Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 лютого, 2017   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Не той відтінок зеленого

Одні з найвищих у Європі зелені тарифи не забезпечили буму альтернативної енергетики в Україні, створивши натомість широкі можливості для зловживань
Матеріал друкованого видання
№ 7 (483)
від 15 лютого
Не той відтінок зеленого

Низка проблем і загроз, пов’язаних із традиційною енергетикою, зробила надзвичайно популярною у світі державну підтримку енергетики альтернативної, відновлюваної. Стартував цей процес у заможних, економічно розвинених країнах, які, здавалося б, могли собі дозволити щедре фінансове стимулювання нових галузей, однак досить швидко поширивсь і на бідніші — ті, що розвиваються. Уже понад 100 держав світу так чи інакше надають підтримку компаніям зеленої енергетики. В Україні теж поєдналися ці два фактори. Курс на євроінтеграцію та приєднання до Енергетичного співтовариства вимагав від нашої держави відповідності визначеному там трендові поступового нарощення частки альтернативної енергії. 2008 року Європарламент ухвалив рішення збільшити частку відновлюваної енергетики у країнах ЄС до 20% загального обсягу в 2020-му та до 40% у 2040-му. А чимало з них навіть випереджає ці орієнтири.

Україна, своєю чергою, взяла зобов’язання підняти до 2020 року частку відновлюваної енергії до 11% (включно з гідроелектроенергетикою). Потужності гідроелектростанцій (ГЕС) мають становити 5350 МВт, сонячних електростанцій (СЕС) — 2300 МВт, вітроелектростанцій (ВЕС) — 2280 МВт, об’єктів, що використовують біопаливо, — 950 МВт. Забігаючи наперед, зазначимо: хоча більша частина часу, відведеного на виконання цих планів, уже минула, у СЕС ці потужності все ще становлять менш ніж половину, у ВЕС — трохи більше ніж п’яту частину, а у виробництві струму з біопалива — лише кілька відсотків запланованого.

Зелений тариф по-українськи

Засобом стимулювання процесу став законодавчо затверджений 2009 року зелений тариф (ЗТ), підвищений порівняно з тарифами для решти виробників, який мав стимулювати приплив приватних інвестицій для випереджального розвитку сектору. Слід визнати, що це загалом відповідало міжнародній практиці підтримки галузі. Стимулювальні механізми, попри свою різноманітність, у підсумку так чи інакше зводяться до субсидування або з бюджетів різних рівнів, або перехресним способом. Це коли компанії, які купують струм у виробників для дальшого продажу споживачам, законодавчо зобов’язані придбавати певну частку дорожчої електроенергії у виробників з альтернативних джерел.

Читайте також: Сергій Савчук: «Котельні сьогодні — це моветон»

В Україні наразі зелений тариф (так само як і теплова електроенергетика, що теж збуває струм дорожче, ніж він відпускається кінцевим споживачам) фінансується всіма без винятку споживачами. На оптовому ринку електроенергії (ОРЕ), куди відпускають свої кіловати всі виробники, вони «змішуються» з найдешевшими атомними й тими, які продукують великі гідроелектростанції, а також ТЕС і ТЕЦ. Відтак за усередненим тарифом продаються енергопостачальним компаніям, які, своєю чергою, реалізують їх споживачам.

Відповідно до чинного законодавства розмір зеленого тарифу в Україні розраховується за формулою з окремими коефіцієнтами для кожного з чотирьох основних джерел енергії (вітру, сонця, води та біомаси) (див. «Украй заплутана система»). Він установлений до 1 січня 2030 року й залежить від часу введення потужностей в експлуатацію. ЗТ для об’єктів електроенергетики, введених в експлуатацію до 31 грудня 2024-го, та приватних домогосподарств, договір про купівлю-продаж електричної енергії з якими укладено до 31 грудня 2024-го, не може бути менший за фіксований мінімум.

Чималий простір для зловживань існує в тих випадках, коли на об’єкті електроенергетики, зокрема й на введених в експлуатацію різних чергах будівництва електростанцій (пускових комплексах), що використовують альтернативні джерела, мають застосовуватися різні коефіцієнти зеленого тарифу. Відповідно до закону на такому об’єкті повинен бути запроваджений окремий комерційний облік за кожною чергою (пусковим комплексом) та/або установкою, для яких застосовується окремий коефіцієнт ЗТ. Однак від маніпуляцій це не убезпечує.

