Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 березня, 2011   ▪   Інна Завгородня   ▪   Версія для друку

ЕКОїсти

Виникнення попиту на органічні продукти в Україні мотивує фермерів відмовлятися від використання хімії у своїй роботі
Матеріал друкованого видання
№ 12 (177)
від 25 березня, 2011
ЕКОїсти
Григорія Константинова
«Еко», «біо», «орга­­­нік» – виробники сировини та харчів в Україні не шкодують слів на визначення своєї продукції. Поки що в цьому вони мають відносну свободу, адже Закон «Про органічне виробництво» Верховна Рада ухвалила лише в першому читанні. «Органічний виробник для підтвердження свого статусу інспектується, зазвичай двічі на рік, сертифікаційною компанією, на підставі чого отримує сертифікат, – пояснює Тижню Андрій Коняшин, виконавчий директор Федерації органічного руху України. – Причому сертифікується не продукція, а весь цикл виробництва. У результаті отримуємо «продукцію з обличчям», можна відстежити всі етапи її виникнення – від походження насіння до кінцевого продукту, що потрапляє до споживача». Поки що українські фермери, які займаються екологічно чистим сільським господарством, керуються або різноманітними західними стандартами, або власними уявленнями про органічне виробництво.
 
 
Секрет ферми
 
Фермерське господарство «Байрон Агро» в селі Стовп’яги на Київщині постало з необхідності прогодувати родину. «У двоюрідної сестри народилася дитина, було потрібне молоко, – розповідає директор ферми Юрій Сергеєв. – Так усе почалося». За два роки господарство розрослося. «Маємо близько 40 телят, 64 кози, 87 овець, 18 корів», – говорить завідувач ферми та зоотехнік Віктор Вельган. «Тут загони, де тварини утримуються, коли тепло, – продовжує екскурсію Юрій. – У нас кілька гектарів у власності, також орендуємо землі в сільради та близько 20 паїв у селян – стільки, скільки нам потрібно для по­­голів’я худоби».
 
32-річний киянин почав займатися екологічним тваринництвом, а також вирощувати овочі та квіти після навчання у Великій Британії. «Я марке­­толог-економіст, маю дві вищі освіти, – розповідає Сергеєв. – Був далекий від сільського господарства, але зараз навчаюся на практиці. Стартовим капіталом були сімейні гроші – допомагала мати. Окупити бізнес планую років через п’ять, поки що весь прибуток вкладаю у справу». 
 
Ферма позиціонує свою продукцію як екологічно чисту. Деталі пояснює зоотехнік: «Це виробництво без міндобрив, хімії. Якщо вирощуємо овочі – сапаємо, поливаємо, обробляємо. Проти колорадського жука є молоко і ще одна суміш, справді екологічно чиста. Для корів – природний випас із весни до осені, – Віктор Вельган показує на простори біля ферми. – Годуємо сіном, комбікормом із макухи, дерті, висівок, вівсяної та ячмінної пшениці. Ліків не даємо. Якщо хворіють, варимо льон, звіробій, використовуємо кормову крейду, кухонну сіль. Не прагнемо надоювати 7–8 тис. л на рік. На скільки корова розрахована, стільки і є: 4 тис. л на рік. Груші-яблука не обприскуємо. Червиві використовуємо на компот для працівників. Ось і весь секрет – дідівський метод хазяйнування». Щоб відродити тваринництво й отримати призабутий смак справжньої їжі, Віктор користується довідником зоотехніка за 1960 рік. Каже, кращого ще не написали. 
 
Продукція на фермі виробляється передусім для потреб родини, решта реалізовується. «Є люди, які просять один літр молока з доставкою до Києва, – каже Сергеєв. – Фактично є черга. Доходить до того, що молока немає, а люди телефонують і кажуть: ви розумієте, що в нас діти голодні?»
 
