Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 січня, 2016   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Зупинити відставання

Завищені соціальні очікування й панування популізму в політиці супроводжуються усе помітнішим економічним відставанням України не лише від розвинених країн, а й від дедалі більшої кількості азійських та африканських
Матеріал друкованого видання
№ 51 (423)
від 24 грудня, 2015
Зупинити відставання

Нещодавно нідерландський банк ABN AMRO вніс Україну до списку країн із перспективними ринками, які можуть замінити членів БРІКС. Поряд із європейською Україною в переліку опинилися азійський В’єтнам, латиноамериканська Мексика та африканська Гана. Така компанія обурила чимало вітчизняних читачів, видавшись їм принизливою. Втім, ситуація лише вкотре засвідчила: українцям терміново потрібен «холодний душ», щоб адекватно оцінити актуальне місце своєї країни у світі.

На жаль, і досі доводиться зіштовхуватися зі сформованими в масовій свідомості ще радянською пропагандою уявленнями, коли Україна, як і решта СРСР, з якогось дива вважалася щонайменше рівнею провідним капіталістичним країнам і значно розвиненішою за латиноамериканські, азійські чи африканські — «третій світ». А порівняння з ними й особливо загроза «скотитися до їхнього рівня» видавалися приниженням і негативною перспективою.

Ринкова трансформація та перехід до капіталізму чомусь бачилися більшості громадян конче вступом до кола країн «золотого мільярда», а не «якоїсь там Латинської Америки» чи, не дай Боже, Азії та Африки. Хоча насправді саме з ними в республік Радянського Союзу було значно більше спільного. А розуміння, що рівень життя країн «золотого мільярда» був не даністю ринкової економіки, а лише результатом її успішного розвитку, явно не вистачало. Відтак у суспільстві не виникло достатнього запиту на конкретні й болючі радикальні реформи заради економічного зростання, на перешкоді яким стояв популістський концепт «рівня життя» і його «підвищення до європейських стандартів».

Читайте також: Заручниця світу

Проте життя не стоїть на місці, а Україна не перебуває у вакуумі. Той факт, що економічне зростання не стало в нас пріоритетом державної політики, лише погіршив наші позиції на тлі конкурентів. І за останні десятиліття актуальне місце країни у світі дуже сильно змінилося. А найголовніше, що й сьогодні, ігноруючи цей факт, орієнтуючись на явно завищені, не адекватні нинішнім показникам економічного розвитку очікування щодо соціальних стандартів, рівня доходів та структури економіки, політики заганяють країну щораз далі в трясовину популізму, засиллям якого позначене життя найменш динамічних економік «третього світу».

Гірка правда

Перший наслідок того, що відбулось, а ще більшою мірою того, що не відбулося в Україні за останню чверть століття, котрий важливо прийняти бодай сьогодні, є таким: у перспективі кількох десятиліть малоймовірним є досягнення нею рівня економічного розвитку, а отже, й життя чи соціальних стандартів країн Західної Європи або ж «золотого мільярда». За останні десятиліття ми від них безнадійно відстали.

Для ілюстрації скористаємося даними останніх міжнародних економічних зіставлень на основі обсягу ВВП за паритетом купівельної спроможності на особу, які регулярно публікує МВФ. У 1992 році відповідний показник в Україні дорівнював $6,1 тис., у США — $25,5 тис., у Німеччині — $22,8 тис., у Франції — $21,1 тис., в Італії — $21,6 тис. Таким чином, відношення становило 4,2–3,5 раза. У 2015 році Україна мала $8 тис., США — $55,9 тис., Німеччина — $47 тис., Франція — $41,2 тис., Італія — $35,7 тис. Тобто розрив  зріс від 4,2 до 7 порівняно з показником Сполучених Штатів, від 3,7 до 5,9 — Німеччини та від 3,6 до 4,5 — Італії.

За базовим сценарієм розвитку української економіки очікувати зменшення розриву із провідними країнами бодай до дво-трикратного немає жодних підстав як мінімум у найближчі 20–25 років

Причому це відбулося не лише внаслідок провалу 1990-х років, викликаного необхідністю трансформації економіки до ринкових умов чи розривом кооперації між виробниками колишнього СРСР. Цей провал був дуже значний, однак аналогічні проблеми свого часу пережили й нині успішні країни Центральної Європи.

Натомість ми ще дужче відстали від економік «золотого мільярда» навіть за останні 10 років. Головним чином тому, що так і не скористалися можливістю реформування країни після Помаранчевої революції 2004 року, а тепер і після Революції гідності. Причому відставання було б іще разючішим, якби не стрімке зменшення кількості населення в Україні на тлі його зростання в згаданих країнах «золотого мільярда»: реальний ВВП України у 2015 році був на 6,5% меншим, аніж у 2004-му, тоді як у Франції за той самий час він зріс на 10,1%, у Німеччині — на 15,8%, у США — на 18,9%.

За базовим сценарієм розвитку української економіки очікувати зменшення розриву із провідними країнами бодай до дво-трикратного немає жодних підстав як мінімум у найближчі 20–25 років. А популістські спроби рівнятися на них у соціальних стандартах здатні хіба що збільшити цей розрив, загальмувавши розвиток української економіки.

Понад те, зростає відставання в рівні розвитку економіки і з постсоціалістичними країнами Центральної Європи. Навіть коли не брати до уваги глибокий провал вітчизняної економіки в 1990-х і порівнювати рівень розвитку України із центральноєвропейськими сусідами напередодні Помаранчевої революції та сьогодні, то виявимо дуже значне збільшення різниці. Якщо у 2004 році ВВП за ПКС на особу в Україні становив $6,3 тис., у Польщі — $14,1 тис., Румунії — $11,5 тис., то 2015 року в Україні — $8 тис., у Польщі — $26,4 тис., а в Румунії — $20,7 тис. Таким чином, у нас він упав за цей час від 44,7% до 30,3% аналогічного польського показника та від 68,7% до 38,6% румунського. І відповідна тенденція триває, адже в її основі — значно вищі темпи економічного зростання сусідніх країн Центральної Європи порівняно з Україною.

Позбутися пихи

Другий наслідок: ми вже зараз набагато менш розвинені й бідніші за низку азійських, більшість латиноамериканських і дедалі більшу кількість африканських країн, порівняння з якими в нас усе ще часто вважають принизливим і рівень соціальних стандартів у яких значно нижчий, аніж в Україні. 2015 року ВВП за ПКС на особу в нас (нагадаємо: $8 тис.) був удвічі-втричі нижчий, аніж у Малайзії ($26,1 тис.), Чилі ($23,6 тис.), Аргентині ($22,4 тис.), Мексиці ($18,3 тис.), Ірані ($17,6 тис.), Ботсвані ($17,5 тис.), Таїланді ($16,1 тис.), Бразилії ($15,7 тис.).

Задля справедливості зауважимо, що й на момент здобуття незалежності Україна або вже незначно поступалися їм, або перебувала приблизно на їхньому рівні. А уявлення про більшу порівняно з ними економічну розвиненість УРСР, як уже зазначалося, було навіть тоді лише продуктом радянської пропаганди.

Читайте  також: Стабілізація на дні

Ці країни зазвичай мають значно вищі темпи довгострокового зростання економіки порівняно з Україною, що залишає нам у найближчі десятиліття хіба що мріяти про рівень економічного розвитку та життя, зіставний із Аргентиною, Мексикою, Бразилією чи Таїландом. Наприклад, від 2004 року реальний валовий внутрішній продукт у Малайзії зріс на 68,8%, в Аргентині — на 63,6%, в Чилі — на 55%, в Таїланді — на 44%, у Бразилії — на 35,2%, в Мексиці — на 30%.

У найближчій перспективі за базовим сценарієм вони розвиватимуться значно швидше, ніж Україна. Та навіть коли темпи зростання вітчизняної економіки і пришвидшаться в результаті успішних реформ, то на подолання розриву зі згаданими країнами Азії та Латинської Америки підуть не роки, а десятиліття.

Однак через засилля популістів та фокусування суспільно-політичного життя на питанні доходів і соціальних стандартів, а не економічного зростання Україна нині сильно відстала уже й від тих країн, які зовсім нещодавно не лише вважались, а й справді були набагато біднішими. Зокрема, зараз ми помітно поступилися Індонезії ($11,1 тис.), Намібії ($11,2 тис.), Єгипту ($11,3 тис.), Перу ($12,1 тис.), що вже й казати про Південну Африку ($13,2 тис.), Колумбію ($13,8 тис.), Алжир ($14,2 тис.) чи Китай ($14,2 тис.). Хоча не лише на час здобуття незалежності, а навіть у 2000 році, на момент завершення пов’язаного з пострадянською трансформацією обвалу 1990-х, більшість із них нам усе ще значно поступалися.

Крім того, більшість цих країн має найдинамічніші економіки у світі і, як наслідок, розрив із ними також лише збільшуватиметься в найближчі роки. Наприклад, зростання китайської від 2004-го становило 176%, індонезійської та перуанської — по 85,4%, колумбійської — 63%, єгипетської — 59,4%, алжирської — 39,2%, південноафриканської — 36,1%.

Останнім часом нас стрімко наздоганяє низка інших азійських та африканських країн, а також найбідніші латиноамериканські. Так, нинішній рівень економічного розвитку України ($8 тис.) фактично відповідає рівневі Філіппін ($7,3 тис.), Індії ($6,2 тис.), В’єтнаму ($6 тис.) та Узбекистану ($6 тис.) в Азії, Марокко ($8,2 тис.), Анголи ($7,4 тис.) та Нігерії ($6,2 тис.) в Африці, Болівії ($6,4 тис.) в Південній Америці.

Причому вони також зростають темпами, в рази вищими, аніж за базових умов передбачає найоптимістичніший сценарій розвитку української економіки принаймні до 2020 року. Скажімо, від 2004-го обсяг ангольської економіки збільшився на 167%, узбецької — 135,2%, індійської — 124,7%, нігерійської — 111,7%, в’єтнамської — 94,4%, філіппінської — 76,6%, болівійської — 69,5%, марокканської — 60,8%. А отже, незабаром актуальним для України, цілком імовірно, стане наздоганяти вже їх.

Вибір шляху

Однак тут потрібне застереження: не хотілося б, щоб цю публікацію розглядали в контексті кампанії дискредитації української економіки через її «деіндустріалізацію та деградацію», яку останнім часом наполегливо проводять кремлівське керівництво та представники проросійської п’ятої колони в Україні. Подаючи це як наслідок її переорієнтації на ЄС та розриву кооперації з Росією.

Так, українська економіка стрімко деградує на тлі решти світу і особливо країн, що розвиваються. Утім, це відбувається не через розрив торговельно-економічних відносин із РФ, котра так само стрімко деградує. І не через «деіндустріалізацію» внаслідок утрати приречених, успадкованих із радянського часу та зав’язаних на Росії неконкурентоспроможних у нинішньому вигляді на інших ринках виробництв. Навпаки, це стається внаслідок штучного затягування їхньої агонії, зволікання зі здійсненням необхідних реформ, які перевели б Україну з безперспективної пострадянської моделі на модель динамічного зростання. Модель, яка, окрім іншого, робить ставку на постійну конкуренцію і постійно адаптується до можливостей та викликів міжнародного ринку.

ВВП Росії за ПКС на особу в 2015 році МВФ справді оцінив у $23,7 тис., що втричі вище, ніж в Україні. Але це не означає, що тамтешня економіка ефективніша порівняно з нашою: просто Москва досі активно експлуатує природні, насамперед енергетичні, ресурси своїх внутрішніх колоній (див. Тиждень, № 27/2014). У цьому контексті варто зазначити, що ВВП за ПКС на особу в РФ перебуває на рівні африканського Габону ($21,4 тис. у 2015 році), який так само живе завдяки значним енергетичним ресурсам, але при цьому зростає швидше за неї. За рівнем розвитку РФ уже обігнав і Казахстан ($24,3 тис. у 2015-му), хоча ще 2000-го значно поступався їй ($12,3 тис. проти $14,7 тис.), адже експортних ресурсів на особу в нього більше.

итайте також: Лакмусовий бюджет

Натомість неенергетичний сектор російської економіки за ефективністю завжди програвав українському. Від 2000-го, коли обидві країни вийшли із трансформаційного спаду 1990-х, і до 2013-го (перед початком бойових дій на Донбасі), попри стрімке зростання цін на енергоносії, співвідношення ВВП за ПКС на особу в Україні ($4 тис. і $9,7 тис.) та Росії ($10,5 тис. і $24,3 тис.) суттєво не змінилося (38% у 2000 та 40% у 2013). Відбулося навіть незначне скорочення цього розриву на нашу користь.

Погіршилося за останнє десятиліття співвідношення економік Росіїта наших західних сусідів — Польщі й особливо Румунії. Так, у 2004 році ВВП за ПКС на особу в РФ ($14,7 тис.) був більший за польський ($14,1 тис.) і значно переважав румунський ($11,5 тис.), а 2015-го вже поступався першому ($23,7 тис. проти $26,4 тис.) і менш ніж на 15% переважав  другий. Гіршою була динаміка економічних показників РФ за цей час і порівняно з Аргентиною, Чилі або Таїландом.

Зараз стрімка деградація України на тлі інших економік затушовується окремими факторами, які інерційно завищують уявлення про наш рівень. Наприклад, коли йдеться про індекс людського розвитку (ІЛР), що використовується ООН і при визначенні якого враховують три види показників: очікувана тривалість життя; рівень грамотності населення країни та очікувана тривалість навчання; рівень економічного розвитку, оцінений як валовий національний дохід на жителя. За ІЛР (81/82 місце в світі) ми поки що формально випереджаємо основну масу африканських та азійських країн, хоча суттєво поступаємося більшості латиноамериканських, перебуваючи в компанії Туреччини (72), Мексики (74), Бразилії (75), Йорданії (80), Алжиру (83), Перу (84), Китаю (90), Таїланду (93) та Колумбії (97). І навіть значно обходимо такі країни, як Єгипет (108), Індонезія (110), Філіппіни (115), В’єтнам (116), Марокко (126) чи Парагвай (112), годі вже й казати про Індію (130), Бангладеш (142), М’янму (148), Нігерію (153).

Однак після деградації інфраструктури, медицини та освіти, для розвитку якої за останні 20 років фактично нічого не було зроблено, стане вже цілком очевидною.

Потрібно позбутися безпідставних ілюзій і зосередитися на розвитку із дна, на якому ми опинилися. Прагнути жити краще — це добре, але за наявності економічних передумов, тоді як вимагати вищого рівня життя й соціальних стандартів без такого підґрунтя шкідливо й небезпечно. Життя не за можливостями лише підриває економіку та її перспективи. А це означає, що треба зробити основою порядку денного суспільно-політичного життя не вимоги покращення добробуту, а нарощування національного доходу, зростання ефективної зайнятості й продуктивності праці. І лише як наслідок можна буде потім вести мову про підвищення рівня життя. Інакше Україна під дальші просторікування про підняття відповідних стандартів до європейських ризикує ще глибше скочуватися в економічну, а відтак і соціальну прірву, й через 10–15 років доведеться мріяти про рівень розвитку вже не тільки Філіппін, Індії чи Нігерії, а й, не виключено, М’янми, Бангладеш, Кенії чи Танзанії.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено