Економіка

  ▪   The Economist

The Economist: Корпоративні громадяни, але якої країни?

Коли доходить до компаній і їхнього «громадянства», у повітрі відчувається якийсь рух і трішки тхне лицемірством.
Матеріал друкованого видання
№ 14 (542)
від 5 квітня

 Минулого місяця технологічний гігант Qualcomm із юридичною адресою в США (65% бізнесу якого ведеться в Китаї, більшість прибутків за минулий рік зареєстровано в Сінгапурі, а на батьківщині сплачуються досить незначні податки) успішно пролобіював перед Адміністрацією Трампа можливість не допустити свого поглинання іншою компанією на тій підставі, що його незалежність має критичне значення для забезпечення стратегічної переваги США над Китаєм. Претендентом була корпорація Broadcom. Вона зареєстрована на американській біржі, але юридичну адресу має в Сінгапурі, де отримує податкові пільги. 2 листопада, за чотири дні до спроби купити Qualcomm, Broadcom повідомила про палке бажання перенести свою юридичну адресу туди, «де свободи земля» (слова з гімну США. — Ред.).


У Європі підприємство Unilever (один зі світових лідерів виробництва споживчих товарів), яке рік тому називало себе національним надбанням і вимагало від британського уряду допомоги, щоб не допустити небажаного поглинання компанією Kraft Heinz, переносить свій офіс повністю до Нідерландів (наразі в неї їх два: у Лондоні та Роттердамі). У Unilever заявляють, що просто хочуть спростити структуру. Але водночас активно критикують Лондон за відкритий режим поглинань і тому, можливо, раді будуть сховатися за протекціоністськими голландськими правилами. В Азії китайський інтернет-гігант Alibaba (юридична адреса на Кайманових Островах, головний офіс у Гонконзі, лістинг на Нью-Йоркській біржі) дістав запрошення від уряду Китаю випустити свої цінні папери «вдома», на фондовій біржі Шанхая — пропозиція, від якої неможливо відмовитися.

 

Читайте також: Без штампів. Як здолати рудименти інституту прописки


Можна просто дивитися на ці всі події як на ще один прояв опортунізму, цинізму чи одночасно того й іншого з боку бізнесу. Але фактично спостерігається ширша тенденція до корпоративного ура-патріотизму. Після багаторічної можливості мати кілька «громадянств» (як шпигун із кінофільму, у якого є напханий різними паспортами сейф) компанії обирають — добровільно чи вимушено — якусь одну країну.


Три десятки років, у золоту добу глобалізації, спостерігалася протилежна тенденція. Фірми не прив’язували свої операції до національної належності, намагаючись забезпечити ефективнішу діяльність або стратегічну перевагу. Таке дроблення корпоративного «громадянства» мало щонайменше з півдюжини різних проявів.

 відмежування від «громадянства» мало потужну логіку. Фірма могла отримати вищу оцінку, розмістивши свої акції на біржі в одній країні, сплачувати менше податків, зареєструвавши юридичну адресу своїх філій у другій, і забезпечити кращу якість життя менеджерам найвищої ланки в третій


Наприклад, як часто не збігаються юридичні адреси компаній, адреси їхніх фактичних офісів та адреси проживання керівників. Коли Аншу Джайн був співголовою Deutsche Bank із 2012-го по 2015-й, часто казали, що цим німецьким банком керують із Лондона. Металургійний гігант ArcelorMittal зі штаб-квартирою в Люксембурзі має французько-бельгійсько-індійсько-індонезійське походження, а керує нею сім’я Міттал, яка мешкає в Британії. Жан-Паскаль Трікуар, президент Schneider Electric, французької електромашинобудівної фірми з глобальними інтересами, офіційно мешкає в Гонконзі.


Як платники податків корпорації також можуть реєструватися будь-де. Компанією Apple керують із Каліфорнії, але отримані за кордоном прибутки вона спрямовує через Ірландію — місце юридичної реєстрації головних філій. Регулятивним органам також немає потреби перебувати фізично близько до своїх підопічних. HSBC, світовий банк зі штаб-квартирою в Лондоні, прибутки отримує з філій, які підпорядковані наглядовим органам у Гонконзі. Корпорації створюють інтелектуальну власність за кордоном; іноземні фармакологічні компанії більшість своєї науково-дослідної діяльності провадять в Америці. Нарешті, є ще останній вимір «громадянства»: це місце лістингу цінних паперів на біржі. Акції десятків китайських інтернет-компаній котируються в Нью-Йорку. У 2011 році італійський дім моди Prada замість міланської біржі обрав гонконгівську.


Таке відмежування від «громадянства» мало потужну логіку. Фірма могла отримати вищу оцінку, розмістивши свої акції на біржі в одній країні, сплачувати менше податків, зареєструвавши юридичну адресу своїх філій у другій, і забезпечити кращу якість життя менеджерам найвищої ланки в третій. У деяких випадках набір паспортів також давав компаніям змогу заручитися підтримкою кількох держав або проводити такі злиття, які в інакшому разі викликали б обурення націоналістично налаш­тованих сил. У Renault-Nissan-Mitsubishi цю ідею довели до крайньої форми, перетворившись на альянс компаній із власним корпоративним управлінням, об’єднаних перехресним акціонуванням і частково спільним адмініструванням.

 

Читайте також: Кабмін заборонив видавати громадянам України паперові паспорти


Нині все ще можна знайти фірми, що прагнуть переступити через обмеження «громадянства». 14 березня страхова компанія Prudential, яка працює в Азії та Америці, заявила про намір відокремити свій європейський підрозділ, залишити собі юридичну адресу в Лондоні, однак більше не працювати під наглядом британських регуляторних органів. Японська телекомунікаційно-технологічна фірма SoftBank заснувала інвестиційний фонд обсягом $100 млрд, який має юридичну адресу в Лондоні, але інвестує головним чином у країни Азії й США. Але загалом спостерігається тенденція, коли компанії відмовляються від множинного «громадянства» з трьох причин.


По-перше, деякі акціонери стверджують, що вони надто дорогі в утриманні. Гірнича корпорація BHP Billiton із лістингами в Сіднеї та Лондоні була змушена спростити свою структуру під тиском акціонерів-активістів. Аналітики нарікають, що альянс, членом якого є Renault, надто важко піддається оцінці. По-друге, деякі фірми шукають протекції однієї держави, що ми бачимо у випадку з Qualcomm і, мабуть, також із Unilever. По-третє, зі встановленням більш протекціоністського клімату кожна держава хоче, щоби підприємства більше діяльності переносили на батьківщину. Недавній приклад — нафтова компанія Saudi Aramco, яка мала розмістити свої цінні папери на біржах Лондона чи Нью-Йорка, але зараз, найімовірніше, виходитиме з ними лише на вітчизняний фондовий ринок. Одна з причин — пришвидшити перетворення Ер-Ріяда на фінансовий центр.

 

Паспортний контроль


Можливо, закінчення золотої ери корпоративного космополітизму принесе деяким урядам відчуття безпеки. Але це може стати грою з нульовою сумою, у якій кожна країна воюватиме за найбільш ласий шматок одного пирога. Для світових «перевалочних баз» це погана новина. Коли «громадянство» прив’язується до операцій, менше фірм хочуть розміщувати певні функції окремо від своїх головних офісів.

 

Читайте також: Україна веде перемовини про спрощення візового режиму з більш ніж 20 країнами — Клімкін


Найбільшою інтригою залишається питання, чи на користь компаніям така прив’язка до однієї країни. Потрапивши під опіку до Дядечка Сема, Qualcomm, можливо, не матиме права згортати непотрібні дослідження або переносити робочі місця з Америки. У Нідерландах компанії Unilever може бути зручно й затишно, але голландська чутливість до всього, що пов’язано з оплатою, не завжди подобатиметься. А відчуття більшої захищеності зрештою породжує самозаспокоєння. Можливо, мультинаціональні компанії ще сумуватимуть за тими днями, коли перед ними був відкритий увесь світ, а вони самі належали всім і нікому.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com