Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 квітня, 2017   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Між олігархатом і люмпеном

Чому середній клас не стає соціально-економічною основою України
Матеріал друкованого видання
№ 16 (492)
від 20 квітня
Між олігархатом і люмпеном

Уявіть собі представника середнього класу. Який він? Фермер у чистій сорочці, що тримає кермо імпортного трактора руками, не забрудненими мастилом, а на його обличчі не видно невпевненості в завтрашньому дні? Лікар в охайному халаті, сфокусований на проблемах і хворобах пацієнта, без розсіяного погляду, що видає надокучливі думки, як би то виманити хабар, щоб забезпечити свою сім’ю? Професор, настільки заглиблений у свої дослідження, що іноді втрачає зв’язок із реальністю й не ламає щодня голову, де знайти кандидатів на репетиторство чи як іще нав’язати студентам свої методички? Малий підприємець, власник комфортної кнайпочки, у якій вечорами збираються хіпстери?
Усі ці приклади досить легко уявити. Але вони не стосуються українців, бо ж виринають зі свідомості як асоціації, сформовані американськими фільмами. Відшукати збірний образ представника середнього класу в Україні не так просто. Практично жоден вид діяльності, жодна професія в нашій країні не гарантує стабільного й пристойного заробітку, властивого середньому класові. Це проблема така комплексна, що її важко розкласти по поличках. Можна лише вибрати із заплутаного клубка причин, наслідків та зовнішніх проявів кілька сюжетних ліній і пройтися ними.

Читайте також: Річ у собі

Для початку: що таке середній клас? Досить філософська, аморфна категорія. Якщо пояснювати на пальцях, то середній клас формують люди, які заробляють достатньо для задоволення звичних у тому чи іншому суспільстві потреб. При цьому в них залишаються певні кошти: заощадження, яких замало, щоб сформувати капітал і жити на відсотки. Зрозуміло, у кожному суспільстві середняки мають свої атрибути, котрі можуть кардинально різнитися між країнами. Наприклад, у США є культурною нормою мати два автомобілі в домогосподарстві з двох батьків і двох дітей. Власний автомобіль — це невід’ємна частина американської мрії, тому життя у Сполучених Штатах (інфраструктура, транспорт, торговельна мережа) влаштоване відповідно й орієнтоване на автомобілістів. В Україні частина середнього класу обходиться без автівки взагалі й почувається комфортно, а частина має авто на сім’ю — і його їм досить. На відміну від Штатів два автомобілі на домогосподарство в нас — це вже не середній клас.

Якщо говорити не кількісно, а якісно, то представники середнього класу заробляють достатньо для того, щоб думати не про виживання, а про розвиток. Такий фокус ментальності має дуже глибокі наслідки як для конкретного громадянина, так і для суспільства й країни загалом, адже людина, що бореться за виживання, не здатна творити. Те саме можна сказати й у ширшому сенсі: країна люмпенів не створить так багато, щоб заробити достатньо. Без поштовху, який часом потребує справжнього економічного дива, не обійтися.

наші бізнесмени нагадують тих, із ким щодня мусять спілкуватися: чиновників і силовиків, тоді як західні ділові люди більше схожі на своїх споживачів

У макроекономічному вимірі маленький середній клас — результат низької продуктивності праці в економіці. Однак продуктивність — це лише симптом, вимірюваний фактор, який мало говорить про причини. Низьку продуктивність праці зумовлюють десятки чинників. Наприклад, коли країна постійно винаходить нові товари й послуги (як США, зокрема Кремнієва долина), вона може пропонувати монопольні ціни на глобальному ринку (Apple, Microsoft), підвищуючи таким чином номінальну продуктивність праці й збільшуючи кількість середняків серед своїх громадян. Натомість країни, у яких домінують галузі нижчих економічних укладів, зазвичай бідніші, з меншим середнім класом. Коли країна реалізовує свої глобальні конкурентні переваги (як-от земля в Україні), то продуктивність вища, населення

заможніше. Держави, де існують верховенство права й ринкова економіка, зазвичай мають потужніший середній клас. Освічене населення — ще один фактор високої продуктивності, адже за належної соціально-економічної системи хорошу освіту завжди можна конвертувати в пристойний рівень доходів. Що вищий рівень корупції, то більша частина суспільного багатства концентрується в меншій кількості рук. Це також один із важливих чинників формування середнього класу. Подібних визначників можна називати багато. Усі вони мають одну спільну рису: або збільшують потенціал людини й дають змогу його реалізувати, сприяючи збільшенню продуктивності та розростанню середнього класу, або навпаки.

Читайте також: Нова модель у подарунок. Як гнучкий валютний курс може сприяти економічному зростанню

Якщо аналізувати середній клас та перешкоди для його розвитку на прикладах, то слід звернути увагу на кілька моментів. Чому в Україні серед фермерів бракує середняків? Передусім у нас дуже мало фермерів як для країни з такою великою кількістю землі. Збільшенню їхньої чисельності перешкоджає кілька обставин, зокрема несприятливий бізнес-клімат, відсутність доступу до фінансування (фермери не можуть узяти позику для розвитку агропідприємства, і багато хто бачить вихід із ситуації у вільному продажі наділів, які використовуватимуть для застави), нерозвиненість інфраструктури для зберігання та експорту нішевих агропродуктів, наприклад фруктів чи овочів, складність доступу на зовнішні ринки в частині сертифікації продукції та дотримання різних норм. Як наслідок — латифундисти збільшують земельний банк у власному користуванні, наймають працівників за плату, замалу для середнього класу, і використовують потім економічний та політичний вплив, що виникає завдяки розмірам їхнього бізнесу, для того щоб фермери так і не змогли стати справжньою силою, численним поповненням середнього класу. Як бачимо на цьому прикладі, середняки в конкретному професійному втіленні завжди мають перешкоди, спричинені низьким рівнем розвитку країни, та «ворогів», не зацікавлених у тому, щоб середній клас розвивався.

Чому в Україні ні лікар, ні вчитель не належать до середнього класу? Те саме можна сказати і про багато інших професій, які переважно зайняті в бюджетному секторі, бо відповідна галузь (освіта, медицина тощо) є державною. Тут відповідь одна: така в нас держава. Вона не платить достатньо тим, кого наймає, бо не може цього зробити з різних причин.

По-перше, у держсекторі існує величезна неефективність, яка знову-таки є наслідком низького рівня розвитку. Наприклад, у медицині джерелом величезної неефективності є принцип фінансування місць у лікарнях, а не конкретних людей, що потребують медичної допомоги. Відтак величезна кількість грошей просто витікає в пісок. Подібне можна знайти на кожному кроці. Неефективність, складність і неповороткість державної системи сприяють розвитку класу людей, які за окрему плату допоможуть вам отримати від держави те, що вона повинна давати задарма відповідно до Конституції. Ці особи зацікавлені, щоб система й надалі була неефективною, створюючи для них можливості заробити. Очевидно, їх також не можна назвати друзями середнього класу.

Читайте також: Велика годівниця. Державний сектор, як джерело корупційного збагачення

По-друге, звичним для України шаблоном поведінки тих, хто трудиться на державу, є «працювати так, як платять», тобто мінімізувати свої зусилля (це тільки після Революції гідності з’явилася жменька людей, котрі працюють тим більше, чим менше їм платить держава). Це консервує недолугість державного апарату й грає на руку тим, хто допомагає вирішувати проблеми з владою. І ніяк не сприяє розвитку середнього класу й тому, щоб лікар та вчитель стали його повноправними представниками.

Подібні фактори стосуються й підприємців. У більшості країн світу малий та середній бізнес — це тверда основа середнього класу. Чи можна таке сказати про Україну? Наші підприємці часто сфокусовані не на тому, щоб забезпечити споживачеві найкращий продукт за найнижчою ціною, підвищуючи таким чином продуктивність власного бізнесу. Основна їхня спеціалізація — «гасіння пожеж», тобто вирішення проблем із податковою, митницею, силовими структурами та регуляторними органами. Кажуть, із ким поведешся, того й наберешся. Порівняйте хоча б візуально вітчизняних підприємців та їхніх колег із будь-якої більш-менш розвиненої країни — і побачите, що наші бізнесмени нагадують тих, із ким щодня мусять спілкуватися: чиновників і силовиків, тоді як іноземні бізнесмени більш схожі на своїх споживачів, може, трішки заклопотаних, але задоволених. Зрозуміло, що з такою кількістю перешкод для ведення бізнесу підприємництво в Україні є не легкою прогулянкою, а боротьбою за виживання. Ускладнюють її різного штибу монополісти, починаючи від природних та державних монополій і закінчуючи штучно створеними олігархами, які використовують політичне прикриття у своїх діях, свідомо чи несвідомо спрямованих проти середняків. У таких умовах багато підприємців не виживає, а середній клас загалом позбавлений вагомого формфактора.

Читайте також: Від prozorroсті до контролю

Погляньмо й на найпрестижніші професії. Колись діти мріяли стати космонавтами. Це зрозуміло: романтика зірок, повага в суспільстві та пристойний рівень доходу. Нині чимало з них мріють стати прокурорами та суддями. Так, ці професії забезпечують дохід, але ціною викривлення свідомості. Чи такого середнього класу ми хочемо?

Перешкод для розвитку середнього класу в Україні існує дуже багато, і писати про них можна довго. Але, щоб якось узагальнити, скажу: наша країна подібна до хати, де 25 років не прибирали. У ній можна вижити, докладаючи до цього значних, часом надмірних зусиль, але нереально жити й розвиватися. І, поки ми не наведемо елементарного порядку, не сподіваймося на появу потужного середнього класу. Окрім нас самих, цього просто нікому зробити.




Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.