Економіка

  ▪   Максим Віхров

Півострів чиновників і солдатів

фото: reuters
Як Росія перетворює Крим на військову базу, змінюючи його економіку та суспільство
Матеріал друкованого видання
№ 32 (560)
від 9 серпня

Керченський міст, відкритий у травні 2018-го, широко рекламувався окупантами як символ не лише політико-адміністративного, а й економічного «єднання» з Росією. Однак економіку півострова такі проекти не врятують, оскільки її головні проблеми породжує передусім політика Москви, а не інфраструктурні негаразди чи міжнародні санкції. Судячи з того, що відбувається з 2014 року, окупанти повертають Крим до XVIII–XIX століть, коли він був не більше як південним військовим форпостом імперії. Для кримчан це погана новина, оскільки все, що не слугує військовим та адміністративним потребам, приречене на стагнацію та поступовий занепад. І змінити це без зовнішніх втручань буде неможливо.

 

Велика депресія


Того, що сьогодні Крим економічно не самодостатній, не приховує навіть окупаційна адміністрація. За її даними, бюджет півострова на поточний рік сформовано з дефіцитом 2 млрд руб. (дохідна частина — 172,2 млрд руб., видаткова — 174,7 млрд руб.). Однак насправді дірка в бюджеті може бути значно більшою: за словами «віце-прем’єра Криму» Віталія Нахлупіна, у 2017–2018-му його дефіцит становить понад 20 млрд руб. Значною мірою це результат економічної ізоляції, до якої регіон потрапив завдяки санкціям, а отже, став непридатним для інвестицій.

 

Читайте також: П’ять китів. Якими є економічна вага та особливості найбільших міст України

 

За наявними даними, там досі працюють такі фірми, як Volkswagen, Adidas, Puma, DHL, що користуються секторальним характером санкції з боку ЄС. Але на загальну картину це не впливає. За відомостями російської статистики, у 2014 році частка іноземних інвестицій у сумарному обсязі до Криму становила 7,2%, у 2015-му — 3,3%, у 2016-му — 3,4%, у 2017‑му — 1,2%. Показово, що інтерес до півострова втрачає й російський бізнес. Якщо у 2014 році приватні російські інвестиції та бюджетні вливання до нього становили відповідно 45% та 43,9% загальної кількості, то у 2016–2017‑му обсяг приватних вкладень обвалився з 33,4% до 14,2%. Свою роль у цьому відіграв острах перед санкціями, під які, наприклад, нещодавно потрапили російські компанії, що доклалися до будівництва Керченського мосту. А загалом під санкціями ЄС перебувають уже 44 російські та кримські підприємства, а також 155 фізичних осіб.

Унаслідок російської кадрової колонізації, мілітаризації й інтеграції до путінського режиму, регіон майже повністю втратив свою політичну суб’єктність. Максимум, на що можуть розраховувати кримські еліти — це невелика рента з дотаційних потоків, обсяг якої суворо контролюватиметься кураторами з Москви


Проте далеко не всі проблеми Криму породжені санкціями. Окупаційна влада публікує статистичні звіти вибірково, приховуючи показники, що стосуються добування корисних копалин, водопостачання, управління й низки інших галузей. Та навіть наявних відомостей достатньо, щоб діагностувати системні проблеми кримського господарства. Скажімо, 2017 рік із негативним сальдо закінчили підприємства сільського, лісового та рибного господарств, а також транспорту й зберігання. У категорії збиткових готельне господарство та сфера громадського харчування. Загалом кількість таких підприємств у регіоні протягом 2017-го коливалася в межах 35–45%. Це стосується й державних. Наприклад, ДУП «Кримські морські порти» закінчило 2014 рік зі збитками 13,8 млн руб., а у 2017-му вони становили вже 97 млн руб. ДУП «Кримавтотранс», будучи ще у 2016 році прибутковим, закінчив 2017-й із дефіцитом у 228 млн руб. Збитковість ДП «Кримські генеруючі системи» у 2015–2016 роках зросла з 1,6 млн руб. до 19,2 млн руб. У окупаційній адміністрації не раз заявляли про намір провести приватизацію, але до справи так і не дійшло. До того ж приватний бізнес у Криму в ще скрутнішому становищі, оскільки окупанти влаштували йому справжній погром: якщо на початку 2014-го на півострові було зареєстровано 54 тис. приватних підприємств і 135 тис. фопів, то за два роки, навесні 2016-го, російська статистика нарахувала тільки 22 тис. приватних підприємств і менше як 40 тис. фопів. За підрахунками експертів БФ «Майдан закордонних справ», у 2011 році малий бізнес забезпечував 31,2% робочих місць у регіоні, але за роки окупації цей показник упав до 19,5%.

 

Читайте також: Україна передала в ЄСПЛ дані про спецоперацію із захоплення Росією Криму - Мін'юст


Динаміка зовнішньоекономічної діяльності Криму також показова. Сальдо торговельного балансу регіону негативне, причому тенденція щороку посилюється: у 2015-му експорт із півострова становив $79,5 млн, у 2016 році — вже $47,7 млн, а у 2017-му — $29,8 млн. Імпорт відчутно переважає, але також зменшується: з $100,1 млн у 2015році до $63,4 млн у 2017-му. Тож не дивно, що за бюджетним прогнозом «Ради міністрів» Криму, опублікованим узимку 2018 року, півострів залишатиметься дотаційним щонайменше до 2030-го. Причому поліпшення ситуації в майбутньому автори пов’язують із «надходженнями з бюджетної системи Російської Федерації», тобто з дотаціями. На дотаційній голці Крим сидить уже тепер: 82,5% інвестицій у півострів — це кошти, залучені з федерального бюджету, а частка дотацій у дохідній частині бюджету становить 67%. Проте куди саме спрямовуються дотаційні гроші — велике питання. За роки анексії російські вливання у регіон становлять близько $6 млрд — такі цифри фігурують у заявах та звітності окупантів. Однак за час окупації ступінь зношеності основних фондів Криму (будівель, споруд, машин, обладнання, транспорту тощо) практично не змінився: у 2014‑му «офіційна» статистика оцінювала його у 70,5%, а у 2016-му — у 69,8%. Та й, окрім Керченського мосту, помітних невійськових проек­тів у регіоні не було реалізовано. Наприклад, аеропорт «Бельбек» обіцяють переобладнати під цивільні потреби вже не перший рік: востаннє реалізацію проекту відклали на 2020-й. Добудувати федеральну трасу «Таврида», яка з’єднає Севастополь та Керч, також зобов’язалися у 2020 році. Схоже, у пріоритеті в Москви військові проекти, про масштаби та зміст яких можна тільки здогадуватися. Решта ж коштів — це не ресурс для розвитку кримської економіки, а лише «підтримуюча терапія», яка не дає регіону остаточно занепасти (а точніше, просто сповільнює цей процес).

 

Примарне процвітання


Що стосується рівня життя в Криму, то ця тема вкрай міфологізована. За даними російської статистики, у 2014-му середній грошовий дохід на душу населення (на місяць) становив там 15,6 тис. руб., у 2016-му — 18 тис. руб., у 2017-му — 21,3 тис. руб. У Севастополі середній дохід 2017 року був 24 тис. руб. Для порівняння: у 2017-му середній показник по Південному федеральному округу становив 27,2 тис. руб., а загалом по Росії — 31,4 тис. руб. Тож очевидно, що до найзабезпеченіших регіонів РФ анексований Крим явно не входить. Але й ці цифри слід інтерпретувати обережно.


По-перше, покладатися на офіційну статистику складно, оскільки реальні зарплати кримців відчутно менші. Наприклад, за даними окупаційної адміністрації, середня зарплата у сфері фінансів і страхування становить 65,2 тис. руб. Однак у загальноросійській базі вакансій такі цифри трапляються дуже рідко: із 201-ї вакансії (повний день, повна зайнятість) лише у двох випадках пропонується зар­плата від 50 тис. руб., а в середньому стартова пропозиція коливається в межах 12–20 тис. руб. Те саме стосується добувної галузі: за статистикою, середня зарплата там становить 58 тис. руб., тимчасом у базі вакансій співмірні цифри фігурують лише у 25% оголошень. Лікарям замість «статистичних» 50 тис. руб. зазвичай пропонують 20–25 тис. руб. (більше — на адміністративних посадах). Така сама картина й у загальному розрізі. Наприклад, у базі вакансій по Сімферополю лише у 11% випадків стартова пропозиція становить понад 30 тис. руб., у 17% — 25–29 тис. руб., а решта — ще менше.

 

Читайте також: Британія, Німеччина та Польща офіційно підтримала політику США щодо Криму


По-друге, слід враховувати, що на статистику впливає мілітаризація Криму. Зарплати російських військових-контракт­ників, за даними Міноборони РФ, коливаються від 20 тис. руб. у рядового до 67,6 тис. руб. у командира взводу. Обсяги окладів цивільного персоналу військових частин та організацій ЗС РФ коливаються від 11 тис. руб. до 40 тис. руб. Також високі зар­плати характерні для посадовців-функціонерів окупаційного режиму. Усе це створює серйозну диспропорцію між доходами статистичної більшості кримців і прибутками військово-чиновницької братії. Те саме стосується й пенсіонерів, частка яких — 31,5% населення Криму, тобто близько 0,7 млн осіб. За даними окупаційної адміністрації, середній обсяг пенсії на півострові становить 12 тис. руб., у Севастополі — 13 тис. руб. Але тут також є диспропорція між звичайними пенсіями та пенсіями колишніх військових пенсіонерів, яких ще з часів СРСР у Криму назбиралося чимало.


І по-третє, інтрига полягає в тому, хто саме отримує високі зарплати, оскільки після анексії регіон став швидко наповнюватися приїжджими росіянами. За даними Держстатистики, на 1 січня 2014-го на півострові мешкало 2,3 млн осіб (із них 386 тис. у Севастополі). Якщо вірити даним офіційної російської статистики, то за чотири роки, тобто на 1 січня 2018-го, населення півострова зменшилося до 2,2 млн (зокрема, до 362 тис. у Севастополі). Найбільше мігрантів прибуває до Криму саме з РФ. Так, у 2015–2017 роках із нього (без урахування Севастополя) вибуло 52,5 тис. осіб, прибуло — 88,2 тис., причому серед останніх 54,5% — це мешканці Росії. Притік росіян до Севастополя ще потужніший: лише за 2016–2017-й до міста прибуло 21,7 тис. осіб, із-поміж яких частка росіян — 62,6%. Тож не виняток, що отримувачами значної частини розрекламованих пропагандою «високих російських зарплат» є не самі кримці, а «підселені» до них росіяни.


Архітектура лояльності


На думку заступниці міністра інформполітики Еміне Джапарової, реальна кількість російських мігрантів у Криму може бути вдвічі-втричі більшою за офіційні цифри. Експерти групи «Інформаційний спротив» припускають, що за роки анексії населення регіону змінилося на 17–25%. Хай там як, демографічна русифікація півострова сприяє зміцненню окупаційної влади. По-перше, із 2014-го звідти виїхала значна частина лояльного до України населення, яке в теорії могло б стати внутрішньою опозицією до окупаційного режиму. За великим рахунком, найлояльнішою до України групою населення лишилися кримські татари, але їхній вплив послаблює відносно невелика чисельність: за даними української статистики, на початок 2014 року киримли становили близько 11% населення півострова, тобто 232 тис. осіб. Зате прибульці з Росії — особливо військові та чиновники — відзначаються не просто конформним сприйняттям дійсності, а високою лояльністю до Росії та особисто до Владіміра Путіна, завдяки якому вони дістали можливість мігрувати. По-друге, лояльні до РФ і кримські пенсіонери, частина з яких пройшла ідеологічний вишкіл у лавах радянських військ і спецслужб.
А по-третє, високу керованість півострову забезпечує кадрова політика Москви.

 

Читайте також: Волкер заявив, що в Гельсінкі США не поступилися Росії в жодному важливому для України питанні

 

Після анексії «уряд», «парламент» і «верховний суд» Криму очолили, як і раніше, місцеві: Сєрґєй Аксьонов, Владімір Константінов та Іґорь Радіонов. Але в російських реаліях ці посади є радше декоративними, оскільки інститути парламентаризму в РФ практично не діють, а регіональне самоуправління жорстко підпорядковане вертикалі. Ну а решту ключових посад на півострові обійняли «варяги» з Росії — досвідчені та перевірені кадри. Так, «прокуратуру Криму» очолює Олєґ Камшилов, екс-перший заступник прокурора Москви. «Поліцію» — екс-заступник начальника УМВС по Вологодській області Павєл Каранда. На посаду «очільника кримського ФСБ» перевели з Башкоторстану Віктора Палаґіна. Навіть «МНС у Криму» очолює переведений із Сибіру Алєксандр Єрємєєв. До речі, перед анексією всі ці посади також обіймали «варяги» з Партії регіонів. «Губернатором» Севастополя був призначений («обраний» на псевдореферендумі) росіянин, екс-заступник міністра промисловості та торгівлі РФ Дмітрій Освянніков. Група «кримських» присутня тепер у російській Думі, але вони навряд чи стануть псувати собі московські кар’єри заради далеких земляків. Власних же сил для лобіювання регіо­нальних інтересів у Криму немає. Навіть якщо місцева еліта, інкорпорована до окупаційних структур, наважиться на бунт проти «варягів», в умовах тотальної залежності регіо­ну від бюджетних дотацій це не матиме жодних перспектив.

 

Іграшка Москви


Таким чином, анексія має для півострова набагато ширші наслідки, ніж політичне підпорядкування Москві та санкції. Передусім змінюється його економіка. Замість того, щоб інвестувати в розвиток привласненої території, Росія негласно займається перепрофілюванням Криму з «всесоюзної здрав­­ниці» на російський військовий форпост. Наскільки суттєвим є його стратегічне значення для РФ, невідомо, але вже сьогодні наслідки мілітаризації очевидні. Галузі, які могли стати основою регіональної економіки, зокрема туристична, не розвиваються, унаслідок чого півострів впадає в дедалі глибшу залежність від дотацій із федерального бюджету. Окупаційна пропаганда подає це як труднощі перехідного періоду, але деякі деструктивні процеси скидаються на незворотні. Зокрема, це стосується екології: як повідомляють у Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій, 70% зеленого покрову степової частини Криму або зникли, або в пошкодженому стані (порівняно з тим, який був до анексії). За словами заступника міністра Юрія Гримчака, півострів повертається до рівня 1950-х років — до того, як УРСР зайнялася його ревіталізацією. Якщо тенденції зберігатимуться, Крим стане не вітриною «русского мира», а придатком до російських військових баз. У сфері су­спільно-політичних відносин відбуваються аналогічні процеси. Унаслідок російської кадрової колонізації, мілітаризації та інтеграції до авторитарного путінського режиму, регіон практично повністю втратив свою політичну суб’єкт­­ність. Максимум, на що можуть розраховувати кримські еліти — це невелика рента з дотаційних потоків, обсяг якої суворо контролюватиметься кураторами з Москви.

 

Читайте також: Окуповані території


Причому лояльність Криму в Кремлі оцінюють не надто високо. Якщо у 2018-му Чечня отримає 27 млрд руб. дотацій, Дагестан — понад 59 млрд руб., Якутія — 43,9 млрд руб., Камчатський край — 39,3 млрд руб., Алтайський край — 27,1 млрд руб., то Крим — лише 17,7 млрд руб. Відповідно до інтеграції з російською дійсністю змінюється також спосіб розподілу ресурсів і влади, які дедалі виразніше концентруються в руках «государевых людей» — передусім чиновників і силовиків. У Росії належність до цих структур відкриває досить широкі кар’єрні, статусні та матеріальні перспективи, а головне — дає захист від свавілля тих-таки чиновників і силовиків. На певну стабільність можуть розраховувати й «дотаційні» верстви населення: пенсіонери, бюджетники, пільговики, лояльність яких додає путінській вертикалі стійкості в періоди щораз більшого суспільного невдоволення. А от середньому класу в Криму буде непереливки. Погром бізнесу, який окупанти влаштували після анексії, може виявитися лише прелюдією. Якщо у 2014 році Росія гарантувала власникам нерухомості недоторканність їхніх прав на основі українських документів, то навесні 2018‑го Міністерство економіки РФ підготувало поправки. Ними скасовуються гарантії стосовно об’єктів, права власності на які набуті після 1 січня 2008 року. Якщо вони наберуть чинності, то не слід пояснювати, які можливості це відкриває для відчуження майна. Утім, переділ власності стартував у Криму у 2014-му й без усяких поправок, і схоже, кримське суспільство вловило меседж. Відтепер кримці не господарі на півострові, а нові хазяї мають щодо регіону власні плани, й узгоджувати їх із місцевими вони не збираються.