Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 липня, 2012   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Скільки коштує довіра: проблеми у вітчизняній економіці є прямим наслідком низького рівня довіри українців до влади

У багатьох розвинених країнах світу навіть під час кризи громадяни не перестали довіряти керівництву. В Україні ж ситуація значно гірша з відповідними наслідками для економіки.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (242)
від 21 червня, 2012
Скільки коштує довіра: проблеми у вітчизняній економіці є прямим наслідком низького рівня довіри українців до влади

Напередодні виборів уже за традицією влада щедро обдаровує електорат обіцянками та бюджетними грішми, опозиція – її критикою, а соціологи – результатами опитувань, деякі з котрих справедливо відображають рейтинги перших двох. Однак ці рейтинги не покажуть рівня народної недовіри до політиків, який увібрав провали та періоди бездіяльності всіх урядів незалежної України і який зріс настільки, що безпосередньо впливає на поведінку громадян та виливається в суттєві економічні диспропорції.

Читайте також: Спекулюючи на житловій проблемі, можновладці її лише поглиблюють

Як поводиться людина, що довіряє урядові та його політиці? По-перше, вона спокійно споживає відповідно до рівня свого доходу без гіпертрофованої тривоги про завтрашній день. По-друге, уникає працювати в тіньовій сфері економіки, бо впевнена, що всі податки з її заробітку будуть спрямовані на забезпечення нагальних потреб усього суспільства. По-третє, регулярно робитиме заощадження та довірятиме їх фінансовим посередникам, вкладаючи в найкращому разі у цінні папери чи депозит у банку. У багатьох розвинених країнах світу навіть під час кризи громадяни не перестали довіряти керівництву, бо принаймні три з наведених вище елементів поведінки збереглися. В Україні ж ситуація значно гірша з відповідними наслідками для економіки.

За даними Держкомстату, 2011 року споживання українських сімей було максимальним за часи незалежності: споживчі витрати домогосподарств у реальному вимірі перевершили на 4,8% пікові значення, досягнуті до початку кризи. Водночас реальному ВВП країни наразі бракує 7,2% обсягу, щоб цілковито відновитися. Перше запитання, що спадає на думку, коли поглянути на ці цифри: а з яких доходів можливе таке зростання споживання у теперішній складний час? Логічною була б відповідь, що внаслідок кризи прибутки вітчизняних підприємств знизилися, тому підвищення частки зарплат і пенсій до ВВП досі вистачало для того, щоб населення споживало більше. Проте насправді за останні три роки частка оплати праці найманих працівників (ОПНП), а це всі зарплати і більша частина пенсій, у ВВП знизилася із 49,6% до 47,7%. Це корелює з динамікою частки ОПНП до споживчих витрат (див. графік «Споживчі витрати домогосподарств») і означає, що високе споживання українців має мало спільного із зарплатами та пенсіями. Відтак цей феномен потребує інших версій пояснення. Їх кілька.

Читайте також: Ліки від зубожіння

По-перше, люди почали менше заощаджувати, підтримуючи на пристойному рівні споживання своє та тих близьких, які втратили джерела доходів унаслідок кризи. Це можливо, оскільки частка заощаджень населення в готівці та депозитах помітно знизилася (див. графік «Вторинні чинники використовуваного доходу домогосподарств»). Однак якщо уявити близько 20 млн українських працівників із середньою (за визначенням Держкомстату) зарплатою 2633 грн за минулий рік та ще майже 14 млн пенсіонерів із середньою пенсією 1152 грн і при цьому не забути про їхніх дітей та внуків, то стає зрозуміло, що заощадження з цих доходів мало впливають на зміну обсягів споживання.

По-друге, особи, які отримують пасивні доходи, наприклад, плату за оренду, відсотки за депозитами, дивіденди, почали споживати більше. Переважно такі доходи ніяк не можна поставити в один ряд із середньомісячними зарплатою чи пенсією, тому обсяги споживання цих людей та їхні набори товарів і послуг кардинально відрізняються від того, що споживає простий українець. Це пояснення перегукується зі статистикою, адже за останні три роки частка таких доходів (валового прибутку та змішаного доходу) до ВВП змінилася лише на 0,1%, залишаючись близькою до 38%. Крім того, середній рівень пасивних доходів давав змогу робити заощадження до кризи, відтак їхні власники мають усі підстави нарощувати особисте споживання, і від ситуації в економіці це майже не залежить. А отже, пасок, який протягом останніх років не раз затягувався (вустами різноманітних політиків), розміщений не на талії тих, хто міг би своїми заощадженнями суттєво поліпшити пропорції української економіки, а на шиї тих, у кого і так нічого взяти. А це неабияк б’є по довірі більшості населення до влади.

По-третє, значне зростання видимих обсягів споживання можна пояснити принаймні не гіршою динамікою невидимих доходів, тобто доходів тіньового сектору економіки. Вони окрім тіньових зарплат, на яких зациклилася нинішня влада, об’єднують і невидимі прибутки від сірих імпорту, торгівлі та виробництва, а ще всі можливі хабарі, які також, на жаль, до офіційної статистики не потрапляють. У результаті йдеться про значну суму, наявність якої чітко ілюструє розрив між індексами реальних обсягів споживання та ВВП (див. графік «Споживчі витрати...»). І якщо до 2008 року цей розрив пояснювався значною кількістю виданих кредитів, які здебільшого фінансували імпорт та ніяк не впливали на ВВП, то після кризи домогосподарства лише повертають позики, а розрив і далі зростає. Цілком можливо, що з 14,8% офіційного зниження реального ВВП у 2009-му щонайменше третина не зникла, а нишком перейшла в тінь, де наразі, як і раніше, успішно існує та розвивається, щедро забезпечуючи видиме споживання її власників та збільшення зазначеного розриву. Зрозуміло, що працелюбні громадяни, які живуть лише на зарплату або пенсію, бачачи розкошування своїх винахідливих сусідів, передусім звинувачують у цьому владу та підтримуваний нею рівень порядку в державі, а це аж ніяк не підвищує рівень довіри до уряду.

Читайте також Передвиборний популізм Януковича: погіршення життя вже післязавтра

По-четверте, згідно з теорією споживання може зростати зі збільшенням кредитування. Але це не стосується української статистики останніх двох-трьох років. Цифри засвідчують, що 2007 року обсяги позик, виданих домогосподарствам, становили майже 20% споживання, а це вагомий чинник його зростання. Однак протягом усього післякризового періоду більше повертають старих кредитів, ніж беруть нових. Цей факт лише підсилює значення попередніх трьох версій, адже частина тих, хто живе на зарплату, споживає менше, сплачуючи за кредитами, при цьому загальне споживання підвищується завдяки пасивним і тіньовим доходам.

Є показовою динаміка й інших складових використовуваного доходу. Зростання обсягів кредитування до кризи, як і зменшення кредитного плеча у приватному секторі після неї, відбувалося в більшості економік світу. Ці тенденції є об’єктивними, і, на жаль, уряд тут нічим не зарадить. Така сама ситуація й з інвестиціями в житло: вони стоять наприкінці ланцюжка споживчих пріоритетів переважної частини громадян, тобто нерухомість купується тоді, коли грошей вистачає, щоб задовольняти нагальніші потреби та робити заощадження. Криза 2009 року створила своєрідний вакуум на ринку житла, адже ті, хто мав вищі доходи, встигли придбати житло в кредит до неї, а ті, у кого доходи були дещо нижчими, втратили частину з них і можливість отримати позику і, як наслідок, спроможність купити квартиру. У результаті житлове будівництво зменшилося з 3,4% до ВВП у 2007-му до 2% до ВВП у 2011-му. І тут також мало простору для діяльності уряду, адже компенсація відсотків за іпотеку за недостатнього рівня доходів населення не привабить великої кількості покупців. Навіть якщо уряд придбаватиме і роздаватиме житло хоча б на 1–2% ВВП, це стане великим тягарем для бюджету, але майже не змінить макроекономічних тенденцій.

Проте серед складових використовуваного доходу домогосподарств є й такі, де роботи для уряду непочатий край. Ідеться про заощадження, для зберігання яких в українців не надто великий вибір активів. Він складається з основних видів (готівки у гривні й валюті та депозитів) і другорядних (нерухомості, землі, цінних паперів, банківських металів), використовуваних значно рідше. У динаміці основних можна побачити кілька цікавих тенденцій (див. графік «Компоненти заощаджень домогосподарств»).

По-перше, унаслідок кризи обсяги заощаджень у готівці та депозитах зменшилися з 22% до ВВП у 2007-му до 10,9% торік, а ці активи є найліквіднішими, тобто заощадження в інших мали знизитися ще вищими темпами. Цю тенденцію можна було б списати на падіння доходів населення. Але доходи більшості наших співвітчизників не дають змоги багато відкладати, тому переважна частина втрачених надходжень, вочевидь, припадає на тих, хто міг би це робити, але вирішив не обмежувати свого споживання. По-друге, навіть серед найліквідніших активів домогосподарства обирають готівку, адже якщо пікового 2007 року їхні заощадження у вигляді депозитів становили 8,0% ВВП, то 2011-го – лише 3,0%. Це свідчить про те, що населення зневірилося і в банках, і в можливості уряду їх підтримати в разі виникнення тимчасових труднощів. По-третє, з-поміж двох видів готівки українці почали дедалі частіше обирати іноземну валюту: якщо 2007-го співвідношення готівкових заощаджень було 9,4% на 4,6% ВВП на її користь, то 2011-го – 7,2% на 0,7% ВВП. У той час як, незважаючи на скорочення доходів та заощаджень, торішні обсяги останніх у валюті становили лише на 0,1 відсоткового пункту менше, ніж 2008-го. З одного боку, це свідчить про недовіру до гривні та до можливостей органів центральної влади підтримувати її стабільність. З іншого – слід розуміти, що хоч би яку грошову одиницю наші співвітчизники вибирали, усе одно вона «лягає під матрац», виходячи з економічного кругообігу та зменшуючи потенційний сукупний попит, тому сам факт наявності значних заощаджень у готівці є свідченням невпевненості громадян у завтрашньому дні.

Таким чином, у післякризовий період макроекономічні диспропорції в Україні наростають, і деякі з них є безпосереднім наслідком падіння довіри до уряду та його заходів. Стає зрозуміло, що в нашій країні більшість тих, хто живе на зарплату чи пенсію, повинні жорстко обмежувати своє споживання; особи, які мають пасивні доходи, не збираються робити заощадження, навіть якщо економічна система потребує їх; ключовим із небагатьох шляхів забезпечити собі достаток є тіньова діяльність; при цьому зневіра у фінансовій системі та національній грошовій одиниці така, що майже 2/3 своїх заощаджень українці міняють на іноземну валюту та відкладають до кращих часів. За таких тенденцій, хоч би якими були рейтинги політичних партій, що перебувають при владі, про позитивне ставлення суспільства до державної верхівки незалежно від персоналій можна буде говорити лише тоді, коли остання почне регулярно вживати дієвих заходів для пом’якшення цих системних диспропорцій. І якщо раптом знайдеться уряд, якому вдасться спрямувати заощадження населення у фінансову систему (7–10% ВВП), заохотити багатших затягнути паски (5–7% ВВП) і скерувати тіньові доходи в реальний сектор економіки (5–10% ВВП додаткових податкових надходжень), він отримає величезний резерв, який дасть змогу за кілька років оновити економіку України та відновити рівень довіри, якої так сьогодні бракує в країні не тільки на найвищому державному рівні, а й між простими українцями.

Читайте також: Влада нездатна забезпечити соціальну справедливість


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено