Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 жовтня, 2016   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Економічний контрудар. Хто лобіює співпрацю з Росією

Проросійські олігархи почали переконувати українців, що єдиний шлях до поліпшення життя — відновлення «розірваних» економічних зв’язків із РФ. Проте факти спростовують це
Матеріал друкованого видання
№ 40 (464)
від 6 жовтня, 2016
Економічний контрудар. Хто лобіює співпрацю з Росією

Можливо, вересень 2016 року буде визнано часом відкриття нового фронту в гібридній війні. Йдеться про старт потужної хвилі агітації за «відновлення економічних зв’язків із РФ» як нібито панацеї для України в нинішніх складних соціально-економічних умовах. Громадській думці активно нав’язується міф, що криза в економіці та падіння рівня життя спричинені переорієнтацією економіки України на Захід. В інформаційний простір вкидаються твердження, що втрата російського ринку зумовлена асоціацією з ЄС, що на європейському ринку в українських виробників немає шансів і переорієнтація на нього веде до посилення сировинності вітчизняної економіки. Усі вони суперечать фактам, однак за їхньою допомогою нав’язується потрібний стомленому соціальними проблемами обивателю «простий» висновок: відмова від політики «взаємних санкцій» та відновлення торговельних зв’язків із РФ, нібито розірваних з ініціативи української сторони, здатні компенсувати економічні втрати останніх років та відновити рівень життя, який українці мали до початку російської агресії.

Анти-YES

Спочатку інформаційний простір розігрівався серією заяв відповідного змісту низки традиційних російських лобістів із нинішніх чи колишніх членів Опоблоку, як-от Євген Мураєв, Вадим Новінський, Юрій Бойко, Олександр Вілкул чи Микола Скорик. Телеканал Мураєва NewsOne активно поширював маніпулятивні опитування своїх глядачів, просуваючи думку, що «понад три чверті опитаних хочуть відновлення економічних відносин із Росією». Однак поступово до них стали підключатися й інші представники попереднього режиму. Як-от керівник депутатської групи «Відродження» Віталій Хомутиннік (якого пов’язують з олігархом Ігорем Коломойським), нардеп від групи «Воля народу» Володимир Литвин, а також Яків Безбах — позафракційний депутат, що представляє в парламенті іншого олігарха, зятя екс-президента Кучми Віктора Пінчука. Лави активних лобістів розвороту країни в бік Росії активно поповнюють люди, які мовчали з цього приводу від часів Євромайдану. Схоже, саме Віктор Пінчук з огляду на активність Якова Безбаха та жваве висвітлення цієї зустрічі ICTV поряд із каналами основних спонсорів Опоблоку виступив одним із ключових організаторів Міжнародного економічного форуму. Захід, який відбувся 21 вересня в готелі Hilton у Києві, майже відразу після організованої тим-таки Пінчуком Ялтинської європейської стратегії (YES), став справжнім маніфестом відмови від євроінтеграції та повернення до політики «багатовекторності» з акцентом на відновленні «життєво важливих» економічних зв’язків із Росією.

Читайте також: Маленькими кроками. Чи як змінився добробут українців за 20 років

Своїм «міжнародним» статусом Форум завдячував тому, що в його роботі взяли участь європейські парламентарії, представники посольств російських сателітів по Євразійському союзу, а саме Білорусі, Казахстану та Киргизстану, й українські нардепи, заступник міністра юстиції, керівники департаментів Мінекономрозвитку, Мінфіну та ДФС, кілька екс-міністрів. За словами присутнього на заході одного з російських агентів серед депутатів Європарламенту румуна Лоренціо Ребеги, «сьогодні Україна не рухається в бік економічного підйому. Настав час для відновлення українським урядом зв’язків із Росією. Тільки це виведе країну із загальної кризи». На заході почали відкриватися й давні українські «консерви». Зокрема, колишній найближчий соратник Віктора Ющенка, екс-міністр транспорту Євген Червоненко заявив: «Якби ми поводилися нормально, то діалог із Росією, можливо, відбувся б. Ми не потрібні Європі. Вони нас не пустять на свої ринки». Інший колишній урядовець, екс-міністр економіки України Віктор Суслов переконував, що українська економіка деградує і набуває сировинного характеру, а Європа тисне на Україну, щоб та експортувала сировину, а не готовий продукт.

Шлях до поліпшення економічної ситуації в Україні не у спробах повернути час назад, а використанні можливостей,  які дозволять компенсувати втрату ринку РФ освоєнням нових

За підсумками Форуму було ухвалено резолюцію про необхідність відновлення торгово-економічних зв’язків із Росією, направлену на адресу президента, прем’єр-міністра та голови Верховної Ради. Лейтмотив цього документа: «Україна має сповідувати багатовекторність у зовнішній політиці, відновити економічні відносини з традиційними ринками збуту, створивши міжурядову групу з Росією». Останню ініціював саме згаданий Яків Безбах, який безапеляційно заявив, що «з погляду економіки Україна не може нормально функціонувати без традиційних ринків. Нам необхідно відроджувати співпрацю (з Росією. — Ред.), тому що це наше майбутнє».

Насправді твердження про зменшення українських поставок до Росії через «розрив економічних відносин» після Євромайдану чи підписання Угоди про асоціацію з ЄС — це міф. Торговельні контакти тривалий час руйнувалися внаслідок об’єктивних процесів або зовсім не пов’язаних із названими подіями, або пов’язаних із ними дуже опосередковано. У будь-якому разі про жоден ініційований Києвом «розрив» ніколи не йшлося (за винятком продукції ВПК). Отже, і жодного чудодійного ефекту від спроби їх відновлення, а представники п’ятої колони подають це саме як панацею для вітчизняної економіки, насправді не буде. Йдеться лише про зручний для стереотипного мислення частини українських обивателів пропагандистський слоган.

Українських постачальників витісняли з ринку РФ в межах довгострокової стратегії імпортозаміщення, яка проводиться там. Окрім того, через зацикленість частини українських постачальників на російському та пострадянському ринку замість пошуку можливостей конкурувати на світовому за останні десятиліття вони закономірно втратили конкурентоспроможність навіть на російському ринку. Усе це останнім часом доповнилося проблемами в російській економіці та, як наслідок, зменшенням загального імпорту до РФ. Окрім об’єктивних причин відбувалося ще й витіснення постачальників деяких українських товарів унаслідок перманентних галузевих торговельних воєн Кремля проти нашої країни, які мали зробити Київ поступливішим і в кінцевому підсумку змусити відмовитися від суверенітету. Однак вони стартували задовго до Революції гідності чи підписання Угоди про асоціацію і були зумовлені самою природою російських відносин з Україною, які бачилися як чергування батога й пряника задля досягнення визначених у Москві цілей (див. Тиждень, № 15/2011).

Мовою цифр

Якщо порівнювати обсяги українського експорту до РФ до й після Євромайдану та підписання Угоди про асоціацію, виявиться, що зменшення його загальних обсягів було справді вражаючим (за перші сім місяців 2013-го та 2016-го відповідно з $8,94 млрд до $1,88 млрд). Однак при цьому прямі втрати від російських санкцій проти українських постачальників, які гіпотетично могли б бути предметом переговорів, становлять лише дуже незначну їхню частку. Найбільше зменшення експорту до РФ відбулося за рахунок Донецької та Луганської областей, АРК і Севастополя. За перші сім місяців 2013 року він становив $2,44 млрд, а за той самий період 2016-го вже лише $0,32 млрд, тобто був увосьмеро меншим. Але ці втрати пов’язані не з «розривом економічних зв’язків», а з російською агресією. Причому зменшення на $2,12 млрд внеску названих регіонів до українських поставок до РФ не таке вже й значне на тлі $8,2 млрд загальних втрат: саме на стільки за січень — липень 2016 року порівняно з аналогічним періодом 2013-го зменшилася їхня частка в загальному експорті України. Водночас поставки українських товарів до РФ із решти нашої території в січні — липні 2016-го становили $1,56 млрд проти $6,5 млрд в аналогічний період 2013‑го. Але й ці $5 млрд утрат, як свідчить наведений нижче аналіз, здебільшого не пов’язані з «розірванням економічних зв’язків» між двома країнами. А отже, не можуть бути компенсовані в разі їх відновлення, яке представники п’ятої колони подають як панацею для вітчизняної економіки.

Читайте також:  Кредитування пов'язаних осіб: Тривале прибирання

Як свідчать дані Федеральної митної служби РФ, увесь російський імпорт за той час теж зменшився майже вдвічі — від $179,3 млрд до $94,8 млрд. Унаслідок падіння цін на енергоносії та іншу сировину, на якій спеціалізується Росія, там стало менше можливостей купувати товари, а значна їх частина за вказаний період також подешевшала. Навіть із держав Митного союзу, «розірвання економічних зв’язків» із котрими, як відомо, не сталося, імпорт товарів до РФ у січні — липні 2016 року ($6,94 млрд) був майже вдвічі менший, аніж за той самий період три роки тому ($13,34 млрд). Тобто український експорт до РФ упродовж цього часу навіть за умови перебування нашої країни в Митному союзі не дорахувався б приблизно половини обсягу трирічної давності. Утім, насправді більше, адже в ньому традиційно посилена питома вага продукції машинобудування. А саме ця стаття імпорту до Росії із країн СНД зазнала найбільшого зменшення: у 3,6 раза — від $8,66 млрд у січні — липні 2013-го до $2,39 млрд в аналогічний період 2016-го. Якщо взяти країни СНД, за винятком України, то поставки машинобудівної продукції з них до РФ за цей час усе одно впали втричі на тлі менш ніж двократного зниження всього імпорту.

Експорт машинобудівної продукції до Росії з України за той-таки час справді зменшивсь у 6,3 раза на тлі скорочення утричі поставок з інших країн СНД. Однак це свідчить, що добра половина втрат найбільшої статті вітчизняного експорту до РФ також була наслідком загальної ситуації з імпортуванням нею продукції машинобудування з пострадянських країн. «Розрив економічних зв’язків», на який нарікають представники п’ятої колони, тут ні до чого. Друга половина українських втрат у поставках продукції машинобудування до РФ за цей час зумовлена бойовими діями на Донбасі та довгостроковою політикою Москви на відмову від деяких видів української продукції, як-от залізничні локомотиви. У січні — липні 2013 року саме на них припадало $1,2 млрд із $3,2 млрд, тобто майже 2/5 всього нашого експорту продукції машинобудування до Росії, а в січні — липні 2016-го — лише $45 млн. При цьому, по-перше, понад половину локомотивів у 2013-му експортували з Луганської та Донецької областей, а нинішнього року поставки звідти не фіксуються. По-друге, стрімке й послідовне зменшення закупівель українських локомотивів Росією спостерігалося задовго до підписання Угоди про асоціацію з ЄС і за цілком сприятливої економічної ситуації в РФ: наприклад, у січні — липні 2013 року їх там купили на $0,45 млрд менше, аніж у ті самі місяці 2011-го.

Подібна ситуація і з постачанням українського металу та виробів із нього до РФ, обсяги якого за перші сім місяців 2016 року були в 4,3 раза менші, ніж у такий самий період 2013-го. Поставки цієї продукції на російський ринок з інших країн СНД за той самий час також зменшились у 2,2 раза. А в самій Україні скорочення експорту чорних металів у січні — липні 2016 року проти аналогічного періоду 2013-го сталося на 75% за рахунок Луганської та Донецької областей та окупованого Криму. Коли врахувати ці фактори, стає зрозуміло, що зменшення українських поставок на російському ринку металургійної продукції також аж ніяк не пов’язане з «розірванням економічних зв’язків» — воно цілком пропорційне й зумовлене тими самими об’єктивними причинами, що й зменшення імпорту з інших країн СНД, які зв’язків із РФ «не рвали».

Найпомітніших і явно несумірних на тлі постачальників з інших країн утрат на російському ринку за останні три роки зазнали українські торгівці більшістю продовольчих товарів. За перші сім місяців 2016-го їх було продано туди майже у 21 раз менше, ніж за такий самий період 2013 року (відповідно $51,8 млн та $1 млрд 75 млн). Однак експортери продовольства, про що не раз писав Тиждень, мають усі можливості компенсувати свої втрати завдяки альтернативним ринкам.

Читайте також: Нова економічна мапа

Падіння українських поставок на ринок РФ в абсолютній більшості інших галузей було зіставне із загальним зменшенням Росією імпорту відповідних товарів, а коли й перевищувало його, то насамперед за рахунок припинення поставок із Донбасу й окупованого Криму. Дещо відчутнішими можна вважати хіба що втрати українських легкої промисловості та хімпрому.  Так, поставки до Росії української продукції легкої промисловості в січні — липні 2016 року були у 3,3 раза меншими, ніж в аналогічний період 2013-го при тому, що загальний імпорт РФ за цей час скоротився лише на 43%. Водночас для продукції галузі вже давно основним ринком збуту стали країни ЄС, і поставки туди успішно зростають. Підприємствам, які постраждали від утрати російського ринку, потрібно просто активніше шукати свою нішу на європейському. Поставки хімічної продукції до РФ (без урахування глинозему, який виробляє для себе під Миколаєвом російський алюмінієвий монополіст) зменшилися від $0,52 млрд у січні — липні 2013 року до $0,14 млрд в аналогічний період 2016-го. Тобто більш як у 3,6 раза, тоді як загалом російський імпорт виробів хімпрому за той самий час зменшився лише на 35%. Тут відіграла свою роль насамперед висока концентрація підприємств галузі на Донбасі, але також і те, що окремі її продукти поряд із продовольством опинилися в переліку заборонених урядом РФ для увезення з 1 січня 2016 року українських товарів.

Міф і реальність

Однак загалом наведений аналіз свідчить, що відновлення колишніх обсягів поставок товарів з України на російський ринок завдяки пропонованим представниками п’ятої колони переговорам про відновлення «розірваних економічних зв’язків» — лише безпідставний міф, який не дасть реального відчутного результату. Свого часу наше видання вже зупинялося на тому, що будь-які спроби домовитися з Москвою в межах тих чи тих «робочих груп» не мають жодних позитивних наслідків для України (див. Тиждень, № 11/2015). Ілюстрацією можна вважати досягнутий у вересні 2014 року так званий брюссельський компроміс щодо відтермінування дії економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС в обмін на незапровадження Росією обмежувальних заходів проти українського експорту. Поставки українських товарів до РФ і надалі стрімко зменшувались і впали від $733,1 млн у вересні 2014 року до $464 млн у вересні 2015-го. Це й не дивно, адже мінімум, який задовольнив би Москву, — неприйнятна для України загальна капітуляція у вигляді не просто відмови від Угоди про асоціацію з ЄС, а й початку інтеграції до Євразійського союзу. Будь-які інші переговори чи поступки не змусять керівництво РФ надовго припинити дискримінацію наших постачальників. Проте на увагу заслуговує інший факт: після набрання чинності економічною частиною Угоди про асоціацію України з ЄС спад експорту до РФ, навпаки, загальмувався (за оперативними даними ДФС, у вересні 2016-го — $327,9 млн) та обмежився переважно припиненням продовольчого експорту внаслідок введеного Москвою з 1 січня 2016 року ембарго. У зв’язку із цим нинішні спроби п’ятої колони Кремля пролобіювати відновлення економічних зв’язків можуть бути свідченням усвідомлення Москвою втрати традиційного інструментарію тиску на Україну через торговельно-економічний шантаж. Адже для нього більше не залишилося важелів. За великим рахунком, це можна вважати підтвердженням програшу Москви у тривалій торговельній війні проти Києва, адже її мета не досягнута, а засоби вичерпані.

Читайте також: Війна за незалежність. До чого призведуть реформи в газовому секторі

Шлях до поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні полягає не в безперспективних спробах повернути час назад, як це пропонують представники п’ятої колони, а в активнішому пошуку можливостей компенсувати вже доконану втрату російського ринку освоєнням нових ніш на європейському, інших перспективних зовнішніх та внутрішньому ринках. Нарікання на те, що український товар не чекають у ЄС чи третіх країнах, лише засвідчує небажання проросійського бізнесу змінюватись і демонструвати гнучкість. Натомість ті, хто хоче й докладає зусиль, поступово знаходять можливості й своє місце на альтернативних майданчиках. При цьому часто не обов’язково навіть конкурувати з європейськими компаніями — досить робити це з азіатами або ж фірмами інших країн поза межами Євросоюзу. Хоч і повільніше, ніж хотілося б, Україна інтегрується також у виробничі ланцюжки провідних ТНК.  На постачання до ЄС є квоти й обмеження, але вони здебільшого стосуються тієї продукції, на сировинність якої так полюбляють нарікати представники п’ятої колони. Інакше кажучи, Євросоюз якраз ускладнює вітчизняний сировинний експорт і не створює жодних перешкод для постачання з України більшості готових промислових товарів.

Тема торговельних відносин із Євросоюзом потребує окремої публікації, тож нині лише коротко зазначимо, що невелике скорочення загального українського експорту до ЄС у 2013–2015 роках (на 6,1% — від €12,5 млрд до €11,73 млрд) сталося переважно за рахунок сировинних товарів. Наприклад, вивезення мінеральних продуктів зменшилося на 38,9%, насіння олійних — на 38,2%, необроблених чорних металів — на 22,8%. Натомість постачання літальних апаратів зросло у 2,6 раза, продуктів із м’яса та риби — у 2,5, скловиробів — у 2,4, продукції суднобудування — у 2,1, автотранспорту — в 1,8, алкогольних та безалкогольних напоїв — в 1,7, меблів — у 1,5 раза, приладів — на 36%, цукру та кондитерських виробів із нього — на 35%, какаопродуктів — на 30%, електротехнічної продукції — на 15%, інших машин та обладнання — на 8%. Те, що наразі наш експорт до ЄС справді головним чином все ще сировинний, є наслідком ситуації, яка сформувалася до укладення Угоди про асоціацію. А її наслідком стає протилежна тенденція: до активного нарощування поставок готових, переважно промислових товарів, на тлі зменшення продажів сировинних. І те, що зациклена на «традиційних ринках» та експлуатації привласнених застарілих радянських промислових потужностей частина українського «бізнесу» не здатна їх створювати і просувати, не проблема ЄС чи Угоди про асоціацію.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На які тенденції вказують результати парламентських виборів у ФРН
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Розмовляю з приятелькою. Розмова точиться навколо майбутнього(через рік) вступу її доньки до вишу – треба вже обирати, куди йти. Батьки обмірковують вступ до російських університетів. Я цікавлюся, чому, бо знаю, що зараз багато росіян навпаки їдуть вчитися до нас – у нас дешевше в рази, а підтвердження місцевого диплому потім у Росії обійдеться смішною сумою. Тобто економія очевидна.
    25 вересня, Вікторія Малишева
  • Що спонукає сучасні демократичні країни вдаватися до певного обмеження свобод
    25 вересня, Юрій Лапаєв
  • Китай називає себе світовою державою. Усе завдяки Сі Цзіньпіну
    24 вересня, The Economist
  • Життя в добу розпізнавання обличчя
    24 вересня, The Economist
  • Про етапи подолання колоніальної залежності
    24 вересня, Ігор Лосєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено