Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 вересня, 2016   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Відстань не перешкода

Чим цікаві Україні ринки країн Південно-Східної Азії
Матеріал друкованого видання
№ 34 (458)
від 24 серпня, 2016
Відстань не перешкода

Серпневий візит президента України до Індонезії та Малайзії актуалізував тему українських інтересів у країнах Південно-Східної Азії. Поряд із офіційними реляціями урядовців про успіхи українських постачальників зерна та перспективи співпраці в інших галузях помітною була й скептична реакція значної частини українців: обурення висловлюваннями Порошенка в «бідних» азійських державах про дешеву робочу силу в європейській Україні, сумніви в перспективах співпраці України з країнами регіону та іронічні випади про «торгівлю бананами».

Ця ситуація вкотре виявила все ще дуже стереотипне сприйняття значною частиною українського суспільства як сучасного світу (особливо віддалених його регіонів), так і місця та перспектив у ньому України. Адже за нинішньої структури української економіки та експорту, а також тенденцій їхнього розвитку збільшення продажу вітчизняних товарів до країн Південно-Східної Азії має всі підстави зростати значно швидшими темпами, ніж до ЄС.

На відміну від ЄС там немає квот на продукцію АПК, відчутний дефіцит її виробництва, вже зараз більша (не кажучи про перспективу 10–20 років) чисельність менш вибагливих споживачів. І на додачу зазвичай значно простіші процедури сертифікації продукції, ніж у ЄС чи навіть у Китаї.

Перспективний ринок

Кількість мешканців у країнах Південно-Східної Азії сягнула 640 млн, а до 2030 року, за прогнозом ООН, має зрости принаймні до 725 млн. У п’яти державах регіону вже зараз проживає значно більше людей, аніж в Україні. А три з них більші за будь-яку європейську державу — це Індонезія (261 млн), Філіппіни (103 млн) та В’єтнам (95 млн). Таїланд (68 млн) поступається лише Німеччині. До 2030-го в Індонезії кількість жителів має зрости до 300 млн, на Філіппінах — до 124 млн, у В’єтнамі — до 100 млн. У Таїланді на той час має проживати 68 млн осіб, М’янмі — понад 60 млн, а в Малайзії — більше ніж 36 млн. Для порівняння: в Україні без окупованих територій уже зараз менш як 39 млн осіб (навіть коли рахувати тих, хто фактично перебуває на заробітках за кордоном), і їхня чисельність і далі зменшується.

Читайте також: Арабська альтернатива

При цьому особливістю більшості країн Південно-Східної Азії є дуже висока густота населення і, як наслідок, обмежені можливості задоволення потреб населення, що швидко зростає, у харчових продуктах. Наприклад, на острові Ява в Індонезії проживає близько 150 млн осіб, хоча його площа (132 тис. км²) майже вп’ятеро менша від території України. В’єтнам (330 тис. км²) та Філіппіни (300 тис. км²) разом мають територію, ледь більшу від України, однак при цьому вже зараз майже вп’ятеро більше жителів. Значна частина території малопридатна для землеробства. Площа ріллі в Індонезії, В’єтнамі та на Філіппінах разом узятих менша, ніж в Україні, тоді як населення вже понад 450 млн осіб, а до 2030 року, очікується, буде понад 520 млн.

Попит на продовольство в країнах регіону динамічно зростає через одні з найвищих у світі темпи економічного розвитку. Реальний ВВП із 1990 року зріс у Камбоджі в 6 разів, В’єтнамі — у 5,35, Лаосі — у 5,2, М’янмі — у 4,3 (з 1999 року), Сінгапурі — у 4,25, Малайзії — у понад 4, Індонезії — у 3,35, у Таїланді та на Філіппінах — у 2,8 раза.

Стрибок за останню чверть століття дає підстави розглядати їх разом із деякими іншими державами Азії, Африки та Латинської Америки як складові нового поясу зростання, що має прийти на зміну Китаю. В його основі і нарощування виробництва експортоорієнтованих технічних сільськогосподарських культур та природних ресурсів, і розвиток нових промислових потужностей, переважно в працемістких галузях.

Щоб краще зрозуміти масштабність такого економічного ривка країн регіону, потрібно брати до уваги, що в Україні реальний ВВП у 2015-му був у 1,75 раза меншим, аніж у 1990-му, і лише в 1,4 раза більшим, аніж у 1999-му (після обвалу 1990-х).

У результаті за рівнем економічного розвитку переважна частина країн Південно-Східної Азії значно випереджає Україну, а середні доходи мешканців принаймні половини з них більші, ніж в українців. У 2015 році номінальний (у поточних цінах) валовий внутрішній продукт (ВВП) на одну особу в Україні був на рівні аналогічного показника у В’єтнамі ($2,1 тис.), дещо нижчим, аніж у Тимор-Лешті ($2,2 тис.), і лише незначно вищим порівняно з Лаосом ($1,8 тис.). Істотно більшими за український були показники у двох державах регіону з найчисленнішим населенням: Індонезії ($3,4 тис.) та на Філіппінах ($2,9 тис.). А в Малайзії ($9,6 тис.) і Таїланді ($5,7 тис.) узагалі перебували на рівні східних країн — членів ЄС.

Оцінка з урахуванням різної вартості життя в окремих країнах, яка вимірюється в доларах за паритетом купівельної спроможності (ПКС), сприятливіша для України з огляду на те, що низка товарів та особливо послуг в Україні значно дешевша, ніж у країнах Південно-Східної Азії. Водночас вона ілюструє колосальні зміни, що сталися у співвідношенні рівня розвитку економіки України та країн регіону.

Найбагатші його держави вже давно мають вищі показники, ніж країни ЄС чи США. Наприклад, ВВП за ПКС у розрахунку на одного мешканця сягнув у 2015 році в Брунеї $79,6 тис., у Сінгапурі – $85,3 тис.

Читайте також: Іранський інтерес України

Водночас більшість держав регіону на початку 1990-х справді істотно поступалися Україні (за винятком Малайзії, яка перебувала приблизно на одному з нею рівні), а сьогодні вийшли принаймні на наш рівень або й перевищили його.

За даними МВФ, ВВП за ПКС у розрахунку на одного мешканця в Малайзії 1990 року становив $6,8 тис., а 2015-го сягнув $26,3 тис. (для порівняння: у Польщі та Греції — $26,5 тис.); у Таїланді він дорівнював відповідно $4,3 тис. і $16,1 тис. (для порівняння: у Болгарії — $19,1 тис., Румунії — $20,8 тис.); в Індонезії — менш як $2,9 тис. та $11,1 тис.; на Філіппінах — $2,6 тис. і $7,25 тис. (2016-го очікується $7,6 тис.).

Ще помітнішими були успіхи бідніших держав регіону. Так, у В’єтнамі 1990 року ВВП за ПКС становив менш як $1 тис. на особу, 2016-го очікується $6,4 тис. (а до 2020-го — $8,4 тис), у М’янмі 2016-го цей показник очікується на рівні $6 тис. (а до 2020-го — $8,4 тис.). Як бачимо, і тут ідеться про вкрай незначне відставання від України, де ВВП за ПКС у 2015-му дорівнював менш як $8 тис.

Таким чином, країни Південно-Східної Азії принаймні не бідніші від України. Рівень доходів у багатьох із них близький до східних держав — членів ЄС. Проте вони мають значно більшу кількість потенційних споживачів наших товарів (особливо недорогих), динамічні темпи зростання економіки та доходів. Нарешті, нарощування поставок низки вітчизняних товарів передбачає конкуренцію не з місцевими виробниками, а з постачальниками із третіх країн, що мінімізує загрозу різноманітних штучних перешкод на їхньому шляху.

Великі зміни

Присутність українських виробників на ринку країн АСЕАН (регіональна асоціація, до якої належать усі країни регіону, окрім Тимор-Лешті) після світової економічної кризи 2008–2009 років кардинально змінилася. Ще 2008-го понад 89% усього обсягу нашого експорту туди становили чорні метали та азотні добрива. Однак відтоді українські виробники швидко й послідовно втрачали ці ринки на користь постачальників із Китаю.

Поставки нашого металу зменшилися з $1,3 млрд у 2008-му та $0,92 млрд у 2010-му до $0,27 млрд у 2014-му та $10 млн у 2015-му. При цьому загальний обсяг імпорту продукції чорної металургії з-за меж регіону між 2010-м і 2015-м лишався приблизно на одному рівні — близько $32 млрд. А в бідніших, і в динамічніших економіках вони навіть зросли: до М’янми — з $0,22 млрд до $0,98 млрд, на Філіппіни — із $1,2 млрд до $1,7 млрд, до В’єтнаму — з $7,1 млрд до $7,9 млрд.

Проте українські постачальники не змогли скористатися цим через наступ китайських конкурентів: їхні поставки збільшилися з $5 млрд у 2010-му до $13,15 млрд у 2015-му й далі стрімко зростають, попри падіння цін на одиницю продукції. Заради справедливості зазначимо, що під тиском китайців не лише майже припинилися поставки з України, а й суттєво зменшилася присутність компаній із таких потужних далекосхідних гравців металургійного ринку, як Японія, Південна Корея і Тайвань. А з Росії, США, Австралії, Великої Британії та Німеччини вони зменшилася в рази.

Тож шансів повернутися на ринок країн Південно-Східної Азії в українських металургів, найімовірніше, не буде: наша застаріла металургія не здатна конкурувати зі створеними за останні 10–20 років сучасними комбінатами в Китаї.

Аналогічна ситуація і з азотними добривами, яких з України до країн Південно-Східної Азії ще 2012-го було продано на $54,8 млн. 2014-го обсяг поставок зменшився до $21,1 млн, що становило менш як 1% їх імпорту країнами АСЕАН, у 2015 році була завезена лише незначна партія українських азотних добрив до Малайзії (6,74 тис. т на $1,73 млн), а з початку поточного їх не постачали взагалі.

Як і з металом, останнім часом тут триває активна експансія китайських виробників: попри різке падіння цін на хімічну продукцію, вони наростили свої поставки з 2010 по 2015 рік із $0,68 млрд до $1,06 млрд. Адже мають не лише сучасні виробничі потужності, а й географічну близькість. Зберігають позиції й постачальники з Росії та Норвегії, які мають великий внутрішній видобуток сировини для виробництва цих добрив — природного газу. Тож перспективи відновлення присутності українських постачальників азотних добрив у країнах Південно-Східної Азії також видаються сумнівними.

Натомість Південно-Східна Азія за останні роки значно наростила імпорт зернових. Попри падіння світових цін, імпорт пшениці країнами регіону зріс із $3,4 млрд у 2010-му до $5 млрд у 2014-му та $5,3 млрд у 2015-му. Найбільшими її постачальниками торік були Австралія ($2,16 млрд), США ($1 млрд) та Канада ($0,8 млрд). Проте Україна має всі шанси потіснити їх уже найближчим часом: наші поставки в грошовому виразі зросли з $29,8 млн у 2008-му до $211,14 млн у 2014-му та $0,56 млрд у 2015-му, а фізичні обсяги ще істотніше на тлі падіння цін на збіжжя. Зокрема, 2015-го вони сягнули 3,57 млн т.

Цього року тенденція зберігається, тож принаймні віддаленіші США та Канаду є шанс потіснити. Уже зараз Україна лідирує за поставками пшениці до Таїланду, змагається за друге-третє місця в Індонезії, Філіппінах та Малайзії. Через проблеми із сертифікацією, спричинені торішнім скандалом, наше збіжжя фактично не потрапляє на місткий ринок у В’єтнамі (імпорт — близько $0,6 млрд щороку, тобто більше за всі поставки України до регіону в 2015-му).

Перспективні ніші

Останнім часом вітчизняний експорт до країн АСЕАН стрімко зростає. Зокрема, за перші сім місяців 2016-го він становив $574 млн проти $215,4 млн за аналогічний період 2015-го. Проте це відбувається майже виключно за рахунок пшениці. Її частка в наших поставках на Філіппіни 2015-го дорівнювала 96,2%, до Індонезії — 85%, Таїланду — 77,7% (та й то лише завдяки великій частці поставок зброї). Тоді як переважна частина інших українських товарів, зокрема й тих, зі збутом яких у наших виробників в останні роки серйозні проблеми, у регіоні все ще або не продаються, або реалізуються в незначних обсягах лише в деяких країнах.

Читайте також :Порятунок потопаючого. Що перешкоджає залученню інвестицій в Україну

Пробними лишаються навіть поставки української кукурудзи, якої загалом ми експортуємо приблизно стільки само, як і пшениці, а в деякі роки навіть більше. У 2015-му вони становили лише 46 т до В’єтнаму. При цьому загальний імпорт кукурудзи до країн АСЕАН протягом останніх п’яти років динамічно зростав (із $1,7 млрд у 2010-му до $3 млрд у 2015-му). Тож збільшення врожаю цієї культури в Україні відкриє можливості для нарощування її експорту до країн Південно-Східної Азії. Тим більше що основними конкурентами України в регіоні є не менш віддалені від нього Бразилія та Аргентина.

Однак значно цікавішим ринок країн Південно-Східної Азії може бути для України з погляду збуту продовольчої продукції з вищою часткою доданої вартості. Потенціал її експорту туди принаймні не менший, аніж зерна, яке, вочевидь, домінуватиме в наших поставках у найближчі роки.

Загалом у 2014 році регіон імпортував м’яса птиці на $0,8 млрд, і ці обсяги стрімко зростають (у 2010-му було лише $0,45 млрд). Причому останнім часом спостерігається помітна динаміка й поставок із країн ЄС (із $70,5 млн у 2014-му до $105,3 млн у 2015-му), виробники котрих, як відомо, мають нижчу конкурентоспроможність у виробництві цієї продукції порівняно з українськими. Основними споживачами м’яса птиці тут є Сінгапур, який у 2015 році імпортував продукції на $250 млн, Філіппіни ($175,8 млн), Малайзія ($113 млн). До В’єтнаму у 2014-му її було завезено на $104,5 млн.

З України до Південно-Східної Азії курятини торік продали лише 4,3 млн кг на $2,7 млн, переважно до В’єтнаму, а також пробні партії до сусідніх із ним Лаосу й Таїланду. До решти країн регіону включно з такими найбільшими споживачами, як Сінгапур та Філіппіни, поставок не було. У 2016-му вони динамічно зростають. Зокрема, до В’єтнаму за перше півріччя поставки сягнули 2,4 млн кг на $1,8 млн, збільшився експорт до Таїланду (0,45 млн кг), розпочалися поставки до Малайзії (0,16 млн кг). Однак ці обсяги мають потенціал зростання найближчими роками в десятки, а то й сотні разів, що дасть змогу створити в Україні тисячі додаткових робочих місць.  

Свинини країни Південно-Східної Азії імпортували торік на $533 млн, і обсяги також стрімко збільшуються (із $313,4 млн у 2010-му), попри падіння ціни за одиницю продукції. Основними імпортерами тут також є Сінгапур ($253,8 млн), Філіппіни ($111,5 млн) та В’єтнам ($108,7 млн). До них свинина надходить переважно із ЄС, Бразилії, Канади та США. З України її експорт до регіону хоч і динамічно зростає (із 77 тис. кг за весь 2015-й до 153 тис. кг за перше півріччя 2016-го), однак залишається вельми незначним ($0,13 млн) та обмежується лише однією країною регіону — В’єтнамом.

Тим часом свинина, на відміну від м’яса птиці, не може постачатися до розміщених поряд із нами великих імпортерів продовольчої продукції із мусульманським населенням у Північній Африці та на Близькому й Середньому Сході. Тому пошук альтернативних закритому російському ринків збуту свинини лишається дуже актуальним. Адже наразі саме їх відсутність стримує потенціал кількаразового нарощення виробництва в Україні свинини, а відтак і пов’язаного з цим збільшення робочих місць та доходів сільського населення. Натомість у країнах АСЕАН мусульман менше ніж 50% і зосереджені вони переважно в Індонезії та Малайзії.

Південно-Східна Азія також є перспективним ринком збуту для низки продуктів переробки сільськогосподарської сировини.

Україна є найбільшим постачальником у країни згаданого регіону соняшникової олії: 2014 року наша частка перевищила 50% ($67,6 млн), а 2015-го поставки зросли ще більш ніж в 1,5 раза — до $115,39 млн. Проте наразі фактично вся олія надходить до однієї країни — Малайзії ($114,5 млн). До М’янми, В’єтнаму, Сінгапуру й Таїланду реалізовували символічні партії по кількасот тисяч літрів. Тож потенціал нарощування експорту лишається високим.

Читайте також: Глибоке європейське занурення

Уже зараз до країн Південно-Східної Азії збуваються значні обсяги продукції борошномельно-круп’яної промисловості ($15,4 млн у 2015 році). Переважно до Індонезії ($9,3 млн), В’єтнаму ($3,7 млн), Філіппін ($2,2 млн) та Малайзії ($0,2 млн). За перше півріччя місяців поточного року розпочалися поставки борошна до Сінгапуру (4,3 млн кг на $0,77 млн) і різко зросли до Малайзії (3,6 млн кг на $0,65 млн).

У 2015-му до Індонезії (173,5 тис. кг на $3,58 млн) та Таїланду (45,1 тис. кг на $0,95 млн) і далі зростали обсяги поставок яєчного порошку, до В’єтнаму — кондитерських виробів із цукру (на $1,5 млн). На Філіппіни, до В’єтнаму й Таїланду торік було експортовано майже 1 млн кг згущених вершків і молока (на $1,25 млн). Від початку 2016-го вони постачаються також до Малайзії (1,85 млн кг на $2,4 млн). У регіоні дедалі більше купують українську суху сироватку. Торік значні її обсяги були спрямовані до В’єтнаму (2,89 млн кг на $1,59 млн) та М’янми (1,64 млн кг на $1,05 млн), а в першому півріччі 2016-го розпочалися її поставки й Філіппінам (0,47 млн кг на $0,22 млн).

Однак відповідні обсяги поставок далекі від можливостей української харчової промисловості. Досі зовсім не експортуються до регіону й українські сирні продукти, які при цьому наші виробники активно просувають на ринок Китаю.

Основний недолік ринку АСЕАН для українських постачальників продовольства — відстань і логістика з регіоном. Проте цей чинник не такий уже й критичний, коли врахувати, що більшість наших конкурентів за продовольчою групою товарів містяться приблизно на тій самій відстані від регіону, що й Україна. Це стосується і аграрних штатів США, і Бразилії ти Аргентини, і власне країн ЄС. Єдині конкуренти, які мають очевидні логістичні переваги перед Україною на ринку АСЕАН, — Австралія (пшениця та м’ясо) і Нова Зеландія (молочна продукція).

Не харчами єдиними

Приклад В’єтнаму свідчить і про чималі перспективи нарощування поставок до Південно-Східної Азії українських медпрепаратів. Ця країна стала одним із найбільших імпортерів продукції української фармацевтичної промисловості, значні й темпи зростання поставок наших ліків (із $29 тис. у 2010-му до $4,6 млн у 2015-му).

Імпорт медпрепаратів до регіону АСЕАН стрімко збільшується: з $5,4 млрд у 2010-му до $7,3 млрд у 2015-му. Найбільшими імпортерами торік крім В’єтнаму ($1,37 млрд) були Таїланд ($1,5 млрд), Сінгапур ($1,2 млрд) і Малайзія ($1,14 млрд). Стрімко зростають поставки ліків також до Філіппін (з $0,6 млрд у 2010-му до $0,99 млн у 2015-му), Індонезії (з $0,32 млрд до $0,55 млрд), М’янми (з $0,16 млрд до $0,34 млрд).

Продаж кожній із цих країн навіть зіставних із нашими поставками до В’єтнаму обсягів медпрепаратів здатний перетворити регіон на провідний ринок збуту української фармгалузі та сприяти нарощуванню виробництва в ній. Тим більше що зараз ми дуже відстаємо за експортом ліків до АСЕАН навіть від сусідніх країн: із Польщі їх постачається на $54,7 млн, Туреччини — на $41,4 млн, Угорщини — на $21,3 млн, Болгарії — на $18,6 млн.

Поставки продукції українського машинобудування до регіону різноманітні, але водночас нестабільні. До деяких країн після завершення того чи іншого контракту вони зменшуються в десятки, а подеколи й у сотні разів. А після укладення чергового договору відбуваються стрибки вгору. Проте по регіону одні країни балансуються іншими, тож загальні поставки до країн АСЕАН ось уже тривалий час становлять кілька десятків — близько сотні мільйонів доларів на рік. Це не рахуючи поставок озброєнь за військовими контрактами, як-от бронетехніки до Таїланду, що також забезпечують українським компаніям десятки мільйонів щороку.

Читайе також: На шляху до повного розриву

У деякі роки регіон імпортував суттєві обсяги нашої продукції транспортного машинобудування (наприклад, у 2008–2010-му на $21–24 млн щороку). У 2012–2013-му обсяги впали до $11,6–13 млн, а з 2014-го поставки взагалі припинилися. Імпортувалися туди насамперед спецтранспорт, а також вантажівки (на $6,5 млн у 2013-му). У деякі роки здійснювалися спорадичні поставки авіатехніки (на $12,7 млн у 2009-му) та деталей до неї ($6,3 млн у 2013-му). У 2010, 2011 та 2012 роках відбулися значні поставки радіообладнання (відповідно на $34,9; $21,5 та $14,3 млн). Зріс і продаж Україною до країн АСЕАН турбодвигунів та газових турбін (із $2,8 млн у 2009-му до $16,2 млн у 2014-му).

Щоб зробити поставки стабільнішими й забезпечити для них перспективу зростання, не обійтися без активної позиції держави в їх кредитуванні та страхуванні. Інакше Україна й далі пастиме задніх на місткому й динамічному ринку продукції машинобудування країн АСЕАН (у 2015 році майже $0,5 трлн). Причому це стосується як промислового та енергетичного обладнання, так і найрізноманітнішої техніки від вантажівок, спецтехніки, тракторів до українських літаків.

Наприклад, регіон є великим імпортером літаків і вертольотів, а також запасних частин до них, імпорт яких торік сягнув $18,7 млрд.  Імпорт вантажівок зріс із $3,8 млрд у 2015-му до $5,7 млрд у 2015-му. Першість утримує В’єтнам (відповідно $0,36 та $2,14 млрд), однак стрімко зростає він і до М’янми (з $68,3 до $693 млн).

Ще динамічне збільшується імпорт тракторів: у 2010-му — на $0,88 млрд, а 2015-го — вже на $1,94 млрд. Найбільшими покупцями відповідної техніки також є В’єтнам, який демонструє вражаючі темпи зростання закупівлі цієї техніки за кордоном: з $76,6 млн у 2010-му до $862 млн у 2015-му). Попри в рази менші обсяги, не відстають від нього за темпами нарощування її імпорту й інші, бідніші країни, як-от Філіппіни (з $15,7 млн до $158,9 млн), М’янма (з $10,9 млн до $203 млн) і Камбоджа (з $12,5 млн до $146,2 млн).

На відповідних ринках панують Китай, Японія, Таїланд і Корея, а також США. Однак присутні й постачальники з інших країн. Навіть Туреччина, Бразилія, Мексика, Росія, Індія збувають в АСЕАН тракторів на мільйони або й десятки мільйонів доларів. Тож принаймні на динамічних ринках бідніших країн регіону українські постачальники теж мають шанс на власну частку. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як обранці відкривали новий парламентський сезон
    17 січня, Роман Малко
  • Звіт розвідки про кампанію Путіна на допомогу Дональдові Трампу
    17 січня, The Economist
  • Про померлих годиться говорити добре або взагалі нічого. Певно, користуючись цим принципом, португальці останнім часом почали згадувати свого колишнього диктатора Антоніу Салазара лише в позитивному ключі. Про нього не забувають у книжках, журналах, навіть знімають фільми. Про часи диктатури говорять як про період стабільності, й тому деякі португальці на честь Салазара складають навіть тужливі пісні — фаду.
    16 січня, Ростислав Панічев
  • Якою є внутрішня й зовнішня роль нестоличних музейних закладів
    16 січня, Ганна Трегуб
  • Як марнотратна система субсидій вбиває шанс України на енергонезалежність
    16 січня, Олександр Крамар
  • Чи зможе колективний Захід пережити власні ілюзії та зміну світоустрою Росією
    15 січня, Едвард Лукас
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено