Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 лютого, 2017   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Підгодовуючи ворога

Чому збереження соціально-економічних зв’язків із окупованими територіями має сумнівну цінність для України, але суттєво полегшує життя терористам
Матеріал друкованого видання
№ 6 (482)
від 9 лютого
Підгодовуючи ворога

Соціально-економічна модель взаємин окупованих Росією територій Донецької та Луганської областей з Україною ось уже третій рік нагадує існування типового паразита,який висмоктує життєві сили господаря без будь-якої користі для нього.

Якщо щодо річних витрат РФ на підтримку терористичних «ЛНР» і «ДНР» називають цифри від $1 млрд до $2 млрд, то пряма й опосередкована підтримка Україною «бюджетів» цих утворень може бути оцінена принаймні в $1 млрд на рік.

Ця цифра включає фінансування пенсій жителям окупованих територій, на виплаті яких відтак можуть заощадити окупанти. І податки з роздрібної торгівлі, транспорту та сфери послуг, які розвиваються значною мірою завдяки виплатам заробітних плат на зареєстрованих в Україні, але розміщених в ОРДіЛО підприємствах, а також тих таки пенсій. Так само як і доходів від видобутку та продажу в Україні вугілля, і пільгового або й безкоштовного споживання струму з українського оптового ринку електроенергії.

Однак якщо РФ платить за можливість здійснювати «ефективний контроль» за відповідними територіями, то Україна — за марні сподівання на їх швидке повернення. Оскільки останнє можливе лише у двох випадках: капітуляції України та прийняття російських умов позірної реінтеграції ОРДіЛО або розпаду чи дуже серйозних потрясінь у самій Росії, вибудовування політики з розрахунку на те, що це станеться швидко, дезорієнтує і виснажує Україну. Саме такого сценарію прагне Москва. Гірше — лише взяти ОРДіЛО на повне утримання та відбудову в обмін на формальне визнання українського суверенітету за одночасного фактичного збереження їх управління з Кремля.

Власники підприємств на окупованих територіях і вітчизняні урядовці вже два роки виправдовують збереження можливостей для діяльності формально зареєстрованих в Україні підприємств на окупованих територіях економічними інтересами нашої країни, лякаючи економічними втратами, зменшенням валютних надходжень та дефіцитом електроенергії. При цьому за досить тривалий час не було зроблено майже нічого для планомірної підготовки до згортання економічних контактів з окупованими територіями в такий спосіб, щоб це завдало якомога меншої шкоди й водночас зменшило вразливість України до шантажу окупантів.

Ціна питання

Тиждень вирішив проаналізувати, якою може бути потенційна ціна припинення економічних контактів із окупованими територіями.

За даними Головного управління статистики в Луганській області, у 2015 році (за 2016-й відповідних даних ще немає) з 34,58 млрд грн реалізованих товарів і послуг підприємствами, які були зареєстровані на підконтрольній Україні території, 11,6 млрд грн припало на ті, що розміщені на окупованій території. Вони виплатили понад 1 млрд грн заробітної плати 21,8 тис. своїх працівників на окупованих територіях. За даними Головного управління статистики в Донецькій області, зареєстровані в Україні, однак по факту розміщені на окупованій території області підприємства реалізували товарів і послуг на 115,4 млрд грн (на підконтрольній — 210,1 млрд). Лише офіційно вони виплатили 7,69 млрд грн зарплати 107,6 тис. найманих працівників.

Читайте також: Неприхований бенефіціар. Якою є роль Ахметова в економічній співпраці з ОРДіЛО

Попри такі досить значущі показники, у масштабах країни обсяги виробництва на підприємствах окупованих територій, зареєстрованих в Україні, не критичні. Наприклад, коли йдеться про промислове виробництво, то за неповний 2016 рік (січень — листопад) розміщені на окупованій території Донецької області «українські підприємства» реалізували лише 2,6% усієї промислової продукції країни.

