Економіка

  ▪   Сяргєй Пульша

Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях

фото: reuters
Як уплинули російські контрсанкції на білоруський експорт-імпорт
Матеріал друкованого видання
№ 25 (553)
від 21 червня

Коли Росія ввела контрсанкції щодо Заходу, позбавивши своїх громадян європейського продовольства, білоруський міністр сільської промисловості Лєанід Заяц назвав таке рішення «Клондайк для Білорусі». Не скористатися шансом було би просто нерозумно, і майже відразу ж росіяни виявили в магазинах креветки виробництва Республіки Білорусь.


Імпорт санкційного норвезького лосося білоруським переробним підприємством «Санта Бремор» підскочив учетверо. Росія заговорила про білоруську «контрабанду» й кинула на боротьбу з нею Россільгоспнагляд. Але чи справді це контрабанда?


Насправді проблема контрабанди санкційної продукції через Білорусь надто перебільшена та, хоч як дивно, політизована. Переважну частину «білоруських креветок» і «білоруських ківі» в Росії не можна вважати нелегальною продукцією. Хоча б тому, що тоді ніхто не вказував би на цінниках країною походження Білорусь. Кому треба «палити» контрабандні схеми?

 

Читайте також: Шлях із варяг у Піднебесну


У структурі білоруського експорту Росія посідає перше місце за сільськогосподарською продукцією. І на тих місцях зовсім не санкційка. Торік за січень — вересень частка Росії в загальному обсязі експорту білоруської сільськогосподарської продукції становила 90,4%. Це менше рівня 2016-го на 4,4%, але й так на цьому експорті Білорусь заробила (за дев’ять місяців, нагадаємо) $1,7 млрд.


Згідно з даними Міністерства сільського господарства Російської Федерації, імпорт таких молоковмісних продуктів, як сир і сирні продукти, сухе молоко, вершкове масло й суха молочна сироватка, у Росію еквівалентний ввезенню 4,5 млн т сирого молока на рік. Головний постачальник — до 70% продукції — Білорусь. І все це продукція цілком легальна. Зрозуміло, що, як і всякі розсудливі люди, білоруси вирішили дістати вигоду з російських контрсанкцій. Це призводить до того, що на прилавках білоруських магазинів ви практично не знайдете вітчизняних яблук, а якщо й знайдете, то вони будуть не кращої якості. Яблука в Білорусі переважно з Польщі та Нідерландів. Певний час тому покупців уразив дивний ціновий фінт: сир, імпортований із Литви, став коштувати дешевше, ніж сир вітчизняного виробництва. А зовсім недавно автор цих рядків купив один із суто білоруських продуктів — квас «Лідскі». І цей квас раптом виявився виготовлений... у тій самій Литві.

 

Читайте також: Затримка рейсу. Транзитний потенціал і співпраця з ЄС


Пояснити такі фортелі вельми просто: білоруські підприємства, скориставшись російськими контрсанкціями, прагнуть захопити й утримати частку на російському ринку. Вони нарощують свій експорт до Російської Федерації, причому на шкоду внутрішньому ринку. У результаті на білоруському ринку виникає нестача вітчизняної продукції, і її доводиться заміщати імпортом. Тим самим імпортом, який у Росії потрапив під контрсанкції.


Зайвим доказом сказаного вище є певна переорієнтація шоп-туризму. Раніше білоруси їздили до Брянська й Смоленська, щоб купити там електроніку й побутову техніку, яка в Росії коштувала дешевше, ніж у Білорусі. Зараз росіяни приїжджають до не так уже далеких для них Вітебська й Могильова. Чи вважати такий неорганізований шоп-туризм конт­рабандою?

Торік за січень — вересень частка Росії в загальному обсязі експорту білоруської сільськогосподарської продукції становила 90,4%. Це менше рівня 2016-го на 4,4%, але й так на цьому експорті Білорусь заробила $1,7 млрд


Зрештою, російські контрсанкції підштовхнули білоруські переробні підприємства до серйозної модернізації та освоєння випуску нових видів продукції. У пресі з’являлася інформація, що білоруси самі почали випускати сири з пліснявою. Але на білоруських прилавках ви їх, звичайно, не побачите: експорт, і експорт передусім у Росію.


Що ж стосується «нерідних» для Білорусі лосося, креветок, ківі й іншої екзотики, то тут знову виникають питання. Як норвезький лосось може раптом виявитися білоруським? Насправді може, і ніякої суперечності тут немає, зазначає перший заступник міністра сільського господарства й продовольства Лєонід Марініч. Закуплена в Норвегії риба переробляється та розфасовується в Білорусі. Згідно з чинними правилами Митного союзу, який діє між Росією та Білоруссю аж із 2010-го, такій продукції надається інший код ТН ЗЕД і вона є білоруським товаром. Тобто «білоруські креветки» мають право на існування, якщо їх привезли до Білорусі замороженими, а тут відварили або розфасували. До того ж є безліч товарів, щодо яких таких питань і сумнівів навіть не виникає, хоча мали б. Наприклад, «білоруські» фініки з Ірану або «білоруський» арахіс. Причому в останньому навіть не вказується країна походження. Тим часом білоруська в ньому хіба що просмажка й упаковка. Ну, може, ще й сіль, якщо він солоний.

 

Читайте також: Дороги до єдності


Погодьтеся, маючи під боком контрсанкційного сусіда, та ще з таким величезним ринком, було б гріхом на ньому не заробити. Тому білоруські підприємства або здають внутрішній ринок на користь зовнішнього, або користуються можливостями переробки. І це куди кращий спосіб заробити, ніж винаходити контрабандні схеми. Хоча й без них не обходиться. Сказати, що контрабанди сільгосппродукції до Росії через Білорусь немає зовсім, було б неправдою. Вона є, але зазвичай не потрапляє до звітів по імпорту-експорту, розкопати її дуже важко.


На озброєння взято старий спосіб, використаний і відпрацьований Білоруссю досить давно на постачаннях нафти. На початку 2010-х років ця схема наробила багато шуму, коли російська нафта експортувалася до країн Євросоюзу. Розчинники та розріджувачі не потрапляли під нафтове експортне мито, яке Білорусь тоді повинна була повертати до російського бюджету, і під цією маркою нафта й переправлялася до ЄС. Економіст Ярослав Романчук свого часу просто порівняв дані: із Білорусі, за статистикою, до країн Балтії надходили «розчинники та розріджувачі». Але у звітності сусідів по імпорту ніякі такі продукти не зазначалися. Зате була сира нафта, яку Білорусь нібито нікуди не постачала.
Зараз це працює в інший бік. Росія ввела свої контрсанкції у 2014-му. У 2015 році відбулося різке зростання імпорту в Білорусь товарів із країн Африки — від $178 млн у 2014-му до $587 млн у 2015-му. Головною причиною зростання імпорту стала поява товарів 07 і 08 груп кодів ТН ЗЕД — овочі, фрукти й горіхи. Африканські країни стали поставляти в Білорусь персики, вишню, яблука та груші, які до цього не експортували взагалі або обсяги поставок яких були мінімальними. І це не єдина дивина. Наприклад, за даними Белстату, імпорт персиків і нектаринів у Білорусь із Марокко у 2015 році становив 48,5 тис. т на $64,5 млн, що вдев’ятеро перевищує поставки цих фруктів із Марокко до всіх інших країн за такий самий час. До того ж, за даними UN Сomtrade, офіційних поставок із Марокко в Білорусь не було взагалі!


Дивацтва виникають і в ціні поставок. Ті ж таки персики й нектарини нібито з Марокко «закуповувалися» за ціною $1331 за тонну. А в Росію ця сама продукція експортувалася по $191 за тонну. Що це за бізнес-благодійність: реекспорт за ціною, у шість разів нижчою, ніж закупівельна?

 

Читайте також: Транзит годує Білорусь


Зрозуміло, що ніяких поставок із Марокко не було. Завищені «марокканські» ціни на персики та нектарини маскували обсяг поставок із країн, які потрапили під контрсанкції РФ. А занижені ціни поставок до Росії мали на меті мінімізацію податкових платежів і — як наслідок — маскування тієї самої санкційки.


У 2016-му Россільгоспнагляд став пильніше відстежувати поставки плодоовочевої продукції. У відповідь замість Марокко, ПАРу та Єгипту декларуються імпортні поставки з Гвінеї, Кот-д’Івуару, Камеруну, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Беніну, Буркіна-Фасо, Бурунді, Екваторіальної Гвінеї та навіть із Сомалі. Хоча до 2016 року з Екваторіальної Гвінеї Білорусь не імпортувала жодної товарної позиції, а торговельне сальдо із Сомалі, Гвінеєю-Бісау та Беніном не перевищувало кількох тисяч доларів. За перші три місяці 2017-го Білорусь увезла 64,8 тис. т томатів. Найбільше з Туреччини — 52,9 тис. т. За даними Національного статистичного комітету, на внутрішньому ринку за ті самі три місяці білоруси в магазинах купили 6220,3 т помідорів. Імовірно, скільки ж було продано на ринках (ці продажі білоруська статистика не рахує). На експорт за три місяці Білорусь відправила 10,2 т томатів, причому тільки в Росію. У Білдержхарчпромі повідомили: усі підприємства концерну використовують тільки білоруську сировину, за винятком абрикосів і персиків. Тому турецькі помідори не могли бути перероблені.


Куди зникло більш ніж 42 тис. т турецьких томатів?


Ще одна поширена контрабандна схема — використання переваг Митного та Євразійського економічного союзів. Робиться це досить просто.


Припустімо, є фура із санкційними польськими яблуками. З Білорусі вона їде, за документами, до Казахстану. Оскільки вона йде транзитом, завертати її на кордоні не мають права. Однак, в’їхавши до Росії, вона через певний час розчиняється на безкрайніх російських просторах і до Казахстану не доїжджає. А потім так само раптово повертається до Білорусі, але вже порожньою.

 

Читайте також: Річниця БНР: демократія - це не страшно


Розпізнавши таку схему, Росія намагалася з нею боротися, увівши заборону на транзит європейського продовольства з Білорусі до країн Центральної та Західної Азії. Але боротися з цією контрабандою вельми непросто. По-перше, неясно, коли товар потрапляє до відповідального покупця, а коли — до фіктивного. По-друге, такий контроль суперечить духу й букві угод у межах Митного союзу та ЄАЕС: усе, що розмитнено в Білорусі, має безперешкодно проїхати до Казахстану, Киргизстану або Вірменії. По-третє, транзит через Росію зачіпає не тільки «союзників»: за РФ ще багато інших держав, починаючи від Грузії та закінчуючи Китаєм. Відповідно не вгадаєш, що й коли «розчиниться» в Росії.
Тому Россільгоспнагляд, виявляючи факти проникнення санкційної продукції, зараз переважно «б’є по площах». У відповідь на білоруську контрабанду він чіпляється до цілком офіційних білоруських постачальників, оголошуючи їхню продукцію такою, «що не відповідає санітарним нормам». Не минає й місяця без новини про те, що якимось підприємствам обмежили доступ їхніх товарів на російські ринки. І також не минає місяця без аналогічної новини у зворотному напрямку: «порушення було усунено, дозвіл на поставки до Росії продукції отримано». Здебільшого це стосується підприємств із переробки м’яса й молока.


Бар’єри на шляху відносно дешевої та якісної білоруської продукції до російського продовольчого ринку більш ніж дивні на тлі даних Россільгоспнагляду про те, що третина молочних продуктів на російських прилавках — це фальсифікат. А за деякими регіонами й товарними позиціями (сир, тверді сири, десерти) частка фальсифікованих товарів доходить до 60%. Як вважає виконавчий директор Асоціації переробників із протидії фальсифікації молочної продукції Росії Аляксандр Бражко, частка фальсифікованої продукції серед недорогих вершкових масел і сирів сягає 90%.


Отже, казати про Білорусь як про «контрабандний хаб» щодо російської санкційки повністю не доводиться. Ситуація тут приблизно 50/50. Але така стійка рівновага довго не зберігатиметься.


Останніми числами травня в Мінську відбувся глобальний експертний форум «Східна Європа: у пошуках безпеки для всіх». У блоці обговорення, присвяченому російським санкціям, експерти зазначили: санкційна політика Російської Федерації може дати поштовх для розвитку власного виробництва сільськогосподарської продукції. І Білорусі в середньостроковій перспективі до цього треба готуватися. Питання лише в тому, якими темпами розвиватиметься сільгоспвиробництво в Росії.