 
Уламки колгоспу
 
Із громадою Сто­­вп’яг фермер поки що не порозумівся: «У нас різні інтереси – ми працюємо, їм заважаємо», – іронізує Юрій. На в’їзді до села минаємо розвалені ферми колишнього колгоспу «Маяк». Раніше тут налічувалося до семи тисяч голів худоби й розвивалося овочівництво, зараз немає жодної тварини. Починати бізнес на уламках колгоспу було нелегко. «Минулої зими у нас стояли недобудовані приміщення, не вистачало кормів, – розповідає Сергеєв. – Ми придбали колгоспний корівник 1957 року, намагаємося привести до ладу. Проте колишній голова колгоспу діє за принципом «сам не гам і чужому не дам». Нещодавно відключив нам електроенергію, тому зараз ведемо невеличку війну. Стоять порожні сіносховища, силосні ями – у нас цього ще немає.
Запитува­­ли: давай ми заплатимо за оренду? Ні. Дуже актуальне питання – кадри, люди в нас трохи відвикли працювати. Горілка – це також проблема, тому зар­­плата, аванс – мов стихійне лихо». 
 
Швейцарський учень
 
Сертифікувати продукцію «Бай­­рон Арго» не поспішає: чекає, доки в Україні ухвалять відповідне законодавство. Але без сертифікації покупці, які хочуть споживати органічну їжу, мають покладатися на фермерське чесне слово. З розвитком органічного руху та виходом на більші ринки питання дотримання стандартів та контролю якості постає неминуче. Уже сьогодні в Україні діє близько 15 акредитованих сертифікуючих організацій, з яких лише одна українська.
 
Отриманню сертифіката органічного виробника зазвичай передує дворічний перехідний період. Мало його й господарство Віктора Мельника, який займається органічним овочівництвом у селі Голубівка на Вінниччині. Започаткував бізнес після повернення зі Швейцарії, де в 1996–1998 роках працював на біодинамічній фермі. «У Швейцарії органічне виробництво підтриму­­ється на рівні держави. Фермер одержує по 800–900 франків (7–8 тис. грн. – Авт.) на кожен гектар за те, що займається біологічним землеробством». 
 
Зараз Віктор вирощує на 30 га моркву, картоплю, столовий буряк, різні види зерна. Продукцію господарства споживають переважно великі міста: Київ, Одеса, Дніпропетровськ. «Головне – це збут, – розповідає Віктор. – Перші кілька років були важкими. Ціна наших продуктів на 30–40% вища за звичайну. Швейцарці досі допомагають. Якщо є питання, телефоную до них».
 
 
Нагодувати ЄС
 
Уже п’ять років Павло Тізеш із села Ботар Виноградівського району Закарпаття експортує до об’єднаної Європи органічні продукти. «Ми живемо біля кордону, – розповідає ґазда. – Я пройшов курси в Угорщині й тепер постачаю туди, а також до Австрії соки, повидла та сиропи. Контролюючий орган теж приїжджає з Будапешта». Три роки тому Павло звернув увагу і на український ринок, на якому така продукція також здобуває популярність: «На Закарпатті вже є постійні клієнти, особливо на м’ясо». 
 
 Іван Бойко займається органічним сільським господарством з 2004 року. У 2007-му вони разом зі швейцарцем Райнером Заксом заснували на Тернопільщині ТОВ «Жива земля Потутори». «Окрім рослинництва ми закупили велику рогату худобу для виробництва органічного молока, – розповідає Іван. – Галузь тваринництва у нашому господарстві очолює родина швейцарців – Мануєль і Ева-Марія. Завдяки їхній сумлінній праці та професійності в нас молоко найвищої якості. Спочатку вони планували працювати в Україні років десять і, можливо, залишитися. Але деякі наші нюанси людям із Західної Європи важко зрозуміти, зокрема бюрократичний механізм».
 
Тепер, відпрацювавши два роки, швейцарці збираються додому. Проте на заміну їм приїдуть інші професіонали. «Зараз працевлаштовую чоловіка з Австрії», – розповідає Іван. – Випускники наших
університетів не мають такого практичного досвіду, як на Заході. Вони одразу можуть брати певну ділянку роботи – більш відповідальні, вмотивовані, виконавчі. Наші ж кадри виїхали за кодон або працюють в інших господарствах». Поки що в Україні лише деякі навчальні заклади починають готувати еко-фахівців для  сільського господарства. У перспективі навчальну базу для підвищення кваліфікації фермерів планують створити і в Потуторах.
 
