Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 вересня, 2015   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Життя на межі. Контрабанда як виживання

Які виклики постають перед українським прикордонням під час децентралізації
Матеріал друкованого видання
№ 35 (407)
від 3 вересня, 2015
Життя на межі. Контрабанда як виживання

Дві третини областей України є прикордонними. Здебільшого вони мають рівень економічного розвитку та офіційної зайнятості значно нижчий за середні показники по країні. Однак поруч заможні регіони сусідніх держав, потрапити до яких жителям цих територій не так і складно. Тому принаймні населення смуг завширшки кількадесят (30–50) кілометрів живе саме завдяки можливостям, які відкриває прикордоння. Мова про спроби заробити на мандрівках багатших сусідів по товари чи дешевші послуги (через нижчу вартість праці в Україні), але водночас і про нелегальне переміщення товарів та людей.

Якщо в областях, де у прикордонній смузі проживає порівняно незначна частка мешканців, роль відповідних прикордонних промислів обмежується місцевим масштабом кількох районів, то в деяких перетворюється на одне з основних джерел доходів.

Найбільш прикордонними є Закарпатська, Чернівецька, Луганська, Одеська, Сумська та Волинська області. Тут у 50-кілометровій зоні половина, а то й більше адміністративних районів, а в Закарпатській та Чернівецькій іще й проживає більшість населення. Російська агресія значно посилила прикордонний характер Луганщини: зараз у її підконтрольній Україні частині лише 3 із 12 адміністративних районів не є прилеглими до кордону або лінії розме­жування з терористами «ЛНР». Окупація Криму перетворила на прикордонну й Херсонську область.

Читайте також: За старими схемами. Митниця очима очевидців

Зовсім не належать до прикордонних лише 8 із 24 українських областей, а саме Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Хмельницька й Тернопільська. Номінально порубіжними є Івано-Франківська та Київська, які межують із сусідніми країнами в складнодоступних із різних причин умовах (високогірний малозаселений район або чорнобильська зона відчуження).

Каталізатори

Заробіткові на межовому становищі сприяє особливий режим перетину кордону. Між Україною та Білоруссю, Молдовою і Росією досі діє безвізовий режим і зберігається можливість перевозити із собою чимало різних товарів. У Придністров’ї транскордонним переміщенням допомагає ще й те, що багато місцевих мають українські паспорти. Для постійних мешканців смуги завширшки 30–50 км (залежно від країни) вздовж рубежів із державами ЄС діє режим так званого малого прикордонного руху. У Закарпатті та на Буковині багато хто має угорський чи румунський паспорт. Фактично в усіх українських прикордонних районах люди добре володіють мовою сусідньої держави. На Закарпатті, Буковині, Одещині цьому сприяють численні угорська та румунська/молдавська меншини.

Проблема прикордоння не так у низьких офіційних доходах, як у незначній легальній зайнятості

Каталізатором контрабанди з України до сусідніх держав останнім часом стала різка девальвація гривні, яка зробила низку наших товарів, особливо продовольчих, значно дешевшими за аналоги у прилег­лих країнах. Проте, як і раніше, найприбутковішим є незаконне переміщення через кордон тих із них, кінцева ціна яких залежить насамперед від акцизів або легальну торгівлю якими обмежено чи заборонено. Наприклад, Україна є одним із лідерів за обсягами постачання контрабандних тютюнових виробів на ринок країн ЄС. Водночас на нашу територію цю продукцію везуть із Білорусі та Придністров’я. Знач­ними є обсяги контрабанди з України спирту й виробів із нього до РБ, РФ та інших країн, тоді як до нас спирт надходить контрабандою із сусідньої Молдови, часто через Придністров’я. Прибутковою є і конт­рабанда нафтопродуктів, а також зброї, боєприпасів, наркотиків. А ще, звісно ж, нелегальне перевезення людей та торгівля ними.

Однак якщо такі сегменти незаконного бізнесу, як торгівля наркотиками, зброєю чи живим товаром, є переважно прерогативою організованих злочинних угруповань, то інші, менш криміналізовані, активно використовує як основний або додатковий заробіток значна частина населення прилеглих населених пунктів, і вони перетворюються на цілком толерований серед місцевих жителів народний промисел.

Фактором, який розширює можливості заробітку на прикордонному становищі, є і різкий контраст у номінальних доходах та цінах на багато товарів та послуг тут і там. Наприклад, у прилеглих до України регіонах сусідніх держав (Польщі, Словаччини, Угорщини, а також Білорусі та Росії) бачимо значно їх вищий рівень, аніж у наших суміжних регіонах.

Скажімо, в Підкарпатському та Люблінському воєводствах Польщі середня заробітна плата в перерахунку на гривні становить 20,5–22 тис. грн, що перевищує показники прилеглих українських районів Львівської та Волинської областей у 8–10 разів. У найближчих до Закарпаття Пряшівському та Кошицькому регіонах Словаччини — 16–19 тис. грн, що принаймні у 6–7 разів більше, ніж у прилеглих районах Закарпатської області.

Читайте також: Прикриття контрабанди боєм

Менша, та все одно дуже суттєва різниця в рівні доходів спостерігається у прикордонних білоруських та російських областях і на сусідніх українських територіях. Так, у Брестській області РБ вона становить 7,5 тис. грн, у Гомельській — 8,0 тис. грн, у Брянській області Росії — 7,6 тис. грн, Курській — 7,9 тис. грн, Бєлгородській — 8,4 тис. грн. Тоді як у найближчих до Білорусі українських районах — 2,2–2,7 тис. грн, а в прилеглих до Росії — 2,3–2,9 тис. грн.
Утім, основна соціально-економічна проблема в порубіжних місцевостях України полягає не так навіть у низьких офіційних доходах працевлаштованих людей, як у вкрай незначній легальній зайнятості: основним роботодавцем є держава, щó сильно узалежнює місцеві громади від дотацій із центру. Яких, утім, не вистачить на вирішення задавнених проблем прикордонних районів.

Більша частина мешканців працездатного віку формально вважається зайнятими, однак насправді вони не мають стабільного й надійного джерела доходу. Чимало з них живуть із особистих селянських господарств, інші знаходять непостійні роботи або працюють без будь-якого оформлення й відповідних гарантій. І що дуже важливо з погляду перспектив розвитку місцевої соціальної інфраструктури після децентралізації, фактично не платять податків із доходів та відрахувань до соціальних фондів.

Водночас знайти офіційну роботу навіть на символічні 2–2,5 тис. грн за місяць дуже складно. Адже навантаження на одне вакантне робоче місце у прикордонній смузі зазвичай становить 20–50 навіть документально зафіксованих безробітних. А подекуди, як-от у Любомльському районі Волині (на який припадає близько половини всього кордону цієї області з Польщею), сягає 100.

На порозі ЄС

Децентралізація та реформа місцевого самоврядування передбачають посилення відповідальності за успішність розвитку окремих громад їхньої власної виборної влади. Вона має простимулювати розвиток територій, посприяти подоланню там відсталості й депресивності. Хоча у випадку районів, де значна частина мешканців живе з нелегальних доходів від кордону, а відсоток офіційно зайнятих залишається дуже низьким, без перегляду бази оподаткування ресурси новостворених громад можуть виявитися дуже обмеженими.

Наприклад, у Закарпатській області за 1,26 млн жителів налічується менш ніж 170 тис. офіційно зайнятих штатних найманих працівників. Причому в позабюджетному секторі з них задіяно лише близько 76 тис. Коли врахувати, що пенсіонерів там 290 тис., то виходить, що разом із бюджетниками 385 тис. осіб є прямими клієнтами держави. А штатного персоналу позабюджетної сфери, які й є основними платниками податків та соціальних відрахувань із доходів і коштом яких мають утримуватися клієнти держави, уп’ятеро менше.

Читайте також: Розвести на лохину

При цьому штатні працівники розміщені на території області дуже нерівномірно: 37% із них зосере­джено в Ужгороді та Мукачевому, тоді як у решті адміністративних районів області 1 штатник не завжди припадає навіть на 10 мешканців. Та й офіційно зай­няті мають досить низький рівень офіційних доходів: зарплата до оподаткування 5 тис. грн і більше в червні 2015 року була лише у 27 тис. жителів краю.

Аналогічна ситуація в інших суміжних із кордоном ЄС областях. Наприклад, за чисельності населення 0,9 млн осіб у Чернівецькій налічується 116 тис. штатних працівників, зокрема в позабюджетній сфері

трохи більше ніж 50 тис. Оскільки пенсіонерів там 236 тис., безпосередніми клієнтами держави є понад 300 тис. буковинців. Тобто навантаження на одного штатника з позабюджетної сфери ще більше, ніж на Закарпатті: 6 осіб. Натомість працівників, які отримували б понад 5 тис. грн до оподаткування в червні 2015 року було втричі менше, аніж на Закарпатті: лише 9 тис. (у регіоні з понад 900 тис. жителів), і зосереджені вони здебільшого в самих Чернівцях.
Не набагато краща ситуація і в прикордонній із Польщею смузі Волинської та Львівської областей.

У Волинській за населення 1,04 млн осіб лише 174 тис. штатних найманих працівників, із яких 68 тис. у Луцьку. На 94 тис. штатників із позабюджетної сфери припадає 360 тис. клієнтів держави (1:4). У більшості районів (за кількома винятками) штатних працівників від 2,5 до 5 тис., що становить менш ніж 10% населення. При цьому основна маса з них — це зайняті в освіті, медицині, держуправлінні та правоохоронних органах. І лише у 28 тис. найманих працівників області середня заробітна плата до оподаткування перевищує 5 тис. грн.

У Львівській області прикордонними є шість районів та одне місто обласного підпорядкування з майже 600 тис. жителів. Проте в них налічується лише 78 тис. штатних найманих працівників. Особ­ливо мало таких (по 4–7 тис.) у Турківському, Старосамбірському та Мостиському районах. Краща ситуація в Сокальському та Яворівському. Середня заробітна плата у 2014 році становила від 2,2 тис. грн (Мостиський район) до 2,7 тис. грн (Турківський). І лише в Сокальському йшлося про 3,5 тис. грн. У Червонограді, найбільшому місті прикордонної смуги, на 82 тис. жителів припадало тільки 15,8 тис. найманих штатників, що не сягало й третини працездатного населення. І тут на відміну від сільських районів не може йтися про зайнятість в особистих селянських господарствах.

Проблеми Полісся

Північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської та Чернігівської областей, які межують із Білоруссю й Росією, мають значно нижчу порівняно із прилеглими до кордону ЄС густоту населення. Загалом на прикордонних територіях Рівненщини, Житомирщини й Чернігівщини менш ніж 400 тис. жителів. Спільними рисами залишається велика частка безробіття серед молоді, мала — офіційно зайнятих найманих працівників та значна залежність місцевих бюджетів від фінансової допомоги центру. Наприклад, в аж ніяк не найгіршому, як на мірки поліської зони, Олевському районі Житомирщини у 2014 році місцевий бюджет забезпечив потреби завдяки зібраним у ньому податкам лише на 10,3%.
На Чернігівщині спостерігаються більші частка промислового виробництва в економіці та середні зарплати штатних працівників. Порівняно із прикордонними районами Правобережного Полісся проблема зайнятості стоїть менш гостро, бюджети зазвичай не такі дефіцитні. Водночас саме тут панує одна з найгірших в Україні демографічних тенденцій — колосальне перевищення смертності над народжуваністю, насамперед у сільській місцевості. Так, за перше півріччя 2015 року в Новгород-Сіверському районі померло 194 особи, а народилася лише 41. У 2014 році в Ріпкинському районі з’явилося на світ 225 немовлят, а померло 728 осіб. Така тенденція спричинена меншою, ніж в інших регіонах, часткою молодих та більшою — старих жителів і супроводжується значно помітнішим, ніж деінде, навантаженням пенсіонерів на одного платника податків до Пенсійного фонду.

Подвійне дно

У частині прикордонних областей проблеми ретушуються за рахунок потужних економічних та адміністративних центрів міжобласного масштабу, які формально входять до їх складу.

Скажімо, на перший погляд у Харківській області за 2,7 млн мешканців налічується 570 тис. штатних працівників, серед яких 375 тис. у позабюджетній сфері. Навантаження клієнтів держави на кожного з них становить менш ніж 3 особи, тобто є у 1,5–2 рази меншим, аніж у регіонах прикордоння з ЄС. Офіційну заробітну плату понад 5 тис. грн до оподаткування отримує більш ніж 105 тис. штатних працівників, що в 1,5 раза більше, ніж у Закарпатській, Чернівецькій та Волинській областях разом узятих.

Проте під час уважнішого аналізу виявляється, що понад 420 тис. із 570 тис. найманих штатників області зосереджені власне в Харкові та двох приміських районах (Харківському й Дергачівському). Тоді як у решті області на майже 1 млн жителів їх налічувалося тільки 150 тис., що в розрахунку на особу цілком зіставно із Закарпаттям чи Буковиною.

Прикордонними в області є сім районів (Богодухівський, Золочівський, Дергачівський, Харківський, Вовчанський, Великобурлуцький, Дворічанський), де проживає 441 тис. громадян. І, за винятком приміських Дергачівського та Харківського, у них від 2,5 тис. до 6 тис. штатних найманих працівників, що становить лише близько 10–15% населення, а середня заробітна плата до оподаткування орієнтовно 2,4–2,6 тис. грн.

Більша частина мешканців працездатного віку в прикордонні формально вважаються зайнятими, однак насправді не мають стабільного джерела доходів

Аналогічна ситуація в Одеській області. На 2,4 млн всього населення там близько 440 тис. штатних найманих працівників, серед яких майже 270 тис. у позабюджетній сфері. 79 тис. отримували зарплату понад 5 тис. грн до оподаткування. Одначе, як і на Харківщині, більшість їх (280 тис. із 440 тис.) припадає на Одесу та два її міста-супутники Іллічівськ і Южне, хоч у них мешкає менш ніж половина жителів області. У решті регіону на майже 1,3 млн жителів припадає лише 160 тис. штатних працівників (що зіставно з показниками Закарпаття). А у прикордонних районах Одещини, як і в інших частинах України, налічуються ті ж таки 3–6 тис. штатних працівників, тобто зазвичай менше ніж 1 на 10 мешканців. Порівняно високий показник середньої зарплати в області 3,6 тис. грн у першому півріччі 2015-го також забезпечувала та сама трійка міст (Одеса — 3,75 тис. грн, Іллічівськ — 5,03 тис. грн і Южне — 8,44 тис. грн). Водночас у прикордонних районах вона становить 2–2,4 тис. грн (за винятком Ізмаїла із 3,6 тис. грн).

Неоднозначні перспективи

Є кілька сценаріїв послаблення ролі контрабанди в житті мешканців прикордонних районів: або вона має втратити економічний сенс, або бути припинена через посилення контролю над кордоном, подолання корупції тощо. Іще один спосіб — створення великої кількості привабливих робочих місць, щоб населення дістало належну мотивацію перейти в ці сфери й відмовитися від контрабанди. Адже особливість «малої» контрабанди в тому, що вона не вимагає особливих професійних знань та освіти, для неї досить практичних навичок і, бажано, зв’язків.

Читайте також: Контрабанда на окуповані території стала мільйонним бізнесом – ДФС

Зменшення масштабів цього промислу та відмови від нього частини жителів прикордоння можна очікувати в районах, прилеглих до країн ЄС, у процесі реалізації євроінтеграційного курсу та скасування митно-тарифних бар’єрів. На рубежах із Росією — у разі реалізації проекту «Європейський вал», посилення контролю над кордоном, що є і буде умовою отримання безвізового режиму, а тим паче глибокої інтеграції України з ЄС. Складніше подолати контрабанду на кордонах із самопроголошеним Придністров’ям та Білоруссю. Адже перше формально є частиною країни, яка разом з Україною інтегрується в європейські структури, а державний рубіж із другою проходить через малозаселені, часто важко контрольовані прикордонниками лісові райони.

Водночас важливо розуміти, що залежність тих чи тих регіонів від контрабанди сприяє їхній прив’язаності до країни, на якій вони заробляють. І лише загроза втратити таку перспективу може викликати в них серйозне соціально-економічне невдоволення, підживити сепаратистські настрої. Адже без контрабанди та інших нелегальних переміщень через кордон жителям прилеглих до нього районів за нинішнього соціально-економічного стану буде скрутно.
Децентралізація та пов’язана з нею переорієнтація громад на власні ресурси й поступове зменшення підтримки громад центром загрожують падінням рівня забезпеченості прилеглих до кордону громад бюджетними грішми. Існує також ризик посилення позицій у місцевих органах влади контрабандистів, це ще більше ускладнило б боротьбу з ними за нових повноважень місцевого самоврядування. Водночас поступове обмеження щедрого дотування за рахунок державного бюджету може стати поштовхом для розвитку в таких громадах альтернативи наявній моделі соціально-економічного розвитку.

Вочевидь, для неї потрібен розвиток малого й середнього підприємництва, яке використовувало б прикордонний статус не просто для переміщення, а й для виробництва товарів та послуг. Одначе така орієнтація на малий і середній бізнес, самозайнятих громадян має супроводжуватися розширенням їх оподаткування для фінансування соціальної і транспортної інфраструктури прикордонних регіонів. Інакше окремі громадяни заможнішатимуть на тлі животіння територій та прагнення дедалі більшої частини успішних мешканців (звісно ж, не пов’язаних із контрабандою) залишити їх назавжди.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
шаблон резюме, мировые новости дня, В Красноярске отличная погода
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено