Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 грудня, 2016   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Націоналізація ПриватБанку: Робота над помилками

Про переваги та недоліки переходу найбільшого банку в державні руки
Матеріал друкованого видання
№ 51 (475)
від 22 грудня, 2016
Націоналізація ПриватБанку: Робота над помилками
Фото: УНІАН

Цей день таки настав. Про ймовірність переходу ПАТ «ПриватБанк» у державну власність говорили давно. Тепер чутки стали реальністю і ПриватБанк націоналізували. Рішення влади безпрецедентне. І тому вже сам факт його ухвалення породжує в українців багато запитань, не кажучи про те, що процес націоналізації, що відбувається з помилками та прорахунками, також спричиняється до нерозуміння населення. Спробуймо розібратися, що призвело до переходу найбільшого в країні банку в державну власність, які наслідки матиме цей крок і які помилки його супроводжують

Найперше запитання — чому це сталося? Відповідь на нього досить проста: банк мав дірку в капіталі в розмірі 148 млрд грн, яку колишні акціонери не погасили. Дефіцит капіталу став результатом порочної бізнес-моделі ПриватБанку: фінустанова збирала депозити в населення — клієнтами стало близько 20 млн українців — і видавала кредити компаніям, пов’язаним із Коломойським та іншими. Більшість тих компаній мали мізерний статутний капітал, не вели операційної діяльності, тобто існували тільки на папері як інструмент для того, щоб вийняти з банку гроші українців та обертати ними скільки й де заманеться. Сам банк від цього отримував дуже мало. За оцінками НБУ, частка таких кредитів сягала 97% кредитного портфеля юридичних осіб. Навіть якби ця цифра була завищена, то це не міняло б суті справи: гроші вкладників ПриватБанку вивели, прикриваючись новітніми інформаційними технологіями.

Читайте також: Новий голова правління Приватбанку виступив за зниження депозитних ставок

У першій двадцятці було чимало банків, у яких НБУ за останні два роки виявив більшу чи меншу дірку в капіталі. Кожен із них мав свою програму усунення цього дефіциту. Плани виконувалися непросто, було багато зволікань, маніпуляцій, порушень обіцянок тощо. Але так чи так станом на грудень програми докапіталізації в необхідних обсягах виконали всі, крім ПриватБанку (для фінустанов поза першою двадцяткою процес ще триває, бо вони почали пізніше, тому їх поки що до уваги не беремо). Держава мусила діяти, бо зволікання лише призводили до наростання потреби в капіталі та збільшували ризики для банківської системи й економіки по експоненті. Водночас, ураховуючи розміри та спектр клієнтури ПриватБанку, держава не могла допустити його банкрутство та зважилася на націоналізацію, хоча не було ні прецеденту, ні людей із досвідом урегулювання настільки масштабної проблеми таким способом. Націоналізація була необхідною, бо сподіватися на те, що колишні власники повернуть гроші вкладників, було марно, а при цьому проблема існувала й дедалі більше загрожувала країні та спокоєві українців.

Серед аналітиків і простих людей часто можна почути, що ПриватБанк «віджав» один олігарх (Порошенко) в іншого (Коломойського). Але який сенс відбирати актив із величезною діркою в капіталі, яку потрібно негайно ж усунути, витративши на це живі гроші? Економічної цінності ПриватБанк не має ні для кого, окрім Коломойського і Ко, які використовували його у власних інтересах. Навіть якщо врахувати всю технологічність та потенційну вартість системи «Приват24», цього виявиться замало, щоб компенсувати дірку в півтори сотні мільярдів. А цю вартість ще треба вміти реалізувати в майбутніх прибутках, на що спроможні не всі потенційні менеджери. А от соціальна цінність банку — це актив передусім для держави, яка задля його збереження і втрутилася в ситуацію.

Часто можна почути про те, що держава на націо­налізацію ПриватБанку витратить величезні гроші українських платників податків — понад сотню мільярдів гривень. Так, сума чимала. Але що держава отримує натомість? По-перше, продовження співпраці з МВФ, який підтримав рішення уряду і, швидше за все, невдовзі надасть нам черговий кредитний транш (тут важливі, мабуть, не так гроші, як подальша реалізація тих сотень проектів, які Україна розпочала разом з іноземними партнерами, таким чином реформуючи країну). По-друге, тепер до закінчення процесу реформування банківського сектору рукою подати. Після того як перша двадцятка почне працювати за загальноприйнятними світовими стандартами, змусити решту банків грати за новими, прозорими та законними правилами буде значно легше. Подолали проблему Привату — подолають і менші труднощі. По-третє, про це мало згадують, але державі вдалося уникнути негативних сценаріїв розвитку подій, ризики яких наростали з кожним днем. ПриватБанк — найбільша фінустанова, яка має не тільки два десятки мільйонів клієнтів, а й тісні зв’язки з іншими українськими банками. Якби під тиском накопичених проблем він завалився в неконтрольований спосіб, наслідки були б масштабними й негативними для банківської системи, економіки, всіх українців. Добре, що нам не довелося стати свідками такого розвитку подій, попри всі ті ризики, які існували донедавна. По-четверте, Коломойський не змінював принципів роботи банку, хоч і вів переговори з державою, передусім НБУ, про те, що усуне проблеми Привату. Отже, що більше зволікали б, то більшою була б дірка в капіталі у підсумку. Отже, держава витратила велику суму не марно. Образно кажучи, вона купила стабільність, нову банківську систему, можливість продовжувати реформи та мінімізацію власних втрат. Не таке вже й невигідне придбання.

Читайте також: У Приватбанку заявили про зняття всіх обмеження для клієнтів

Варто розуміти, що на сьогодні можливості покарати Коломойського за те, що він виводив гроші з банку, об’єктивно немає. Для цього потрібна зовсім інша правоохоронна система, а за великим рахунком інша країна. Отже, поки що доведеться задовольнятися його безкарністю й почекати кращих часів, зате проблема ПриватБанку таки зникне з порядку денного. Можна надіятися, що колишні акціонери повернуть кошти, як нібито обіцяли, передаючи Приват у державні руки, але розраховувати на те не варто. У цьому світлі гроші, які держава внесе в ПриватБанк, — плата за те, що 25 років наша економічна система дозволяла безкарно працювати таким чином, а люди, яких ми обирали, щоб керувати нею, робили все, щоб вона такою й лишилася. Наші з вами плата і кара за несвідомість та відсутність реформ протягом чверті століття.

Поза сумнівом, державу та владу варто похвалити: їм вдалося подолати масштабну проблему й не спричинитися до біди, як часто бувало раніше. А це ой як нелегко й потребувало непростих переговорів із Коломойським та зовнішніми партнерами. Однак без помилок не обійшлося. По-перше, знову стався витік інформації. Націоналізацію провели з неділі на понеділок, а в п’ятницю інформаційний простір уже заполонили її деталі. Як наслідок — люди зрозуміли, що щось коїться, і, не маючи адекватної інформації, почали готуватися до найгіршого. У суботу та неділю біля банкоматів ПриватБанку можна було побачити черги, що справляло враження паніки. А все через те, що хтось не вміє тримати язик за зубами, а держава не спроможна уникнути витоку інформації.

По-друге, держава ніяк не може навчитися розмовляти з власними громадянами. Знову почалися масові заспокоєння від можновладців. Натомість українці, навчені гірким досвідом, традиційно не вірять жодному слову й демонструють діаметрально протилежну реакцію: ідуть до банкоматів і знімають гроші. У понеділок біля банкоматів також були черги, а частина знятої готівки навіть перейшла на валютний ринок, спровокувавши подорожчання долара на кількадесят копійок. Держава повинна розуміти, що людей заспокоює не прямий заклик до цього, а чітке та впевнене озвучення інструментів, здатних забезпечити контроль над ситуацією. У розвинених країнах люди в таких випадках слухають владу і вірять їй, бо вона дає зрозуміти, наскільки значним є її арсенал інструментів протидії будь-яким ексцесам. У нас держава цього зазвичай не каже, а якщо й каже, то більша частина населення не має достатніх економічних знань, щоб зрозуміти. Звідси всі проблеми: люди бояться того, чого не знають. Це стратегічна проблема України, і потрібна системна робота, щоб її подолати.

Читайте також: В Україні сформували наглядову раду Приватбанку

Нарешті, що буде далі, після націоналізації ПриватБанку? У перспективі кількох днів-тижнів буде невеличка паніка, спричинена нерозумінням людьми того, що відбувається, та технічними збоями в роботі Привату через величезні навантаження, які цими днями витримує його система. Можливий невеликий стрибок курсу долара. Але не так унаслідок ажіотажного попиту, підкріпленого грошима, знятими з рахунків банку, як через те, що обмінники на чорному ринку «заганятимуть оленів», підвищуючи ціни на купівлю-продаж долара, аби заробити на паніці й відповідно на скуповуванні населенням іноземної валюти. Ймовірно, після Нового року про всі ці сплески активності клієнтів Привату забудуть, банк повернеться в режим нормальної роботи. А всі, хто купив долари на цій хвилі, ламатимуть голову над тим, як їх продати без утрат.

Інша річ — стратегічні питання. Чи зможе нове керівництво зберегти темпи технологічних нововведень банку? Чи вистачить йому на це ресурсів? Чи не переманить Коломойський нинішніх клієнтів Привату та провідних фахівців у нову фінустанову, яку розвиватиме з нуля? Чи залишиться банк конкурентоспроможним, чи почне впевнено втрачати частку на ринку через неефективність нових менеджерів? Відповідь на всі ці запитання держава як його новий мажоритарний акціонер ще повинна знайти. Дотепер вона ніколи не була ефективним власником. Тому для неї це момент істини: або держава показує, що справді змінюється і стає кращою, або все буде як завжди. Тільки це буде згодом. А поки що однією великою проблемою в Україні стало менше.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Дострокові вибори у Великій Британії — несподіванка для всіх. Зокрема, і для кабінету Терези Мей
    27 квітня, The Economist
  • У Червоному корпусі КНУ ім. Шевченка в останні дні квітня можна зустріти багато історичних постатей, які навчалися тут сто років тому. Студенти історичного факультету оживили їх і ночами водять екскурсії, які стали настільки популярними, що ледве вміщають усіх охочих.
    27 квітня, Ганна Чабарай
  • Громадський активіст, лідер організації «Новий Вогонь» Дмитро Різниченко розповів про свій досвід виявлення фейкових ветеранських організацій, адаптацію учасників АТО до мирного життя і поділився прогнозами щодо третього Майдану.
    27 квітня, Дмитро Крапивенко
  • Як відбувається процес створення територіальних громад на звільненому Донбасі
    27 квітня, Єлизавета Гончарова
  • Боротьба з корупцією в Україні йде небувалими темпами. Підтвердження цього — сотні кримінальних проваджень і щоденні затримання ласих на легкі гроші громадян. І незначна обставина, що до в’язниці наразі потрапило зовсім мало зловмисників, хай нікого не бентежить. Маховик правосуддя лише набирає обертів, і зупинити його скоро буде просто неможливо. У це принаймні хотілось би вірити.
    27 квітня, Роман Малко
  • На фоні міжнародного, національний конкурс - за виключенням стрічки-переможиці - виявився відверто слабким.
    26 квітня, Олена Кухар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено