Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 листопада, 2017   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Поведінкова економіка. Український контекст

Про значення відкриття цьогорічного нобелівського лауреата з економіки для України
Матеріал друкованого видання
№ 44 (520)
від 2 листопада
Поведінкова економіка. Український контекст
фото: reuters. Річард Тейлер отримав Нобелівську премію з економіки «за внесок у поведінкову економіку»

10 грудня в Стокгольмському концерт-холі відбудеться вручення Нобелівської премії. На такій події глобального значення зберуться найвизначніші розуми світу. Серед них буде й цьогорічний лауреат з економіки Річард Тейлер. Він дістав визнання за внесок у поведінкову економіку, або біхевіоризм. Це наштовхує на роздуми.

Що таке економіка? Це система моделей, які відповідають на питання: що та як виробляти, як розподіляти, збувати та споживати, щоб найкраще задовольнити потреби людей за обмежених ресурсів. Як і в будь-якій науці, ці моделі — такий собі концентрат реальності. Їх отримали, спростивши дійсність, щоб зрозуміти ключові взаємозв’язки між досліджуваними питаннями. В основі моделей лежить низка припущень. Одне з головних полягає в тому, що людина — це раціональний агент, homo economicus. Вона максимізує корисність на рівні споживання, прибутки — на рівні підприємства тощо. Тобто бачиться таким собі роботом із калькулятором у голові, який завжди ухвалює правильні економічні рішення на основі тих самих алгоритмів, правил, законів.

Читайте також: Від бідності до багатства

Якщо ці абстрактні моделі застосовувати на практиці в чистому вигляді, то з’являються системні похибки, тобто постійна різниця між реальним життям і результатами моделей. У їх основі лежить те, що деякі припущення, закладені під час побудови моделі, не відповідають дійсності. Що робити в такому разі? Як і в багатьох природничих науках, в економіці похибку часто виправляють емпіричним способом, тобто, багато разів провівши експеримент, вимірюють її (зокрема, за допомогою економетрики) і додають поправку на неї до результатів моделі. Інший спосіб — провести такий собі теоретичний тюнінг. Тобто подивитися, як поведеться модель, якщо одне з її базових припущень, які роблять її занадто абстрактною, упустити чи наблизити до дійсності.

Поведінкова економіка — це саме такий теоретичний тюнінг, що виник на стику економіки та психології. Як це часто буває, синергія двох сфер людського знання виявилася напрочуд плодотворною. Наприклад, біхевіоризм довів, що жива людина завжди надає більшої ваги втраті, скажімо, 50 грн, ніж виграшеві тієї самої суми. Для раціонального агента виграти 50 грн — це те саме, що програти їх, тільки зі знаком мінус. Для того щоб забезпечити рівність між сприйняттям виграшу та втрати, сума першого повинна бути в середньому у 2,25 раза вищою, ніж другої. Цей результат установили емпірично. Крім цього, поведінкова економіка довела, що людина куди більше цінує 50 грн, зекономлених на покупці ціною 200 грн, ніж ті самі 50 грн, зекономлені на покупці за 1000 грн. Для homo economicus це однакові рівні економії. Нарешті, у біхевіоризмі людина, яка володіє певним предметом, оцінює його вище, ніж та, яка не володіє ним. Це так званий ефект володіння, який є чужим для раціонального агента.

Поведінкова економіка — це такий теоретичний тюнінг, що виник на стику економіки та психології. Як це часто буває, синергія двох сфер людського знання виявилася напрочуд плодотворною

Таких відкриттів можна нарахувати кілька десятків. Вони не фундаментальні, тому чимало науковців ставляться скептично до поведінкової та критикують її досягнення. Але забезпечують ефективний локальний тюнінг для економічної науки, тому набувають дедалі більше популярності у світі. І відзнака Річарда Тейлера — зайвий доказ цього.

Факт світового визнання поведінкової економіки дає змогу подивитися на питання ширше. З одного боку, є системна похибка між прогнозами базових економічних моделей і реальним життям людей, які народилися та весь час живуть у ринковій економіці. Вона виникає з різниці між раціональним агентом і справжньою людиною. Поведінкова економіка — це спроба усунути цю похибку. З другого боку, є ще більша системна похибка між економічною наукою та реальністю людей, переважна частина яких не досвідчили справжніх ринкової економіки та капіталізму. Серед них українці, інші пострадянські народи й не тільки. Ці люди керуються дещо іншими мотивами, мають власні, унікальні шаблони дій у певних ситуаціях. І тому відрізняються не тільки від homo economicus, а й від людей із розвинених економік. Системна похибка між економічною теорією та реальністю цих людей така велика, що багато хто стверджує, нібито економічна наука фактично незастосовна до них. Тут потрібен окремий теоретичний тюнінг — щось на кшталт поведінкової економіки по-українськи.

Чиатйте також: Ідеальний бюджет

Як дії та мотиви українців (їх аналізувати найлегше, бо ми спостерігаємо це в повсякденному житті) відрізняються від homo economicus і «ринкової» реальної людини, та як це впливає на економічну систему? Ось кілька прикладів.
Часто життя ставить багатьох українців перед вибором між низькооплачуваною роботою з ліваком чи можливістю вкрасти та порівняно високооплачуваною роботою із «самою лише зарплатою». Багато з нас вибирають першу (ні homo economicus, ні «ринкові» люди так не роб­лять). Думаю, кожен знає принаймні одну людину із саме таким вибором. Як це впливає на економіку? Підприємці свідомо занижують зарплату, оскільки якби вони платили заслужений рівень, то опинялися б у збитках через масові крадіжки. Витрати бізнесу в таких випадках дуже важко контролювати, а тому про досягнення ефективності та розвиток говорити не можна. Це стосується не тільки «державних» робіт, адже відомі численні приклади того, як працівники торговельних мереж роблять закупівлі за завищеними цінами через власні компанії-прокладки, та багато інших. Пальне, зерно, метал, споживчі товари — крадуть усе та в усіх. У результаті ми бідкаємося, що в Україні низькі зарплати, але водночас чимало людей живе в достатку з лівака. Можливо, для них не все так погано, але на рівні системи бізнес багато втрачає в перспективах розвитку, а держава — у виконанні соціальних функцій.

Інший приклад. Назвімо його національною екзальтованістю. Один із висновків поведінкової економіки стверджує, що люди схильні присвоювати малоймовірним подіям завищену вірогідність. Можливо, ми занадто емоційні, але в нас це гіпертрофовано. Українці вірять байкам популістів, мабуть, найбільше у світі. Те саме стосується різноманітних шахрайств і фінансових пірамід, за кількістю яких ми, імовірно, утримуємо впевнену світову першість. Що ж до економічних подій, то іноді складається враження, що на нашій внутрішній шкалі є тільки дві ймовірності — 0% та 100%. Наприклад, у часи Януковича всі масово вірили у стабільність, ігноруючи історичний досвід (кризи раніше ставалися регулярно), теорію ймовірностей (раніше чи пізніше в ринковій економіці криза все одно настане), простий глузд (не можна красти без кінця, бо рано чи пізно не стане чого красти). Дуже мало хто готувався до біди. Тільки-но жахнуло, усі стали масово вірити в нескінченну кризу (таких також не буває). Ось такий психологічний «тумблер», який перемикає чи то довіру українців, чи їхню віру в щось із 0 на 1 або навпаки, сам собою є фактором криз і нестабільності. Бо жодна влада, жодні закони не зможуть врегулювати цей масовий забіг стада в один чи інший бік. Це фактор економічної нестабільності.

Читайте також: Курс на 180 градусів

Насамкінець, розгляньмо ланцюжок життєвих виборів. Homo economicus після закінчення школи вибере ту освіту, яка найкраще розкриє його талант плюс дасть заробити якомога більше з усіх наявних альтернатив. «Ринкова» людина діятиме приблизно так само. Натомість українець зробить не той вибір, який розкриє його талант, а той, який, на його думку, дасть змогу найбільше заробити. Ось так стають прокурорами та силовиками, мріючи про те ще змалечку.
Ідемо далі. Часто вибір падає на престижні професії, наприклад економіста, юриста, лікаря. Тут ми не відрізняємося від «ринкових» людей, у них також є поведінковий «ефект стада» чи, скажімо так, масової престижності, хоча він і виражається в інших напрямах, наприклад у бажанні мати iPhone. Вступивши на відповідні факультети, значна кількість дітей спочатку промучиться років зо п’ять, а потім піде торгувати на базарі. Водночас у державі буде дефіцит робітничих професій, а майстри братимуть по тисячі гривень за один візит для ремонту газової колонки чи чистки каналізаційних труб (у Києві справді такі ціни, можна уявити, скільки заробляють майстри).

Наступний етап. Влаштовуючись на роботу, ми програємо конкуренцію людям, які мають зв’язки. Між розумом і знайомством роботодавець вибирає друге. І це ще не кінець. Отримавши трохи досвіду у своїй професії, homo economicus і «ринкова» людина вирішують відкрити власну справу. Їм це до снаги, бо накопичили певні заощадження й мають необхідні знання та вміння, щоб конкурувати. Власна справа вигідніша, бо дає можливість заробити більше, а також розвиватися та, можливо, запроваджувати інновації. В Україні більшість людей вибере сидіти на роботі та не рипатися. Бо якщо відкриєш власну справу, то починаєш грати в іншій лізі, де потрібні не знання своєї професії, а контакти із силовиками, вміння протистояти податківцям, загладжувати конфлікти з чиновниками та ще багато такого. Часу на інновації просто не залишається, та й названих навичок вистачає не всім.

Як вибір на кожному з етапів впливає на економіку? Дуже просто: в Україні не може розкритися ні людина, ні підприємець, ні суспільство. Тому неефективність у нашій країні маячить на кожному кроці.

Таких невідповідностей між типовим українцем і homo economicus можна знайти досить багато. Через них країна постійно пробуксовує в розвитку. І ця проблема неймовірно глибока. Дехто вбачає її в людях, мовляв, щойно ми їх «відформатуємо» за прикладом «ринкових» людей — досягнемо прориву. Але чи гуманно таке робити з людьми та чи можна їх змінити? Інші кажуть: нумо створювати нову економічну теорію з урахуванням наших особливостей. Пропозиція не з дешевих. У підсумку виходить, що правда десь посередині. Ми маємо позбутися тих наших особливостей, які є наслідком національних психологічних травм, отриманих у радянські часи. І поведінкова економіка може допомогти, розробивши аналог концепції підштовхування спеціально для українців. Водночас деяких особливостей ми не позбудемося ніколи, бо такими були, є і будемо. Під них потрібно розробити відповідний тюнінг економічної науки, можливо, поведінковий. 




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.