хоча світовий експорт додав лише 33 млн. Тобто вони завдяки своїй посиленій платоспроможності через високі ціни навіть потіснили частину тих імпортерів збіжжя, які впливали на ринок раніше.

Отже, український агробізнес опинився на гребені глобальної хвилі зростання середнього класу в нерозвинутих країнах. Але ця хвиля вже в минулому (див. «Гальмування розвитку»), натомість майбутнє нашого сільгоспвиробника бачиться не таким чітким та оптимістичним. По-перше, якщо Україна й реалізує свій аграрний потенціал, виробляючи 100–120 млн т зернових за рік, то їй доведеться експортувати 60–90 млн т (для внутрішнього ринку такі обсяги не потрібні), що на 35–65 млн т перевищує рекордні показники минулого й позаминулого років. Це лише в півтора раза менше, ніж зростання всього світового експорту у 2004–2012-му. Навіть якщо припустити, що інші гравці ринку не збільшать вивозу настільки суттєво (що малоймовірно), як Україна, чи зможе третій світ забезпечити бодай 2/3 того приросту попиту на продовольство, який був дотепер? Сумнівно, бо, за різними оцінками, його економіки в найближчі 10–15 років не прогресуватимуть настільки швидко, як досі (див. Тиждень, № 32/2013), тож во­­ни виявляться неспроможними в майбутньому створити велику кількість додаткових робочих місць, що спричинило б значне зростання світового попиту на продовольство. По-друге, ціни на зерно демонструють цікаві тенденції. З одного боку, вони досягали дуже низьких рівнів у 2009 та 2012 роках, коли темпи зростання азійських економік, які розвиваються, вповільнювалися до менш ніж 7% за рік. Водночас небувалий урожай та зростання світового експорту зерна у 2011/12 маркетинговому році на 15% на тлі вповільнення азійських економік призвели до падіння цін на пшеницю й кукурудзу на 20–25%. Це свідчить, що при зростанні обсягів виробництва й експорту збіжжя дохід та кількість вирученої валюти не обов’язково зростатимуть.

Якщо Україна таки реалізує свій аграрний потенціал, то світовий вивіз зернових виросте на 15–20%, а глобальна конкуренція суттєво загостриться. У такому разі «локомотив» української еконо­­міки може перетворитися на валізу без ручки, а урядові гасла на кшталт «Нагодуємо весь світ разом!» зміняться на крики відчаю. Тож деякі економісти небезпідставно застерігають: «Не перебільшуйте значення нових рекордів українського сільського господарства у 2013-му й будьте готові до зворотних наслідків». Економіки, що розвиваються вповільнюються, врожай у світі очікується високий, тому вже цього року українські аграрії можуть відчути всю жорсткість конкуренції на глобальному ринку, а експортні надходження від продажу зернових, цілком можливо, навіть виявляться нижчими від тогорічних. Принаймні дотепер динаміка цін на зернові цілком підтверджувала ці побоювання.

Хоч би як склалася ситуація з реалізацією врожаю-2013, Україні напевне слід шукати стратегічних покупців для свого збіжжя й укладати довготривалі конт­ракти на його постачання, інакше глобальна конкуренція може зробити збитковою велику частину інвестицій у сільгоспвиробництво, які вже зроблені і які ще треба освоїти.

Зворотний бік медалі

Але хоч би якими були перспективи аграрного бізнесу в Україні з погляду прибутковості, зрозуміло одне: його розвиток у найближчі п’ять років триватиме. Адже навіть якщо глобальна конкуренція з’їсть третину чи половину теперішніх цін на зернові, їх виробництво в Україні буде рентабельним, хоча нових інвестиційних проектів може й помітно поменшати. А втім, і тут є ризики, зважаючи на екстенсивний шлях розвитку сільського господарства. Великий бізнес, який зараз активно вкладає гроші в АПК, у гонитві за швидкими прибутками робить ставку на вирощування культур, які виснажують землю, зокрема технічних. Наприклад, із 2005 по 2013 рік посівні площі під соняшником збільшилися з 3,7 до 5,2 млн га, під кукурудзою – із 1,7 до 4,7 млн га, під ріпаком – із 240 тис. га до майже 2 млн га. Натомість посіви традиційних продовольчих культур стрімко зменшується. За такої динаміки розподілу площ неминуче знижуватиметься і родючі­сть українських чорноземів. Тоб­­то нові аграрні королі фактич­­но залишають по собі випалену землю.

Читайте також: Владні експерименти над українським сільським господарством: перші підсумки

Розвиток сільгоспвиробництва також може цілковито змінити українське село, у якому зараз проживає 31% населення (більше ніж 14 млн осіб). Сучасні технології забезпечують дуже високу продуктивність праці, тож згодом для обробки всіх земель в Україні буде потрібно зовсім мало людей. Власне, ситуація може нагадувати США, де менше ніж 1% населення (майже 2 млн зайнятих) обробляє всі землі с/г призначення країни. Що станеться з рештою українських селян? Тут можливі кілька сценаріїв.

Традиційно в такому випадку вони поступово мігрують у місто, знаходячи для себе роботу та відповідно кращу долю. Такий процес супроводжував розвиток сільського господарства в усіх розвинених державах. Однак для цього потрібно, щоб кількість новостворених робочих місць в інших галузях економіки хоча би приблизно дорівнювала обсягам вивільнених через зростання продуктивності в сільському господарстві. На цьому етапі промисловість та сфера послуг в Україні не те що не розвиваються, а досить стрімко падають. Зважаючи на нинішню ситуацію в країні та інструменти економічної політики, які застосовує влада, ці сфери ще довго не зможуть розвиватися. Тож українським селянам нема на що сподіватися в містах. У такому разі можливий інший шлях – міграція в розвиненіші країни, а відтак подальше зменшення чисельності українців. Імовірно, якщо в нас скасують мораторій на продаж землі с/г призначення, міграційні процеси в довготривалій перспективі пришвидшаться. Бо окрім будинку з присадибною ділянкою, що коштує небагато, людей у селі нічого не триматиме – роботи не буде, а землю продадуть.

Так чи інакше розвиток сільського господарства без загальної економічної стратегії може супроводжуватися багатьма соці­аль­­но-економічними проблемами.

Відомий норвезький економіст Ерік Рейнарт у своїй книжці «Як багаті країни стали багатими… і чому бідні країни залишаються бідними» доводить, що жодна держава ще ніколи не ставала заможною завдяки сільському господарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував відсталість. Виробники с/г продукції, як і інших сировинних матеріалів, залежні від попиту тих, хто має сильну переробну промисловість, та від темпів їхнього зростання. Якщо останні потерпають від кризи, стагнації чи просто вповільнення, то перші стають заручниками низьких цін, доходів і темпів розвитку. Але скидається на те, що, вибравши агросектор «локомотивом» зростання економіки, влада не бачить у ньому нічого, окрім засобу для вирішення поточних проблем, наприклад, у платіжному балан­­сі, а наближені до неї олігархи – можливість швидкого збагачення.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено