Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 січня, 2017   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Дмитро Сологуб: «2017 рік ключовий для проведення важливих і, може, у чомусь непопулярних реформ»

За останні майже три роки НБУ не критикував хіба що лінивий. Але Нацбанк залишається тим органом влади, який кількісно запровадив найбільше змін. Про їх якість і перспективи банківської системи, які з них випливають, Тиждень поговорив із заступником голови Правління НБУ Дмитром Сологубом.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (480)
від 26 січня
Дмитро Сологуб: «2017 рік ключовий для проведення важливих і, може, у чомусь непопулярних реформ»
Фото: Андрій Ломакін

У.Т.: У сприйнятті багатьох українців реформа банківського сектору зводиться до понад 80 закритих банків і значних втрат сотень тисяч вкладників. А що країна отримає натомість?

- Політику НБУ в фінансовому секторі доречно порівняти із роботою хірурга. Хворий може навіть не здогадуватися про свою хронічну хворобу. І коли хірург йому каже, що операцію потрібно зробити зараз, бо далі буде гірше, то існує безліч прикладів, коли хворий відмовляється, мовляв він себе прекрасно почуває. Подібна ситуація була з нашою банківською системою. Ззовні все ніби виглядало добре: були банки, вони мали свої відділення, клієнти туди приходили, клали гроші на депозит, навіть могли забрати свої відсотки. Але не факт, що їм вдавалося забрати депозит, бо якщо клієнти намагалися це зробити, то їм затримували вклади або повертали за рахунок того, що хтось інший поклав свої гроші в банк. І так далі.

При цьому проблеми в банку зберігалися, наростали й загострювалися. Усередині банк був практично неплатоспроможним. Існувала лише видимість стабільності та нормальної діяльності. Такий собі симулякр – слово, яким можна було означити багато українських інституцій. Наприклад армію: вона ніби існувала, бо були генерали, солдати тощо, але як тільки почалася війна – виявилося, що насправді армії немає. Приблизно те саме стосувалося ібанківської системи.Адже якщо поглянути на неї в історичній ретроспективі, то за останні 25 років проблеми лише накопичувалися та їх практично ніколи системно не вирішували. А приклади інших країн і тих банківських криз, які ставалися не тільки в нерозвинутих країнах, а й, наприклад, у Швеції на початку 1990-х чив США у 2008-2009 роках, показують, що системне розв’язання проблем, очищення банківської системи здатне закласти фундамент довготривалого здорового розвитку як самої системи, так і економіки в цілому.

Читайте також: Боротьба натур

Тому важливо зрозуміти, що головне завдання органів, які відповідають за економічну політику держави, - це, по-перше, як у лікарів, за наявності серйозних підстав робити боляче зараз задля того, щоб у майбутньому було добре, а по-друге, орієнтуватися на всю економіку в цілому, а не на якусь певну групу людей. Бо без здорової банківської системи в економіки немає майбутнього. За великим рахунком усі болючі кроки реформ було зроблено саме для того, щоб у майбутньому побудувати здорову та фінансово стійку банківську систему.

У.Т.: Тобто ми скоро побачимо позитивний результат від такого хірургічного втручання?

- Щоб у повній мірі побачити плоди банківської реформи, усе інше повинно змінитися. Однак уже зараз спеціалісти говорять про те, що банківський сектор став чистішим і прозорішим: власники банків стали відомими, на ринку існує здорова конкуренція та інше.

Для бізнесу та населення головними плодами реформи стануть безпека заощаджень та низькі відсоткові ставки, за якими можна брати кредити для споживчих чи інвестиційних цілей. Сказати, що такий результат ми маємо вже зараз, поки не можна. Але все пізнається в динаміці. І якщо глянути, яка ситуація була два роки тому, то зараз помітні позитивні зрушення і стосовно безпеки депозитів (бо великі банки або пройшли програму рекапіталізації, або перейшли у державну власність) і щодо поступового зниження відсоткових ставок. Ці позитивні зміни триватимуть.

У.Т.: Більшість виведених з ринку банків мали український капітал. Це випадковість чи закономірність, чому так склалося?

- Ну немає в банків національності. Але у них є хороші або погані бізнес-моделі. Ми бачимо, що на ринку залишається багато банків з українським капіталом, які в дуже хорошому стані. Ознайомившись із результатами їхніх стрес-тестів, ми були навіть приємно здивовані в окремих випадках. Тому не можна так узагальнювати, мовляв усі українські банки були погані, а з іноземним капіталом – хороші. Ми бачимо й дочірні банки іноземних груп, у яких досить багато проблем і яким довелося суттєво підвищувати власний капітал. Щоправда тут свою роль зіграв фактор підтримки акціонера, завдяки якійдеякі банки залишилися на ринку.

Але головний фактор життєздатності – це все-таки бізнес-модель банку. Ми вже неодноразового говорили, що розповсюдженою моделлю роботи серед українських банків був принцип пилососа, і я не бачив жодного банку з іноземним капіталом, який працював за цією моделлю. Інша розповсюджена модель – пральня, яка відмиває гроші. Те саме: ми не бачили іноземних банків-пральнь серед дочірніх структур іноземних банків. У нас однакове ставлення до всіх банків: якщо бачимо, що в установи з іноземним капіталом є якісь проблеми, то караємо її настільки ж суворо, які і всіх інших. Але найбільш разючі порушення, пов’язані з моделлю пилососа, коли банк збирав на ринку гроші вкладників і фінансував ними бізнес свого власника, чи моделями відмивання грошей, конвертації та всього іншого, на жаль, стосувалися здебільшого банків з українським приватним капіталом.

Якщо макроекономічна стабільність триватиме, то буде потенціал і для пом’якшення монетарної політики НБУ, тобто поступово знижуватимуться й відсоткові ставки

Я сам раніше працював у комерційному банку, і тоді було чимало розмов про те, що в НБУ різні підходи до різних груп банків. Раніше так і справді було. Бо іноземні банки, які були неготовими домовлятися з регулятором на тих умовах, на яких домовлялися українські, шукали захисту в іноземних юрисдикціях, у своїх акціонерів, міжнародних організацій тощо. Задача НБУ зараз – щоб до всіх банків були однакові вимоги, щоб не було підстав звинувачувати нас у різних підходах до різних банків.

Іноді нарікають, що це не так, бо один банк раніше вивели з ринку, інший пізніше. Але економіканематематика, і регулювання банківського сектору – також. Тому певний ступінь суб’єктивізму в рамках закону присутній, але глобально вимоги НБУ до всіх банків і їх груп однакові.

У.Т.: Якщо оцінювати всі зміни, зроблені в банківській системі станом на сьогодні, то скільки це відсотків від того, що потрібно й очікується зробити?

- Провокативне питання. У відсотках це дуже важко оцінити. Навесні 2015 року ми презентували програму реформ українського фінансового сектору. Там було три етапи: очищення системи, перевантаження її та створення передумов для стійкого зростання і, власне, саме зростання. Від початку ми не планували прив’язувати етапи до певної дати, до того ж вони перетинаються в часі. Перший етап – усе те, що ми бачили протягом останніх двох років, тобто з’ясування власників банків, діагностика, рекапіталізація, аналіз пов’язаних осіб та все інше. Ми можемо говорити, що він поступово підходить до завершення.

Читайте також: Майже інші. Як змінилась банківська система

Нам постійно кажуть, мовляв ви скажіть, що банки більше не виводимуть з ринку або яким буде валютний курс. Але ж ми живемо у стохастичному світі. Ми ж не знаємо, яка погода буде завтра. Якщо Гідрометцентр сказав, яким буде прогноз, то не факт, що так і станеться. Ніхто не знає, яка буде погода, але чомусь усі хочуть знати, скільки буде банків чи яким буде курс. Потрібно звикнути, що занадто багато факторів впливає на ці показники. Але глобально та фундаментально ми бачимо, що перший етап поступово добігає кінця.

Так само і другий етап поступово починається, хоча деякі заходи, спрямовані на нормальне регулювання банківського сектору, запроваджували від самого початку. Наприклад, система макропруденційного регулювання, зміна структури НБУ, поява Департаменту фінансової стабільності – це все елементи реформи. Тому можна сказати, що ми поступово ідемо за планом, закладеним два роки тому, і основні завдання зараз зміщуються з гасіння пожеж на системну, структурну роботу для забезпечення сталого зростання банківської системи в майбутньому.

У.Т.: Багато говорять, що в Україні дорогі кредити. Чи можна очікувати, що кредитні ставки знизяться до адекватних рівнів і за рахунок яких факторів?

- Звідки беруться відсоткові ставки за кредитами? Їх можна логічно розкласти, бо це вершина айсберга, усередині якого кілька складових. По-перше, це ціна ресурсу, бо банк – посередник, який гроші не друкує, а бере з одного джерела і передає іншому. За великим рахунком ідеться про вартість депозитів. По-друге, маржа, яка забезпечує операційну діяльність банку, його рівень ризику та інше.

На два компоненти розбили – ідемо далі. Із чого складається ціна депозитів? Із того, під який відсоток готові люди, компанії, інституційні інвестори вкладати гроші в банк. Вони розраховують на такий відсоток, який забезпечує їм захист від інфляції чи якихось макроекономічних дисбалансів. Плюс безумовно на ставку впливає рівень довіри до банківської системи та й економіки в цілому.

Часто у нас ведуть дискусії про те, що кредит слід видавати під 3% річних, але при цьому депозит під 1% чомусь ніхто відкривати не хоче. Тому важливо розуміти, що вартість фінансового ресурсу складається із об’єктивних макроекономічних параметрів, передусім із загальної макроекономічної та фінансової стабільності у країні, яка враховує рівень інфляції, ситуацію на валютному ринку, загальний рівня довіри. Якщо подивитися на рівень інфляції в Україні в минулому, то в порівнянні з іншими країнами регіону в середньому він у нас був найвищим і найбільш мінливим, тобто волатильним. Те саме стосується валютного курсу: нібито він був фіксованим, але постійно виникали якісь проблеми. Це і породило необхідність у монетарній політиці інфляційного таргетування, яку Національний банк тепер проводить. Якщо ми на середньострокову перспективу закладаємо орієнтир інфляції 5% і люди побачать, що ми дотримуємося цього рівня, то вони довірятимуть результату і ставки за депозитами знижуватимуться.

Чим визначається маржа банківської системи? Ризиками, які існують у діяльності фінустанови. Якщо банк бере ресурс навіть під 3%, але не впевнений, що клієнти, яким він видасть кредит, повернуть його, то намагатиметься завищити ціну кредиту, щоби закласти в неї власні ризики. Від чого залежить кредитний ризик? З одного боку, від загального стану економіки. З іншого – від судів та системи правоохоронних органів у цілому, захищеності прав власності, політичної стабільності тощо. Банкіри протягом останніх 10 років регулярно говорять про проблеми в цій площині. Але мало що змінюється і ризики зберігаються високими. Отримати кредит під 2% в економіці, якій властиві такі дисбаланси, при нестабільній політичній системі, при непрацюючій судовій системі, нереально.

Читайте також: Націоналізація ПриватБанку: Робота над помилками

Приклади інших країн показують, що всі ці ризики можна усунути, якщо проводити відповідні реформи. Якщо ми глянемо на наших сусідів – країни Східної Європи, то вони не завжди жили з низькими ставками. Наприклад, у Польщі до початку 2000-х років відсоткові ставки перевищували 20% і тільки після стійкого зниження інфляції вони прийшли до поточних низьких рівнів.

Ще один приклад – Нова Зеландія, яка з 1991-1992 років запроваджує інфляційне таргетування та була піонером у цьому напрямку. Це дозволило їй протягом практично всього періоду до сьогодні утримувати інфляцію в межах 2-4%. І ніхто, навіть молодь, яка працює у центральному банку Нової Зеландії, не пам’ятає, що у 1980-х інфляція у країні складали 12-14%. Якось я розмовляв із одним літнім чоловіком, який працює в музеї грошей Банку Нової Зеландії. Він сказав, що були часи, коли ставки по іпотечних кредитах були 15%, 16%, 18%.

Чудес не буває. Повинна бути тривала, напружена робота, яка приведе до результату – низьких ставок.Порівняймо навіть відсоткові ставки, які ми маємо зараз, із тими, які були 3-4 роки тому. Зараз багато кажуть, що економіка не працює, бо кредитування немає через високі ставки. А вони коли-небудь були нижчі? Якщо ми візьмемо кредитні ставки у валюті, за якими хороші банки працюють із підприємствами, то зараз вони складають 5-6%. Інша річ, що при гнучкому валютному курсі та наявних адміністративних обмеженнях НБУ банки не готові видавати валютні кредити клієнтам, особливо тим, які не мають валютного доходу. А підприємства, які мають валютний дохід, можуть отримувати кредитування за досить низькими ставками. Якщо говорити про гривню, то при обліковій ставці НБУ на рівні 14% кредитні ставки починаються від 14% для великих компаній і до 20% для малого бізнесу, але в основному не більше 20%. Це не так сильно відрізняється від того, що було раніше. Навіть при нульовій інфляції у 2012-2013 роках ми пам’ятаємо, які були депозитні ставки, а кредитні і поготів. Сказати, що у нас ставки за строковими депозитами у гривні коли-небудь були в межах 10%, не можна. Те саме стосується відповідно і відсотків за кредитами, які для корпоративних клієнтів ніколи не опускалися нижче 15%.

У динаміці ситуація все-таки поступово змінюється, Національний банк встановлює перед собою інфляційні цілі і, як свідчить досвід 2016 року, їх досягає. А ми неодноразово говорили, що зниження інфляції сприятиме зниженню облікової ставки, яка, як ми бачили торік, впливала на всі інші ставки в економіці.

У.Т.: Ставки знижуються, але кредитування заблоковане попри те, що банки мають величезну ліквідність. Чому так і коли варто чекати, що ситуація зміниться?

- Знову-таки важлива динаміка. Поступово ми бачимо дедалі більше кредитування. Коли вийдуть дані за рік, то буде видно, що не можна сказати, що кредитування повністю заблоковане, як і не можна сказати, що воно повністю відновилося.

Читайте також: Нацбанк зареєстрував нову платіжну систему

Процес відновлення кредитування триває поступово. Проте банки, маючи надлишок ліквідності, залишаються досить обережними. Це пов’язано як з непростою економічною ситуацією, так і з малосприятливим інвестиційним кліматом, про який ми згадували. Якщо говорити про аспекти попиту на кредити, то Звіт про фінансову стабільність показав, що показники закредитованості української економіки залишаються досить високими. Вони дуже серйозно зменшилися у роздрібному сегменті, тобто серед населення, але залишаються високими в корпоративному. Якщо порівнювати операційний прибуток компанії з її боргом та іншими показниками, то в цілому боргове навантаження високе. Звичайно,стан справ за секторами не однорідний, наприклад сільське господарство, транспорт мають перевагу. А от, скажімо, основа нашої попередньої моделі економіки – металургія, машинобудування поки занадто закредитовані. І ми не можемо очікувати, що ці сектори сформують суттєвий попит на нові кредити.

У.Т.: Реформа банківської системи залежить не тільки від НБУ, зростання економіки - не лише від кредитування. Які вузькі місця в обох процесах бачить Нацбанк, на які він не впливає?

- Це дуже важливе і в чомусь навіть філософське питання. Як повинні відбуватися зміни у країні: чи потрібно все робити відразу, чи частинами? Із власного досвіду я бачу, що якщо тебе вже запросили щось робити, то потрібно щось робити, а не чекати у моря погоди. Бо процес реформування двосторонній. Іноді звучать звинувачення, що НБУ пішов занадто швидко. Але якщо практично глянути на ситуацію, то що тоді потрібно було робити? Сидіти і чекати чи намагатися своїми діями заохотити інших до певних реформ, у тому числі отримуючи порцію критики?

Я переконаний, що з точки зору довгострокової, концептуальної сидіти і чекати – це не найкращий варіант. Потрібно намагатися щось зробити, навіть набиваючи ґулі на чолі. На сьогодні для країни досить переломний момент, і тим шансом структурно змінити ситуацію, який не використали після кризи 2009 року, потрібно скористатися зараз. Адже всі геополітичні тенденції свідчать про те, що наступного шансу може й не бути.

Що стосується вузьких місць, то тут слід повернутися до першого питання. Чому реформи банківського сектору не були популярними? Велика причина в тому, що їх не довели до логічного завершення, а саме - покарання тих, хто робив усі ці погані речі в банківській системі. Бо якби всі дії НБУ, ФГВФО, які стосуються кримінального переслідування, були доведені правоохоронними органами до кінця, то окрім такого собі екзистенційного покаранняце би призвело до того, що колишні власники банків, які мають досить багато активів, були б вимушені з ними попрощатися і це б дозволило компенсувати людям втрати заощаджень у збанкрутілих банках.Адже з бюджету покривали втрати тільки тих, хто мав депозити до 200 тис. грн., а кредитори третьої, четвертої черги та інші часто залишалися ні з чим.

Читайте також: У НБУ назвали причини послаблення гривні

Тому мені здається, що реформа судів і правоохоронних органів у цілому залишається головним вузьким місцем. Це також можна розглядати в загальному контексті антикорупційної боротьби, яка є найслабшим місцем країни, що, на жаль, стримує розвиток усього іншого, у тому числі не дозволяє відновити довіру до банківської системи.

Адже прості українці ставлять питання просто: ви банки закрили, але ніхто за це не поніс відповідальності, то що нам із того, що ви це зробили? На жаль, це вузьке місце. Але знову-таки. Повернімося на 2 роки назад. Що нам треба було зробити – діяти кроками, тобто поміняли 30% суддів – тепер ми закриємо 10% банків? Реальне життя відрізняється від планів. Кажуть, що політика – мистецтво можливого, так само і економічна політика. Те, що ми могли робити, те ми в принципі і робили.

Зараз багато розмов про те, що потрібно відновити економіку, щоб вона росла на 8% в рік і таке інше. Тут чудес також не буває – тільки тривала і кропітка робота. Наприклад, усі реформи, про які зараз говорять, - земельна, пенсійна та інші - закладають базис для того, щоб економіка була більш стабільною та динамічною у довгостроковій перспективі. Не ми перші, хто через це проходить. Тому говорити, що ми залучимо внутрішніх чи іноземних інвесторів або візьмемо якісь машинобудівні активи й будемо їх підтримувати, щоб вони генерували ВВП, ми не можемо, бо базові передумови до кінця не виконані. І їх потрібно продовжувати виконувати, тобто проводити реформи тих систем, на які всі жаліються, зокрема податкової, митної і так далі. Це і є ті вузькі місця, які зберігаються і стримують розвиток.

Зміни в українській економіці відбуваються. Про це також слід сказати. Банківська система, державні закупівлі, енергетичний сектор, поліція, навіть більш дрібні речі, скажімо, те, що Міністерство економіки, підготувавши відповідний звіт,продемонструвало проблеми, які існують у секторі державної власності. Тобто певні кроки зроблено. Але ми не форсуємо змін. Сказавши в багатьох секторах «А», ми поки не говоримо «Б».

У.Т.: Націоналізувавши Приватбанк, держава тепер контролює близько 50% банківської системи. Як це впливає на роботу НБУ і конкуренцію в секторі?

- Для Національного банку та і для уряду, мабуть, також на найближчі роки одним із ключових пріоритетів буде реформа державних банків. Цей процес почався, підготовлено стратегію розвитку держбанків. Після переходу Приватбанку у державну власність, її треба трішки підкоригувати, але концептуально нічого не зміниться. Рішення стосовно Приватбанку було вимушеним і не свідчить про те, що держава змінила свою концепцію, мовляв раніше вона не думала бути головним гравцем у банківському секторі, а тепер вирішила ним стати і націоналізувала Приватбанк. Ні. Банк створював ризики для всієї системи, тому його націоналізували. І якби ситуація розвивалася за гіршим сценарієм, то це би призвело до великих проблем, економічних, політичних, соціальних.

Читайте також: Нацбанк змінив умови докапіталізації для банків

Концептуально нічого не змінилося: у довгостроковій перспективі держава не повинна бути визначальним гравцем у банківському секторі. Чому? Бо ми пам’ятаємо проблеми минулого. А після того, як ми у процесі діагностики оцінили якість активів державних банків, стало зовсім чітко видно, чому держава не повинна бути власником. Бо у країні із слабкими політичними та економічними інституціями держава не може бути ефективним власником. Ми не можемо враз перетворитися на Китай із одною політичною партією і жорстко контролювати державні компанії.

Наше завдання – подивитися на сусідів, глянути на шлях, який пройшли Польща, Угорщина та інші. Вони також мали повністю державну економіку, однак справилися із завданням роздержавлення й поступово привели власні банки до ринкових умов діяльності. Це шлях, який займає багато часу, але він окреслений у стратегії держбанків і в меморандумі МВФ. І зараз Міністерство фінансів і НБУ думають над тим, як змінилася картина після появи Приватбанку в державній власності. Це для нас професійний та інтелектуальний виклик, та в мене немає панічного відчуття, буцімто ми повісили собі на шию хомут, з яким не справимося.

У.Т.: Чого можна очікувати від 2017 року банківській системі та її клієнтам?

- Якщо говорити комплексно, то варто почати з економічної картини. Ми закладаємо у прогнози, що ситуація продовжить нормалізуватися. Наша країна досі залежна від зовнішніх ринків. Тому в ній нереально згенерувати багато внутрішніх джерел зростання в короткостроковій перспективі. Єдина гіпотетична надія на швидке зростання економіки України – це зростання зовнішніх ринків. Але цього ніхто не очікує, бо всі зараз живуть за принципом, щоб не було гірше. Щоби економіка Китаю зростала на 6,0-6,5%, щоби повільне відновлення економіки ЄС продовжилося і він не розвалився, щоби вступ Трампа на посаду президента США не призвів до кардинальної зміни економічної політики. Це найкращий із можливих сценаріїв: ніхто не очікує зростання на 10% у Китаї, на 5% у ЄС і так далі. Відтак для нашої експортоорієнтованої економіки потенціалу для швидкого зростання немає.

Що стосується внутрішніх точок зростання, то вони залежать від тих перетворень, про які ми говорили, і швидко не з’являться. З іншого боку, макроекономічна картинка може виглядати дещо краще, ніж була за умови нормальної економічної політики держави, продовження співпраці з міжнародними донорами - МВФ, ЄС, Світовим банком. Останнє – це питання не тільки грошей, але й довіри до країни. Якщо ми хочемо швидко зростати, то для цього зазвичай потрібні інвестиції, особливо якщо йдеться про країну, яка розвивається. Наявність інвестицій залежить від інвестиційного клімату, структурних реформ і так далі. Тому такі донори, як МВФ відіграють значну сигнальну роль. Їх підтримка і проведення реформ важливі для того, щоби інвестиційний клімат у країні поступово покращувався. Важко зараз очікувати, що на блакитному гвинтокрилі до нас прилетить великий міжнародний інвестор – HyundaiчиSiemens і відкриє завод на 10 тис. робочих місць. Але є ж і позитивні приклади, зокрема компанії, які працюють на Західній Україні і виробляють автозапчастини, інші інвестори розширюють свою присутність.

Я думаю, що розвиток банківської системи відбуватиметься в канві економічного відновлення. Можна очікувати поступового зростання депозитної бази, відновлення кредитування, висока імовірність повернення банків до прибуткової діяльності. Торік ми бачили, що низка банків, які найшвидше вичистили свої портфелі, уже показали прибуток, цього року цей процес набиратиме обертів. Адже «хворих» у банківській системі залишилося не так і багато.

Якщо макроекономічна стабільність триватиме, то ми бачимо потенціал і для пом’якшення монетарної політики НБУ, тобто поступово знижуватимуться і відсоткові ставки. У той же час ризики зберігаються високими, наша економіка залежна від коливань зовнішніх ринків та сезонних флуктуацій. На жаль, присутні такі тимчасові фактори, як масове витрачання бюджетних коштів перед Новим роком, які впливають на ситуацію на валютному ринку. Це створює нетривалі коливання, однак вони для нас уже далеко не перші, тому ми розуміємо, що з ними робити.

Хотів би звернути увагу іще на одну важливу деталь. Ми не повинні заспокоювати себе, мовляв економіка відновлюється і все добре. Якщо глянути на більш тривалий горизонт, то видно, що через кілька років у країни суттєво збільшаться виплати за зовнішнім боргом, бо закінчується пільговий період реструктуризації. До того ж, зростає соціальне напруження. Його частково держава згладжує субсидіями, підвищенням мінімальної зарплати. Але в той час, коли немає пенсійної реформи, усі ці пом’якшувальні заходи створюють тиск на фіскальні показники, і якщо не буде пришвидшення темпів економічного зростання і структурних реформ, як пенсійна, то через 2,3,4 роки це може досить негативно на нас вплинути.

Також існує поняття політичного циклу: у 2019 році вибори. З огляду на це 2017 рік – ключовий для проведення важливих і, можливо, у чомусь непопулярних реформ. Іншого шляху немає.

У.Т.: З одного боку, є певна позитивна робота, яку зробив НБУ, з іншого – дуже поширене негативне ставлення суспільства до зробленого, до Нацбанку та його посадових осіб. Як зробити так, щоб люди належно оцінили зроблені перетворення?

- Центральні банкіри багато в чому подібні до хірургів чи стоматологів: роблять людям боляче зараз, щоби потім їм було добре. Це стосується не тільки нашої країни, існує багато прикладів навіть серед розвинутих країн, де завжди чимало претензій політиків та суспільства до центральних банкірів. Я не кажу, що ми це сприймаємо як дане і нічого не робимо. Усю політику комунікацій і підвищення фінансової грамотності населення, яку ми проводимо протягом останніх років, спрямовуємо в тому числі на подолання цієї проблеми.

Водночас ми розуміємо межі своїх можливостей. Боротися з політичними популістами на їх полі досить важко. Тому наша відповідь така: активна комунікація, прозорість і головне – досягнення результатів. На жаль, у нашій країні будь-яку «перемогу» намагаються перетворити на «зраду». Але для цього центробанки й існують як такі собі технократичні, неполітичні органи. Бо, як казав Жан-Клод Юнкер, ми всі прекрасно усвідомлюємо, що потрібно зробити, але потім не розуміємо, як виграти наступні вибори. У центральних банкірів немає такої проблеми. Я навіть колись уже казав, що технократичні органи, як центральний банк, існують саме для того, щоби рятувати політиків від ним самих. Адже в політика завжди буде спокуса зробити щось популістичне, але він не може перейти межу і вплинути на незалежний орган, що в підсумку допомагає економіці та суспільству у довгостроковому періоді.

------------------------------------------------------

Дмитро Сологуб народився 1978 року в Мінську. У 2000 році закінчив Білоруський державний університет, отримав кваліфікацію економіста. У 2002 році закінчив магістерську програму з економіки Консорціуму економічних досліджень та освіти (нинішня Київська школа економіки) та Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Працював в українському представництві Міжнародного валютного фонду та Райффайзен Банку Аваль. З березня 2015 року обіймає посаду заступника голови Правління НБУ.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • За якою траєкторією вже понад 25 років іде студентський рух у країнах колишнього СРСР
    23 липня, Арсеній Сітніков
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено