Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 вересня, 2011   ▪   Віталій Мельничук   ▪   Версія для друку

Піраміда руїни

Олігархічно-люмпенська модель економіки позбавляє Україну перспективи
Матеріал друкованого видання
№ 35 (200)
від 25 серпня, 2011
Піраміда руїни

Ключовий вплив на життя України справляють сьогодні дві діаметрально протилежні за своїм статусом і чисельністю верстви населення, які разом утворюють структуру суспільства, що нагадує піраміду. На її вершині – олігархи, від яких залежить ситуація в країні з огляду на їхні фінансові та політичні можливості. В основі фігури – велика кількість громадян із низьким рівнем доходів, які всі разом також чинять вплив на державну політику – на виборах. Вони є засобом консервування стану справ, адже через бідність, а отже, й критичну залежність від держави чи роботодавців порівняно легко піддаються маніпуляціям (під популістськими, патерналістськими гаслами) з боку державно-політичної машини, яка керується симбіозом олігархів та чиновників і зацікавлена у статусі-кво, оскільки нинішній стан речей дає їм змогу швидко збагачуватися (див. «Ефект» олігархії). Попри протилежність за всіма мож­ливими показниками, ці дві групи, однак, становлять кістяк олігархо-люмпенської моделі української економіки. З одного боку, олігархи на практиці довели неспроможність використати свій вплив на економічну політику так, щоб вона була спрямована на творення сучасної національної економіки, побудованої на ефективному застосуванні вітчизняних ресурсів, праці, капіталу та національних конкурентних переваг задля гідних умов життя людей, у поєднанні з відповідальним ставленням до природи та інтересів суспільства. З другого боку, зорієнтовані на виживання, бідні, соціально неактивні й неорганізовані верстви населення зробити цього теж не можуть.

Відтак олігархи й надалі швидкими темпами зосереджують у своїх руках як економічні, так і політичні ресурси: кожен четвертий із сотні найбагатших людей України є членом правлячої партії, а отже, може сприяти ухваленню рішень в інтересах власного бізнесу, впливати на розподіл бюджетних коштів, оскільки є прямий вхід у високі кабінети й контроль над держапаратом та чиновниками різних рівнів. Аналіз резолюцій, які приймають у державі, свідчить про те, що вони сприяють насамперед збагаченню дуже заможних – на шкоду розвитку країни й нехтуючи питаннями підтримки ініціативи людей чи забезпечення їх гідними умовами життя.

Читай також: Український олігархат

Поляризація

Якщо в європейських країнах співвідношення доходів найбідніших та найбагатших громадян становить один до шести, то в нас, за даними ООН, один до 30. Розрив між цими показниками продовжує зростати, посилюючи поляризацію суспільства і спотворюючи економіку та соціальну сферу.

Активи 100 найбагатших українців, за різними оцінками, 2010 року зросли порівняно з попереднім роком на 20–30% до $80–90 млрд, що зіставно із двома третинами ВВП. Водночас, за даними ООН, торік реальні доходи українців знизилися в середньому на 10%. За даними Держслужби статистики, кожен п’ятий громадянин отримує сьогодні місячний дохід менший за прожитковий мінімум (911 грн). Кількість тих, кому грошей не вистачає навіть на їжу, зросла за півроку від 13,7% до 17,5% (дані КМІС). У країні поширена бідність серед тих, хто працює: у 79% домогосподарств, що належать до бідних, є не забезпечені роботою громадяни.

Монополії та подачки

В Україні тривають концентрація капіталу та створення монополістичних об’єднань, що призводить до викривлення конкурентних умов ринку, бо на монополістів працюють лобісти у владі, під них пишуть закони, їм надають фіскальні преференції, а деяких навіть дотують із бюджету, як у випадку з вугільною галуззю. Тож конкурувати з ними навіть великим компаніям, не кажучи вже про малий та середній бізнес, неможливо.