В нашій країні тільки виникає сталий попит на органічну продукцію. Упродовж останніх двох років його суттєво пожвавили відкриття спецмагазинів та інтернет. Обсяг ринку збуту такої продукції, за інформацією Федерації органічного руху України, порівняно з минулим роком зріс удвічі, хоча й досі залишається доволі скромним. Українці або не замислюються над тим, що вони насправді їдять, або ще не готові платити за здорову їжу більші гроші. Фермери нерідко нехтують недешевою сертифікацією, самостійно називаючи свою продукцію екологічною. Охоче оголошують про продаж органічних продуктів і селяни, приманюючи покупців на міських ринках. На жаль, це зовсім не означає, що вони не обприскують хімікатами картоплю та яблука, радше навпаки.
 
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД
 
Зелена Європа
 
Екологічні продукти з’явилися в Західній Європі у 1980-х на хвилі розвитку екологічного руху і не без участі Чорнобиля, проте довгий час залишалися радше ознакою вибраності. Зараз як їх виготовлення, так і споживання набувають масового характеру. Практично кожен харчовий продукт можна знайти в еко-варіанті за дещо вищою ціною. Є не лише спеціалізовані магазини, а й маркети з екологічними продуктами, у яких можна і скупитися, і поїсти. Навіть великі мережеві супермаркети мають на своїх площах еко-полички. А в німецьких селах, наприклад, розвиваються маленькі господарства, у яких можна придбати продукти, не відходячи від виробництва. Так само напряму через ринок або електронну пошту продають м’ясо ще до того, як зарізати тварину. Отже, люди певні в тому, що отримають до столу свіжину.
 
Численні ініціативи в царині здорової їжі та свідомого харчування знаходять ідейних послідовників. Європейці охоче купують продукти, вирощені біля місця їхнього проживання, таким чином мінімізуючи енергозатрати на доставку, підтримують власним гаманцем екологічний папір. Ще одним прикладом є рух Fair trade («Справедлива торгівля». – Авт.), який стежить за тим, щоб у країнах третього світу під час виробництва товарів та продуктів, як-то кава або шоколад, не використовувалася дитяча праця, а оплата робітникам давала їм змогу жити за дещо вищими соціальними та екологічними стандартами.
 
Важливість споживання екологічних продуктів мешканці ЄС усвідомлювали поступово. Цьому сприяли не лише екологічні рухи, які згодом розвинулися в політичні, а й поширення інформації. Скандали з несвіжим м’ясом у магазинах викрили ринкові лабіринти, якими продукція блукає всією Європою, перш ніж потрапити до споживача. А дослідження незалежних вчених донесли до громадськості інформацію про шкідливі речовини та антибіотики, що потрапляють у продукти тваринництва. Якщо додати до цього ще й субвенції держав, які сприяють екологічному землеробству та тваринництву, отримаємо пояснення оптимістичної картини європейського ринку органічної продукції. До 2010 року він залишався найбільшим у світі, нині поступився американському, який становить $24,5 млрд. Загалом світовий продаж органічних продуктів 2010 року перевищив $55 млрд.
 
Проте це заслуга не політиків, а активістів екологічних рухів і захисників тварин. Уряди європейських країн відреагували саме на тиск громадськості, зацікавленої в здоровій їжі. Цій «зеленій» громадськості доводиться протистояти намаганням держав підіграти інтересам комерційних компаній. Водночас ЄС ухвалює менш жорсткі норми, ніж окремі його члени, чим нівелює досягнення останніх у боротьбі за екологічні стандарти.
 
Отже, європейські стандарти жорсткіші, ніж американські, при цьому стандарти певних країн ЄС жорсткіші від загальноєвропейських, а деякі приватні екологічні ініціативи вводять власні, ще суворіші. Зокрема, фірма Demeter вважається однією з найвимогливіших, її продукція має великий попит у ЄС.

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено