Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 липня, 2015   ▪   Анна Корбут   ▪   Версія для друку

Жан-Жак Ерве: «Одна з ознак демократії – коли громада вимагає відповідального ставлення до землі»

Тиждень розмовляв із французьким експертом, донедавна радником урядів Росії та України з аграрних питань, який останні 10 років працює в нашій державі, про те, чи варто скасовувати мораторій на продаж землі сьогодні, як оцінювати діяльність великих агрохолдингів і в чому запорука розвитку українського АПК.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (399)
від 9 липня, 2015
Жан-Жак Ерве: «Одна з ознак демократії – коли громада вимагає відповідального ставлення до землі»

У. Т.:  Кілька років тому ви казали, що Україна не готова до продажу землі. Чи змінилася ситуація?

– Думаю, нині ще немає умов для скасування мораторію. Зараз ніхто не знає точно, скільки гектарів землі перебуває в оренді (крім того, є три категорії землі: державна, муніципальна і приватна). Здавалось би, на основі радянських документів ми мали б точно знати, де вони і скільки їх, але ж ні. З огляду на корупцію, яка була у відповідних відомствах, ніхто не готовий сказати чітко, де яка земля. Тож у цьому випадку потрібна інвентаризація.
Окрім того, необхідно ухвалити кілька законів. Зокрема, зобов’язати холдинги, які раніше не платили належних сум за використання державної землі, повернути недодане. Механізми визначення вартості експлуатації таких ресурсів уже існують. Якщо не можуть повернути цей борг зараз – не біда, можна розстрочити його на 5 чи 10 років. А ще слід чітко визначити, хто орендує які наділи в муніципальних земельних ресурсах. Я певен, що тут стануть у пригоді навіть старі радянські документи. Наступне: варто визначити пай у володінні конкретної людини не просто як абстрактний наділ певного розміру, а як частину, відсоток цілого поля. От, скажімо, коли люди приватизують квартири, ніхто не знає, кому належать сходи, ліфт, підвал, труби, а отже, й не готовий їх ремонтувати. Чи не краще було б, якби кожен власник володів відповідною розмірам його квартири часткою будинку і сплачував щороку необхідну суму на його утримання? Так і з паями.

І, нарешті, коли вже люди мають право власності на паї для передачі поля чи відповідного земельного ресурсу в користування, скажімо, агрокомпанії, необхідна згода 50% + 1 власника або біль­­ше. У Франції квоти дещо інші: передати ресурс мають бути згодні 50% осіб, у чиїй власності перебуває щонайменше 75% відповідної землі, або 70% тих, кому належить щонайменше її половина. Різниця з Україною в тому, що тут люди отримали більш-менш однакові паї. Тому ці пропорції можуть бути визначені по-іншому. Але закон потрібен. А компанії, що змагаються за право отримати ці наділи в користування від громади, зі свого боку пропонують їй умови: меншу суму за гектар гіршої землі, більшу – за гектар кращої плюс обов’язок відремонтувати церкву чи школу для громади. Відтак вибір за власниками паїв.

Читайте також: За куркулізацію всієї країни!

Звісно, тут є ризик корупційних схем. Не сумніваюся: знадобиться ще зо три покоління, щоб позбутися корупціонерів. Однак потрібен перший крок. Це ніби сходження на Говерлу: початок маршруту легкий і швидкий, а найважчий відрізок – біля вершини.

У. Т.:  Враховуючи те, яким джерелом корупції є в Україні земля, як зробити, щоб навіть після інвентаризації в нас не з’явилися монополісти-латифундисти або компанії, що безвідповідально експлуатуватимуть ресурс, тоді як малий і середній агробізнес тим часом, не маючи доступу до кредитів і політичних зв’язків, ледь виживатиме?

– Гадаю, якби я був українським чиновником, то насамперед розглядав би ефективні підприємства. Такі можна знайти і серед великих, і серед дрібних. А неефективні не мають працювати. Такими критеріями послуговуються банки, що вирішують, видавати кредит чи ні. Нині достатньо спеціалістів, які можуть визначити ефективність компанії. Інший показник для мене – кількість робочих місць, які створює ферма. У сільській місцевості живе майже 8 млн осіб, які хочуть працювати (це можна стверджувати, зважаючи на поширеність там індивідуальних господарств). Іще один критерій – те, як агрохолдинг підтримує сільське життя: школи, клуби, культуру.
Отже, я намагався б підтримувати компанію, яка демонструє найкращі результати за цими трьома критеріями. Однак сьогодні в Україні вже високий показник безробіття, і збільшувати його надалі, закриваючи неідеальні компанії, не варто. Їх слід підтримувати впродовж певного періоду. А ще треба сприяти спів­праці підприємств. Наприклад, нині є дуже великі холдинги, які тримають по 10 тис. корів, мають лабораторії та інші ресурси. Чом би маленьким селам їхній потенціал не використовувати? Можливо, вони самі до цього не додумуються. Але завдання вправного керівника – підказати їм. Загалом, як мені здається, треба починати з того, що є: великі поля, які існували ще до радянських часів; люди, котрі мешкають у селах і завжди трудилися на землі; менеджери, що знають, як управляти підприємством. Деякі з них працюють чесно й дуже добре, а деякі дбають лише про гроші. Таких бути не повинно. Сьогодні вони в сільському господарстві, а завтра вже в іншому бізнесі. Натомість потрібна стабільність.

У. Т.:  Чи маєте враження, що посадовці, відповідальні за АПК, та керівництво держави, прислухаються, зокрема, до експертної думки, розглядаючи найкращі практики для українського ринку?

– Думаю, нинішній міністр прислухається. Наприкінці берез­­ня президентська Адміністрація закликала пришвидшити процес продажу землі, але він сказав, що спочатку належить провести інвентаризацію, завершити останній етап створення цифрового земельного кадастру.

У. Т.:  Яким мало б бути співвідношення земельних ресурсів у власності (чи оренді) великих агрохолдингів і малих та середніх ферм, щоб оптимально стимулювати економіку й розвиток сільських регіонів?

– Щоб відповісти на це запитання, треба проводити дослідження врожайності й ефективності великих підприємств порівняно з іншими. Цим могли б зайнятися науковці – розглядати ширший діапазон даних, ніж це робить Держкомстат зараз.

Читайте також: «Садок вишневий» понад усе!

Однак я не підтримую холдингів, що можуть бути цікаві лише одній людині чи родині, без взаємодії із професійним менеджментом. Таке підприємство не може бути стабільним і мати постійних клієнтів, воно не проіснує і 5–10 років. Скажімо, у Франції, Німеччині, США чи Канаді один фермер управляє десь 20–40 полями (5–10 га кожне) підприємства. Він намагатиметься мінімізувати витрати на капітальні інвестиції, робочий час працівника, необхідний для виконання певного завдання. Нормальний обсяг землі для підприємства, на мою думку, не більше ніж 3 тис. га. За успішної діяльності його можна подвоїти, але управляти більш як 7 тис. га нереально, тоді ліпше створювати партнерства, міжнародні кооперативи тощо. Співробітництво у межах таких утворень вигідне для зміцнення позицій на ринку та мінімізації витрат (якщо дивитися на економіку обсягів).

І якщо вони ефективні, то нехай працюють. Але треба перевіряти їхню структуру. І ще вони мають доводити свою ефективність, сплачувати звичайні податки. Тим часом, наскільки я розумію, сьогодні дехто витрачає більше грошей на хабарі, ніж на податки, і з цим треба щось робити.

У. Т.:  Як ви оцінюєте потенціал українського АПК?

– Він великий. Є галузі, де можна механізувати виробництво. І є постійний попит, адже людей, яких треба годувати, дедалі більше. Коли я почав тут працювати 10 років тому, Україна експортувала заледве 8–10 млн т зернових. Нині може вивозити 40 млн т, тобто уп’ятеро більше – і це лишень за десятиліття. Є, звісно, проблеми із транспортною, логістичною інфраструктурою, але вони некритичні й вирішувані. Ще за десяток років ви можете перейти до експорту 100 млн т.
Крім того, в Україні зараз різниця між ціною виробника продукції та її вартістю FOB удвічі більша, ніж у Франції. Чому? Адже за площею країни схожі, у нас трохи кращі дороги, але ваші водії звикли працювати на тих, що є. Є повільні, але потяги. Баржі, які могли б ходити Дніпром. Тобто існує можливість перенести більшу частку цієї маржі до виробника. А якщо той отримає вищий прибуток, то й матиме що вкладати у розвиток. Із 50 тис. підприємств, які вижили в Україні навіть за таких умов, більшість працює практично без підтримки, а деякі навіть субсидували інші сектори економіки і при цьому забезпечували зростання врожайності. Їхні управлінці побували в різних країнах, зрозуміли, що й де краще купувати. Я певен: із тих 50 тис. щонайменше 20 тис. дуже ефективні.

Зважаючи на те, що відбувалось у Канаді чи США століття тому або ж у Франції та Німеччині після Другої світової, ми старалися допомагати талановитим потенційним фермерам улаштувати господарство. У Нідерландах був іще ефективніший досвід: там навчали людей у хороших практичних закладах – не вишах, але достатнього рівня – і передавали їм у користування польдери – осушені низовинні ділянки узбереж, щоб фермери їх обробляли. Якщо за три-п’ять років ті демонстрували очікувані результати, то продовжували працю. Якщо ні, діставали кілька попереджень, а потім землю в них забирали. А ще вони могли викупити ділянки. Отже, повертаємося до першого питання: навіщо продавати всю землю вже зараз? Адже на ній можна нарощувати капітал постійно й поступово…

Читайте також: Звідки взялась «Україна»?

І це не тільки сільське господарство. Якщо агрофірма готова робити щось для громади, вона опікуватиметься школою, культурними установами, поруч можуть працювати інші малі підприємства. Так можна розвивати й туристичний потенціал: як фермер, я можу збудувати стильний комфортний будиночок, куди приїжджатимуть туристи, а за виручені кошти ремонтувати інші споруди. Це, до речі, дуже важлива складова розвитку АПК в ЄС. Коли громада вимагає від компанії, яка працює на її землі, такого відповідального ставлення – це ще одна ознака демократії.

Біографічна нота
Жан-Жак Ерве – спеціаліст із питань сільського господарства й агробізнесу, іноземний член НААН України від 2010 року. 43 роки стажу. До 1992-го обіймав посаду цивільного службовця при Кабінеті міністра сільського господарства Франції, у 1992–1996-му очолював національний університет з підготовки спеціалістів вищого рівня в агрономічній сфері в місті Діжон. У 1997–2003‑му – радник з питань сільського господарства економічної місії при посольстві Франції в Москві; у 2005–2009-му – радник при уряді України з аграрних питань. Член Російської академії сільськогосподарських наук (2003), Французької сільськогосподарської академії (2006), радник при Торгово-промисловій палаті Бургундії


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено