Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 липня, 2015   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

АПК: хвороби зростання

Ставка на АПК як пріоритетну галузь економіки породжує проблеми національного та глобального масштабів
Матеріал друкованого видання
№ 27 (399)
від 9 липня, 2015
АПК: хвороби зростання
Значна частина врожаю залишається на полях через неефективну техніку, яка в багатьох випадках просто застаріла

Про сільське господарство як про локомотив економіки по­­чали масово говорити ще за Януковича, коли розвиток галузі вже набрав інерції. А відколи Україна зібрала у 2014‑му рекордний урожай зернових (63,9 млн т), а сільське господарство продемонструвало зростання доданої вартості (на 2,9% за рік) на тлі загального спаду в економіці, про перспективи агробізнесу не говорить тільки лінивий. Багато аналітиків та представників вла­­ди, перебуваючи під враженням від результатів агропромислового комплексу (АПК), вважає, що галузь може стати рятувальним кругом, завдяки якому країна вибереться із кризи. Вони не помічають, що дальший розвиток агробізнесу не лише потребує вирішення цілої низки проблем, із якими країна дотепер не справлялася, а й створює багато стратегічних ризиків як усередині неї, так і в глобальному масштабі.

Проблеми розвитку

Найбільші надії в АПК покладають на рослинництво. Експерти стверджують, що потенціал української землі дає змогу збирати 100–120 млн т зернових за рік, що збільшить експортні поставки збіж­­жя у 2–2,5 раза. Але для досягнення цього результату необхідно розширити низку вузьких місць. І реалізація потенціалу залежатиме від зовсім інших факторів, ніж ті, завдяки яким виробництво зернових зросло у 2,5 раза за останні 15 років. Головною перешкодою дальшому розвиткові рослинництва є нинішня структура обробітку зем­­лі. За даними Держстату, на кінець 2013 року в руках українських громадян було сконцентровано 11,8 млн га ріллі. Сільгосппідприємства мали в розпорядженні 19,2 млн га, з яких 47,6% перебували в обробітку 1616 підприємств (2,9% усіх) із банком землі понад 3000 га, а решта була розпорошена між меншими фірмами, з яких три чверті – фермерські господарства. Незначна концентрація агроугідь визначає низь­­кий темп проникнення в галузь сучасних технологій рільництва, адже господарства населення не мають особливих мотивів збільшувати продуктивність праці на своїх ділянках, а фермерському сектору властивий хронічний дефіцит фінансування, необхідного для впровадження сучасних технологій. Це непрямо підтверджує офіційна статистика: за 2000–2013 роки індекс обсягу сільгоспвиробництва у рослинництві зріс в агропідприємствах на 135%, а в господарствах населення лише на 58%. Звідси випливає, що надалі темп розвитку рослинництва знизиться, обмежений структурою об­­робітку землі, або якимось чином відбуватиметься концентрація сільськогосподарських угідь, яка створить передумови для повного розкриття потенціалу української землі.

Читайте також: Жан-Жак Ерве: «Одна з ознак демократії – коли громада вимагає відповідального ставлення до землі»

Інші проблеми галузі не менш важливі. Передусім ідеться про інфраструктуру, яка зовсім не готова до таких обсягів продукції рослинництва. Адже рекордні вро­­жаї за радянських часів були меншими: трохи більше ніж 50 млн т зернових (показники збору картоплі, соняшнику, овочів нині також б’ють рекорди). За оцінками експертів, через застарілу інфраструктуру Україна щороку губить у середньому 20–25% урожаю зернових, тоді як у розвинених країнах втрати становлять 1–2%, що є неуникним мінімумом.

Економія на втратах – один із факторів реалізації потенціалу рослинництва. Щоб її досягнути, потрібно будувати елеватори та овочесховища, яких нам бракує в сенсі як кількості, так і якості. Слід скоротити тривалість періоду проходження врожаєм шляху від поля до борту зафрахтованого судна. А для цього необхідна як транс­портна інфраструктура (передусім автомобільні дороги, річковий та залізничний транспорт), так і додаткові термінали в портах. Усе це передбачає масштабне будівництво, якого Україна досі не знала. І, звичайно, потребує відповідного фінансування, дефіцитного в нинішні складні часи.

традиційний ринок землі суттєво пришвидшить процес вивільнення робочої сили й породжуватиме низку негативних соціальних та економічних побічних ефектів

Значна частина врожаю залишається на полях через неефективну техніку, яка в багатьох випадках просто застаріла. Особли­во це стосується фермерських господарств та дрібних приватних землевласників, які не мають джерел фінансування, щоб оновити свій парк технічних засобів. І поки структура обробітку землі не зміниться, ця тенденція, на жаль, зберігатиметься.

Окрім того, існує безліч більш локальних проблем, серед яких необхідність побудови (відновлен­­ня) зрошувальних систем у степових областях України, впровадження механізму хеджування аг­рарних ризиків, необхідного для фінансової стійкості агрофірм, ство­­рення конкуренції серед посеред­ни­­ків-експортерів, яка дасть агровиробникам змогу отримувати вищу ціну за свою продукцію, та багато інших. Щоб їх подолати, державна машина повинна запрацювати на якісно іншому, вищому рівні. Без глибоких реформ тут не обійтися, але чи вдасться їх провести?

Що стосується інших галузей АПК, зокрема тваринництва, харчової промисловості та виробництва продукції, що використовується в сільгоспвиробництві (техніки, добрив, насіння, комбікормів тощо), то тут наша споконвічна конкурентна перевага – родючість ґрунтів – не діє або відіграє другорядну роль. І, хоч кожна з галузей має свої особливості, їх розвиток однаково обмежує спільний фактор – несприятливий бізнес-клі­мат. Якби ситуація була значно кращою (а для цього також потрібні реформи), то у тваринництві не настала б стагнація (продукування курятини та яєць – виняток). А необхідну для агровиробництва продукцію Україна не імпортувала б, а переважно виробляла би на власній території, навіть якщо з допомогою транснаціональних компаній.

У підсумку виходить, що дальший розвиток АПК в Україні впирається у вузькі місця, усунення яких прямо чи опосередковано залежить від держави. Чи спроможеться вона подолати проблеми галузі?

Ризики,про які не говорять

Але найбільше питання полягає в тому, чи готова Україна до змін, які відбудуться внаслідок реалізації її сільськогосподарського потенціалу. Схоже, не всі у владі усвідомлюють ступінь ризиків, з яки­­ми пов’язаний розвиток АПК.
Перший ризик суто внутрішній, але досить вагомий. Ідеться про вивільнення робочої сили в результаті збільшення ефективності галузі. За даними Держ­ста­ту, на кінець 2013 року в сільському, лісовому та рибному господарстві України було зайнято понад 3,5 млн людей, на яких припадає 41,5 млн га сільгоспугідь (32,5 млн га ріллі). У США в цей самий період – трішки мен­­ше ніж 2,2 млн осіб, на яких припадає 407,7 млн га сільгоспугідь (153,9 млн га ріллі). Якщо брати за орієнтир продуктивність праці в сільському господарстві США, то у перспективі в Україні вивільниться 2,8–3,1 млн пар робочих рук. Разом із члена­ми сімей цих працівників ідеться про 7–8 млн українців. Куди їм подітися? І про який розвиток сільських територій можна говорити, якщо об’єк­тивно для тих, хто залишить­­ся, необхідний обсяг соціальної інфраструктури зменши­ть­­ся. Деякі села просто вимруть. Держава повинна розуміти, що робити в такому випадку.
У розвинених країнах зростання продуктивності праці в сільському господарстві супроводжувалося збільшенням зайнятості у промисловості й сфері послуг, які створювали населенню вигідні умови для переїзду із сіл у міста. Тому рівень урбанізації (частка містян у всьому населенні) у країнах із розвиненим сільгоспвиробництвом становить 75% у Німеччині, 79% у Франції, 81% у США.

Читайте також: Олексій Павленко: «Якщо сьогодні дати дозвіл на продаж землі, це призведе до суцільного безладу в суспільстві»

В Україні значення цього показника 69%, а якщо не враховувати міст, де мешкає менше ніж 50 тис. осіб (більшість населення там теж працює на землі й тримає худобу), то 47%. Якби в українських містах була альтернатива зайнятості, то мешканці сіл і містечок поступово переїжджали б туди, піднімаючи рівень урбанізації до 75–80%. Процес укрупнення землеволодіння відбувався би природним шляхом. Але вітчизняна економіка не створює робочих місць, а коли створювала їх (до кризи 2008–2009 років), то робила це темпом у середньому 100–200, максимум 400 тис. за рік, та аж ніяк не мільйонами. Звичайно, реформи можуть зламати цю «традицію», та чи вдасться їх провести? Якщо ні, то зростання ефективності сільського господарства буде еквівалентне зменшенню чисельності населення України через поступове вимирання або способом масової еміграції. У цьому контексті важливими є два аспекти. По-перше, децент­ралізація, що її зараз проводять із утворенням громад, які об’єдну­­ватимуть по кілька сіл, у певному сенсі сприяє великим землеволодінням, адже великим агропідприємствам тепер доведеться фінансувати не кілька сільських рад, а одну громаду, й вони лобіюватимуть витрачання своїх коштів на центр та магістралі, а не периферію цих новоутворень. Люди з віддалених куточків громад, імовір­­но, поступово переселятимуться в їх центр або виїжджатимуть. По-друге, скасування мораторію на продаж землі може закласти бом­­бу вповільненої дії. Значна родючість ґрунтів в Україні унеможливлює масовий продаж ділянок селянами просто з нужди, адже навіть невелике поле здатне прогодувати сім’ю свого власника. Тож роздрібнене землеволодіння може теоретично існувати нескінченно довго. Але, тільки-но ринок запустять, відразу з’являться споживчі кредити під заставу землі, пропозиції її продати за живі гроші в мінімальний термін та інші спокуси, перед якими багато хто не встоїть. Тому традиційний ринок землі суттєво пришвидшить процес вивільнення робочої сили й породжуватиме низку негативних соціальних та економічних побічних ефектів. Державі слід добре обдумати, яким буде ринок землі. Скидається на те, що в міністерстві АПК це усвідомлюють.

Другий ризик – зникнення подушки безпеки на випадок економічної кризи. Українці пережи­­ли затяжну трансформаційну рецесію 1990-х, кризу 2008–2009-го й частково нинішній спад завдяки тому, що майже третина населен­­ня (половина з урахуванням містечок) мешкає в сільській місцевості. Ці люди кризи не бояться, адже у скрутні роки годуються із землі та ще й допомагають вижи­­ти, мабуть, добрій половині містян, із якими мають родинні зв’яз­­ки. Якщо чисельність людей, що мешкають у селах і містечках, різ­­ко зменшиться, то в періоди криз, які стали вже регулярними для України, на нас чекатимуть голод­­ні бунти й напади на села на кшталт тих, що відбувались у США впродовж Великої депресії 1929–1933 років.

Глобальні виклики

Низка ризиків, пов’язаних із розвитком українського АПК, має без перебільшення глобальний масштаб. Головний із них – світові ціни на продовольство. Ми можемо скільки завгодно прагнути нагодувати світ, але якщо він не мати­­ме чим заплатити, то Україна на цьому нічого не заробить. Статистика це доводить. За останні три роки від пікових значень 2012-го до травня 2015-го глобальні ціни на пшеницю, кукурудзу та ячмінь упали відповідно на 40%, 50% і 50%. Тому, попри рекордний фізичний обсяг вивозу продовольства, торішні валютні надходження від його експорту були на 6,3% нижчими, ніж у 2012-му, а цього року вони продовжують падіння. Закономірність тут досить про­­ста. Основними імпортерами продовольства є або перенаселені країни Азії (Китай, Японія, Індонезія, Малайзія, Філіппіни та ін.), які мають потужну промисловість, що працює на експорт, або експортери нафти й газу з посушливим кліматом (Саудівська Аравія, Іран, Алжир, Лівія тощо), які розплачуються нафтодоларами. Протягом останніх кількох років хороші врожаї у світі разом із дедалі більшими обсягами експорту з України забезпечили зростання глобальної пропозиції продовольства. Водночас відбулося насичен­­ня зростання практично всіх великих азійських економік у доларових показниках (реальний приріст компенсувався знеціненням нацвалют), що обмежило їхню купівельну спроможність, а заодно і платоспроможний попит на продукцію сільського господарства. А економіки країн-експортерів енергоносіїв, за даними МВФ, суттєво вповільнили динаміку від 5% у середньому впродовж поперед­нього десятиліття до 2,6–2,3% у 2013–2014 роках. Із глибоким падінням цін на нафту цього року їхня купівельна спроможність бу­­де ще меншою. У таких умовах ціни на продовольство можуть зрости від теперішніх низьких рівнів лише за умов неврожаю. На цьому тлі розвивати сільське господарство, орієнтоване на екс­по­рт, принаймні робити ставку виключно на нього, в Україні дуже ризиковано.

Низькі глобальні ціни можуть мати серйозний негативний вплив на українську економіку. Вони поставлять хрест на багатьох бізнес-планах в АПК – не тільки тих, які лише планують до реалізації, а й уже частково втілених. Наслідком будуть фінансові проблеми, ба навіть банкрутства агропідприємств на кшталт того, що відбувається із холдингом «Мрія». Тоді цей бізнес перетвориться на чергову миль­­ну бульбашку, розрив якої з огляду на масштаби галузі в Україні та її валютну виручку призведе до чергової глибокої кризи. Схожих прикладів у історії вистачає: досить згадати про бурхливий розквіт англійської бавовняної промисловості у 1840–1850-х роках, описаний у «Капіталі» Маркса. Тоді англійці хотіли «одягнути 300 млн китайців». Це закінчилося масовим крахом підприємств галузі, який спричинила неспроможність економіки Піднебесної оплатити ці бажання. Із нинішнім невиправданим аграр­­ним оптимізмом та бажанням нагодувати світ Україна серйозно ризикує прой­тися цим шляхом.

Щоправда, наша країна може свідомо уникнути такого сценарію. Зважаючи на родючість ґрунтів, ми маємо потенціал, щоб виробляти агропродукцію ефектив­­но й уникнути збитків чи мінімізувати їх навіть за низьких цін на продовольство. Одна конкурен­­тна перевага в нас уже є: серед усіх великих експортерів Україна має найнижчий рівень зарплат. Якщо додати сюди радикальне послаблення податкового й регуляторного тиску та значно якіснішу інфраструктуру (вона зменшить відповідні статті собівартості), що потребує активних дій держави, то українські агрофірми зможуть пережити практично будь-який рівень глобальних цін на сільгосп­продукцію. Але потрібно зменшувати витрати.
Звідси випливає ще один ризик – геополітичний. Якщо Україна впродовж кількох найближчих років поставить на світовий ринок додаткові 35–40 млн т зернових, то за відносно стабільного попиту цього вистачить, щоб виключити з ринку одного-двох глобальних гравців. Бо рівень цін упаде настільки, що зробить у де­яких країнах продукування зерна на експорт нерентабельним (за умови зниження собівартості продукції в нас), а для внутрішнього виробництва – чітко дотаційним. Першими в черзі на проблеми в агросекторі будуть ті країни, які мають найнижчу врожайність, а саме Росія та меншою мірою Австралія. За іронією долі країна, яка своїм контролем над Україною протягом віків стримувала реалізацію нашої споконвічної конкурентної переваги, може від неї постраждати. Відтак з огляду на сьогоднішні відносини між дер­жа­­­вами розвиток агробізнесу, який перекроїть світовий ринок, не виключено, буде в наших інтересах.
У результаті виходить, що перед тим, як стрімголов кидатися розвивати АПК на урядовому рів­­ні, керуючись нестримним оптимізмом від поточних досягнень галузі, потрібно добре зважити на всі проблеми та ризики, національні й глобальні, які виникнуть у зв’язку з цим. І пам’ятати, що розумний інвестор ніколи не кладе всі яйця в один кошик.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено