Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 листопада, 2015   ▪   Спілкувався: Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Даніелс Павлютс: «Ми вважали, що криза — величезний шанс очистити управлінську систему від зайвого жиру та дурості»

Колишній міністр економіки Латвії Даніелс Павлютс відвідав Україну для участі у Київському міжнародному економічному форумі, де зустрівся з журналістом Тижня, щоб поділитися досвідом виходу його країни з кризи.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (415)
від 29 жовтня, 2015
Даніелс Павлютс: «Ми вважали, що криза — величезний шанс очистити управлінську систему від зайвого жиру та дурості»

У 2008–2010 роках Латвія пережила глибоку кризу. Але економіка вийшла з неї та зростала по 5% на рік, зокрема під час вашого перебування на посаді міністра економіки. Які фактори сприяли виходу з рецесії?

— Передусім треба сказати про причини латвійської кризи. З одного боку, у 2008–2009-му багато країн пережили спад. Але Латвія була однією з тих, які найбільше потерпали від глобальної кризи. Ми маємо маленьку й дуже відкриту економіку, тому багато втратили через зупинку міжнародних фінансових потоків, від яких суттєво залежимо.

З іншого боку, були вагомі й внутрішні фактори. Перед початком глобальної рецесії наша економіка перебувала у фазі класичного «перегріву», спричиненого неякісним управлінням. Надлишок дешевих грошей у світі негативно вплинув і на нас. Після вступу до Євросоюзу ризики країни, на думку іноземних інвесторів, скоротилися, вартість грошей знизилася. При цьому країна стала доступнішою для іноземного капіталу, трансформувала законодавство під європейські стандарти тощо. У Латвію потекли гроші. Але їх лише зрідка вкладали у виробництво, а переважно — в ритейл, будівництво, житлову нерухомість. Економіка росла немов на стероїдах, та це зростання було нездоровим. Проблеми виникли через рекордне збільшення боргу, але, на відміну від інших країн, зокрема Греції, не державного, а приватного сектору. Ідеться про домогосподарства й бізнес, адже останній, заробивши гроші, часто не реінвестував їх у підвищення продуктивності, а спекулював на ринку нерухомості, бо там прибуток був тоді легким, швидким і значно вищим.

Читайте також: Сібе Шаап: «Майдан був повстанням, яке змінило людей, але не змінило політичну систему»

Усе це дуже погано скінчилося. За два роки рецесії країна втратила приблизно третину обсягу виробництва. Але десь наприкінці 2010 року почалося тривале, неперервне й досить швидке економічне зростання. Упродовж двох років обсяги експорту та промислового виробництва зростали на 20–30% щорічно. Тобто падіння економіки виявилося глибшим, ніж було потрібно, щоби зняти перегрів. Але її відновлення вражало не менше. Які для цього були передумови?
По-перше, поліпшилася глобальна кон’юнктура. На той час світ завмер через наслідки глобальної кризи. А глобальна фінансова система й досі повністю не оговталася. Проте реальний сектор зазнав не таких великих втрат і почувався досить добре. У Європі зростало виробництво й споживання, не було суттєвої рецесії, принаймні повсюдної. Тому латвійські підприємства переорієнтували виробництво на експорт, кинулися завойовувати ринки, і їм це вдавалося. Основою економічного відновлення в Латвії стала базова індустрія — деревообробка. Завдяки їй країна отримала валютні надходження.

По-друге, наші підприємці досить швидко пристосувалися до нових глобальних умов. Латиші, як і всі, не люблять змін, але, переживши епоху трансформації, виробили здатність адаптуватися. У цьому контексті пострадянський менталітет має свої позитивні сторони. Підприємці просто перелаштувалися на експорт. Я особисто помітив, що багато з тих, хто до кризи займався спекуляціями, відразу почали шукати що й куди можна вивозити на продаж.

По-третє, відбулися помітні зміни в політиці. Народ покарав політиків, які довели країну до кризи, і водночас тричі перевибрав тих, хто скорочував бюджет, проводив реформи тощо. Люди, які прийшли до влади на початку 2009 року, фактично управляли країною до 2014-го й провели її через весь період бурхливого зростання економіки. Я брав участь у цьому процесі на другій стадії.

На першому етапі я був по інший бік барикад, працював стратегом, лобістом і членом правління Латвійської торгово-промислової палати. Тобто виступав на стороні підприємців, які хотіли більше стимулів, хоча на це, логічно, не було грошей. Також я наполягав на тому, щоб в умовах жорсткої фіскальної політики бюджетні видатки скорочувалися розумно, а не механічно: всі порівну. Ми вважали, що криза — величезний шанс очистити управлінську систему від зайвого жиру та дурості. Частково ми його використали. Тривав дуже активний і конструктивний діалог між різними сторонами. Зазвичай за столом по один бік сидів наш уряд, по інший — організований бізнес і соціальні структури, а по третій — «трійка» (МВФ, Єврокомісія, Світовий банк). І мені було дуже цікаво, ставши у 2011 році міністром, перейти на інший бік стола. На той час ми закінчили програму співпраці з МВФ. Це був один із рідкісних, знакових випадків, коли співпраця з Фондом була успішною, адже це в міжнародній практиці стається нечасто.

Якими заходами економічної політики латвійський уряд стимулював економічне відновлення?

— Державна політика проводилась у трьох площинах.Перша — модернізація економіки та підвищення її конкурентоспроможності. Упродовж 2010–2014 років Латвія зробила один із найбільших стрибків у рейтингу «Легкості ведення бізнесу» та за Індексом глобальної конкурентоспроможності. Це вдалося насамперед завдяки поліпшенню регуляторного сере­до­вища для бізнесу, зменшенню кількості ліцензій і регуляторних агентств, скороченню всього зайвого, підвищенню якості та швидкості надання послуг для підприємців.

Читайте також: Генрік Мейнандер: «Будь-який варіант нейтралітету України буде проросійським»

Друга — реструктуризація економіки. Реалізовувалися великі програми з переобладнання промисловості, зокрема деревообробної, металообробної, харчопрому. На це залучалися дуже дешеві або безкоштовні кредити чи гранти. На щастя, до хорошої кон’юнктури на європейських ринках додався ефект від фінансового періоду ЄС. Останній тривав упродовж 2007–2013 років, але кошти почали надходити лише у 2009 і 2010-му. Ідеться про сотні мільйонів євро. У країні не було грошей узагалі, але з бюджету будь-що намагалися виділяти ту частину співфінансування проектів, яка відкривала доступ до європейських субсидій. Ці кошти стали основою фінансового забезпечення соціальних виплат, які колосально збільшились у зв’язку зі зростанням безробіття, а також через інші фактори. Країна впровадила програми соціальних робіт, відомі ще з часів Великої депресії 1930-х років у США: людям виплачували гроші за те, щоби вони, наприклад, прибирали парки.

Третя — величезна робота над макроекономічною стабільністю. У цьому полягала суть співпраці з МВФ. Було стабілізовано державні фінанси, банківську систему. У нас збанкрутував один дуже великий банк, тому потрібно було долати негативні наслідки.

Які заходи з підтримки експорту вживав латвійський уряд?

— Звичайно, будь-який розумний уряд просуває експорт, допомагає товаровиробникам тощо. Але ми не можемо працювати замість експорт-менеджера, якщо в підприємства його немає. Ми можемо допомогти у навчанні такого фахівця, але його спершу треба прийняти на роботу. Це перше. Друге: уряд не може виробляти продукцію замість бізнесу. Він здатен допомогти модернізувати обладнання, надати ресурси (і ми це робили), організувати перенавчання працівників, управлінців. Але бізнесом мають займатися підприємства. Що стосується інструментів підтримки бізнесу, то ми мали їх цілий перелік. У ньому були фінансові інструменти, передусім гранти на модернізацію обладнання. Для того щоб підштовхувати підприємства розвивати виробництво хайтек-товарів та послуг, ми використовували пряме фінансування або стимулювання через податкові пільги витрат на дослідження й розробки (R&D). Третій інструмент — розвиток людського капіталу, тобто запровадження програм для управлінців. Четвертий — доступ до грошей. Загалом фінансовий сектор у нас працює якісно, але не в усіх галузях.

Читайте також: Андрюс Кубілюс: «У реальному західному світі розуміння української ситуації не дуже глибоке, а подекуди й зовсім поверхневе»

Наприклад, раніше не було експортно-імпортного банку: він був непотрібен, бо коштів вистачало на все. Але після кризи створення такого банку стало дуже актуальним. Водночас ми стимулювали великі капіталовкладення при започаткуванні екосистеми стартапів, тобто економіки завтрашнього дня. Створювалася галузь венчурного капіталу, фінансувалися бізнес-інкубатори, технологічні парки. Я особисто займався програмами розвитку індустріальної нерухомості, адже, як і в Україні, у нас дуже багато занедбаних приміщень іще з радянського часу. Але таких, щоб можна було прийти, установити обладнання й запрацювати, дуже мало. Приватний сектор цей сегмент не розвинув. Тобто завданням уряду було не побудувати відповідні майданчики, а створити стимули, щоб це зробив недержавний бізнес. Ми цього досяг­ли, відтак і підприємствам тепер легше, швидше й дешевше залучати інвестиції.

Величезна сфера діяльності — робоча сила. Перекваліфікація зайнятих, професійна освіта. Я як консультант їжджу країнами й бачу, що всюди впроваджують німецьку дуальну систему підмайстрів. Раджу це зробити і в Україні. У нас, як, мабуть, й у вашій країні, слабо розвинена система професійної освіти, яка деградувала за останні 20 років. Її треба перебудувати. І цим ми теж активно займалися.

---------------------------------------------------------

Даніелс Павлютс — латвійський економіст, політик, бізнес-консультант і державний управлінець. Народився 1976 року в Юрмалі (Латвія). Закінчив Латвійську академію музики імені Язепа Вітола (1999), Міський університет Лондона (2000) та Гарвардський інститут державного управління імені Джона Ф. Кеннеді (2007). Обіймав посаду міністра економіки Латвії (2011–2014). Зараз працює у Місії політичних консультацій високого рівня Європейського Союзу на посаді консультанта міністра економіки Молдови.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено