Економіка

  ▪   Спілкувався: Любомир Шавалюк

Андрій Худо: Влада не має допомагати бізнесу, вона повинна йому не заважати

У розмові з Тиждень.ua один із засновників Холдингу емоцій «!Fest» («Криївка», «Львівська майстерня шоколаду», «Мазох-кафе» та ін.) розповів про специфіку львівського бізнесу, стосунках владою та роботу партнерів у Донецьку

У.Т.: Як виникла ідея створення мережі «!Fest»?

- Усе почалося з «Криївки». Цю ідею приніс партнер Юрко, який зараз відповідає за креатив. Її ніде не підгледіли, а скомпілювали все найкраще, на наш погляд, що пов’язане з Українською повстанською армією. Задача була створити музей, ресторан і театр, на перетині цих галузей ми фактично створили інновацію в напрямку концептуальних авторських ресторанів.

І воно спрацювало. Багато людей, які заходять просто туристами, дізнаються щось нове про повстанську армію, особливо з тих країн, у яких трішки інше сприйняття УПА, наприклад з Росії. Я вважаю, що ми досягли тієї місії, яку туди закладали, бо ми ж не тільки бізнес робимо. Ну от з цього і почалася така бурхлива діяльність, в основі якої лежали ідеї та бажання. Власне, бажання щось робити, амбіції рости й популяризувати українське, львівське - дали ці результати.

За фасадом того всього, що видно в ресторанах ховається велика системна робота різних напрямків і служб. Цього літа наш колектив досягнув 1700 людей в команді. Одне – те, що бачиш назовні. А поза тим є багато технологічних речей, якими ми займаємося професійно і кожен день. Ще одна цеглина в успіху – це те, що це фактично основний бізнес. Перша назва нашої компанії була «Криївка», а зараз ми «Холдинг емоцій «!Fest», тому що ми працюємо з емоціями, вони мають бути в кожному проекті.  Зараз це не тільки ресторани, це і придомні магазини «Два кроки від хати», Видавництво Старого Лева (дитяча українська література), туристична компанія «Just Lviv It!», «Дідо. Правдива їжа» тощо.

Дивіться також інфографіку: Рік реформ Яценюка: оцінює бізнес

«Львівська майстерня шоколаду» стала окремим бізнесом і створила одну з найкращих фрайчайзингових  тем в Україні та Європейському Союзі. «Львівські пляцки» виросли в окремий напрямок, фрайчайзинг іде по Україні, ми хочемо виходити в ЄС з цим форматом. «!FEST Продакшн», в рамках якого створюються різні продукти. Один із останніх - ми зараз експериментуємо - майже зробили домашню пивоварню. Маємо український аналог пічок Хоспер, успішно продаємо декілька років.

Ми переїхали на нову територію, яка називається «!Fest Republic», - це 2 га землі, 11 тис. кв. м., на яких ми зараз створюємо такий креативно-стартаперський ремісничий комплекс. Будемо творити якісь нові речі в дизайні, в якихось предметах домашнього вжитку, які можуть юзатись і в ресторанах, і не тільки. Зараз іде робота над проектом легендарного львівського ножика. Є багато всього цікаво, є драйв, і так не скучно жити.

У.Т.: Чому вибрали франчайзинг як модель розвитку бізнесу?

- Якщо ти хочеш рухатися швидко, то краще поділитися доходом, підібрати правильних партнерів, які будуть з тобою розвиватись в унісон. Так можна швидше розвиватися й набирати якусь критичну цікаву масу проектів за короткий проміжок часу.

У.Т.: Є інформація, що «Львівська майстерня шоколаду» й досі працює в Донецьку. Як туди потрапляє шоколад?

- Ми мали зустріч з нашим франчайзером, з яким маємо контракт. Були форс-мажорні обставини, але ми зустрілися і людина засвідчила, що вона працює за українськими законами, продукцію купує на нашій території, а далі сама відповідає за доставку в Донецьк. Податки він сплачує в український бюджет. Дискусійні були дуже питання, але після спільної зустрічі ми знайшли порозуміння, що ми працюємо в межах чинного законодавства України.

У.Т.: Чи мала компанія ідею орієнтації на туристів від самого початку?

- Я думаю, що це вийшло більш інтуїтивно. Був фокус на спільноті вільних і небайдужих людей, на них фактично робився наголос і формат. Це співпало з тим, що у 2007 році збільшилася кількість туристів, вони полюбили нашу мережу, тому що тут справді цікаво і драйвово. Коли ми цю тему зрозуміли, то почали далі її розвивати, тому що на це був попит. Ми рухалися в тенденції розвитку всього міста.

Читайте також: Спуститися на землю

У.Т.: Чи львівські заклади компанії за успішністю перевершують ресторани, які працюють в інших містах по франшизі?

- Львівські проекти, які ми зробили, наприклад «Львівські пляцки», які знаходяться на Площі Ринок 13, звідки фактично почався їхній шлях в життя, - найуспішніші і по економіці, й по відвідуваності. Тобто, скажімо так, передові. Але заклади в інших містах намагаються їх доганяти, хоч це їм не завжди вдається. Наприклад, ми відкрили «Львівські пляцки» на Дерибасівській в Одесі - вони відразу почали добре іти. Хоча це Одеса, інша культура, але там сприймають львівський проект дуже добре. Так само в Києві ми відкрили і на Спаській, і на Хмельницького, і на Саксаганського, і в Епіцентрі на Полярній. Вони працюють з різною успішністю, але всі добре продають.

Це симбіоз, тобто ідея працює добре, і львівські формати також. Бо вдається і дух, й ідею передати, а заодно продукт зробити дуже достойний. А люди люблять правдиві продукти. Не треба вигадувати велосипед. Просто візьми свіжі і якісні продукти, зроби відкритим процес приготування їжі, дай відчути запах свіжо приготованої їжі - і все запрацює.

У.Т.: Чи розуміють цю ідею за кордоном?

- Там трошки інакше. Більша конкуренція, споживач раціональніший. Хоч і з невеликими приростами, але бізнес іде. Там все стабільно – ось у чому різниця між веденням бізнесу тут і в ЄС. Ризики в Україні більші, але і прибуток теж більший.

У.Т.: Чи існують якісь особливості ведення бізнесу по-галицьки?

- Якщо говорити про відносини всередині регіону, то у всіх проблеми, на мою думку, однакові. А якщо говорити про те, що ти продаєш, тобто львівські формати назовні, і про відносини з партнерами, які виникають у зв’язку з цим, то ми стараємось робити такі достатньо сімейні відносини із правильною системою цінностей.

Звичайно, головне мірило успішності бізнесу - кількість зароблених грошей. Але коли є ідея, правильне її втілення і ти живеш цим бізнесом, тоді й гроші прийдуть. Бо люди дуже відчувають, коли ти їм продаєш правильний продукт і робиш щирі речі з львівською гостинністю, а коли хочеш «зрубати побільше бабла». Тому головним пріоритетом має все таки бути ідея.

Читайте також: Вернер Гойєр: «В Україні, як і будь-де, кістяком майбутньої економіки є малий та середній бізнес»

У.Т.: Загалом по Україні є така тенденція: поки бізнес маленький, то і проблем особливих нема, а як тільки він виростає, то одразу виникають якісь питання. Маю на увазі відносини з владою, силовиками, податківцями. У вас такого не було?

- Бували різні моменти. Їх просто треба пережити. Зараз є дуже популярний вислів в контексті військових дій: «І на фронті треба мати яйця, і в тилу треба мати, в бізнесі». Але ж ми робимо правильну справу, робимо її справедливо. Маємо великий колектив, багато соціальних проектів. Звичайно, комусь захочеться прийти і «понаїжджати», але, зрештою, є суди, де можна з’ясовувати стосунки.

На мій погляд, одна з основних реформ, якої потребує Україна і яка була б дуже критичною для неї, - це незалежні суди, які приймають справедливі рішення згідно закону. Якби ми досягнули цього, то стало б зрозуміло, що все одно все вирішать по закону. Можливо, за це треба буде заплатити - офіційно, за процес - але ти свою правоту зможеш довести. І ніхто не прийде не почне розказувати, правий ти чи ні. Якби така реформа пройшла в Україні - це було б величезним сигналом для інвесторів. Але передусім це би показало українцям, що можна знайти правду і відстояти власні права.

У.Т.: В Україні коли бізнес досягає певного рівня розвитку, то йому зазвичай потрібні хороші стосунки з центральною владою. Чи досягли ви цього рівня?

- У владі, яка є зараз, маємо багато знайомих і друзів. Ми походимо з одного середовища – Києво-Могилянської академії, бізнес-школу якої я закінчив. На моє переконання, влада не має допомагати бізнесу, вона повинна йому не заважати. Зробити правильні адекватні правила гри – і бізнес сам буде торувати свій шлях, граючи за цими правилами.

Тому ми не маємо бажання та амбіцій бути представленими владі. Кожен має займатися тією справою життя, яку він собі вибрав. Ми в душі – підприємці. Це прекрасно - бути підприємцем і змінювати цей світ, робити класні, відточені проекти, перетворювати себе, своє місто, країну на краще. А владою повинні займатися професійно ті люди, які своє життя жертвують, щоб служити людям.

Читайте також :Деякі питання аналізу контрольних функцій міст України на національному рівні

Яка мотивація зараз, після Революції Гідності у тих, хто брав участь у виборах на Чернігівщині? Люди йдуть у Верховну Раду творити закони на зарплату 6 тисяч гривень. Це ж якою має бути жертовність людей, щоб от таке витворяти на цій передвиборчій кампанії?

У нас викривлене сприйняття реальності. Ми живемо в країні кривих дзеркал. Наприклад, ми робимо проекти не заради грошей, а заради того, що це приносить життєвий драйв, а за тобою драйвує колектив і твої гості. В тому є якийсь сенс, так? А йти у Верховну Раду з такими боями, витрачаючи на це купу грошей - і заради чого? Це має змінитися, тому що це – неправильно. Була Помаранчева революція, потім революція гідності - люди очікують змін. А це болото нічого не дає зробити та все затягує. Якщо зробити правильну судову реформу і можна буде знайти правду в суді, то це може змінити країну й життя в ній.