Наскільки різняться тарифи на електроенергію навіть тієї самої електростанції і відповідно які спокуси для зловживань це формує, ілюструє порівняння визначених на 2017 рік НКРЕКП тарифів (наведені без ПДВ). Так, для СЕС «Вінсолар» у селі Трибусівка на Вінниччині тариф для першої черги становить 12,81 грн/кВт·год, для другої — 9,43 грн/ кВт·год, для третьої — 4,67 грн/кВт·год. Фермерське господарство «Омельяненко» на Кіровоградщині продає електроенергію, вироблену першою чергою СЕС, по 12,81 грн/кВт·год, а другою — по 4,4 грн/кВт·год.

Держава гарантує, що на введених в експлуатацію об’єктах електроенергетики застосовуватимуть порядок стимулювання виробництва струму з альтернативних джерел, визначений відповідно до положень цієї статті на дату запуску в експлуатацію об’єктів електроенергетики, зокрема й черг будівництва електростанцій. Водночас у разі внесення змін до законодавства, що регулює порядок стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел, суб’єкти господарювання можуть обрати новий порядок, якщо він їм вигідніший.

Причому згідно з нині чинною редакцією Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» навіть після переходу до повномасштабного ринку електроенергії механізм суттєвих змін не зазнає. Для збереження перехресного субсидування атомною енергетикою зеленої та теплової ст. 25 відповідного закону передбачає створення й функціонування до 1 січня 2030 року Фонду врегулювання вартісного дисбалансу. Він відшкодовуватиме спеціально визначеному «гарантованому покупцеві» різницю між вартістю струму, придбаного у виробників за зеленими тарифами та цінами ринку.

Читайте також: Європарламент закликав країни ЄС надалі зменшувати залежність від російського газу

Загалом частка електроенергії, що відпускається за зеленим тарифом, у її загальному обсязі впродовж останніх років суттєво не змінилася (1,18% у 2014-му та 2015-му, 1,2% у 2016-му), а загальний обсяг навіть зменшився. Проте частка витрат у структурі змішаної вартості струму, який постачався за зеленим тарифом, навпаки, зросла від 6,56% до 6,72%. За обсягів виробництва в межах 1% електроенергія, що відпускається за зеленим тарифом, створює порівняно незначне навантаження у вигляді збільшення середньозваженого тарифу приблизно на 5%. Однак у разі зростання частки струму за зеленим тарифом бодай до 4–5%, навіть з урахуванням тенденції до зниження її вартості, націнка до середньозваженого тарифу може сягнути 15–20%, тож годі й казати, що станеться в разі її збільшення до 10–20% і вище.

Монополізація або застій

Проблема українського зеленого тарифу ще й у тому, що за надзвичайно високого порівняно з іншими країнами ЄС обсягу він не стимулював динамічного, а головне, конкурентного розвитку сектору. Останній був і залишається монополізованим джерелом отримання надприбутків за рахунок споживачів та інших галузей енергетики вузьким колом найпотужніших гравців, котрі використовують свій вплив як в енергопостачальних компаніях, так і в органах державної влади для безперешкодного розвитку бізнесу.

На час повалення режиму Януковича компанія Activ Solar, підконтрольна Сергієві Клюєву, володіла майже 90% потужностей сонячних електростанцій в Україні. Хоча значна частина їх залишилася в окупованому Криму, а решту (267 МВт, або більш ніж половину всіх потужностей СЕС без окупованих територій) нібито придбала китайська корпорація CNBM, це принципово не змінило самого факту надзвичайної монополізованості українського ринку сонячної електроенергії, яка оплачується за найвищим із зелених тарифів.

Понад те, вимальовується перспектива посилення монопольних позицій на ринку сонячної електроенергії в Україні компаній із Піднебесної. Цього року має стартувати будівництво найпотужнішої СЕС у нашій країні (1 тис. МВт, що зіставно з атомним блоком і майже вдвічі перевищує наявні в нас потужності всіх СЕС разом узятих) у зоні відчуження двома компаніями з Китаю: Golden Concord Holdings та China National Machinery Corporation (СNMC). Очікувані інвестиції справді вражають (до $1 млрд). Однак більшу частину коштів буде витрачено на поставку й монтаж китайського обладнання, а от оплачуватимуть це за зеленим тарифом українські споживачі.