Окрім того, Тиждень уже звертав увагу на те, що значною мірою промислове виробництво, особливо металургійної продукції, на окупованих територіях підтримується на шкоду й за рахунок аналогічних підприємств на підконтрольних Україні територіях. А тому припинення їхньої діяльності в ОРДіЛО не означало б зменшення загальноукраїнського виробництва чи експорту (див. «Олігархи на боці ворога», № 49/2016). Натомість продовження діяльності цих формально українських компаній на окупованих територіях є важливим фактором фінансово-економічного сприяння терористським «ЛНР» і «ДНР», який відтерміновує їхній соціально-економічний колапс.

Окрім роботи промислових підприємств, які орієнтовані на вивезення своєї продукції в Україну чи через неї на треті ринки, важливу роль у підтриманні економіки окупованих територій відіграють і численні виробництва, що залежні від постачання сировини з решти України, торговельні мережі, що реалізовують споживчі, зокрема продовольчі, товари з підконтрольних Києву територій, які є значно дешевшими за аналогічні поставки з Росії. Крім того, навіть товари з окупованих територій, які випускають формально зареєстровані в Україні компанії, безперешкодно реалізовуються в торговельних мережах та на ринках решти країни.

Така взаємодія з окупованими територіями, яка на сьогодні не може бути точно виміряна, безперечно, економічно вигідна Україні. Адже йдеться про товаропотоки, які формувалися в межах єдиного українського ринку протягом дуже тривалого часу. Однак її припинення аж ніяк не стало б критичним для вітчизняних виробників. Від неї цілком можна відмовитися, якщо це ускладнить становище окупаційного режиму й наблизить звільнення відповідних територій. Тим більше що в нинішніх умовах споживчі товари постачають з вільної України до ОРДіЛО значною мірою для того, щоб потім отримувати за них наші ж гроші, які виплачуються у вигляді пенсій чи заробітних плат працівникам офіційно зареєстрованих компаній.

За оцінками попереднього уряду, що були зроблені наприкінці 2014 року, перевищення видатків із бюджету й соціальних фондів над доходами з окупованих районів Донецької та Луганської областей становило відповідно 19,6 млрд грн і 14,6 млрд грн. Тоді було ухвалено рішення про припинення виплат на окуповані території. Однак насправді це лише змінило механізм: тамтешні мешканці, які зареєструвалися як тимчасово переміщені особи на підконтрольній Україні території, і далі отримують і передбачені їм законодавством виплати, і додаткову допомогу як переміщені особи. А віднедавна переселенці, як й інші громадяни України, мають можливість оформити або перерахувати пенсію в будь-якому зручному для себе відділенні ПФ.

Читайте також: Вугілля розбрату. Кому вигідна чинна модель закупівлі вугілля для українських ТЕС

Піклуватися про українських переселенців, які втікають від терористів, — обов’язок держави. Однак насправді більшість таких осіб — фіктивні переселенці. На жаль, даних на початок 2017 року все ще немає. Однак порівняння показників свідчить, що чисельність зареєстрованих у Донецькій та Луганській областях пенсіонерів із 2,12 млн на початок 2014-го зменшилася до 1,15 млн на початок 2015-го (на підконтрольній Україні території), а потім збільшилася до 1,4 млн на початок 2016-го.

У деяких суміжних із окупованими територіями адміністративних одиницях зростання кількості зареєстрованих протягом 2015 року пенсіонерів було просто вражаючим. Наприклад, у Бахмуті та районі їхня чисельність майже подвоїлася (59,85 тис. на 1 січня 2015-го та 113,34 тис. на 1 січня 2016-го). Різке зростання також спостерігалося у Слов’янську — із 61,8 тис. до 84,8 тис., Костянтинівці — із 46,5 тис. до 67,2 тис., Лимані (раніше Красний Лиман) — із 22,1 тис. до 29,8 тис., Краматорську — із 79,8 тис. до 92,5 тис., Селидовому — із 32,7 тис. до 38,7 тис., Мирнограді — із 26,2 тис. до 33,2 тис.

Кількість пенсіонерів, що перебувають на обліку у відповідних місцевостях, перевищила половину й навіть дві третини населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, населення Бахмута з районом становить загалом 185 тис. осіб, Слов’янська з районом — 166 тис., Костянтинівки з районом — 91 тис., Селидового — 52 тис., Мирнограда — 50 тис., Лимана з районом — 43,7 тис. Такі співвідношення промовисто свідчать про те, що більшість пенсіонерів-переселенців фіктивно зареєструвалися самі чи через посередників лише задля отримання пенсійних виплат, однак фактично й надалі проживають на окупованій території.

В кращому випадку вони час від часу долають лінію зіткнення для того аби не втратити відповідний статус, однак фактично продовжують проживати на окупованих територіях. В гіршому – їх реєстрація була здійснена в корупційний спосіб за сприяння посередницьких структур або на чужі документи, і виплачувані їм кошти отримують сторонні особи, часто пов’язані із терористами із «ДНР» чи «ЛНР».

Зокрема, лише встановлених СБУ випадків у 2016 році, коли з карток померлих пенсіонерів з ОРДіЛО й далі знімали гроші, було близько 4 тис. Йшлося приблизно про 8 млн грн щомісяця. І масштаби проблеми, ймовірно, значно більші. При цьому працівники спецслужби зафіксували факти отримання грошей, нарахованих померлим пенсіонерам, представниками терористичної організації «ЛНР». Наприклад, коли торік за поданням СБУ було припинено виплати 450 тис. підозрілих пенсіонерів, то з проханням поновити виплати до відповідних органів протягом трьох місяців звернулося лише 80 тис.

Енергозалежність

Однак найуразливішим місцем економічних контактів України з окупованими Росією територіями Луганської та Донецької областей все ж таки стала енергетика. Позбувшись залежності від Росії в газовій сфері, Україна ось уже три роки має штучну залежність від окупованих Москвою територій в електроенергетиці. І це якнайкраще ілюструє всі згубні наслідки бездіяльності кількох урядів та профільних міністерств у подоланні відповідної залежності, які важко пояснити чимось, окрім корупційного інтересу в схемах вугільної торгівлі чи безвідповідальним сподіванням на швидке повернення окупованих територій під контроль України.

Найкритичнішою і водночас найпростішою для вирішення є ситуація в підконтрольній Україні частині Луганської області. Її енергетична система після окупації південної частини регіону Росією виявилася відрізаною від решти української енергосистеми й працює в режимі енергоострова, тотально залежного від Луганської ТЕС у розташованому буквально на лінії зіткнення місті Щастя. Окрім іншого ця ТЕС ще й може працювати лише на дефіцитному на вільній території України антрацитовому вугіллі.

Читайте також: Курс на остаточне розлучення

Цілий регіон цілковито залежний від доброї волі ворога, який може будь-якої миті його знеструмити. Але за два з половиною роки українська влада так і не спромоглася збудувати ЛЕП, яка з’єднала б енергосистему Луганщини з лініями електропередач підконтрольних Україні північної частини Донецької області або півдня Харківської. І в такий спосіб назав­жди вирішити проблему енергопостачання регіону та його залежності від антрацитового вугілля з окупованих територій.
Кілька мільярдів гривень не така вже й велика сума на тлі сотень мільйонів кіловат струму, які в режимі енергоострова ЛТЕС змушена щороку постачати на окуповані терористами території за збитковим тарифом або й зовсім безплатно. Наприклад, як свідчать дані ДП «Енергоринок», у 2016-му поставки в ОРДіЛО зросли до 1,6 млрд кВт•год проти 0,83 млрд кВт•год у 2015-му. При цьому струм продавали за 1,12 грн за кВт•год, тобто значно дешевше і порівняно з тарифом для непобутових споживачів в Україні, і навіть порівняно з ціною, за якою з оптового енергоринку оплачується струм, вироблений на ТЕС включно з Луганською.

Складніше, однак також можливо вирішити й проблему із залежністю від постачання з окупованих територій антрацитового вугілля для ТЕС решти країни. Звісно, це не робиться за тиждень-два чи навіть місяць. Тому блокування зараз справді може створити серйозні проблеми з енергозабезпеченням країни. Проте, на жаль, що представники уряду та генеруючих компаній звертають увагу на необхідність диверсифікації джерел його постачання лише під час чергових серйозних загострень, а зазвичай орієнтуються на нарощення його закупівель, тоді як водночас і залежності від окупованих територій.

Наприклад нещодавно з’явилася інформація про зустріч в. о. гендиректора «Центренерго» Олега Коземка із послом ПАР в Україні Крістіаном Бассоном для обговорення візиту українських закупівельників в ПАР. Це робиться більш як через два роки після того, як залежність від поставок із ворожих територій вперше спровокувала серйозні проблеми із віяловими відімкненнями в Україні наприкінці 2014 року. А державна «Центроенерго» й досі лише «вивчає можливість» укладення довгострокових контрактів із південноафриканськими постачальниками.

Так само й із переобладнанням блоків державних ТЕС на споживання газового вугілля, яке на підконтрольній території в надлишку. Воно відбувається лише «з-під палиці». Як наслідок — за два роки так і не завершений процес реконструкції навіть двох блоків на Зміївській ТЕС. На інших цей процес навіть не планується. Тим часом, якби заявлені торік міністром енергетики Насаликом терміни запуску переведених з антрациту на газове вугілля блоків ЗТЕС були витримані, уже зараз вони могли б компенсувати дефіцит антрациту (див. «На межі штучного блекауту», № 32/2016).

Ще гірша ситуація з найбільшим приватним виробником струму із вугілля — ДТЕК Ріната Ахметова. Ця компанія, що володіє низкою великих споживачів антрацитового вугілля на підконтрольній Україні території (Придніпровська, Криворізька та Луганська ТЕС), досі навіть не замислювалася про переведення бодай частини з них на газове вугілля, яке не потрібно возити з окупованих територій. Що й не дивно: у ДТЕК на окупованих територіях три великі вугільні підприємства: Ровенькиантрацит, Свердловантрацит та Шахта «Комсомолець Донбасу», які здатні видобувати понад 10 млн т вугілля щороку.

І відмовитися возити з них паливо ДТЕК можна змусити, лише заблокувавши чи законодавчо заборонивши таку можливість, зобов’язавши натомість переоблаштувати блоки ТЕС на підконтрольній Україні території на газове вугілля. Це, до речі, попри спекуляції, також не потребує надто великих капіталовкладень і цілком можливо в межах діючого тарифу «Роттердам+».

Та навіть без переведення ТЕС на вугілля газової групи, якого вдосталь на підконтрольній Україні території, споживання антрациту, що завозиться з окупованих територій, можна було б зменшити в рази. Натомість донедавна спостерігалася тенденція, навпаки, до стрімкого нарощення видобутку та постачання антрацитового вугілля з ОРДіЛО.

Розгляньмо приклад останніх місяців, коли споживання струму перебуває на сезонних піках. За грудень 2016-го — січень 2017-го на оптовий ринок електроенергії (ОРЕ) було відпущено 28,77 млрд кВт•год струму, тоді як рік тому в ті самі місяці 27,16 млрд кВт•год. При цьому виробництво електрики на ТЕС за грудень — січень зросло з 7,38 млрд кВт•год до 8,77 млрд кВт•год за ті самі місяці рік тому, а на АЕС, навпаки, зменшилося з 15,61 млрд кВт•год до 15,35 млрд кВт•год. Подеколи частка АЕС у струмі, який було відпущено на ОРЕ України, падала до 50%, а в останню декаду січня становила лише 52%. Тоді як у попередні роки сягала 60% і більше.

Якби АЕС забезпечували й зараз 60% усього постачання струму на оптовий ринок електроенергії, це дало б змогу зменшити закупівлі на ТЕС до 6,8 млрд кВт•год проти фактично використаних 8,77 млрд кВт•год. Відповідно урізати на 22–23% спалювання вугілля, серед якого, своєю чергою, тільки 35–40% становив антрацит. Отже, потребу в останньому можна було б зменшити мало не втричі проти поточних обсягів споживання.

Однак, вочевидь, корупційні можливості в процесі виробництва струму на АЕС в рази менші (як, зрештою, і ціна електрики), ніж коли спалювати антрацитове вугілля з окупованих територій на ТЕС згідно з формулою «Роттердам+». Тож потужності атомної енергетики використовуються не повністю, аби можна було обґрунтувати ввезення більших обсягів антрацитового вугілля з ОРДіЛО.

Загалом у 2016 році видобуток вугілля шахтами ДТЕК на окупованих територіях зріс на 77% і сягнув 8,03 млн т проти 4,54 млн т у 2015-му. А в грудні 2016-го — січні 2017-го підприємства ДТЕК Ровенькиантрацит та Свердловантрацит на Луганщині, а також «Комсомолець Донбасу» на Донеччині видобули в окупованих районах 1,86 млн т вугілля антрацитових марок, що у 3,1 раза більше, ніж за аналогічні місяці минулого опалювального сезону.

Слід визнати: бойові дії на лінії зіткнення не зупинить ані розірвання соціально-економічних контактів, ані цілковита ізоляція окупованих територій від решти країни. Однак такі кроки означатимуть перекладання всього тягаря їх утримання на Москву та місцевих терористів, що збільшить його принаймні удвічі. А розірвання торговельних зв’язків хоч і завдасть збитків постачальникам і споживачам товарів із ОРДіЛО у вільній Україні, проте набагато відчутніше вдарить по окупованих територіях. Як через зменшення можливостей для збуту продукції, що виробляється там, так і через різке подорожчання товарів, які доведеться завозити з Росії. Відтак ціна утримання окупованих територій для агресора зросте й виникне потреба активніше шукати способи вирішення проблеми.

Водночас позбавлення від паразита зменшить витрати України та підвищить її здатність до тривалого протистояння з Росією. З одного боку, вивільнить додаткові ресурси на фінансування оборони та зміцнення лінії зіткнення, а з другого — зменшить масштаби необхідної економії в країні. Адже, наприклад, лише нинішні видатки на пенсії жителям окупованих територій значно перевищують ту економію, яку може забезпечити Пенсійному фонду України навіть значне підвищення пенсійного віку жителям підконтрольних територій.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Майже три чверті довжини одного зі звивистих конвеєрів на автозаводі Nissan у Сандерленді робітник прикручує баки для пального на шасі незліченних «кашкаїв» — міських позашляховиків, які становлять основну масу продукції підприємства. Але раз по раз по конвеєру проходить електричний автомобіль моделі Leaf.
    21 серпня, The Economist
  • Будь-яка вільна людина в Росії — маргінал
    21 серпня, Катерина Барабаш
  • Чому твердження про сировинну еволюцію української економіки в результаті переорієнтації на торгівлю з ЄС не відповідає дійсності
    21 серпня, Олександр Крамар
  • Що не так з матеріалом New York Times про українського хакера і кібератаку на сервери Демократичної партії
    20 серпня, Юрій Лапаєв
  • Німеччина має тривалу історію культурної політики й упродовж років не сповільнює темпу в цій сфері, зокрема на міжнародній арені
    20 серпня, Ольга Ворожбит
  • Безпафосність і вершинні твори ХХ століття в атмосфері закриття сезону на центральних австрійських оперних сценах
    20 серпня, Анна Ставиченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено