Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 лютого, 2016   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Осідлати силу зарплат

Державна зарплатна політика тільки нещодавно почала рухатись у правильному напрямку
Осідлати силу зарплат

В Україні ніколи не бракувало популістів, які обіцяли виборцям значне підвищення зарплат і пенсій. Але врешті-решт виявлялося, що здебільшого вони не тільки не здатні виконати свої обіцянки, а й часто-густо не знають прописних істин функціонування економічної системи. Отже, державна політика в царині зарплат завжди була недолугою. І через це величезна енергія їх як фактора трансформації країни залишалася скутою і не працювала на благо народу.

Багато років суть політики доходів зводилася до того, що можновладці, прагнучи зберегти за собою крісла, намагалися підняти соціальні виплати для якомога ширших верств населення, адже розраховували, що це поліпшить їхній рейтинг. Схожі принципи мали й червоні директори, які балотувалися до Верховної Ради в округах, де розміщено керовані ними підприємства. Перед кожними електоральними перегонами вони накидали своїм працівникам — і водночас виборцям — кілька копійчин, щоб ті за них голосували. Саме така політика доходів поширилася в масштабах країни. Оскільки вибори в нас, як і в будь-якій іншій не надто розвинутій державі, що хоче бути демократичною, відбуваються часто, вона призводить до того, що зарплати стають зависокими й не відповідають продуктивності праці в економіці. Собівартість продукції національного товаровиробника зростає — і українські товари втрачають конкурентоспроможність не лише на зовнішніх ринках, а й на внутрішньому, у боротьбі з імпортом. Наслідки: погіршення платіжного балансу, неодмінне знецінення гривні, інфляція, якими уряд щоразу виправдовує нову хвилю підвищення зарплат і пенсій (хоча справжній мотив влади — бути переобраною), необхідність індексувати доходи відповідно до втрат купівельної спроможності. Цим зачаклованим колом ми рухалися понад десятиліття.

Гонку популізму максимально активізував Янукович, коли за часів його першого прем’єрства, від листопада 2003-го до початку 2005-го, мінімальну зарплату піднімали тричі, збільшивши її в підсумку на 42%. Середньомісячна платня за цей період збільшилася на 47%. Його наступники підхопили естафету. І пішло-поїхало: нові вибори — чергове підвищення зарплат і пенсій. Останнє коло дохідного популізму теж організував Янукович. За 2010–2014 роки мінімальна зарплата додала 40%, середньомісячна — 68%. Звичайно, в умовах стагнації економіки це мусило погіршити платіжний баланс і, як наслідок, стрімко знецінити гривню.

Читайте також: За червень реальна заробітна плата українців зросла на 6% – Держстат

Така державна політика доходів — бомба вповільненої дії. Вона абсолютно не зараджує матеріальним проблемам українців у стратегічній перспективі. Найгірше те, що й нинішня влада перейняла такий підхід до справи. Усі ми добре пам’ятаємо, як перед минулорічними виборами уряд підвищив соціальні виплати від початку вересня, не дочекавшись дати, закладеної в бюджеті, — 1 грудня. На це пішло 10 млрд грн. Чи відчули українці матеріальне полегшення від такого кроку?

У бюджеті на 2016-й закладено чергове підняття зарплат і пенсій приблизно на 12%. На це піде близько 40 млрд грн — половина запланованого річного дефіциту кошторису. Загалом щоб збільшити заробітки бюджетників та пенсії бодай на 10%, у нинішніх умовах на рік знадобиться понад 10 млрд грн і майже 25 млрд грн відповідно. Разом 35 млрд грн. Якщо хтось із політиків пообіцяє індексувати соціальні виплати на минулорічну інфляцію — 43%, то він муситиме знайти близько 150 млрд грн, або 6,7% ВВП. Це неймовірна для нинішнього економічного становища України сума. І гріш ціна тому, хто роздає такі обіцянки.

Але можна піти іншим шляхом: підвищувати зарплати окремим групам бюджетників по черзі. І досягати низки актуальних трансформаційних цілей в умовах, коли виявляється замало якісних державних менеджерів для структурного, якісного реформування всіх сфер (серед політиків, які приходять за квотним принципом в уряд, таких узагалі практично немає), а запліснявіла політика доходів минулого не тільки не допомагає долати проблеми країни, а й призводить до накопичення нових.

Успішні приклади застосування згаданого підходу вже з’явилися в Україні (і в цьому контексті нинішня влада краща, ніж попередники). Передусім ідеться про зарплати поліцейських. У середньому вони отримуватимуть від восьми до кільканадцяти тисяч гривень. Найнижчий чин зароблятиме понад 6 тис. грн за місяць. Чисельність поліції в Україні планують довести до 120 тис. осіб. Відтак річні витрати на зарплати її працівникам становитимуть близько 25–30 млрд грн (додатково потрібно, за грубим підрахунком, 10 млрд грн, позаяк чисельність поліцейських значно менша, ніж доти — міліціонерів). Що Україна отримає взамін? Збереже, ймовірно, мільярди гривень у кишенях платників податків, для котрих відтак реформа поліції може швидко стати окупною, давши змогу спрямувати зекономлений ресурс на розвиток. Водночас високі зарплати поліції — фактор залучення туди кращих кадрів. Така політика допомагає уряду принаймні частину інтелектуального потенціалу країни спрямувати в конструктивне русло. Україна від цього явно виграє. Звичайно, самого тільки підвищення окладів не досить.

Читайте також: В Україні заборгованість із виплати зарплат зросла до 2,43 млрд грн

Інший приклад — підняття платні військовослужбовцям. Цей крок матиме радше тактичний успіх, адже продиктований насущними потребами. Він також сприятиме приходові сильних і відповідальних до лав армії. Однак серед її проблем низькі зарплати аж ніяк не на першому місці. Тож чи покращить нововведення боєздатність нашого війська, невідомо. Високі зарплати силовиків викликають аналогії з радянськими й ранішими часами: тоді служити чи то в армії, чи у внутрішніх силових структурах було престижно, а зрештою це призвело до того, що люди з «органів» здобули невиправдано велику вагу в структурі державної влади, а у випадку Росії фактично узурпували її. Тому разом зі збільшенням зарплати слід посилювати їхню керованість.

Тиждень уже писав про необхідність радикально підвищити оклади чиновникам, принаймні на керівних посадах. З одного боку, це потребує не так уже й багато грошей (у межах 10 млрд грн щороку). Із другого — дасть змогу перебудувати структуру державного управління в усіх напрямах. Україна за останній рік здобула хороший досвід міністрів-технократів. Вони набрали команди якісних менеджерів, яким багато чого вдалося в реформуванні країни. Не давши їм ринкову платню, реформи буде неможливо довести до кінця. І головне, що збільшення чиновницької платні — це шлях усіх країн Східної Європи, які інтегрувалися в ЄС. Без такого кроку оновлення держапарату нереальне, а подолання корупції в ньому й поготів.

Можна запропонувати й інший крок, який поки не розглядають, — кардинальне підвищення зарплат освітянам. Тут ціна питання трішки вища: щоб потроїти заробітки вчителів, довівши їх принаймні до 10 тис. грн за місяць, знадобиться додатково близько 50 млрд грн щороку. Не сумніваймося, що суспільство від такого кроку матиме величезну віддачу. По-перше, він залучить інтелект у галузь і підніме престиж професії, котрий поки що, на жаль, невисокий. Ідеться про майже півмільйона вчителів загальноосвітніх середніх шкіл. По-друге — утримає освіту від деградації. В Україні, як і в більшості колишніх радянських республік, була одна з найкращих систем освіти, особливо у точних науках. Але в нас зарплата вчителя менша, ніж середня по економіці, щó вимиває кваліфіковані кадри з освіти, змушуючи їх шукати кращої долі деінде, зокрема й у торгівлі на базарах. Галузь деградує, бо в середньому молоді вчителі не дотягують до колишніх стандартів. Рівень освіти в США раніше був не вищим, ніж у нас. Але там зарплата вчителів старших класів становить $59 тис. за рік, що на 25% вище, ніж середньомісячна по економіці. Викладачі отримують іще серйознішу суму, а в декотрих випадках у 2–2,5 раза більше, ніж у середньому по економіці. Звичайно, це допомагає залучати до системи інтелект, тож Сполучені Штати здатні підтримувати високий рівень освіти й приваблювати численних іноземних студентів. У Великій Британії кілька років тому зарплата вчителя старших класів становила £33 тис., що також на 25% вище, ніж у середньому по економіці. Той факт, що британська система освіти також приваблює багатьох іноземців, зокрема й дітей українських магнатів, засвідчує: між рівнем платні вчителів та якістю надаваних ними послуг є висока кореляція. По-третє, оскільки багато шкіл діє в сільській місцевості, підвищення зарплат учителям сприятиме розвитку регіонів та зміцненню їхньої фінансової бази.

Читайте також: Соціальні виплати становлять 60% доходів українців

У наші часи, коли економіка послуг і знань стає ключовим драйвером розвитку країн, рівень освітньої галузі особливо важливий. Звичайно, підвищення зарплат освітянам повинне супроводжуватися забезпеченням адекватної матеріальної бази, необхідної для педагогічного процесу, що знову-таки потребує чималих грошей. Але той, хто інвестує в освіту, ніколи не програє.

У підсумку точкове продумане підняття зарплат у галузях, які наразі перебувають під опікою держави, може дати куди більше позитивних наслідків та структурних змін, ніж підвищення соціальних виплат усім без винятку на мізерні суми. Уряд повинен узяти цей факт на озброєння і провадити відповідну політику доходів, використовуючи енергію зарплат на благо країни. Це значно простіше, ніж складні структурні реформи, котрі, як виявляється, не під силу багатьом із нинішніх високопосадовців.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено