Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 березня, 2016   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Велика трансформація

Українська енергетика переживає великі зміни, які в разі успіху вже за кілька років здатні позбавити її небезпечної залежності від зовнішніх постачальників
Матеріал друкованого видання
№ 9 (433)
від 3 березня
Велика трансформація

Реформа енергетичного сектору країни, попри всю свою вимушеність, повільність і фрагментарність, уже привела до кардинальних змін у секторі. Країна стає дедалі менш залежною від зовнішніх джерел енергії. Колись найбільш проблемне питання – забезпечення імпортним газом – поволі відходить на другий план. Натомість усе більше уваги дістається електроенергетиці, серйозні проблеми у якій роками залишалися на другому плані в тіні «газової» теми. Найважче просувається в частині, що покликана змінити внутрішні правила гри, покласти край монополізму й відкрити шлях для конкуренції дедалі більшій кількості реально незалежних одна від одної компаній. А відтак підвищити якість обслуговування споживачів та ускладнити отримання постачальниками надприбутків. Виведення цін на ринковий рівень та припинення їх регулювання, як і подолання залежності від зовнішніх постачаль­­ни- ків-монополістів, може лише сформувати передумови для цієї найважливішої складової змін, яка й має гарантувати основні переваги від реформи звичайним українцям.    

На шляху до газової самодостатності

Тривалий час зміцнення енергобезпеки України пов’язувалося з диверсифікацією джерел імпорту блакитного палива. Однак виявилося, що вирішить проблему кардинальне зменшення його споживання. У 2015 році воно становило вже лише 33,7 млрд м³, внутрішній видобуток — 19,9 млрд м³, тож рівень самозабезпечення сягнув 59%. Насправді навіть більше, адже значні обсяги спожитого газу використовуються для забезпечення транзиту російського палива до ЄС українською ГТС і не можуть вважатися власне внутрішніми потребами.

Читайте також: Колос на глиняних ногах і його піщані замки

Як бачимо, для забезпечення внутрішнього ринку торік бракувало 13,8 млрд м³ (хоч імпортовано «про запас» було 16,45 млрд м³). А пропускна спроможність за словацьким і польським маршрутом, які успішно використовуються для закупівлі газу в ЄС, становить понад 15 млрд м³ на рік. Тобто її цілком достатньо, щоб забезпечити нинішні потреби України в блакитному паливі без закупівель у Росії. І якщо минулого року європейський маршрут постачання використовувався неповною мірою (надійшло лише 10,3 млрд м2), а поставки з Росії склали 6,1 млрд м3, то в подальшому від останніх цілком можна повністю відмовитися.

Торішні закупівлі дали змогу сформувати суттєвий запас міцності на перспективу: на початок березня в сховищах містилося понад 10 млрд м³ — найбільший показник із 2011 року, попри те що споживання зараз у понад півтора раза менше. Якщо припустити, що споживання газу з березня по жовтень 2016-го буде на дещо нижчому рівні, ніж за аналогічний період 2015-го (15,1 млрд м³), то очікуваний за ці місяці внутрішній видобуток (13,5 млрд м³) має перекрити чи не все споживання. А отже, майже весь обсяг закупівель на європейському ринку можна спрямувати на поповнення сховищ. В умовах низьких цін на ньому та насиченості газом у теплу пору року може йтися й про 8–10 млрд м³ за відповідних вісім місяців (звісно, якщо потужності використовуватимуться на повну, а не в режимі чверті потужностей, як це з незрозумілих причин відбувається з перших днів березня).

Цього достатньо, щоб увійти в наступний опалювальний сезон із запасами, що будуть не нижчими від тих, які ми мали на початку поточного, та обійтися без закупівель палива в Росії. Понад те, є всі підстави сподіватися й на подальше зростання частки внутрішнього видобутку в забезпеченні газових потреб.

Виявилося, що кардинально проблему газової залежності вирішить не так диверсифікація імпорту, як різке зменшення споживання

З одного боку, відповідна перспектива ґрунтується на сталій тенденції до нарощування видобутку приватними компаніями, частка яких на ринку динамічно зростає і вже зараз є досить високою, щоб впливати на загальний баланс навіть в умовах падіння видобутку державними компаніями (див. «Ефект ринкових цін»). Так, якщо 2015 року видобуток Нафтогазу зменшувався (на 823 млн м³) все ще швидше, ніж зростав у приватних компаній (на 553 млн м³), то останнім часом відбувся закономірний злам через випереджаюче зростання видобутку приватними компаніями: у січні 2015-го порівняно з аналогічним місяцем 2016-го вони додали 69 млн м³, а мінус видобутку Нафтогазом становив лише 34 млн м³.

Причому особливо стрімко зростає вага на газовому ринку ДТЕК Ріната Ахметова — закономірності олігархічної моделі економіки працюють. ПрАТ «Нафтогазвидобування», газовий підрозділ ДТЕК, наростило у 2015 році видобуток мало не вдвічі — з 0,75 млрд м³ у 2014-му до 1,3 млрд м³ у 2015-му — і далі тримає відповідний темп: у січні 2016-го його видобуток перевищив 125,5 млн м3. Тож уже незабаром ДТЕК може подолати позначку 10% загальноукраїнського видобутку та 40% видобутку приватними компаніями, ставши ключовим гравцем уже не лише вугільного та електроенергетичного ринку, а й газового.

З другого боку, підвищення до ринкового рівня цін на газ і вдосконалення механізму субсидій (які поки що сприяють марнотратству у використанні палива) мають у найближчі роки простимулювати подальше зменшення споживання блакитного палива в країні. З 1 березня 2016-го ціни для комерційних споживачів на газ становлять від 7,34 грн до 8,39 грн за м³. Тобто в процесі їх вирівнювання для всіх категорій споживачів, яке має завершитися 2017 року, тарифам для ТКЕ (3 грн/м³) і населення (3,6 грн/м³ за пільгового споживання до 1,2 тис. м³/рік) є куди зростати. І черговий етап, за словами прем’єр-міністра, буде вже з 1 квітня 2016-го (за інформацією НКРЕКП, пільгова ціна для населення може підвищитися з 3,6 грн до 5,5 грн за 1 м³).

Читайте також: У кого вчитися

Так само можна очікувати й підвищення цін на газ для ТКЕ, які цього сезону особливо його марнували, змушуючи людей опалювати вулицю через надмірно високі температури у квартирах. Однак тут не обійтися без державного втручання: споживачі тепла ніяк не можуть вплинути на монополістів для зменшення споживання палива. Понад те, ТКЕ зацікавлені в надмірному споживанні, щоб в умовах оплати на основі даних дедалі поширеніших теплових лічильників мати змогу виставляти якомога більші рахунки.

Однак у разі успішного вирішення проблеми ТКЕ та припинення марнотратства завдяки реформуванню механізму субсидій для населення є всі підстави очікувати, що вже за кілька років дві спрямовані одна до одної тенденції — нарощування внутрішнього видобутку газу на 10–15% (до 22–23 млрд м³) та зменшення принаймні на ті ж таки 10–15% його споживання (до 28–30 млрд м³) — здатні підвищити рівень самозабезпечення України блакитним паливом із нинішніх 60–65% до 75–80%. А отже, і знизити потребу в його імпорті до щонайбільше 5–7 млрд м³ за рік проти 35–40 млрд м³, які країні доводилося купувати ще не так давно (див. «На шляху до самозабезпечення»).
Наразі описаний шлях бачиться найреалістичнішим і найдієвішим запобіжником від загрози якщо не цілковитого припинення, то принаймні різкого зменшення транзиту російського газу українською ГТС із 2020 року, коли спливе термін нинішніх конт­рактів. Адже навіть різке обмеження (не кажучи вже про менш імовірне повне припинення) транзиту російського палива територією України здатне ускладнити й зробити значно дорожчою і закупівлю палива в ЄС. Якби потреба збереглася в нинішніх розмірах, це потребувало б уже не заміщення, а фізичного транспортування з віддалених європейських хабів.

Головний ризик зростанню самозабезпечення — потенційне зниження цін на імпортний газ до $150 за 1 м³ і нижче. Це зменшило б різницю між цінами на блакитне паливо для промисловості країн із великим внутрішнім видобутком (як-от Росія чи її сателіти) й країн-імпортерів, а відтак могло б стимулювати українські енергомісткі виробництва до нарощення випуску продукції.

Утім, загальний курс на трансформацію української економіки в напрямку відмирання металургії, важкої хімії та машинобудування й натомість зростання ролі АПК, працемістких промислових виробництв і сфери послуг (зокрема, ІТ), як і зменшення споживання газу в побутовій сфері, дають усе ж більше підстав очікувати саме успішної переорієнтації України на самозабезпечення якщо не всіх, то принаймні левової частки потреб у блакитному паливі вже в найближчі чотири — сім років. 