Аналогічна монополізація помітна й у виробництві струму з енергії вітру. Так, ДТЕК ВДЕ — підрозділ компанії ДТЕК Ріната Ахметова — вже сьогодні є найбільшим її продукувальником. Ідеться насамперед про діючу Ботієвську ВЕС (200 МВт, або майже 60% усіх потужностей ВЕС на підконтрольній території), що була повністю введена в експлуатацію наприкінці 2014 року на Запоріжжі. 2016-го вона згенерувала 608,4 млн кВт·год зеленої електроенергії, тобто майже дві третини всього струму з енергії вітру в Україні та понад третину проданого за зеленим тарифом загалом. А це лише перша станція запланованого вітропарку ДТЕК Приазовський, до котрого мають увійти ще й Бердянська (150 МВт) та Приморська (200 МВт) ВЕС.

Читайте також: У кого вчитися

Водночас дрібніші (незалежні) гравці наштовхуються на перешкоди та обмеження. За інформацією керівництва Держенергоефективності, гранична потужність об’єктів відновлюваної електроенергетики, які можуть працювати в об’єднаній енергосистемі, становить 5,2 ГВт. А на сьогодні видано вже 4,4 ГВт технічних умов на приєднання об’єктів відновлюваної енергетики, з яких тільки 37% були введені в експлуатацію протягом 2013–2015 років. Тобто потенційний «пиріг» заробляння на високих зелених тарифах є лімітованим, а його надприбутковість генерує очевидний інтерес до корупційних схем селекції потрібних структур, які діставатимуть доступ до мережі за винагороду чи завдяки впливу на політичному рівні.

У такій ситуації, попри набагато сприятливіші умови, в Україні зелена енергетика розвивалася куди повільніше, ніж у сусідній Польщі. Там річні обсяги введених в експлуатацію потужностей зіставні з половиною всіх наявних у нас. При цьому, наприклад, на енергії вітру працюють станції на порядок більшої сукупної потужності, ніж в Україні, яка вдвічі більша за площею.

Доки наближені до режиму Януковича групи Клюєва й Ахметова уособлювали собою українську альтернативну енергетику, виробництво струму у відповідних секторах стрімко зростало. На СЕС за 2011–2015 роки воно збільшилось у 13,3 раза, попри втрату кримських станцій, які у 2013-му забезпечували понад половину загальноукраїнського виробництва електроенергії. На ВЕС у 2015-му згенерували в 11,5 раза більше струму проти 2011-го, хоч і втратили частку потужностей у Криму та на Донбасі. Але зміна влади й перші спроби нового уряду обмежити апетити сонячно-вітрових олігархів спричинили в галузі застій. У червні 2014 року уряд Яценюка видав розпорядження «Про вдосконалення системи розрахунків за електричну енергію з альтернативних джерел енергії», яким майже удвічі зменшив коефіцієнт зеленого тарифу для сонячних електростанцій.

Ухвалені в червні 2015-го — листопаді 2016-го зміни до законодавства дещо пожвавили галузь, розширилися можливості для розвитку, активізувалися плани нових компаній. 1 МВт потужностей на ВЕС та СЕС коштує €1–1,5 млн залежно від постачальників обладнання та виконавців робіт. Так, турецька компанія Atlas Global Energy в Сколівському районі Львівської області планує збудувати вітрову електростанцію потужністю 20 МВт (вартість €20 млн), а в перспективі розглядає встановлення вітротурбін мінімум на 50 МВт. Група Windcraft, власниками якої називають громадян Швеції і яка вже володіє в Херсонській області трьома невеликими ВЕС загальною потужністю 30 МВт, планує до кінця 2017-го будівництво Новотроїцької ВЕС (70 МВт), а потім і аналогічної Овер’янівської (теж 70 МВт). Загальний обсяг інвестицій — €220 млн, їх (окрім власних коштів компанії) мають надати Укргазбанк та міжнародні фінансові організації. У Тростянці Сумської області інвестор із Німеччини Global Green Energy побудує електростанцію на сонячних панелях потужністю 50 МВт.

Утім, нові проекти лише дещо розбавляють засилля давніх монополістів, які й надалі привласнюють левову частку зеленого тарифу. Зокрема, через те що більшість потужностей, котрі належать останнім, має вищий тариф, аніж потужності, що вводяться нині.

На 1 січня 2017-го в Україні потужність об’єктів, які виробляють електроенергію з відновлюваних джерел і працюють за зеленим тарифом, становить 1118 МВт (зокрема, близько 88 МВт в ОРДіЛО). Протягом останнього року було введено в дію трохи більше ніж 10% згаданих потужностей — 120 МВт (хоча це вчетверо перевищує цифру 2015-го). Із тих 120 МВт 99,1 МВт — сонячні електростанції, які продають найдорожчий серед усіх видів зеленої енергетики струм. Водночас запустили тільки три ВЕС (11,6 МВт кожна) та одну електростанцію на біомасі (3,5 МВт).

Чия забавка?

Тут слід особливо зупинитися на стимулюванні одним із найвищих у країні зелених тарифів виробництва струму з енергії біомаси. Розвиток цього сектору від 2015 року тягнуть мало не за вуха, що викликає питання стосовно можливої заангажованості в лобіюванні певних проектів впливових політиків із нинішньої владної більшості. Наразі в Україні працює шість ТЕС на біопаливі, які використовують продукти лісопереробки чи сільського господарства. Їхня потужність (окрім Іванківської ТЕС) — у межах кількох мегават.

Інфографіка: Як знизити споживання енергії в Україні

Струм, вироблений із біомаси, поступається за тарифом (3,41 грн/кВт·год без ПДВ) лише виробленому із сонячної енергії і випереджає вироблений із вітрової (2,8–3,11 грн/кВт·год без ПДВ залежно від застосування вітчизняного обладання). Водночас цей напрям, який передбачає спалювання продуктів та відходів сільського чи лісового господарства для отримання електроенергії, має в Україні вкрай обмежений потенціал з об’єктивних причин. Сумнівна і його цінність із погляду екології. А в разі штучного розширення масштабів він матиме значний дискримінуючий вплив на суміжні сектори економіки, які використовують ту саму сировину, але без преференцій, подібних до високого зеленого тарифу.

Уже нині вимальовується серйозна конкуренція цієї галузі з тими суб’єктами економіки, які успішно використовують потенційну сировину для таких біо-ТЕС і без державних дотацій, працюючи на ту саму мету — обмеження споживання традиційних і дефіцитних енергоресурсів.

Зокрема, йдеться про потужні металургійні підприємства, які замінюють біопаливом із відходів сільського господарства чи деревообробної промисловості дорогий газ або струм. Наприклад, на Полтавському ГЗК на альтернативний вид палива — біопаливо у вигляді лушпиння соняшникового насіння — від 1 серпня 2016 року переведено всі чотири лінії в цеху виробництва котунів. За результатами року економія природного газу може сягнути 60 млн м³. На «АрселорМіттал Кривий Ріг» у IV кварталі 2016 року п’ята й четверта печі в середньому заміщували понад 70% раніше потрібного природного газу біопаливом, а в короткі періоди заміна сягала до 84%. 2,2 т подрібненого лушпиння замінюють 1 тис. м³ природного газу, а їхня вартість утричі менша. Наразі там ставлять завдання досягти 80-відсоткового заміщення. Як паливо розглядають уже не тільки лушпиння, а й деревні тріски, тирсу, інші відходи, за які вступають у конкуренцію з потенційними ТЕС на біопаливі. Іншими конкурентами біо-ТЕС є продукувальники пелет для індивідуальних споживачів. Зайве й казати про виробників різноманітної продукції деревообробної промисловості, котрі використовують як сировину ті самі відходи галузі, що й ТЕС, які працюють на деревному біопаливі.

І всі ці виробники, які конкурують із біопаливними ТЕС, не отримують жодних дотацій від держави й успішно нарощують споживання біопалива для заміщення дорожчих, дефіцитних в Україні ресурсів або ж розглядають їх як ключове джерело сировини. У таких умовах створення штучних преференцій у вигляді завищеного тарифу для тих, хто генерує електроенергію з відходів сільського чи лісового господарства, є неприхованою дискримінацією одних суб’єктів економіки на користь інших, до того ж за рахунок усіх споживачів країни. Це актуалізує необхідність відмови держави від штучного дотування виробництва електрики з біопалива. Якщо така діяльність вигідна, вона має здійснюватися на загальних засадах (що цілком імовірно, адже вартість відходів сільського чи лісового господарства в Україні надзвичайно низька) без забезпечуваних урядом надприбутків.

Альтернативні механізми

Попри очевидні недоліки та перекоси ринкового середовища, які сформувалися в Україні в умовах дії наявного механізму зеленого тарифу, альтернативну йому модель підтримки галузі знайти складно. Наприклад, пряме разове дотування чи пільгове кредитування виробників із бюджету для початку проекту з дальшим функціонуванням у рівних умовах з іншими учасниками ринку в реаліях вітчизняного лобізму бачиться не менш, а то й більш корупціогенним, аніж нинішня схема продажу на оптовий ринок за завищеним тарифом.

Вочевидь, «коні не винні», й проблема зеленої енергетики в Україні на тлі інших країн світу бачиться породженою загальним засиллям олігархів-монополістів. Найприбутковіші сектори економіки закриті від вільної конкуренції на користь обмеженого кола обраних, які утримують тих чи інших політиків або чиновників чи є мажоритарними спонсорами ключових політичних сил. Та чи варто в такому випадку за рахунок усього суспільства штучно створювати високоприбутковий сектор для небагатьох?

Здавалося б, альтернативою засиллю монополістів може бути дальший розвиток малої зеленої енергетики у приватних домогосподарствах населення. Для всіх, хто запустив у дію 2016 року сонячні електроустановки потужністю до 30 кВт, існує досить високий зелений тариф: 19 євроцентів за 1 кВт·год. Позірно після ухвалення у 2015-му змін до законодавства тут спостерігається справжній бум. Кількість зареєстрованих 2015 року «сімейних» СЕС та ВЕС зросла майже у 12 разів, а обсяги виробленого ними струму — вдесятеро (до 0,41 млн кВт·год). За 2016-й кількість домогосподарств, що встановили сонячні панелі, збільшилася ще майже вчетверо (до 1109).

Читайте також: Чим загрожує Україні зосередження на АПК

Пропозиції від компаній, які працюють на ринку монтажу СЕС, передбачають установлення станції потужністю 10 кВт із річним виробництвом 11–12 тис. кВт·год сонячної електроенергії за €12,5 тис., а також потужністю 3 кВт із річним виробництвом до 3,5 тис. кВт·год за €4,4 тис. Перший варіант дорожчий, однак має нижчу собівартість кіловата й особливо потенційно вищу прибутковість. За споживання домогосподарством 200 кВт·год електроенергії щомісяця перша СЕС здатна забезпечити власникові близько €1,3–1,5 за рік від реалізації надлишку обленерго. Друга за аналогічного чи навіть дещо меншого споживання — лише кількасот євро за рік.

Деякі експерти висловлюють навіть припущення, що розвиток відповідної тенденції може докорінно змінити енергетичну систему, як це сталось у Німеччині, де 75% потужностей відновлюваної енергетики належить звичайним людям — безпосередньо чи через кооперативи. Однак в Україні все ще йдеться про символічну їхню частку навіть у структурі виробництва струму за зеленим тарифом, куди меншу за 1% від 1% (який, своєю чергою, забезпечує електроенергетика на ЗТ).

За цих обсягів «сімейна» альтернативна енергетика видається радше фіговим листком, який має прикрити інтереси справжніх господарів галузі. У таких виробників, по-перше, в наших умовах значно більше проблем із під’єднанням до електромереж та подоланням корупції, котра його супроводжує. А по-друге, таку величезну кількість станцій було б надзвичайно важко контролювати, тож виникає ризик, що замість генерувати альтернативну енергію вони здебільшого перепродаватимуть куплену за в рази нижчим тарифом на електрику для побутових споживачів.

Припинення дотування зеленої енергетики теж бачиться проблематичним, адже це потребувало б підняття роздрібної ціни струму для споживачів до рівня сусідніх держав ЄС, а то й вище. Нині українські ВЕС та електростанції, що працюють на біомасі, відпускають електроенергію на оптовий ринок по 10,5–11,6 євроцента за кВт·год (без ПДВ). Це лише трохи більше, аніж обходиться струм (до оподаткування) комерційним споживачам у Болгарії чи Словаччині, однак суттєво дорожче, ніж в інших країнах Європи. Зокрема, за даними Євростату, в сусідній Румунії без урахування податків він коштував 6,4 євроцента, у Польщі — 7,6, у Молдові — 8,3 євроцента відповідно. У межах 7–8 євроцентів обходиться він промисловим споживачам і у Франції, Туреччині та Німеччині.

Вочевидь, підняття тарифів на струм до цін, за якими його відпускають ВЕС, було б певним шоком, який різко знизив би конкурентоспроможність наших виробників. Адже вартість електроенергії для промислових споживачів України в лютому 2017 року залежно від класу напруги становила 1,68–2,07 грн/кВт·год без ПДВ (виходячи з реального курсу 29,5 грн за €1, це 5,7–7 євроцентів). Тобто вона була, навпаки, чи не найдешевшою в країнах Європи. Водночас струм альтернативної енергетики можна було б продавати населенню, яке в усіх країнах ЄС купує його значно дорожче, ніж промислові виробники. Наприклад, нинішній максимальний тариф для ВЕС в Україні виводить на ціну електрики для домогосподарств у таких країнах, як Литва та Румунія, і є нижчим, аніж сплачує населення в Польщі чи Словаччині.

Із підвищенням тарифів на струм в Україні до рівня цих країн потреба в дотуванні відповідних видів альтернативної енергії могла б відпасти. Максимум — державна підтримка для них могла б обмежитися звільненням від сплати ПДВ. Однак ідеться про 3,73 грн/кВт·год (чи принаймні 3,11 грн/кВт·год без ПДВ). Чи готові українські споживачі до такого тарифу, котрий більш ніж удвічі перевищує визначений від 1 березня тариф при споживанні понад 100 кВт — 1,68 грн/кВт·год, задля підтримки розвитку альтернативної енергії? Водночас навіть найнижчий тариф для СЕС усе ще значно більший, аніж ціна для населення в сусідніх країнах. Тож у будь-якому разі він іще тривалий час потребуватиме дотування державою.

Можливо, щоб не лишатися осторонь світового процесу розвитку альтернативної енергетики, Україні варто зробити ставку на державну модель розвитку зеленої енергетики й замість перехресного субсидування, скажімо, зобов’язати Енергоатом до створення певної кількості СЕС та ВЕС щороку. При цьому перехресне дотування відбувалося б у межах однієї державної структури, «атом дотував би відновлювану енергетику» всередині однієї компанії. Процес зловживань було б контролювати значно простіше, аніж у приватних структурах Ахметова чи китайських монополістів, які привласнюють левову частку виплат за зелену електроенергію. У такому разі Україна не буде застрахована від традиційно притаманних державним підприємствам проблем та принаймні суспільство не муситиме субсидувати приватних монополістів.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Британськими вченими було виявлено, що показники в організмі людей, який курять лише електронні сигарети, вмісту токсинів і канцерогенів значно нижче, ніж в організмі звичайних курців. Інформація про цих дослідженнях була опублікована в журналі Annals of Internal Medicine.
    29 березня,
  • Як почуває себе релігія в АТО, чи знаходять представники різних конфесій на війні місце для служіння людям та чи не стане військовий конфлікт початком великого переділу релігійного впливу на Донбасі?
    29 березня, Єлизавета Гончарова
  • Кремль розширює географію своєї військової присутності на Близькому Сході
    29 березня, Юрій Лапаєв
  • Кількість українських бранців на території Росії та окупованого Криму зростає, однак досі не налагоджено механізму переговорів про їх визволення
    28 березня, Станіслав Козлюк
  • Картина білої американської художниці, яка зображує загиблого чорношкірого підлітка, спровокувала бурхливу суперечку щодо того, чи має хтось право говорити про чужий травматичний досвід, а також вкотре спростувала філософську тезу, згідно з якою «автор помер».
    28 березня, Олена Кухар
  • Як комп’ютерні віруси зменшують боєздатність і чиє засоби убезпечитись від них
    28 березня, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено