Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Зашморг сповільненої дії

Як санкції проти Росії вплинули на її економіку
Матеріал друкованого видання
№ 40 (568)
від 4 жовтня

Понад чотири роки тому більшість цивілізованих країн запровадила санкції проти Росії у відповідь на анексію Криму та війну на Донбасі, інспіровану Кремлем. Такий крок Заходу подарував надію на відновлення справедливості. Однак ефект виявився нечітким. Через кілька місяців після їх уведення в РФ почався економічний спад, але він був не надто тривалим і неглибоким, тому чимало експертів вважає, що його зумовило падіння глобальних цін на нафту, а не покарання Росії. Отож нині у світі немає одностайності в оцінках дієвості санкцій. Яким був вплив санкцій на економіку РФ, він системно відображений в економічній статистиці за останні чотири роки. Якщо її ретельно проаналізувати, то можна зрозуміти їхні філософію, межі дієвості та перспективи продовження.

 

Удар по платіжному балансу


Суть будь-яких міжнародних санкцій полягає в певній ізоляції конкретної країни, яка в економічному вимірі позначається на показниках платіжного балансу, що зводить усі зовнішньоекономічні операції. Коли Захід запровадив покарання проти РФ з акцентом на військово-промисловому комплексі, нафтогазовому й фінансовому секторах, то, хоч би якими були галузеві ефекти, їх об’єднували більші чи менші зміни в платіжному балансі.


Передусім погляньмо на експорт енергоносіїв. Торік його вартість знизилася порівняно з 2013-м на 45% (див. «Ефект покарання»). Основна причина — падіння глобальних цін на нафту. Якщо винести цей фактор за дужки, то в натуральних показниках експорт енергоносіїв із Росії зріс приблизно на 8%. Для порівняння: за даними Світової організації торгівлі, глобальний реальний ВВП збільшився на 11,0%, а світовий експорт у натурі — на 11,5%. Тобто країна втрачає ринки нафти й газу. Поки що в переліку санкцій різних країн немає прямих заборон на імпорт енергоносіїв із РФ (можливо, це питання часу). Але саме завдяки їм ставлення до Росії змінилося. Бо сам факт запровадження обмежень показав усьому світові, що агресію Кремля засуджують, його зовнішню політику вважають неадекватною і не збираються толерувати. І тепер чимало традиційних торговельних партнерів РФ задумується над тим, як зменшити обсяг енергетичного імпорту звідти й диверсифікувати джерела постачання.  

 


Власне, це значно легше спостерігати в динаміці неенергетичного експорту з Росії. Залежність світу від нього помітно менша. І це відображається в цифрах: у 2017-му порівняно з 2013-м його обсяг у товарному сегменті зменшився на понад 7%, у сегменті послуг — майже на 18%. Тобто за останні чотири роки у світі зростали ВВП, експорт та купівельна спроможність споживачів, але Росія була ніби поза цим процесом і не отримала свою частку вигоди. Тоді як суттєве знецінення рубля зробило російські товари та послуги значно доступнішими назовні. Ось вам ізоляція в дії. І хоча санкції не передбачають прямих заборон торгувати з Росією більшістю видів товарів та послуг, багато хто взагалі не хоче мати з нею жодних справ. Отже, обмеження справедливо завдали РФ величезних репутаційних втрат, які в підсумку можуть виявитися непоправними.


Нижча ліга у фінансах


Фінансовий рахунок платіжного балансу РФ постраждав значно більше (див. «Пониження класом»). Це зумовлено тим, що в переліку санкцій прописані прямі заборони на фінансування російських компаній, починаючи від кредитування й закінчуючи вкладенням у статутний капітал. Тому в Росію тепер надходить істотно менше грошей у формі зовнішнього фінансування: країна фактично відрізана від міжнародних ринків капіталу. Україна дуже добре знає, що це таке, бо протягом 2014–2016-го ми були так само відрізані від них, щоправда, з економічних причин.

 

Читайте також: Die Welt: Навіть найжорсткіші санкції не поставлять Росію на коліна


Наслідки дуже масштабні. Передусім Росії тепер бракує грошей на зовнішні проекти, починаючи від бізнесових і закінчуючи геополітичними. Українці добре знають, що там, куди приходить російський бізнес, з’являються і його нерозлучні супутники: корупція, маніпулювання ринком, використання бізнесу в політичних цілях тощо. За останні чотири роки середній обсяг ПІІ з РФ за кордон зменшився на 46% порівняно з чотирма роками до цього. Тобто тепер темп появи російського бізнесу у світі сповільнився удвічі. А з ним зменшилася й присутність Кремля за кордоном, його вплив на різні процеси у світі. Безумовно, від такого результату світ стане кращим, Україна не виняток.


Те саме можна сказати й про позики з РФ за кордон. Дуже часто вони мають геополітичне підґрунтя. Досить лише згадати $3 млрд боргу Януковича. У 2010–2013-му чиста роздача таких позик становила в середньому $14,2 млрд на рік, а у 2014–2017-му Росія була змушена повертати назад більше грошей, ніж давати (у середньому на $8,8 млрд на рік).


Унаслідок санкцій РФ просто переходить у нижчу фінансову лігу. Бо у вищій лізі грають лише багаті країни, які мають стільки грошей, що їх вистачає на проекти не тільки всередині, а й за кордоном. А в нижчій перебувають ті, яким їхніх статків ледь вистачає на вирішення внутрішніх проблем. Ми не знаємо, чи Захід, розробляючи санкції, свідомо мав на меті позбавити РФ геополітичного впливу. Але мусимо визнати, що саме це йому вдається дуже добре.
Показовим підсумком впливу обмежень на платіжний баланс Росії є динаміка валютного курсу. Після їх запровадження рубль знецінився майже удвічі. Багато економістів знову-таки пов’язує це з падінням цін на нафту. Але суть у тому, що від початку 2018-го нафта подорожчала на 28%, російська економіка зростає, а рубль знецінився на 11%. Що це, як не наслідок дії обмежень?

 

Бюджет тріщить по швах


Бюджет РФ також зазнав чималого впливу санкцій. Дуже показова динаміка окремих його статей. Вона дає зрозуміти підхід Кремля до внутрішніх проблем, спричинених зовнішніми змінами.


У 2017 році доходи російської скарбниці від нафтогазового сектору зменшилися на 9% порівняно з 2013-м (див. «Нелегкий вибір»), тому загалом дохідна частина бюджету РФ зросла на мляві 16%. Це можна зрозуміти: ціни на енергоносії впали, тож експортне мито знизилося. Проблема в тому, що номінальний ВВП збільшився на 26% (див. «Ефект покарання»). Зазвичай у таких випадках намагаються зробити так, щоб темп доходів бюджету більш-менш відповідав динаміці номінального ВВП, інакше структура бюджетних видатків значно деформується, що призведе до небажаних ефектів. Цього досягають за допомогою такої девальвації нацвалюти, яка врівноважує втрати від зниження експортних цін та мит. Росія цього не зробила, тому структура бюджету об’єктивно змінилася. Очевидно, не на користь стабілізації. Про що свідчить кілька цифр.

 


Низькі надходження від нафтогазового комплексу спробували компенсувати податковими надходженнями від інших секторів. За чотири роки ненафтогазові доходи до бюджету РФ зросли на 41%, причому податки, пов’язані з внутрішнім виробництвом, — на 77% (зокрема, ПДВ — на 64%, акцизи — на 97%, податок на прибуток — на 116%). Що це означає: за збільшення номінального ВВП на 26% і падіння реального ВВП на 0,5%? Не що інше, як радикальне посилення податкового тиску на бізнес. Зрозуміло, що удар переважно припав на малі та середні підприємства, бо наближені до Кремля олігархи — це здебільшого експортери, чиї доходи в рублях подвоїлися завдяки девальвації нацвалюти. Тобто їм було з чого платити. А от у тих, хто не експортує, можливості значно скромніші. Бо за чотири роки середня ціна на їхню продукцію зросла лише на 36%, а з неї треба платити податки, що зростали набагато вищими темпами. Цей важливий нюанс демонструє, що середньому класу, передусім його підприємницькій складовій, за останні чотири роки жити стало значно складніше. Мабуть, хтось емігрував, але багато хто лишився і дуже невдоволений владою. Можливо, це ключовий фактор протестного потенціалу, який нині раз по раз виливається в публічні акції в Росії.


Структура видатків бюджету також значно змінилася (див. «Нелегкий вибір»). Сукупно вони зросли на 23%, але динаміка окремих статей навіть вища. З найвагоміших їх три. По-перше, видатки на оборону збільшилися на 36%, тобто однаково з темпом інфляції. А отже, у натуральних показниках витрати на оборону практично не змінилися. Це священна корова для Путіна. Цікаво, що після анексії Криму й початку агресії на Донбасі вони регулярно зростали й у 2016-му були навіть на третину вищі, ніж торік. Можливо, це пов’язано з активними діями Росії в Україні та Сирії. Торік витрати зменшилися, що відображає або зменшення градуса в Україні та Сирії, або розуміння Путіна, що військовими методами з ним воювати ніхто не збирається.

 

Читайте також: США запровадили санкції проти 12 компаній РФ


По-друге, видатки на національну економіку зросли на 33%, тобто майже врівень з інфляцією. Найбільші складові — витрати на інші питання в галузі національної економіки та дорожнє господарство, після них із великим відривом ідуть транспорт та сільське господарство. Зважаючи на таку структуру, можна припустити, що значну частину грошей або дерибанять (фінансування доріг найбільше для цього підходить), або в найкращому разі спрямували на ВПК і завуалювали у формі «інших галузей». Висновок такий: криза кризою, а армія та олігархи повинні отримувати своє. Зрозуміло, що такий підхід нікому з рядових громадян РФ не до вподоби і не по кишені.

 

По-третє, видатки на соціальну політику збільшилися на 30%, причому в цьому випадку абсолютний приріст найпомітніший, бо згадана стаття — це понад чверть бюджету РФ. Утім, це не має нічого спільного з піклуванням держави про своїх громадян, адже три чверті цих видатків спрямовується на різні складові пенсійних виплат. Річ у тім, що відповідно до законодавства РФ щороку пенсії індексуються щонайменше на рівень інфляції. Це змусило Кремль за останні чотири роки підняти їх на 34%, тобто майже на темп інфляції. Але виникла інша проблема: за такого підходу федеральні видатки на пенсії неймовірно роздуті. Мабуть, Путіна й компанію це дуже муляє. Саме тому він затіяв пенсійну реформу, яка викликала хвилю протестів навіть серед вічно лояльних до Кремля пенсіонерів.


Підтримання видатків за цими трьома статтями на високому рівні вимагало певних жертв у фінансуванні інших напрямів. Найбільших втрат зазнали освіта, охорона здоров’я та житлово-комунальне господарство (хоча на останнє видатки федерального бюджету невеликі) — галузі, які безпосередньо впливають на життя мільйонів росіян. Зрозуміло, що такі зміни в структурі бюджетних видатків не можуть мати широкої підтримки серед населення.


Але головний ризик нинішньої бюджетної політики в іншому. Річ у тім, що зменшилося фінансування й національної безпеки та правоохоронної діяльності, передусім органів внутрішніх справ та безпеки (!), а вони отримують найбільше. Щоправда, мало не удвічі зросли видатки на внутрішні війська, дещо збільшилися вони на органи прокуратури та слідчі органи, але це не так важливо. Колись Росія була державою військових, тепер це держава ефесбешників і ментів, які не просто впливають на процеси у країні, а часто контролюють їх. Якщо Путін урізає їм фінансування, то виникає ризик їхнього бунту або необмеженої сваволі. Власне, якщо порівнювати з іншими країнами, у яких нещодавно відбулися революції, то успіх останніх часто залежав від того, чи пристануть силовики на бік протестувальників. Як бачимо зі статистики, якщо в Росії виникатимуть масштабні заворушення, то в силовиків чимраз більшає підстав приєднатися до їхніх організаторів, а не захищати від них нинішній режим. Цей потенційний ризик є логічним наслідком комбінації санкцій і не зовсім адекватної внутрішньої політики Кремля. Із часом він може матеріалізуватися.

 

Застій по-путінськи


У російській економіці також з’явилися явища, яких раніше не було. Передусім дефіцит зовнішнього фінансування призвів до браку грошового капіталу всередині країни. Якщо до 2014-го облікова ставка Центробанку РФ кілька років була в межах 5,0–5,5%, то нині вона становить 7,5%. Те саме стосується й вартості міжбанківського кредиту. Як у 2018-му, так і протягом двох років до 2014-го вона була в межах 7,0–7,5%, але тоді інфляція дорівнювала 6%, а тепер 2,2–2,7%, тобто реальна відсоткова ставка на сьогодні в кілька разів вища, ніж тоді. Отже, грошей в економіці бракує.

 


Сказане вище разом із безпосередньою забороною вкладати капітал у російські компанії та продавати їм низку спеціалізованого обладнання, передбаченою санкціями, призводить до того, що динаміка інвестицій у РФ дуже млява. Йдеться не тільки про прямі інвестиції, відображені в платіжному балансі, а й про накопичення основного капіталу, що є компонентом ВВП. У 2017-му порівняно з 2013‑м інвестиції в основний капітал у реальному вимірі були на 8,3% меншими. Для порівняння: у 2014–2015-му економічна криза в Україні була значно глибшою, ніж у Росії. За два роки інвестиції впали на 31%, але після початку відновлення економіки вони надолужили втрачене й 2018-го вже перевищують докризовий рівень. Тобто, хай там якою складною є ситуація в Україні, інвестори бачать у ній більше перспектив, аніж у сусідній Росії, хоча там і стабільніша ситуація.


Проблема не тільки в кількісному вимірі, а й у якісному. Раніше російська економіка розвивалася завдяки технологіям, запозичених із-за кордону. Можна назвати чимало галузей, побудованих практично з чистого аркуша завдяки закордонним інвесторам, які компенсували своїми технологіями й капіталом споконвічні недоліки економіки РФ. Нині охочих розвивати співпрацю з Росією кардинально поменшало. Тож із погляду якості динаміка розвитку російської економіки куди гірша.

 

Читайте також: Євросоюз продовжив санкції проти Росії


Падіння обсягу інвестицій має вагомі кількісні наслідки: економіка не зростає так, як могла б без санкцій. Наприклад, підвищення реального ВВП фіксують протягом останніх семи кварталів поспіль. Середня динаміка становить 1,4%, водночас за сім кварталів до 2014-го вона була на рівні 2,4%, а раніше була ще вищою. Підтверджують цю тенденцію й показники зайнятості: від початку 2000-х до кризи 2008–2009-го російська економіка створила майже 6 млн робочих місць, після кризових втрат протягом 2009–2013-го їх з’явилося 2 млн, а от за 2014–2017-й — лише 0,75 млн осіб.

 

Висновки та перспективи


Наведений вище аналіз засвідчує, що на російську економіку чекає тривалий застій. Міжнародна ізоляція, спричинена санкціями, робить свою справу. Без зовнішнього фінансування та імпорту технологій економіка РФ не зможе розвиватися. А величезні репутаційні втрати погіршують становище, бо впливають не так на поточні показники, як на перспективи країни. Безперспективність розкладає людей і суспільство зсередини, їхня здатність боротися та вирішувати складні проблеми просто атрофується. Подібне відчуття виникало в Україні перед Революцією гідності.


Ці процеси доповнює недолуга внутрішня політика Путіна, який рятує себе, олігархів і військову міць РФ коштом простого населення. З України нам здається, що росіяни занадто затуркані та інертні для протестів, але це не може тривати вічно. Погіршення матеріального становища найширших верств населення, помножене на відсутність перспектив розвитку та економічний застій, — це вибухова суміш. Коли вона вибухне — це лише питання часу.

 

Читайте також: Санкції проти РФ: від стримування до знищення


Не можна бути певними, що Захід, розробляючи санкції, ставив за мету саме такий розвиток подій, але в їх дієвості немає жодних сумнівів. Якби було інакше, адепти Кремля не кричали б на кожному кроці про те, що вони неефективні, не лобіювали б їх скасування. Важливо, що обмеження діють поступово, немов зашморг, що поволі затягується на шиї кремлівських функціонерів.  


У цьому світлі перспективи нинішнього кремлівського режиму й Росії, яка і далі гнутиме свою лінію, досить чіткі. У зовнішньополітичному контексті вона надалі втрачатиме свою вагу. У 2013-му за обсягом ВВП РФ була на восьмому місці у світі, а нині на дванадцятому. Якщо стагнація в економіці збережеться на тлі динамічного зростання інших країн, вистачить 10–15 років, щоб Росія вилетіла із G-20. Захід має достатньо ще не використаних інструментів, аби забезпечити такий розвиток подій: це і відключення від міжнародної системи платежів SWIFT, і витіснення Сполученими Штатами Росії з енергетичного ринку ЄС, і можливість тотальної фінансової та торговельної блокади, про яку заговорили нещодавно. Шанси на те, що РФ якось викрутиться чи проскочить, не змінюючи своєї зовнішньої політики, примарні.