Концентрація капіталу відбувається насамперед у найрентабельніших галузей (основна стратегія українських олігархів), причому Антимонопольний комітет ладен не помічати цього. Хоча він-таки у своєму звіті зазначив, що за останній рік ринків із конкурентною структурою поменшало на 6%. Водночас частка таких, що характеризуються «чистою монополією», зросла на 2%, а ринків з ознаками домінування – на 8%. Рівень монополізації підвищився у 29 галузях, тоді як зниження його спостерігалося тільки в 14. Відсоток «чистої монополії» піднявся в усіх секторах економіки від 14,2 до 17,2, ринків з ознаками домінування – від 36,6 до 64,5.

У сьогоднішніх умовах контроль над сировиною, а не наявність технологій дає змогу олігархам скуповувати металургійні та хімічні підприємства і здобувати конкурентні переваги на ринку.

Водночас, хоч як це дивно, й хімічна, й металургійна галузі, що їх сьогодні повністю контролюють олігархи, не є основними донорами державного бюджету. Так, із 93,7 млрд грн усіх податків, що надійшли до скарбниці в першому півріччі 2011-го, металургія дала лише 1,5 млрд грн (1,6% загальної кількості), а хімічна промисловість узагалі 0,8 млрд грн (0,85%). Тоді як орієнтовані на внутрішній ринок харчова промисловість – 14,1 млрд грн (15%), оптова та роздрібна торгівля – 13,3 млрд грн (14,2%) і навіть будівництво, яке поки що в депресії, принесло бюджету 2,5 млрд грн.

Наслідком монополій є необґрунтоване зростання внутрішніх цін через відсутність конкуренції. Великі корпорації, які домінують на тих чи тих ринках, отримують надприбутки – результат зловживання монополістів у спосіб установлення завищених цін, заниження якості товарів тощо.

Країна як пасовисько

Одна з основних рис олігархічної політики – визискування наявних ресурсів без системних інвестицій у модернізацію та інновації.

Стратегія бізнесу більшості українських олігархів – купівля активів, які приносять швидкий прибуток – залишається незмінною від часів первинного накопичення капіталу в країні. Більшість олігархів досі не можуть похвалитися довгостроковими інвестиціями – їхні імперії не мають у своєму складі бізнесу, побудованого з нуля, чи високотехнологічних компаній. Відтак наявні структурні перегини в економіці не виправляються, а поглиблюються. За нинішнього рівня технологічного розвитку країни суттєво підняти продуктивність, а з нею і темпи ВВП неможливо. Для цього потрібна масштабна модернізація галузей-драйверів та стимулювання нових перспективних бізнес-царин, бо сьогоднішні локомотиви економіки – металургія, хімічна промисловість, сільське господарство – не спроможні на це через зношеність основних фондів, застарілі технології тощо.

Енергомістка хімічна та металургійна продукція, особливо за сьогоднішньої високої вартості нафти й газу, може витримувати конкуренцію на зовнішніх ринках лише зі зменшенням енерговитрат. Натомість джерелом економії в цих галузях зазвичай виступає фонд оплати праці.

Склалася парадоксальна ситуація. Різкий перехід промислових гігантів на новітні технології спричинив би соціальний шок. Адже більша частина працівників виявилась би непотрібною. Особливо гостро ця проблема постала б в індустріальних містах, де такі підприємства є бюджетоутворюючими й головним джерелом робочих місць. Така ситуація створила певну залежність влади від власників великих підприємств. Не бажаючи викликати обурення люмпену, вона вимушена йти на поступки олігархам і надавати знижки в тарифах на енергоносії, перевезення тощо, часто за рахунок інтересів підприємств, які не входять до великих бізнес-груп. Сюди можна віднести й непомірні для бюджету виплати соціального спрямування бідним категоріям громадян, «крихти з багатого столу», замість створення кожному умов для самозабезпечення.

В інших пострадянських країнах, ми опинялись у схожих ситуаціях, коли після приватизації великих підприємств без роботи залишалася велика кількість людей, цю проблему вирішували за рахунок всебічного сприяння підприємницькій ініціативі, впровадженню програм підтримки малого бізнесу. І це дуже швидко давало позивні результати (див. нижче «Принципова відмінність»). Натомість в Україні пріоритетна орієнтація на металургійну та хімічну промисловість посилює залежність економіки від вартості імпортних енергоносіїв, з одного боку, та від попиту на зовнішніх ринках – із другого.

У структурі експорту 35% – недорогоцінні метали, причому 29,1% – без будь-якої переробки, 7,8% – продукція хімічної промисловості, 13,7% – мінеральні продукти. За останні три роки з 8,7% до 13% збільшився вивіз сировини – енергоресурсів і руди. На експорт припадає левова частка виробленої в Україні сталі, тоді як в інших країнах, де її також виплавляють у великих кількостях, вона здебільшого йде на внутрішній ринок.

Читай також: Енергетична (не)безпека України

Криза 2008–2009 років показала, що з такою структурою економіки Україна залишається дуже уразливою до можливих змін на світових ринках – падіння ВВП було одним із найбільших у світі, як і девальвація нацвалюти. Зменшення на 60% експорту металургійної промисловості та на 80% хімічної критично послабило надходження долара та євро і спричинило падіння ВВП на 15%, а водночас і суттєве зниження рівня життя громадян.

Для забезпечення прискорених темпів економічного зростання Україна потребує інвестицій у високотехнологічні галузі, що виробляють продукцію з високою часткою доданої вартості. Водночас уже зараз дуже складно пробитись на зовнішні ринки з такими товарами. Відтак необхідні значні фінансові ресурси та випереджальні технології. Але в наукові розробки не інвестує ані держава, ані великий бізнес, який звик отримувати швидкі гроші. Водночас в Україні не виробляють більшості споживчих товарів навіть для внутрішнього ринку, через що посилюється залежність від імпорту.

Несприятливий інвестиційний клімат

За останній рік у вітчизняну економіку іноземні фірми інвестували близько $7 млрд. Обсяг їхніх прямих вкладень за 20 років – лише $47,2 млрд.

Ключова причина низького рівня припливу капіталів в Україну – відсутність сприятливого бізнес-клімату та недовіра інвесторів до влади, що є наслідком політики всебічного сприяння останньої лояльним і «своїм». Мало хто захоче вкладати гроші в галузі, де домінують один-два гравці. Іноземні компанії, які працюють в Україні, щороку скаржаться на нестабільне законодавство, зарегульованість підприємницької діяльності та шалену корумпованість чиновників на всіх рівнях.

Інвестують у нашу країну переважно компанії, зареєстровані в офшорних зонах, і власниками цього капіталу є здебільшого українці та росіяни. Як наслідок, бюджет не отримує податкових надходжень, а власники компаній мають змогу швидко вивести капітал на банківські рахунки за межами країни, що свідчить про низький рівень довіри до влади та відсутність упевненості власників капіталу в тому, що вони зможуть захистити свої права в суді, якщо виникнуть спірні ситуації. Отже, господарі капіталів («олігархи») теж не довіряють системі, до створення якої самі мають безпосереднє відношення.

Читай також: Емблема влади в Україні – це торгуюча Феміда

Альтернатива – середній клас

Аби подолати руїну олігархономіки, основним економічним суб’єктом має стати середній клас, який здатен бути локомотивом важливих, а головне ефективних соціально-економічних перетворень. Ставку на нього робила більшість держав, як наслідок – швидке зростання ВВП й суттєве покращення соціальних умов громадян. У державах Євросоюзу до 60% національного ВВП забезпечує саме малий та середній бізнес. В Україні цей показник становить лише 10–15%, й до того ж зменшується. На відміну від багатьох розвинутих країн, у нас цей клас поки що слабкий. Великою мірою тому, що в Україні гальмується розвиток малого та середнього бізнесу. Після аналізу останніх рішень влади та її ініціатив (обмеження спрощеної системи оподаткування, ідея переселення безробітних із депресивних регіонів до благополучніших ) складається навіть враження, що це роблять цілеспрямовано, аби перетворити більшу частину населення на дешеву робочу силу для великого бізнесу.

Потужність середнього класу – в можливості вкладати кошти в розвиток економіки, зокрема у високі технології, тоді як бідні люди цих ресурсів не мають й не можуть нічого створювати. До того ж середній клас охоплює кілька різних верств населення, що дає змогу забезпечити розвиток традицій довіри й партнерства у суспільстві. Як показує досвід інших країн, за допомогою цієї частини соціуму можна було переорієнтувати економіку на інноваційний шлях розвитку.

Якщо ж переважає населення зі стабільно низьким рівнем доходів, поступово формуються занижені вимоги та очікування щодо рівня життя, наслідком чого є пасивність і нездатність до рішучих дій. Звідси ще один парадокс українського суспільства: середній клас тут не має підтримки не лише від олігархів, а й від люмпену. Якщо перші не хочуть допустити до влади думаючих людей, то люмпен просто не вважає представників середнього класу «своїми» й не вірить, що вони здатні подбати про його інтереси. До речі, до формування таких стереотипів причетні медіа, які належать олігархам, – достатньо проаналізувати сюжети й публікації часів податкового Майдану, в яких у всіх бідах пенсіонерів та бюджетників звинувачували малий бізнес, що «зажрався», як висловився один із придворних журналістів.

У розвинутих країнах малий бізнес тісно співпрацює з великим, звільняючи його від потреби виробництва низькорентабельної для нього продукції, що потрібна в незначних обсягах. У таких сферах були б насамперед затребувані фахівці, які вивільняються в ході реструктуризації масштабних підприємств.

Але, схоже, поки існує нерозподілений серед приватних власників суспільний ресурс (земля, підприємства, значні бюджетні кошти, інше), по який великий бізнес стоїть у черзі, для олігархів залишатиметься вигідною наявна на сьогодні система визискування. Показовим є висловлювання новоспеченого представника цього класу Дмитра Фірташа: «Для нас важливо купити тут усе, що вдасться, а потім купувати поза Україною». Власне, цю фразу можна вважати гаслом вітчизняних олігархів – майбутнє України для них аж ніяк не пріоритет.

Олігархічно-люмпенська економічна модель не має майбутнього. Шанси України потрапити в число країн із розвинутою економікою та високим рівнем життя громадян залежать від зміни цієї схеми й підтримки середнього класу, який є природним союзником будь-яких реформ, справді спрямованих на розвиток країни та виведення її з бідності.

Читай також: Неоптимальна рівновага.

СТАВКА НА СЕРЕДНІЙ КЛАС

Сінгапур

В основі успіху країни – заохочення до підприємницької діяльності та всебічна підтримка малого бізнесу. У книжці тамтешнього екс-прем’єра Лу Куан Ю «Сінгапурська історія переходу з третього світу в перший» найчастіше трапляється слово «довіра». Саме довіра інвесторів дала змогу республіці досягти всього, не маючи ресурсів. 92% підприємств – це малий і середній бізнес. Вони забезпечують 25% річного ВВП та зростання зайнятості на 7% за рік.

Підприємства малого бізнесу користуються пільгами в оподаткуванні, кредитними ресурсами за ставками лише близько 5% річних; діє близько 100 державних програм підтримки малого та середнього бізнесу.

У результаті, якщо 1959 року на особу населення в Сінгапурі припадало лише $400 ВВП, то вже 1990-го – $12,2 тис., 1999-го – до $22 тис., 2010-го – до $57,2 тис.

Сінгапур на першому місці в рейтингу Світового банку за простотою ведення бізнесу, а також за показниками конкурентоспроможності, на другому – за інвестиційною привабливістю, за виробництвом ВВП на душу населення та за доходами громадян. Лише за одне покоління населення країни зросло вп’ятеро.

Польща

Стабільність польської економіки пов’язують насамперед із тим, що на початку 1990-х у країні зробили ставку на мале підприємництво, швидко та прозоро провели приватизацію і ліквідували держмонополії.

Було радикально спрощено умови заснування та ведення бізнесу, надавано кредити на започаткування справи, запроваджено програми підтримки малих та середніх підприємств. Саме вони виробляють продукції більш як на $200 млрд – майже половину ВВП.

Умови ведення бізнесу, податкова та регуляторна політика в Польщі були реформовані таким чином, що підприємці не мають причин іти в політику та в органи влади для лобіювання власних інтересів. Окрім того, в державі існує серйозний контроль за доходами чиновників та їхніх родин, що дає змогу запобігти розповсюдженню корупції.

Середня зарплата – більш ніж $1 тис. за таких самих цін, як в Україні.

 

 

 

 

 

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
аллерголог харьков, финансовые новости украины, погода на 10 дней
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено