Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 січня, 2017   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Осідлати хвилю. Політичний аспект можливого економічного зростання

Які шанси влади та опозиції скористатися виходом України з кризи для зміцнення власного становища і чому потрібно формувати якісно нову проукраїнську політсилу
Матеріал друкованого видання
№ 3 (479)
від 19 січня
Осідлати хвилю. Політичний аспект можливого економічного зростання
Фото: УНІАН

Долю країни 2017-й може визначити принаймні на кілька років уперед. Відчайдушні спроби опозиційних сил підвищити градус політичного протистояння протягом 2016‑го й особливо восени, у 2017-му, ймовірно, дістануть драматичне продовження. Адже пришвидшення економічного зростання, яке стає дедалі чіткішим, та пов’язані з ним можливості для поступового відновлення рівня життя громадян змушуватимуть і владу, і опозицію змагатися за право осідлати хвилю — скористатися плодами мало залежного від них об’єктивного процесу й
завадити зробити це опонентам.

На шляху до відновлення

Ознаки економічного зростання дедалі чіткіші. За підсумками 11 місяців 2016-го порівняно з аналогічним періодом попереднього року обсяги виробництва в обробній промисловості збільшилися на 3,4%, у сільськогосподарських підприємствах — на 4%, оборот роздрібної торгівлі додав 3,7%, автомобільні перевезення — 9,5%, будівництво — 14,1% (зокрема, у секторі комерційної нерухомос­­ті — 19,6%). У IV кварталі почався підйом експорту товарів: порівняно з тим самим періодом 2015-го приріст становив 7,4% за обрахунку в доларах та 9% — у євро.

Значно поліпшився фінансовий стан бізнесу. Зокрема, за підсумками трьох кварталів серед великих та середніх підприємств частка збиткових зменшилася від 44,2% у відповідний період 2014‑го та 39,8% 2015-го до 32,8% у 2016-му (в обробній промисловості 27,7%, у сільському господарстві 12,2%). Прибуток прибуткових фірм зріс від 233,2 млрд грн до 270,5 млрд грн, а збитки збиткових зменшилися у 2,2 раза — від 417,1 млрд грн до 188,5 млрд грн. За перші три квартали в країну надійшло $3,8 млрд прямих іноземних інвестицій (ПІІ; водночас було вилучено $0,46 млрд) порівняно з $2,55 млрд (відповідно $0,53 млрд) за аналогічний період рік тому.

Читайте також: Новий фундамент. Економічні та інші аспекти перетворення молодого покоління на основу нової держави

2016-й став також роком стабілізації у валютно-фінансовій сфері. Долар справді значно подорожчав відносно гривні, однак це відбувалось і щодо більшості інших грошових одиниць світу. Водночас на тлі, наприклад, єдиної європейської валюти гривня протягом року залишалася порівняно стабільною, попри коливання в різні періоди. Як свідчать дані спеціалізованих інтернет-ресурсів, на руках (на чорному ринку) євро можна було придбати в середині січня 2017-го за 30,1–30,3 грн проти 28,2–28,4 грн у середині січня 2016-го. Тобто за рік відносно гривні воно подорожчало менш ніж на 7%, що бачиться цілком помірною девальвацією в контексті двозначних
показників зростання цін та номінальних доходів українців. При цьому на піках минулого року євро коштувало в лютому 30,4 грн, а влітку сезонно
дешевшало до 27,2 грн.

реальним є ризик загрузнути в болоті, яке лише рефлектуватиме на внутрішні й зовнішні подразники без наявності чіткої національної ідентичності, стратегічної мети розвитку країни та плану її досягнення

Золотовалютні резерви станом на 29 грудня 2016 року сягнули $15,6 млрд проти $13,3 млрд на кінець 2015-го та $5,6 млрд на час їх перебування на мінімальній позначці в останніх числах лютого 2015-го (коли було завершено активну фазу збройного конфлікту на Донбасі). Врешті, навіть наприкінці лютого 2014 року, після повалення режиму Януковича та на початку російської агресії, вони становили менше — $15,46 млрд. Зменшився й валовий зовнішній борг, який на початок 2014 року дорівнював $142,1 млрд, а на початок жовтня 2016-го — $116 млрд.

Тож найкритичніший період внутрішньої турбулентності пройдено. 2017 року тенденція до оздоровлення економіки має всі підстави не лише дістати продовження, а й увиразнитися. Фактором розхитування може стати хіба що геополітична дестабілізація чи/та серйозна ескалація на Сході. Однак він, своєю чергою, здатен зіграти на руку якраз владі, а не її опонентам. У критичний для країни час розхитування ситуації всередині непопулярне.

Водночас за відсутності серйозної ескалації поточна тенденція до заморожування конфлікту «за умовчанням» та поступового, хоч і надто повільного згортання контактів із окупованими територіями також відповідає настроям більшості суспільства. Організоване наприкінці листопада 2016 року соцопи­тування Центру Разумкова засвідчило, що в разі проведення референдуму 53,6% його учасників підтримали б визнання  цих територій окупованими та їх ізоляцію до повернення туди української влади. І лише 29,6% виступило б за надання їм особливого статусу, проведення виборів до відновлення контролю України над ними та амністію бойовикам.

Рівень життя

Рівень життя у 2016-му хоч і залишався низьким, однак проти 2015-го здебільшого не лише припинив падати, а й почав тією чи тією мірою відновлюватися після глибокого обвалу в 2014–2015-му. Цього року така тенденція має всі підстави не лише тривати, а й для низки категорій громадян значно увиразнитися.

Інфляція в гривні у грудні 2016-го відносно грудня 2015-го становила 12,4%. При цьому харчові продукти подорожчали тільки на 3,2%. Значно більше — хіба що різна молочка (на 20–30%) та олія (9,4%), а овочі навіть помітно подешевшали (на 28,6%). Оскільки євро за той самий період додало в ціні відносно гривні 8,4%, то в єдиній європейській валюті споживчі ціни в Україні зросли тільки на 3,7%, а більшість продовольчих товарів суттєво подешевшала (за винятком молокопродуктів та олії).

При цьому «біла» середня зарплата за листопад (яку українці витрачали в грудні) піднялася проти листопада 2015-го не лише в гривні — на 20,2% (від 4498 грн до 5406 грн), а й у єдиній європейській валюті — на 10,9%. Це чи не найвищий темп на континенті (попри незначний номінальний обсяг). Зок­рема, у сільському господарстві — на 24,2% у гривні (до 4193) та відповідно 14,6% у євро; у промисловості — на 23,4% у гривні (до 6206 грн) та 13,9% у євро; у торгівлі — на 23,2% у гривні (до 6073 грн) та 13,6% у євро. Мінімальна пенсія у грудні 2016 року також була вища на 16,1% у гривні й на 7,1% у євро проти грудня 2015-го.

Читайте також: Майже інші. Як змінилась банківська система

Незначне зростання за 2016 рік середніх зарплат у гривні в освіті (на 8,7% — до 3723 грн) та медицині (на 9% — до 3453 грн) призвело до суттєвого зменшення купівельної спроможності зайнятих у відповідних секторах. Однак заплановане на нинішню зиму підвищення оплати тим, хто працює на державу, має виправити ситуацію. І вже в І кварталі 2017-го ці люди, ймовірно, відчують суттєве поліпшення купівельної спроможності своїх заробітних плат. Адже від січня в гривні вони будуть більші, ніж рік тому, на 60–64% в учителів і на 44% в решти бюджетників. За умови збереження близького до нинішнього курсу євро це означатиме їхнє зростання принаймні на 35–50% за рік навіть у єдиній європейській валюті.

Ще виразнішим поліпшення рівня життя буде 2017 року в тих найбідніших громадян, які отримували у 2016-му заробітну плату, близьку до мінімальної (1,4–2 тис. грн за місяць). Їхні реальні доходи навіть з урахуванням інфляції (або за обчислення в євро) 2017-го мають усі підстави бути принаймні в 1,5–2 рази більшими, аніж рік тому. Завдяки збільшенню в січні 2017-го порівняно із січнем 2016-го мінімалки у 2,32 раза.

Попри неоднозначне ставлення експертів до відповідної ініціативи влади та її критику опозиційними політиками, рішення про різке підвищення мінімальної заробітної плати громадяни загалом сприйняли позитивно. Результати згаданого дослідження Центру Разумкова свідчать: більшість опитаних вважають, що підняття мінімалки не позначиться на їхньому матеріальному становищі (44,1%) або вплине на нього позитивно (33,9%). І лише 13,1% побоюються, що цей крок матиме для них негативні наслідки.

До речі, 2017 року мінімальна заробітна плата навіть за обрахунку в євро має всі шанси значно перевищити показник, зафіксований напередодні повалення режиму Януковича та на початку російської агресії, яка призвела до різкого обвалу рівня життя в Україні. Нагадаємо: у лютому 2014 року мінімалка становила 1218 грн, що за тогочасним курсом дорівнювало близько €100. Середній заробітній платі для відновлення в євро того рівня, який був на час повалення режиму Януковича та початку російської агресії (3,2 тис. грн, або €263 за курсом лютого 2014-го), досить сягнути 8 тис. грн, що також не виключено у 2017-му (див. Тиждень, № 46/2016), хоча, найімовірніше, станеться це вже ближче до кінця року.

Фальстарт опозиції?

Показово, що на тлі економічної стабілізації та початку відновлення рівня життя тенденція до посилення розчарування нинішньою владою зупинилася ще на початку 2016 року. За даними досліджень Центру Разумкова, відсоток громадян, які повністю чи частково довіряють президентові (24,3% у квітні 2016-го та 24,4% у листопаді), уже давно залишається сталим, хоча порівняно з березнем 2015-го (43,6%) чи тим більше травнем 2014-го (коли за нього проголосували 54% громадян) ці показники й різко погіршилися. Ще позитивнішою є динаміка для уряду: у листопаді 2016-го рівень довіри до нього був суттєво вищим, аніж у квітні (17,5% проти 15,8%), хоч і значно нижчим, аніж у березні 2015-го (28,7%). Разом із ситуацією в країні ці показники можуть і надалі поліпшуватися.

«Непідйомні тарифи» так і не стали фактором дестабілізації, бо не були такими від початку. Майдану на цій основі не вийшло в листопаді 2016-го і поготів не вийде навесні. Політика субсидій надто щедро, аж надміру, захистила більшість тих, для кого нові тарифи справді були непосильними. А соціальні ініціативи уряду від початку наступного року поліпшать самопочуття значної частини бідніших громадян.

Читайте також: Стриманий оптимізм. Які перспективи відновлення економіки України у 2017 році

Традиційне для України впродовж десятиліть невдоволення основної маси громадян напрямком, у якому рухається держава, ймовірно, залишатиметься на вже нині високому рівні, а може, і посилюватиметься. Однак людей, готових до радикальних дій для зміни влади, найімовірніше, меншатиме.

У цих умовах владі важливо будь-що відтермінувати час перевиборів і показати себе електоратові не лише з негативного, як це було в умовах падіння рівня життя впродовж кількох попередніх років, а й із позитивного боку. Якщо вдасться втриматися протягом 2017-го, шанси досидіти терміни в кріслах у нинішньої правлячої еліти різко зростуть. А вибори до 2019 року стануть можливими хіба що внаслідок якогось непрогнозованого наразі форс-мажору або з ініціативи самої влади, якщо вона з якогось дива вирішить, що дострокові перегони їй вигідніші.

Для тих опозиційних політичних сил, які мають значно вищий рівень електоральної підтримки, аніж фактичного представництва у владі, критично важливо домогтися дострокових виборів, доки поліпшення ситуації в країні та поява нових конкурентів іще не позбавили їх шансів опинитися біля керма. Причому, що не менш істотно, вони повинні сісти у високі крісла вчасно — на початку хвилі відновлення. Адже це дасть змогу видавати її об’єктивні переваги за досягнення власної політики, навіть коли між цими явищами буде мало спільного.

Тому і для Тимошенко, і для Саакашвілі та інших позапарламентських опозиціонерів непроведення виборів у 2017 році означатиме загрозу фальстарту. Цей феномен в українській політиці з її хронічним запитом на нові обличчя та ідеї свого часу вже зле пожартував із Яценюком під час президентських перегонів 2009–2010-го та із Кличком у 2013–2014-му. Відтермінування виборів до 2019-го збільшує ризик утоми від завчасно засвічених проектів та втрати ними підтримки на користь нових, що будуть розкручені ближче до реальних перегонів. Тому їм так важливо спровокувати перезавантаження влади саме у 2017 році, бо потім стане запізно.

«Молодоукраїнство»?

На тлі ймовірного фальстарту популістської опозиції у 2017–2018 роках з’являється простір для появи нових політичних сил. Нинішня опозиція, як і влада, — це породження старого політичного дискурсу, який не відповідає ані новим реаліям усередині сучасної України, ані тим геополітичним і геоекономічним викликам, що дедалі чіткіше формуються у світі. Нові «антикорупційні» політичні ініціативи також видаються лише їх удосконаленим «додатком», який підміняє мету засобом. Адже не може боротьба з корупцією бути кінцевою чи принаймні довгостроковою метою конструктивної, творчої політичної сили чи ідеології. Вона хіба що один із засобів розблокування суспільного потенціалу для досягнення серйозніших цілей розвитку.

Тому назріла потреба у виході на політичну авансцену модернізаційної, «молодоукраїнської» політсили, для якої мінімізація умов існування корупції (а не боротьба з нею) стала б лише однією зі складових програми побудови нової України. Політсили, яка запропонувала б ідеологію розвитку з опорою на власні сили, правоцентристську платформу в соціально-економічній сфері та національну консолідацію на українському культурному ґрунті (див. Тиждень, № 27/2012). Позбавленої євроромантизму в умовах прагматизації міжнародної політики, але при цьому чітко прозахідно геополітично зорієнтованої (див. Тиждень, № 12/2016). Сили, яка змогла б потіснити радикальні та вишиватницькі серед притомної частини суспільства, але насамперед поклала б край паразитуванню на патріотичному електоральному полі технологічних олігархічних проектів і була б здатна інтегрувати до свого складу «нових патріотів», народжених опором російській агресії в колись індиферентних до національної ідеї середовищах.

Читайте також: Час буржуазії

В останні роки на тлі боротьби з агресією РФ на другий-третій план у політичному дискурсі відійшла проблема загроз українській культурній та мовній ідентичності. Відтак небезпечні тези про нібито недоречність активнішої українізації, табу на порушення мовних та інших начебто «дражливих» тем поволі підкладають «бомбу уповільненої дії» під довгострокову перспективу української державності й ідентичності.

Безперечна наявність російськомовних у побуті українських патріотів зробила надто популярною отруйну тезу про необхідність відкладення в довгий ящик тем консолідації суспільства на основі української мови, проведення дерусифікації країни. Попри те що насправді проукраїнськи (а не лише антипутінськи) настроєні російськомовні в побуті громадяни незалежно від їхнього етнічного походження зазвичай не мають жодних застережень щодо необхідності українізації та коректної дерусифікації України.

Сили й люди, для яких це є подразником насправді, або індиферентні до української ідеї, або й більш чи менш акцентовано до неї ворожі. Тому їхнє несприйняття не варто розглядати як контраргумент щодо потреби в українській основі національної консолідації, інакше остання ризикує піти не менш небезпечним, аніж російська окупація, шляхом перетворення України на «другу», «кращу», «демократичну», «проєвропейську», «ліберальну», «ринкову», але Росію.
Без реінтеграції ОРДіЛО й Криму проросійські реакційні сили в Україні уже навряд чи дістануть шанс прийти до влади. Однак реальним є ризик загрузнути в болоті, яке лише рефлектуватиме на внутрішні й зовнішні подразники без наявності чіткої національної ідентичності, стратегічної мети розвитку країни та плану її досягнення. Такий сценарій є найнебезпечнішим як для розвитку України, так і з погляду її вразливості до російського чи будь-якого іншого маніпулювання.

Країна гостро потребує консолідуючої ідеї та проактивної влади як для внутрішньої модернізації, так і для проведення суб’єктної політики на міжнародній арені. А згода на роль об’єкта геополітики, зацикленість внутрішньополітичного контексту на «мишачій гризні» за перерозподіл власності й владних крісел як самоцілі, а не засобу реалізації креативної політики загрожує перетворенням України на територію напівколоніального типу зі спіраллю деградації в
соціально-економічній сфері.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Темою розмов номер один у всіх луганчан уже три роки залишається «хто і де провів літо 2014-го». Як у шкільних творах, коли у вересні треба було пригадувати й вигадувати щось, аби здивувати однокласників та вчительку, якщо твої канікули проминули геть звичайно.
    27 травня, Вікторія Малишева
  • Єдина система водозабезпечення, яка функціонує всупереч наявній лінії розмежування, потерпає від купи проблем, вирішувати які вкрай важко: економічних, екологічних, технічних.
    27 травня, Єлизавета Гончарова
  • Що таке трампономіка і чи має вона значення для українців
    27 травня, Любомир Шавалюк
  • Зустріч голів країн НАТО минула без гучних рішень
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Російські газотранспортні проекти як загроза для Європи
    26 травня, Юрій Лапаєв
  • Нова робота Джефа Кунса – гігантська копія порцелянової скульптури української художниці Оксани Жнікруп – протягом тижня була однією з топових тем західних мистецьких видань і українських соцмереж. Формально про плагіат не йдеться (лише про легітимне копіювання), але й поза цим аспектом тема вже оголила безліч цікавих питань.
    26 травня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено