Економіка

  ▪   Андрій Клименко ,   Тетяна Гучакова

Повернення радянського Криму

Вільно чи мимоволі уявлення людей щодо регіонів навіть своєї країни формуються міфами. Крим не виняток.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (560)
від 9 серпня

 Особливо його економіка. У думках населення України півострів, крім Севастополя, ще з часів СРСР сприймався як пляжно-курортний і винно-фруктовий регіон. Однак насправді в радянський період усе було зовсім не так. Міф про «всесоюзну оздоровницю» запускався як пропагандистське прикриття, а справжня природа економіки Криму мала зовсім іншу суть.


З погляду зайнятості населення, використання території, державних інвестицій, обсягів виробництва півострів із часів закінчення Другої світової війни до розпаду СРСР був: по-перше, величезною військовою, військово-морською, авіаційною, із часом військово-космічною та ядерною базою, яка забезпечувала домінування Радянського Союзу в Чорноморському регіоні та його вплив у Середземномор’ї й на Близькому Сході; по-друге, великим науково-промисловим центром загальносоюзного значення у військовому приладобудуванні та суднобудуванні; по-третє, одним із центрів харчової промисловості СРСР зі спеціалізацією на переробці риби з видобутком її у Світовому океані (у Севастополі та Керчі базувалася більшість океанського промислового флоту Української РСР), а також овочів, фруктів, винограду та вина.


Основу кримської промисловості становили десятки підприємств військового приладобудування, суднобудування та судноремонту. У регіоні будувалися кораблі ВМФ СРСР, вироблялися керовані торпеди, системи управління для ракетних озб­роєнь, навігаційна та радіоапаратура, танкові приціли, складні парашутні системи, зокрема для космічних кораблів і десантування танків тощо.

 


Курорт за радянських часів відігравав роль не галузі економіки, а затратної загальнодержавної соціальної програми СРСР.

 

Пострадянська демілітаризація економіки Криму


Із припиненням холодної війни, під час перебудови та після розпаду СРСР військові напрями спеціалізації економіки Криму були повністю втрачені. Але самою оборонкою не обійшлося. За 1990-ті там майже зникла легка промисловість. Сільське господарство, за винятком зернових, соняшнику, винограду та м’яса птиці, ще набуло присадибного характеру. Сировинну базу для продукції садівництва було втрачено: площі кримських садів зменшилися більше ніж у п’ять разів. Кількість туристів обвалилася з рівня 7,9 млн — 8,3 млн осіб на рік наприкінці 1980-х до 2,5 млн у середині 1990-х років.

 

Читайте також: Крим: юридичний фронт


Вивільнені трудові ресурси поглинув переважно малий бізнес, який на півострові був не класичним видом підприємництва, що створює середній клас, а засобом виживання населення.


Нова структура економіки Криму стихійно склалася станом на 2001-й, і до 2010 року голов­ними її драйверами були хімічна промисловість (на базі північнокримського хімічного комплексу з виробництва двоокису титану та кальцинованої соди), видобуток нафти й газу на морському шельфі, а після початку земельного буму із середини нульових — ще й житлове будівництво. Питома вага сільського господарства далі знижувалася, зростала торгівля та сфера послуг.
У період економічного зростання після кризи 1998-го, тобто у 2001–2008 роках, частка туристичної галузі в доходах зведеного бюджету Криму становила 7–8%, це 6-7 місце після промисловості, торгівлі, транспорту, сільського господарства та будівництва. Але саме в ці часи курорти й туризм — спочатку в суспільній свідомості, а з 2010‑го офіційно — стали стратегічним пріоритетом економіки Криму. У 2011–2013 роках намітилося відчутне зростання питомої ваги туристичної галузі та пов’язаного з нею сервісу. У цій сфері швидко розвивався малий бізнес, почалася реалізація великих інвестиційних проектів. Кількість туристів сягла 6 млн осіб на рік. До 2014-го курортно-туристична сфера генерувала не менше як 25% доходів зведеного бюджету АР Крим.

 

Вагомим маркером успішності цього процесу було те, що Крим став головним центром міжнародного круїзного туризму на Чорному морі: у 2013 році порти півострова прийняли 187 іноземних круїзних лайнерів (близько 105 тис. пасажирів). Це були рекордні показники не тільки за незалежної України, а за всю кримську історію. Станом на 2014‑й було підтверджено ще більше зростання — до 70–80%.


Водночас у 2010–2013 роках вийшло приблизно на радянський рівень виробництво зернових (більше ніж 1 млн т на рік) та вина.

 

На момент окупації вже склалася та почала розвиватися нова демілітаризована структура економіки з туризмом і сферою послуг у ролі стратегічного пріоритету.

 

Єдина «історія успіху» окупованого Криму

 

Хоча для Москви головний сенс окупації півострова був пов’язаний саме з військово-стратегічним значенням, у 2014 році в РФ набула величезної популярності ідея Криму як «нової вітрини Росії» за аналогією з олімпійським Сочі. Але не спортивної, а туристичної та інноваційної. Зі своїми «Кремнієвою долиною», гральною зоною, вільною економічною зоною, сучасними технологіями, семизірковими курортами, як в Арабських Еміратах. Спостерігався ейфорійний бум ідей розвитку та візитерів великого російського бізнесу. Через два тижні після анексії — 31 березня 2014-го — було створене навіть Міністерство РФ у справах Криму.

 

Читайте також: Півострів чиновників і солдатів


Але вже з початку 2015 року Кремль усвідомив неможливість початкових амбітних планів економічного розвитку регіону й у зв’язку з цим сконцентрувався на його військовому освоєнні без туристичного прикриття. Міністерство РФ у справах Криму було ліквідоване вже 15 липня 2015-го. Саме тоді півострів покинули й «інвестиційні розвідники» з Росії. Причина — зростання кумулятивного ефекту перетворення півострова в «острів Крим» та «сіру зону» внаслідок транс­портної, а потім енергетичної блокади з боку материкової України й міжнародних санкцій.


Із 2016 року відмова Кремля від планів створення «нової вітрини Росії» стала остаточною. 28 липня 2016-го статус Криму та Севастополя в складі РФ було знижено: указом Путіна ліквідовано Кримський федеральний округ, створений відразу після анексії 21 березня 2014 року. «Суб’єкти федерації» Республіка Крим і місто Севастополь були включені до складу Південного федерального округу з центром у Ростові-на-Дону. Цим актом, крім іншого, адміністративне управління було уніфіковане з військовим, оскільки збройні сили РФ у Криму входять до Південного військового округу зі штабом у тому ж таки Ростові-на-Дону.


Нічим не прикрита мілітаризація півострова з 2015-го стала не тільки головним змістом кримської політики Кремля, а й основним драйвером економіки регіону. У результаті «військове освоєння» його території вже перетворилося на найяскравішу «історію успіху» Росії в Криму.


Демонстрацією «зміни курсу» стало щорічне проведення під час підготовки та в розпал курортного сезону масштабних навчань із бойовими стрільбами та бомбардуваннями на Керченському півострові, у безпосередній близькості до єдиної автодороги, що забезпечує туристичний потік і постачання з Керченської поромної переправи, а з травня 2018 року з Керченського мосту.


«Військове освоєння» включає передусім нарощування та облаштування гігантської військової бази, яка перевищує за чисельністю найбільші військові бази США у світі. Також створена транспортна, енергетична та інша інфраструктура подвійного призначення, що з’єднує півострів із материковою Росією — Кримський міст, підводний «енергоміст» і підводний газопровід через Керченську протоку.

 

Читайте також: Шлях до Криму. Як європейські політики потрапляють на окупований півострів


Стрімкими темпами нарощується найбільше в Європі міжвидове угруповання військ РФ. До Криму пріоритетно спрямовуються тільки новітні зразки озброєнь, особливо ракетних. Відновлюються всі наявні в Криму з часів СРСР 11 військових аеродромів, пускові позиції ракетних установок, об’єкти ППО, радарні системи, бази зберігання ядерної зброї.


Саме ідеології військового плацдарму сьогодні підпорядковані всі інші сфери життя в Криму — цивільна економіка, соціальна сфера, освіта й виховання дітей і молоді, права людини, інформаційний простір, національна політика.
Розвиток військової бази тепер визначає пріоритетні напрями економіки півострова. Це передусім відродження військової промисловості й усього, що пов’язане з військовою інфраструктурою через забезпечення кримських підприємств військовими замовленнями та державними інвестиціями в інфраструктуру.

 

 


У 2014-му зростання промислового виробництва у Севастополі становило 372,9%. За підсумками 2015 року, Крим був оголошений «лідером за темпами зростання промислового виробництва» в Росії з показником 12,4%. Індекс промислового виробництва в Південному федеральному окрузі РФ у 2016-му становив 106,4%, а в складі самого округа найвищий рівень темпів зростання промисловості знову продемонстрував Севастополь — 121,8%. До середини 2018 року офіційні темпи зростання промислового виробництва по Севастополю залишаються дуже високими — 110%.


Слід зауважити, що за аналогією із СРСР у російській статистиці по Криму не відображаються показники, пов’язані з Міністерством оборони, ВПК та енергетикою. Крім того, величезні обсяги військового виробництва, наприклад на захоплених українських суднобудівельних заводах у Феодосії та Керчі, зараховуються до показників їхніх нових російських де-факто «власників».


«Ленінградський суднобудівельний завод «Пелла» став так званим куратором, а потім орендарем суднобудівного заводу «Море» (місто Феодосія), що перебуває в державній власності України, а після окупації був «переданий» у федеральну власність Росії. 15 листопада 2016-го підприємство «Море» було офіційно передане в оренду цьому російському заводу до кінця 2020 року. Потім увійшло до складу концерну «Калашников».

 

Читайте також: П’ять китів. Якими є економічна вага та особливості найбільших міст України


На заводі «Море» будуються три ракетні корвети ближньої морської зони нового проекту «Каракурт». Корвет має на озброєнні вісім крилатих ракет «Калібр-НК», що активно використовувалися Чорноморським флотом і Каспійською флотилією РФ під час обстрілів об’єктів у Сирії, дальність — 2500 км. 7 лютого 2017-го на заводі відбулося закладання головного прикордонного сторожового катера на повітряній подушці проекту А25ПС для Прикордонної служби ФСБ РФ. Планується побудувати 20 таких катерів.

Найближчими роками на захоплених кримських заводах буде збудовано щонайменше дев’ять новітніх ракетних корветів, загальна кількість крилатих ракет «Калібр-НК» на їхньому борту становитиме 72 одиниці. Це загроза не тільки для України, а й для країн ЄС і Середземномор’я. З другої половини 2018-го корабельний склад ЧФ РФ поповнюватиметься вже не з російських заводів, а завдяки будівництву нових кораблів на захоплених українських заводах.
Загалом зростання виробництва на підприємствах оборонно-промислового комплексу по Криму та Севастополю у 2017 році порівняно з 2015-м становило 430,8%, а з 2016 року — 227,6%.

 

Кримська федеральна програма РФ: справжні пріоритети


11 серпня 2014-го в РФ було ухвалено федеральну цільову програму «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим та м. Севастополя до 2020 року» (ФЦП). На її фінансування заплановано 669 594,63 млн руб., зокрема 95,9% із федерального бюджету. Безумовно, реалізація програми значною мірою визначає економічне життя півострова.


Однак сподівання кримських колабораціоністів на «золотий дощ» із Росії у зв’язку з цим не виправдалися. На початок 2018-го в межах реалізації ФЦП укладено понад тисячу контрактів (за основними виконавцями) на загальну суму майже 600 млрд руб. Половина цих контрактів укладена з кримськими виконавцями, але їх обсяг становить лише 28 млрд руб., тобто близько 3,5% актуальних на цей час обсягів програми. Абсолютна більшість «золотого дощу» дісталася підприємствам РФ, зокрема в сенсі зайнятості.

 


Уже у 2014 році розподіл коштів ФЦП за напрямками був достатньо красномовним. Більше ніж 80% витрат планувалося на три гігантські проекти: Керченській міст, автотраса «Таврида» від Керченського мосту до Севастополя та дві нові електростанції, 10% на соціальну сферу, близько 5% на туристичну галузь і 1,5% на «забезпечення міжнаціональної єдності». Це наочно ілюструвало справжні пріоритети Москви: розвиток критичної логістичної та енергетичної інфраструктури гігантської військової бази.


Зазначимо, що будівництво Керченського мосту зупинило укладання майже всіх нових автомобільних доріг і мостів у Росії. У 2017-му крім Керченського мосту й траси «Таврида» реалізовувалося лише 10 нових об’єктів дорожнього будівництва по всій РФ. На решту не вистачило грошей.


На початок 2018 року загальний обсяг фінансування ФЦП (детальніше див. «Допомога з «центру») становить уже 837 174,19 млн руб. (зокрема, капітальні вкладення — 770 192,94 млн руб.).


При цьому треба враховувати, що інвестиції в підприємства ВПК на території Криму проводяться корпораціями РФ поза цією програмою. Будівництво та реконструкція військових об’єктів відбувається теж поза нею: із бюджету міністерства оборони РФ.

 

Читайте також: Україна передала в ЄСПЛ дані про спецоперацію із захоплення Росією Криму - Мін'юст


Зростання обсягів ФЦП пояснюється кількома факторами. На перше місце треба поставити значне падіння курсу російського рубля до долара США. Крім того, ФЦП готувалася поспіхом, під час її реалізації виявилися недооціненими чимало особливостей Криму. Наприклад, вартість траси «Таврида» збільшилася з 41,8 млрд до 144 млрд руб.


Із самого початку виконання ФЦП відбувається складно, супроводжується зривом термінів, постійними корупційними скандалами та дедалі різкішою критикою вищих урядовців РФ. У зв’язку з цим триватиме процес заміни «аксьоновської команди» в «кримському уряді» на управлінців із РФ. Наприкінці липня 2018 року в РФ підготували пропозиції щодо продовження програми до 2022-го зі збільшенням її фінансування щонайменше на 37 млрд руб. (це враховує 85 об’єктів по Криму та 55 по Севастополю). За прогнозами авторів, після цього дію ФЦП буде подовжено ще принаймні на 3-4 роки з відповідним зростанням обсягів. Особливо важким і довготерміновим — як технологічно, так і фінансово — буде вирішення проблеми водопостачання.

 

Керченський міст


Введення в повну експлуатацію Керченського мосту (вантажні авто – наприкінці 2018-го, залізнична частина — наприкінці 2019-го), безумовно, спричинить серйозні військові, політичні та економічні наслідки для Криму. Насамперед значно спроститься військова логістика: перекидання до півострова військових вантажів.


Після закінчення будівництва мосту РФ із великою ймовірністю опиниться перед спокусою перекрити доступ на Кримський півострів із території материкової частини України або максимально ускладнити його.

 


У 2018–2019 роках відпаде потреба в поромних перевезеннях із Росії до Криму. Але решта кримських портів, крім поромної переправи, продовжить свою роботу, як і нині, у залишковому режимі (вони забезпечують морські перевезення, що не пов’язані з поромами: зерно, металобрухт, кальцинована сода до Сирії, Лівану, Лівії, Єгипту, Північного Кіпру, а також склотара, будівельні матеріали нафтопродуктів із РФ, цемент та ільменіт із Туреччини).


Далі зменшуватиметься пасажиропотік через аеропорт «Сімферополь», нові термінали аеропорту, що розраховані на пасажиропотік понад 7 млн осіб на рік, залишаться недовантаженими, а інвестиційні вкладення в них не окупляться.
Спрощена транспортна доступність може зумовити зростання туристичного потоку до Криму, якщо ціна відпочинку на півострові для туристів із РФ стане конкурентною. У всякому разі це стимулює організоване директивне спрямування до експропрійованих Росією кримських санаторіїв, що належать Україні та захоплені як військові трофеї, категорій громадян РФ із низькими доходами. А також тих категорій держслужбовців, яким фактично заборонений виїзд за межі країни.

 

Інвестиції та банки


До початку окупації на території АР Крим та Севастополя діяла розгалужена мережа комерційних банків. Свої підрозділи на півострові мали 69 банків України.


РФ планувала використати українські фінансові установи для пом’якшення проблем «перехідного періоду». Однак жоден з українських банків не погодився продовжувати роботу на окупованій території. Російські банки, які функціонували в Криму до окупації (зокрема, «Сбербанк», Альфа-Банк, ВТБ), теж припинили свою діяльність на півострові через можливі санкції. Саме ця обставина стала додатковим фільтром для деяких іноземних бізнесменів, які після відвідин Криму з «інвестиційною розвідкою» посіли вичікувальну позицію.

 


За період окупації в регіоні починали роботу 34 російські банки. Під російську юрисдикцію перейшли два кримські банки: «Морський», що контролюється російським бізнесменом Алєксандром Аннєнковим, і «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», який «перейшов» у власність «Республіки Крим» у вересні 2014-го. Усе це невеликі банки, які не мають ніякого значення для фінансової системи РФ. 19 із них вже позбулися ліцензій, один банк ліквідовано, один — у процедурі банкрутства.

 

Туризм


Після анексії Крим перетворився на курорт тільки для російських туристів. При цьому їхній якісний склад також зазнав істотних змін. Раніше на півострові відпочивали громадяни Росії із середнім та високим рівнями доходів. У 2014–2017‑му до півострова за пільговими путівками організовано відправляли російських туристів із низьким рівнем доходів. Крім них, до відомчих санаторіїв Криму, які стали військовими трофеями відповідних відомств країни-окупанта, посилали на відпочинок працівників аналогічних структур Росії.


У 2010–2013 роках на одного туриста в санаторії доводилося чотири туристи в міні-готелях і квартирному фонді. У зв’язку з цим розвиток туристичної галузі генерував значний (із коефіцієнтом 3,5–4,0) мультиплікативний ефект в інших галузях економіки Криму. Тобто на 1 грн податків, сплачених безпосередньо санаторіями, пансіонатами, готелями, додавалося до 4 грн податків, сплачених підприємствами торгівлі, сервісу, розваг, транспорту та/або населенням, що проводило діяльність з обслуговування туристів. У 2014–2017-му співвідношення між туристами у великих готелях і приватному секторі змінилося до 1:1,5.

 


Крім того, м’яке ставлення української влади до малого туристичного бізнесу з поступовим виведенням його з тіні змінилося погрозами та штрафами. До цього додаються високі податки на землю та майно, що змушують готельєрів згортати бізнес: за чотири роки обсяг їхніх обов’язкових платежів до бюджетів зріс удесятеро.


Загалом курорт уже перестав бути однією з пріоритетних галузей економіки Криму як у бюджетному, так і в соціальному розумінні. Додамо, що будь-які офіційні кількісні оцінки нині наявних туристів у Криму не заслуговують уваги, бо мають лише пропагандистський характер. За нашими оцінками, декларовані 5,2–5,5 млн туристів на рік завищені у два-три рази.

 

Малий та середній бізнес


У 2014–2018-му в Криму відбувся процес значного зменшення кількості малого та середнього бізнесу. На початок 2014 року на півострові функціонувало 15,553 тис. малих приватних підприємств — юридичних осіб та 116,2 тис. приватних підприємців — фізичних осіб. Станом на 1 липня 2018-го є 1382 приватні підприємства — юридичні особи та 55,328 тис. приватних підприємців. Кількість малих підприємств — юридичних осіб зменшилася в 11,3 раза, а кількість приватних підприємців — фізичних осіб у 2,1 раза.


Кримські підприємці свідчать, що в РФ, на відміну від України, немає спрощених режимів звітності та мінімізації перевірок. Малий бізнес у Криму зіткнувся з багаторазовим зростанням паперової звітності, величезною кількістю перевіряльників і безжальною системою великих штрафів за найменші порушення. До 2014 року питома вага малого бізнесу в наданні робочих місць по АР Крим становила більше ніж 35% та мала стійку тенденцію до зростання. За роки окупації вона впала до 19,5%.


Знищення малого бізнесу на півострові триватиме. Досвід показав, що підприємницька активність, вільне мислення, незалежна свідомість є антагоністичними до моделі відносин, що наявна в сучасній Росії.

 

Ціни, зарплати та пенсії


Одним із головних гасел перед кримським «референдумом» 18 березня 2014-го був аргумент про значно вищий рівень зарплат, пенсій і соціальної допомоги в РФ. У свідомості частини жителів Криму образ споживчих можливостей мешканців Росії формувався з картинок життя Москви, Санкт-Петербурга, а також військовослужбовців Чорноморського флоту РФ у Севастополі, які отримували зарплату, як у закордонному відрядженні.


На початковому етапі ці обіцянки справді виконувалися. З березня 2014 року зарплати в бюджетних організаціях та установах виплачували в російських рублях. При цьому застосовувався підвищувальний коефіцієнт перерахунку за курсовою різницею вартості національної валюти. Для комерційних організацій застосовувався курсової коефіцієнт 3,0, що реально існував тоді. Для бюджетних організацій та пенсіонерів коефіцієнт був збільшений і становив 3,8, тобто для цих категорій застосовувалася «надбавка за зраду».


Оскільки у 2014-му на кримських полицях ще переважали українські продукти харчування, якісніші й дешевші, першого року пенсіонери, чиновники, вчителі, лікарі відчули підвищення купівельної спроможності. Однак із 2015-го в Криму стали застосовуватися російські системи оплати праці та встановилися відповідні обсяги пенсій. Паралельно зменшувалася кількість українських товарів, вони поступово витіснялися дорожчими російськими аналогами, цей процес завершився припиненням поставок із материкової України наприкінці 2015 року у зв’язку з громадською блокадою Криму та подальшими рішеннями уряду України.


Уже в 2016-му стало зрозуміло, що російські зарплати та пенсії виявилися набагато меншими, ніж «рекламні» зразка 2014 року. А вищі російські ціни та девальвація рубля у зв’язку з наслідками агресії проти України призвели до зникнення «ефекту 2014-го».


Аналіз обговорень рівня оплати праці на кримських форумах показав, що середній обсяг номінальних зарплат у Криму у 2016–2017 роках коливається в межах 10 тис. руб. — 15 тис. руб. (офіційна статистика надає цифру близько 25 тис. руб.). Значна частина бюджетників отримує зарплати в обсязі 8 тис. руб. — 12 тис. руб. Виняток становлять чиновники органів влади, силових структур, військовослужбовці, працівники прокуратури, суду, військово-промислового комплексу. Їхній рівень зарплат перевищує середню по Криму в 5–10 разів.


Середня пенсія в 2016–2017-му становила 11 тис. руб. — 12 тис. руб. Однак абсолютна більшість пенсіонерів отримує пенсії в обсязі до 10 тис. руб.


Проведений аналіз свідчить, що у 2017 році порівняно з 2014-м вартість обраного продовольчого набору збільшилася на 75,16% у рублях РФ та на 154,79% у гривнях із урахуванням курсової різниці. Купівельна спроможність грошової одиниці за період окупації порівняно з довоєнною за сукупністю елементів споживчого кошика зменшилася орієнтовно у вісім разів.


Загалом із погляду обсягу зарплат і пенсій Крим перетворився на звичайну російську глибинку з низьким рівнем та якістю життя. У зв’язку зі зменшенням номінальної зарплати та її збільшенням тільки в пріоритетних, на думку РФ, секторах, триватиме поляризація кримської спільноти на групи високооплачуваних російських працівників і решту населення півострова, що систематично втрачає свої споживчі можливості.