Однак і в цих умовах для підвищення стійкості української економіки до зовнішніх викликів та використання можливостей, пов’язаних із очікуваним у найближчі роки різким зростанням ринку скрапленого газу, важливим було б будівництво термінала для прийому бодай 2–3 млрд м³ цього палива на узбережжі Чорного моря. У новій геополітичній реальності, тобто в умовах конфронтації з Росією, Туреччина вже не мала б цьому противитися, а США як найімовірніший альтернативний постачальник, зі свого боку, могли б допомогти реалізувати цей проект.

Електроенергетика

У той час як залежність від поставок російського газу поволі долається, на перший план виходить проблема залежності від Росії в електроенергетиці, до того ж як атомній, так і тепловій. У 2015 році Україна імпортувала паливних збірок для АЕС на $643,6 млн, при цьому майже 95% їх було закуплено в російського атомного монополіста «Росатом» (на $610,9 млн) і лише 5% ($32,7 млн) — у шведської філії найбільшої у світі атомноенергетичної ТНК Westinghouse.
Залежність Енергоатома від Росатома перетворюється на ключову проблему української енергобезпеки. Адже на тлі 35–40% залежності від імпорту газу та менш ніж 20% — від поставок із Росії ми маємо 100% залежність від імпорту атомного палива, зокрема 95% залежність від російської державної монополії. А частка Енергоатома у виробництві електроенергії в Україні становить близько 50%. Виходом із ситуації можуть бути лише нарощування принаймні до 50% частки палива для АЕС західних виробників (адже нинішні символічні обсяги на рівні 5% є лише імітацією диверсифікації) на першому етапі та будівництво в кооперації з ними власного заводу ядерного палива в середньостроковій перспективі.

Водночас висока залежність від поставок палива з Росії та окупованих нею районів Донецької та Луганської областей (ОРДіЛО) спостерігається й у виробників теплової електроенергії (ТЕС і ТЕЦ). У 2015 році, за даними Держстату, Україна імпортувала майже 1,9 млн т енергетичного вугілля на $157,5 млн, з яких із РФ — 0,94 млн т на $85,4 млн. Однак це лише верхівка айсберга залежності української теплової енергетики від ризикованих поставок ззовні. Адже в рази більші обсяги вугілля надходять з ОРДіЛО, що, як і поставки із РФ, цілковито залежать від доброї волі ворога.

Причому помітне явне лобіювання корупційних схем закупівлі вугілля в терористів. Попри дефіцит вугілля антрацитової групи в Україні та обґрунтовувану цим необхідність його закупівель у Росії та ОРДіЛО, виробництво на АЕС штучно стримується на користь дорожчої електроенергії ТЕС. І тенденція лише посилюється. Так, 2015-го виробництво на АЕС було на 0,9% (0,8 млрд кВт•год) меншим від показників 2014-го та на 3% (2,6 млрд кВт•год) порівняно з 2011-м. А в січні 2016-го вони виробили електроенергії вже на 5,2% менше, ніж у січні 2015‑го, тоді як ТЕС і ТЕЦ, навпаки, на 9,1% більше. При цьому загальний обсяг виробництва електроенергії в країні залишився приблизно на рівні січня 2015-го.
Основний аргумент на користь вугілля з окупованих територій — його нижча ціна (близько $45 за тонну, тоді як вугілля з ПАР коштує $70–75). Однак, купуючи його в ОРДіЛО, Україна лишає галузь уразливою до шантажу ворога та ще й фінансує війну проти себе. Інформація, яка надходить з окупованих територій, свідчить, що так чи інакше терористам врешті-решт дістається не менш як 20–25% вартості вугілля, яке постачається в Україну, через «податки» на його реалізацію та заробітні плати шахтарів, а також через роздрібну торгівлю, у якій вони витрачають ці зарплати.

Читайте також: Державна підтримка та золоті батони

При цьому в самій Україні загострюється проблема збуту вугілля газової групи. Його на підконтрольній території може видобуватися значно більше, ніж тепер, проте й видобуте нікуди подіти. Натомість модернізація бодай половини антрацитових енергоблоків для переходу на його споживання здатна як вирішити проблему збуту додаткових принаймні 10 млн т українського вугілля, так і покласти край залежності від ризикованих поставок із Росії та ОРДіЛО.

Проте процес саботується ось уже понад рік. Навіть у поки що державному Центренерго відповідна реконструкція розпочата лише на 2 із 10 блоків однієї Зміївської ТЕС. Це дасть можливість замістити менш як п’яту частину споживання вугілля антрацитової групи, яке в Україні не видобувається. Тим часом ДТЕК, найбільший споживач вугілля з окупованих територій, і не збирається цього робити, збуваючи вироблений із нього струм на енергоринок країни.

Переведення теплової енергетики на вугілля газової групи дало б друге дихання цьому важливому сектору української електроенергетики. Відкрило б їй шлях до аналогічної газовому сектору переорієнтації на внутрішній видобуток. І в такому вигляді зробило б незамінним інструментом балансування енергетичного ринку. Адже всі інші види електроенергії, попри те що кожна має свої переваги, не здатні різко збільшувати виробництво в періоди зростання потреби економіки в струмі під час пікових навантажень і зменшувати, коли спостерігається його надлишок. Таку проблему має не лише українська атомна, а й альтернативна енергетика: вітряні (ВЕС) та сонячні (СЕС) станції.

Останні, хоч і мають наразі незначні обсяги генерації струму, дуже стрімко зростають. Наприклад, виробництво струму на СЕС із 2011 по 2015 рік зросло в 13,3 раза, попри втрату кримських станцій, які в 2013-му забезпечували більш як половину загальноукраїнського виробництва електроенергії. ВЕС у 2015-му виробили в 11,5 раза більше електроенергії порівняно з 2011-м, хоча також втратили частку потужностей у Криму та на Донбасі. Поширення «зеленого» тарифу на сімейні СЕС і ВЕС, які продають електрику в мережу, створило мотивацію для активного встановлення їх у приватних домогосподарствах (чисельність зареєстрованих у 2015 році зросла майже в 12 разів, а обсяги виробленого струму — у 10 разів — до 0,41 млн кВт•год).

«Зелені» тарифи для домогосподарств закріплені до курсу євро та встановлюються НКРЕКП щоквартально. Встановлена потужність не перевищує 30 кВт. Формально енергопостачальник не має права відмовити домогосподарству в купівлі за «зеленим» тарифом електричної енергії, виробленої з енергії сонця та/або енергії вітру. Однак обленерго може саботувати цей процес в процесі прийому заяви-повідомлення та підготовки схеми підключення до електропостачальника, а також узгодження тим схеми підключення генеруючої установки. Та чи не найголовніше сумою рахунку на оплату послуг з облаштування вузла обліку перетоку відповідної електроенергії.

Пропозиції від компаній, які працюють на ринку монтажу СЕС, передбачають монтаж станції потужністю 10 кВт із річним виробництвом 11-12 тис кВт•год сонячної електроенергії за Є12,5 тис, а потужністю 3 кВт із річним виробництвом електроенергії – до 3,5 тис кВт•год за Є4,4 тис. Перший варіант дорожчий, однак має нижчу собівартість одного кіловата, і особливо потенційно вищу прибутковість. При споживанні домогосподарством 200 кВт•год електроенергії на місяць перша СЕС здатна принести близько власнику Є1,3-1,5 на рік від реалізації надлишку обленерго. Друга при аналогічному, чи навіть дещо меншому, споживанні – лише кілька сотень євро на рік. Інша річ, що розмір тарифу для сонячної електроенергії щороку зменшується. Пропозиції міні ВЕС для приватних господарств наразі більш цікаві з точки власного автономного забезпечення електроенергією, аніж отримання прибутку. Адже будівництво станції із потужністю аналогічною СЕС обійдеться приблизно у ті ж гроші, а от зелений тариф на вітрову енергію значно нижчий.

Утім, особливістю виробництва сонячної електроенергії є її нерівномірність. Наприклад, у червні — липні минулого року, у той час як улітку потреба в струмі менша, вони виробляли по 46–50 млн кВт•год електрики за місяць, а взимку, коли потреба, навпаки, дуже зростає, різко скорочують генерацію (наприклад, 10,8 млн кВт•год у січні 2016‑го). Виробництво ж на ВЕС ще менш стабільне: навіть упродовж однієї пори року його обсяг коливався більш як у півтора раза — від 54 млн кВт•год у липні до 88 млн кВт•год у серпні. І це не враховуючи коливання виробництва струму в різні години доби.

Тому через ще тривалий час високу собівартість струму та неможливість змінювати обсяги виробництва залежно від потреб споживачів альтернативна енергетика в найближчі роки не зможе замінити в Україні атомну чи теплову, хоча й має перспективи динамічно збільшувати свій внесок (наразі менше ніж 1%) у загальну генерацію.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено