Економіка

  ▪   Максим Віхров

Якою буде соціальна політика майбутнього

Фото: REUTERS
В уряді знову анонсують підвищення «соцстандартів» і сподіваються, що 2018-го вони нарешті випередять інфляцію.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (535)
від 15 лютого

Скільки в цьому прагматичних розрахунків, а скільки передвиборчого популізму, лишається здогадуватись. А тим часом у світі обговорюють сценарії радикальних змін у сфері соцзабезпечення, одним із яких є введення безумовного базового доходу. У загальних рисах ідея базового доходу полягає в тому, що замість програм соціальної допомоги, пільг, цільових виплат та інших трансфертів держава просто виплачує суму, що покриває основні життєві потреби, кожному громадянинові незалежно від його зайнятості, майнового статусу, віку, сімейного становища тощо. Загалом ця ідея не нова, серед її апологетів такі видатні особи, як теоретик лібералізму Фрідріх фон Гайєк, нобелівські лауреати з економіки Мілтон Фрідман, Джеймс Тобін та Крістофер Піссарідес, бізнесмени-інноватори Ілон Маск і Сем Альтман та чимало інших відомих людей. А в січні 2018-го Рада Європи ухвалила резолюцію, у якій базовий дохід називають уже не теорією, а довгостроковою метою. Крізь призму нагальних українських проблем усе це може здаватися черговою інтелектуальною забавкою «золотого мільярда». Але відмахнутися не вийде: тренди, які роблять теорію базового доходу дедалі популярнішою, торкаються не лише передових країн світу, а й України.

 

Читайте також: Соціальна шизофренія

 

У своєму посланні до учасників цьогорічного Всесвітнього економічного форуму його засновник Клаус Шваб закликав звернути увагу на те, що слідом за економічною кризою йде криза соціальна. «Розподіл доходів має перекіс у бік капіталу. Через це мовчазний суспільний договір, яким послуговувалося багато країн, був зруйнований. В очах багатьох він став «антисуспільним договором», за умовами якого бізнес є переможцем, котрому дістається все», — наголосив професор. Такі твердження небезпідставні, оскільки окрім економічного зростання збільшується й економічна нерівність. Так, за даними торішнього звіту організації Credit Suisse, з усього багатства, створеного у світі у 2000–2016 роках, найбідніші 50% населення планети отримали лише 1%. Зате мізерна група найзаможніших сконцентрувала у своїх руках казкові статки: доларові мільйонери становлять лише 0,7% населення планети, проте їм належить 46% світового багатства. Економічне розшарування збільшується і всередині суспільств. В Україні ця проблема є однією з хронічних. За оцінками директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елли Лібанової, доходи 10% найбагатших можуть перевищувати доходи 10% найбідніших українців у 40 разів. За оцінками Лібанової, до бідних можна зарахувати близько третини населення України.

 

Четверта промислова революція остаточно не сформує професійно-економічного ландшафту. Щоб запобігти соціально-політичній кризі та вибухам неолуддизму, розподіл доходів за схемою «праця — винагорода» доведеться переглянути


Окрім бідності зростає економічна нестабільність, жертвами якої стають мільйони людей, які працюють. Ще в 1970‑х між класом найманих працівників та соціальним дном (безробітні, люмпени тощо) утворився прекаріат (від англ. precarious — нестабільний, тимчасовий) — прошарок людей, які мають тимчасову або часткову зайнятість, а тому перебувають у вкрай уразливому соціальному становищі. Чисельність прекаріату у світі зростає. Наприклад, у Польщі станом на 2014-й до нього належало понад 30% працюючих, тобто більш як 5 млн осіб. А у Великій Британії, що входить до першої десятки найпотужніших економік світу, у 2016-му чисельність прекаріату сягала 7 млн осіб — понад 20% усіх зайнятих. В Україні становище працюючих ускладнене ще й високою тінізацією економіки та занепадом виробництва. «Це не просто клас, а клас-покоління. До нього переважно належать молоді люди, які тільки закінчили виші. Вони дісталися до суспільного столу, де торт уже поділений, а їм залишається тільки підбирати крихти», —висловився якось про прекаріат історик Ярослав Грицак.

 

Читайте також: Бібліотека: ласкаво просимо чи вхід заборонено?


Якщо раніше бідність і зростання нерівності можна було списати на економічну кризу, то тепер дедалі більше дослідників твердить, що причина набагато глибша. «Бум мільярдерів свідчить не про квітучу економіку, а про крах економічного ладу», — переконаний Вінні Б’яньїма, директор міжнародного об’єднання з боротьби з бідністю Oxfam. Британський економіст Ґай Стендінґ, виступаючи на цьогорічному форумі в Давосі, пішов ще далі, заявивши, що система розподілу доходів, яка функціонувала у ХХ столітті, зламана, а наявна система соціального забезпечення зі своїми завданнями не справляється. Це повною мірою стосується й України. Навіть прожитковий мінімум у нас занижений, внаслідок чого вся система виплат працює в умовному режимі. Крім того, вона була успадкована від УРСР, а отже, є непридатною для функціонування поза плановою економікою.


Ще одна проблема — високий рівень бюрократії, недоліки процедур та категоризації, внаслідок чого частина населення отримує виплати незаконно, а частина не може задовольнити свої законні права. І насамкінець в умовах тіньової економіки система соцвиплат нерідко створює ситуації, коли сидіти на них вигідніше, ніж офіційно працювати.


Не слід забувати й про посилення технологічних трендів, серед яких поширення автоматизації та роботизації, що витискатимуть із виробничого сектору цілі категорії працівників. Якщо на початку ХХ століття такими питаннями переймалися хіба що фантасти й футурологи, то тепер це клопіт міністрів та урядовців. За даними порталу Futurism, уже сьогодні на 100 південнокорейських робітників припадає майже п’ять роботів, а в Японії та Німеччині — по три. Найбільше роботизація загрожує країнам, що розвиваються, де більшість працівників виконують роботу, яку легко передоручити машинам. Якщо в Нью-Йорку під загрозою заміщення перебуває лише 40% робочих місць, то в Непалі 80%, в Індії 69%, навіть у Китаї 77%. Вирішити проблему такого масштабу простою перекваліфікацією неможливо, принаймні допоки Четверта промислова революція остаточно не сформує професійно-економічного ландшафту. Щоб запобігти соціально-політичній кризі та вибухам неолуддизму, розподіл доходів за схемою «праця — винагорода» доведеться переглянути. Одне з можливих рішень — базовий дохід. На його користь уже висловилася ціла плеяда дослідників і таких впливових осіб, як Ілон Маск та Білл Ґейтс. Це питання не далекого майбутнього, а завтрашнього дня: за підрахунками оксфордських аналітиків, хвилі роботизації можна очікувати вже в найближчі 10–20 років. Звичайно, для України, яка застрягла в позаминулому технологічному укладі, все це бачиться зараз проблемами паралельного світу. Але цінність наших трудових ресурсів для інвесторів впаде, щойно автоматизація досягне достатнього рівня розвитку.

 

Читайте також: Територія парадоксів


Соціально-економічне розбалансування є джерелом політичних загроз, які можуть зламати усталений світовий лад. Як твердить Ґай Стендінґ, саме прекаріат є «паливом», яке сьогодні підживлює популізм. Реальність цієї загрози важко недооцінити: найуспішніший популіст сучасності Дональд Трамп в’їхав до Білого дому, зокрема, на обіцянках дати американцям роботу та впевненість у майбутньому. У Євросоюзі популістські слогани й практику активно використовують такі політсили, як польська «Право і справедливість», угорська «Фідес», французький «Національний фронт», нідерландська Партія свободи та ціла низка інших. Ну а уявити без популізму українську політику взагалі неможливо. За даними соціологів, лише війна на Донбасі турбує українців більше, ніж рівень життя та економічна ситуація, причому головною перешкодою для розвитку країни, за даними КМІСу, переважна частина вважає олігархів. Тому Україна перебуває під подвійною загрозою: з боку керівництва країни, що вдається до відверто популістських рішень, та з боку популістів, які можуть прийти до влади на антиолігархічних слоганах і щедрих обіцянках. Убезпечити світ від небажаних сценаріїв дедалі частіше пропонують через уведення без­умовного базового доходу, який покладе край екстремальній бідності й дасть упевненість тим, хто може стати жертвою економічних потрясінь.


Попри очевидну необхідність нововведень, ідея базового доходу часто викликає скепсис. Хіба «халява» не перетворить людину на соціального паразита? Таких висновків доходило чимало мислителів. Приміром, Володимир Вин­ниченко у своєму романі-антиутопії «Сонячна машина» описав ситуацію, коли геніальний винахід забезпечив кожного постійним джерелом їжі, після чого люди деградували майже до тваринного стану й цивілізація мало не загинула. Однак мізантропічну теорію Винниченка спростовують реальні соціальні експерименти. Одне з перших досліджень базового доходу почалося у 1968-му з ініціативи президента США Річарда Ніксона. Серед 8,5 тис. американців, яким були призначені виплати, масового безробіття не почалося, зате помітно підвищився рівень освіти. Аналогічні результати показав експеримент у канадському містечку Дафін (1974–1979). Нещодавно черговий такий проект завершився в Кенії. Протягом 14 місяців 95 селян отримували щомісяця по $22 від благодійної організації GiveDirectly (середня місячна зарплата в країні становить близько $75). У результаті безробіття в селі зменшилося в півтора раза, дехто відкрив дрібний бізнес або став заощаджувати кошти на освіту дітей. Крім того, знизився рівень злочинності та побутових конфліктів. Наприкінці 2017-го організатори розширили експеримент до 6 тис. учасників із 40 селищ, а в найближчі 12 років програмою безумовного доходу планують охопити до 16 тис. кенійців. В аналогічному експерименті у Фінляндії беруть участь 2 тис. безробітних, яким виплачують по €560 (за середньої місячної зарплати €3,4 тис.). Також на етапі підготовки дослідження в Шотландії, яке ініціює міська рада Глазго. Такі самі експерименти тривають в Уганді та канадській провінції Онтаріо. На черзі Нідерланди, де влітку 2017-го Міністерство соціальних послуг затвердило реалізацію відповідної програми в п’яти муніципалітетах.

 

Читайте також: Внутрішні неповерненці: Донбас


Прихильники концепції базового доходу переконані: виплати не лише знижують рівень бідності, а й позитивно впливають на соціально-психологічний стан спільнот. Не боячись лишитися без засобів до існування, людина підвищує свою ділову активність і звільняє творчий потенціал. «Хай 90% людей підуть курити травку й сядуть за відеоігри, але якщо 10% почнуть створювати нові продукти та цінності, то все одно буде величезний виграш», — стверджує бізнесмен із Кремнієвої долини Сем Альтман, який саме готується запустити ще один експеримент із базовим доходом. Окрім позитивного впливу на індивідуальну активність прибічники базового доходу наголошують на тому, що він сприяє зменшенню злочинності, неосвіченості, проблем зі здоров’ям та інших негараздів, характерних для бідного середовища. А в американському Інституті Рузвельта вирахували, що запровадження базового доходу може поліпшувати навіть макроекономічні показники. Згідно з розрахунками щорічна виплата $1 тис. усім дорослим американцям через вісім років забезпечить приріст економіки на 12,5%. А в Індії після кількох успішних проектів уряд має намір увести базовий дохід на рівні двох штатів. Утім, суспільна думка щодо цього неоднозначна. Наприклад, улітку 2016-го швейцарці майже одностайно проголосували проти запровадження базового доходу на національному референдумі. Однак проведене тоді ж дослідження компанії Dalia Research засвідчило, що 64% мешканців Євросоюзу схвалюють ідею базового доходу, причому лише 4% заявило про намір перестати працювати після того, як почнуть його отримувати.


Звичайно, зараз Україна до радикальних змін не готова, оскільки навіть базові реформи в нас відчутно гальмують. Однак рано чи пізно вирішувати фундаментальні соціально-економічні проблеми доведеться, і це буде не забаганка, а питання виживання країни. Причому досвід передових західних країн, який ми намагаємося застосувати зараз у себе, стрімко застаріває. Не виключено, що запроваджувати ті чи ті інновації нам доведеться раніше, ніж ми очікуємо. А тому починати суспільне обговорення, зокрема, базового доходу треба вже зараз.