Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 січня, 2016   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Довга черга на вихід

Щороку з України вивозять астрономічні суми капіталу. Чому та яким чином?
Матеріал друкованого видання
№ 51 (423)
від 24 грудня, 2015
Довга черга на вихід

Проблема відпливу капіталу з України не нова. Про неї чимало й часто говорять, але зовсім небагато обізнаних людей орієнтується в тому, які суми щороку втрачає країна. Економічна криза 2014–2015-го активізувала тих, хто виводить капітал більш-менш законними методами. Їхні дії лежать на поверхні, а негативні наслідки для курсу гривні та рівня життя населення можемо зараз спостерігати на власні очі. Але є й інша, тіньова частина потоків капіталу, не завжди помітна й часто незаконна. Вона щороку вимиває з України, як і з багатьох інших країн, мільярди доларів і не потребує економічних криз для своєї активізації, бо існує перманентно.

Нещодавно було опубліковано черговий щорічний звіт організації Global Financial Integrity (GFI), у якому досліджено обсяги тіньового відпливу капіталу зі 149 країн, які розвиваються. Автори звіту стверджують, що щороку вони сумарно становлять понад $1 трлн ($1090 млрд у 2013-му, свіжіших даних немає) і постійно зростають. При цьому наведені оцінки, ймовірно, занижені через брак об’єктивної інформації. Навіть така сума вражає, відтак постають питання про те, чому і яким чином відбувається відплив капіталу, як із цим боротися та яке місце України в цих процесах.
За оцінкою GFI, впродовж 2004–2013 років з України тіньовим шляхом вивели майже $118 млрд, або понад 8% ВВП щороку (див. «Відкрита рана»). За цим показником країна посідає 14-те місце серед країн, які розвиваються, хоча за розмірами економіки перебуває на кілька десятків щаблів нижче. Тобто в нас масштаб явища у пропорції до розмірів економіки величезний, один із найбільших у світі (за режиму Януковича він був прогнозовано найсуттєвішим). Звідси випливає, що всі образні розмови про олігархів (їхній капітал — основа зазначених потоків) як про пухлину на тілі країни чи українських кровопивць не є перебільшенням, бо ґрунтуються на реальних фактах.

Читайте також: Зупинити відставання

Які лазівки існують для тіньового відпливу капіталу? Головна — трансфертне ціноутворення. Принцип його дії такий: експортер декларує на митниці занижену вартість вивезених товарів (декларована вартість зазвичай дорівнює виробничій собівартості, щоб внутрішні виробничі потужності виходили в нуль) і продає їх за кордоном за ринковими цінами, кладучи різницю на рахунок в іноземному банку. Це саме стосується й імпорту (використовується рідше): декларується завищена митна вартість ввезеного товару, за допомогою якої певна дельта осідає на офшорних рахунках. Окрім трансфертного ціноутворення для виведення грошей за кордон використовують й інші можливості, зокрема купівлю в іноземців послуг, наприклад консалтингових, які не були фактично надані; передоплату за товари й послуги фірмам-одноденкам, що, отримавши гроші, банкрутують; купівлю сміттєвих цінних паперів, тобто акцій та облігацій, за якими ніколи не буде отримано доходу; надання кредитів фіктивним фірмам-нерезидентам, котрі їх ніколи не повернуть, тощо. Усі ці схеми використовуються, але не так масово, як трансфертне ціноутворення. Щоб проілюструвати останнє твердження, достатньо навести приклад Росії: за даними GFI, у 2004-2013-му відплив капіталу із РФ щороку становив у середньому $105 млрд, водночас 2014-го його обсяг через «сумнівні операції» (стаття платіжного балансу, якою в Росії намагаються оцінювати суму угод, що мають ознаки фіктивних, із метою вивести гроші за кордон) сягав лише $8,6 млрд.

Ті, хто заробив певну кількість грошей в Україні, починають боятися за свій капітал, тому переходять межу закону, щоб його зберегти, і водночас ідуть у політику, щоб здобути  необхідне прикриття

Отже, трансфертне ціноутворення — основа тіньового відпливу капіталу. У зв’язку з його масовим використанням для переведення грошей в офшори виникають проблеми, які в контексті України мають кілька вимірів. По-перше, практично на всю суму капіталу, вивезеного з нашої країни тіньовим шляхом, зменшуються офіційні показники прибутків корпорацій. Звідси така мала частка прибутків підприємств у ВВП України (див. «Ключова лазівка»), навіть не враховуючи аномально низьких кризових показників. У нас прийнято вважати, що низькі рентабельність і частка прибутків у ВВП — наслідок застарілих основних виробничих фондів. Але це хибна думка, адже морально й фізично зношені засоби виробництва визначають низький рівень переділу та малу частку доданої вартості в доході підприємств. Але при цьому частка фактичних (з урахуванням виведених грошей) прибутків у доданій вартості може бути великою і є такою. Адже якби було інакше, то в нашій країні ніхто не міг би, ведучи бізнес, окупити відсоткові ставки за кредитами на рівні 25—30% і ніхто серед підприємців не говорив би про широкі можливості мати 100% рентабельності. Виходить, що мала частка прибутків у ВВП в Україні є наслідком не так низької якості фізичного капіталу, як того, що з нашої країни щороку виводиться понад 8% ВВП у вигляді тіньових потоків, власне, як і з Росії (щонайменше 5%), меншою мірою Польщі (мінімум 1,5%). Якби ці гроші залишалися в Україні, то параметри нашої економіки були б зовсім іншими, банківська система була б стабільнішою, а люди багатшими.

По-друге, через те що ці гроші виходять з української юрисдикції, у владі регулярно кажуть, що потрібно якось перешкоджати відпливу. На думку спадає 2013 рік, коли через відсутність економічного зростання, а з ним і додаткових можливостей для дерибану міністр доходів і зборів Клименко, активний член «Сім’ї», заговорив про необхідність боротися з трансфертним ціноутворенням. Тоді він декларував, що коли перекрити відплив капіталу, то бюджет отримає додатково 20 млрд грн (у процесі торгів з олігархами очікувані додаткові надходження до скарбниці зменшилися до 5 млрд грн). Ця сума цілком корелює з обсягом відпливу капіталу, оціненим GFI, і при нинішному курсі долара становила б близько 50 млрд грн за нормальної ситуації в економіці. Але проблема в тому, що її не так уже й легко піймати. Адже в усьому світі борються з тіньовим відпливом капіталу й винаходять щоразу нові методи та інструменти, а результат мінімальний, бо винахідливі капіталісти придумують нові й нові схеми для того, щоб досягти свого.

Читайте також: Заручниця світу

По-третє, якщо з України й справді щороку виводиться в середньому понад $11 млрд, то це не може відбуватися без відома митників. До останніх об’єктивно виникають претензії. До цього можна додати неформальний імпорт, або контрабанду, обсяг якої торік, за оцінкою НБУ, становив $9 млрд. Вийде близько $20 млрд, або понад 20% нинішнього ВВП та більше ніж 10% максимального ВВП у період незалежності. Це сума, яка щороку перетинає український кордон при мовчазній згоді митників. Отже, зміна такого стану справ має бути одним із найвищих пріоритетів реформування країни. Мабуть, саме з огляду на вказані цифри контакти на митниці є такими цінними, а «рішали» митних проблем, які сидять у парламенті, завжди мали значний вплив у політиці й бізнесі.

По-четверте, проблема має дуже важливий суспільний вимір. Хто може виводити капітал? Той, хто багато експортує (меншою мірою імпортує), тобто переважно олігархи. Представники малого й середнього бізнесу самостійно цього не зроблять, тож для виведення грошей за кордон повинні вдаватися до послуг горезвісної бізнес-«еліти», а відтак є в боргу перед нею. Хто виводить капітал? Той, хто боїться, що його відберуть, або хто має забагато грошей чи замало ідей для того, щоб прибутково інвестувати в умовах нинішньої української економічної системи. У другому випадку лише реформи створять умови для інвестування та збереження капіталу в Україні. Інакше втримати його неможливо.

Натомість у першому випадку виходить своєрідне порочне коло. Ті, хто заробив певну кількість грошей в Україні, починають боятися за свій капітал, тому переходять межу закону, щоб його зберегти, і водночас ідуть у політику, щоб здобути контакти (з бізнесом, політиками, митницею, чиновниками) для забезпечення необхідне прикриття. Якщо вони потрапляють у владу, то роблять з опонентами те, чого перед тим боялися самі. Якщо опиняються в опозиції, то, як тільки нове керівництво починає боротися з порушенням цими капіталістами закону, починають кричати про політичні переслідування.

Читайте  також: Стабілізація на дні

Оскільки державна машина занадто прогнила, щоб у правовому полі довести їхні переступи й вилучити на користь держави належне їй (через корумпованих чиновників та суддів, недосконале законодавство тощо), то все зводиться до неефективних силових методів і неможливості повернути кошти в бюджет. У підсумку виходить, що політична боротьба боротьбою, а гроші як виводилися через страх програти в ній, так і виводяться, що для більшості вчорашніх політиків немов перетворилося на святе діло. Яскраво ілюструє цей факт інтерв’ю Мустафи Найєма з Геннадієм Кернесом майже дворічної давності. Тоді перший був ще простим журналістом, а другий запитав його, чи має той рахунки в іноземних банках. Це питання стало сублімацією такого собі колективного несвідомого досить закритої на той час касти тих, хто боявся втратити «зароблене» й регулярно виводив певні суми за кордон. Революційні події розчинили ту касту новими обличчями в політикумі, але не зняли проблеми, тобто не позбавили її членів страхів і підстав для побоювань (недолуга боротьба президента з олігархами підклала дров до багаття). Вихід із цієї ситуації можливий лише тоді, коли державна машина запрацює так, що право власності буде гарантоване й що всі обвинувачення у відмиванні чи приховуванні грошей будуть доведені до судових вироків і їх реалізації, а не зніматимуться після того, як з обвинувачами «поділилися».

Виходить, що хоч би яким масштабним був відплив капіталу з України і хоч би якими негативними виявилися його наслідки, його не можна стримати будь-якими репресіями чи навіть запровадженням усіх тих нововведень, які винаходять у світі. Єдина можливість кардинально зменшити обсяги виведення грошей — побудова ефективної держави, у якій можливості для розвитку могли б знайти і свідомі й чесні, і їхні менш принципові антагоністи. Як відомо з фізики, тачанку легше тягнути за собою, ніж штовхати попереду себе. Капітал легше привабити за допомогою ефективної держави, ніж втримати від відтоку будь-якими методами.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено