Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 вересня, 2014   ▪   Версія для друку

Утопія, що могла б стати реальністю

Чартерні міста, або ж «нові Гонконги», можуть якісно і докорінно змінити інвестиційний клімат у країні й стати додатковим гарантом безпеки. Зокрема, й в Україні
Матеріал друкованого видання
№ 36 (356)
від 5 вересня, 2014
Утопія, що могла б стати реальністю

Прогрес дратує приматів. Затишний світ валиться. З’являються нові виклики. Сонце не обертається навколо Землі, за хмарами немає раю, у майбутньому не настане комунізм. Знання приносять біль, незнання – умиротворення. Пострадянський світ, травмований власною другосортністю, що відкрилася йому за часів свободи, зненавидів себе і все навколо. Зам­кнувся у власній ущербності, замість того щоб стрімко змінюватися і розвиватися, хапатися за реформи як за рятівну соломинку. Коли з’ясувалося, скільки потрібно для цього трудитися, пострадянські люди уклали негласний суспільний договір: проклясти працьовитий капіталістичний Захід і працювати абияк, як у СРСР, пояснюючи увесь цей бардак якоюсь особливою духов­ністю та мораллю.

Результат такого добровільного самітництва – гнітюча відсталість пострадянських країн у царині науки, техніки та освіти, погана конкурентоспроможність. Багато з того, що вже сьогодні стало реальністю у світі, в нас досі сприймається як фантастичний роман. Тому найпрогресивніші та найперспективніші ідеї сьогодні втілюються в життя де завгодно, тільки не на території колишнього Союзу. Ми досі вирішуємо проблеми, які західний світ давно вже вирішив: утеплюємо фасади, відкриваємо для себе енергозберігаючі технології кінця минулого століття, усвідомлюємо, що, виявляється, потрібно заощаджувати енергоносії.

Читайте також: Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»

Однак слід визнати, що забезпечити справжній якісний економічний ривок України зможе лише застосування новітніх розробок. Цей факт наше суспільство ще не зрозуміло, але іншого виходу в держави просто немає. Адже саме передові технології та революційні нововведення зробили Захід Заходом. Тож українським реформаторам варто придивлятися не до того, що вже працює, а передусім до проектів майбутнього, які є тільки на папері.

проект будівництва одного або кількох чартерних міст міг би стати порятунком для депресивного Донбасу, кардинально змінивши місцеві економічні реалії

Один із таких проектів запропонував американський економіст Пол Ромер. На пострадянському терені він практично невідомий, але на Заході його ім’я вже давно на слуху. Однією з головних розробок Ромера є концепція чартерних міст. В українській та російській Вікіпедії про таке поняття, як чартерні міста, донині не знають, але в англійській версії відповідна стаття існує кілька років. Понад те, у світі вже навіть були зроблені перші спроби їх будівництва.

За Полом Ромером, чартерне місто – це анклав першого світу в країні третього. Сам економіст називає свою ідею «будівництвом нових Гонконгів» на всіх континентах. Ідея така: на вільній, незаселеній площі в якійсь бідній та відсталій країні утворюється високотехнологічне, суперсучасне штучне місто, яке не підпорядковується місцевій владі, має свої закони і належить групі акціонерів, у ролі яких виступають великі міжнародні корпорації, що фінансують його будівництво.

Чартерне місто є науковим і виробничим центром, має свій уряд, живе за власними законами, у ньому працюють британські або швейцарські суди, а гарантією його безпеки є країни Європи та Північної Америки. За безпеку всередині самого міста відповідатимуть приватні охоронні структури.

Читайте також: Український Південь і Схід

Фактично йдеться про створення нових колоніальних поселень. І хоча ліві всього світу вже накинулися на проект із традиційною критикою, оголосивши його черговим планом хижацької експансії європейського капіталізму, нічого жахливого або аморального в ідеї Пола Ромера немає. Понад те, вона досить стара. Наприклад, така практика залучення європейських колоністів для освоєння незаселених земель була поширена у царській Росії, зокрема й у сучасних східних та південних областях України. Здебільшого перевага віддавалася німцям. Щоправда, закінчилося для них усе погано – їхні численні акуратні й успішні поселення знищили більшовики під час громадянської війни.

Деякі держави вже виявляють інтерес до ідеї будівництва чартерних міст. Хоча донині ідея так і не була реалізована ніде у світі. Перша спроба побудувати чартерне місто на Мадагаскарі 2008 року закінчилася тим, що уряд, який погодився реалізовувати сміливий проект, було скинуто внаслідок державного перевороту, а нова влада поховала його. Друга спроба заснувати кілька таких міст у Гондурасі наразилася на потужний опір місцевих лівих популістів, які заявили, що «президент – американська маріонетка, яка продає країну», та заблокували втілення в життя ідеї. У підсумку замість чартерних міст у Гондурасі було вирішено влаштувати вільну економічну зону зі збереженням старого законодавства, ну а те, як працюють такі зони в корумпованих, бідних країнах, ми знаємо з власного досвіду.   

За наявності необхідної політичної волі наша країна могла б стати першою у світі державою, що реалізувала футуристичний проект Пола Ромера. Якщо відкинути радянські пропагандистські кліше, справа може бути вкрай вигідною. У разі готовності уряду йти на такі кроки ми можемо отримати якісно іншу державу вже в найближчі кілька років та здійснити ривок, який за інших обставин був би в Україні просто неможливий.

Які вигоди може передбачати такий революційний крок?

Перша і найактуальніша на сьогодні для нас – безпека. Оскільки чартерне місто перебуває під міжнародним контролем і є де-факто вільним, атакувати територію, на якій воно розташоване, означає атакувати Європу та США. Така агресія тягне за собою вже зовсім інші наслідки, ніж агресія проти держави третього світу, на яку, за великим рахунком, світовій спільноті начхати. Гаранти безпеки та акціонери чартерного міста неодмінно надаватимуть військову допомогу. Тож побудувати на своїй території чартерне місто означає фактично отримати поруч анклави країн НАТО з усіма наслідками.
Друга вигода – економічний прорив. Власне, заради нього й була розроблена сама ідея створення таких міст у відсталих країнах. Реалізація такого масштабного проекту з нуля потребує величезних ресурсів, необхідно будувати нові комунікації, дороги, будинки, виробничі потужності. За все це заплатять інвестори, але будівництвом, постачанням та забезпеченням об’єкта займатиметься Україна. Приплив інвестицій підніме загальний рівень життя в країні й дасть змогу паралельно розвивати національний бізнес. Місто споживатиме українські продукти, українську електроенергію, український метал, українські трудові ресурси. Місцевий бізнес співпрацюватиме з українськими компаніями, розміщеними поруч, інтегруватиметься в економіку регіону, де буде розташований.

Читайте також: Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?

Наявність одного або кількох чартерних міст на території України кардинально міняє міжнародний імідж держави, автоматично піднімає довіру до неї, робить її місцем реалізації ультрасучасних проектів, упізнаваною та позитивною точкою на карті світу, куди не страшно поїхати. Країна, що розмістила в себе чартерні міста, вже не вважатиметься світовою глушиною.

Для українців, своєю чергою, сусідство з ультрасучасною, високорозвиненою територією має свої безперечні плюси. По-перше, багато хто на практиці нарешті побачить, як працює держава європейського зразка, коли вона будуватиметься і розвиватиметься просто на очах, а не десь за Карпатами або за океаном. По-друге, Захід стане ближчим. І щоб потрапити на роботу в західну компанію, більше не потрібно буде штовхатися в чергах біля посольства, оформляючи гору документів, купувати авіаквитки. Рівень життя високорозвиненої країни ЄС буде доступний на території України, за кілька годин їзди від Ізюма та Павлограда. Наше населення матиме перед очима приклад того, як треба діяти на решті території держави, щоб вона розвивалася так само.

Технічно нічого утопічного в будівництві одного або кількох чартерних міст на наших землях немає. По суті, напевно, тільки цей проект і міг би стати справж­нім порятунком для депресивного Донбасу, кардинально змінивши місцеві економічні реалії. Перед нами чудовий проект радикальної санації застарілих радянських виробництв, що передбачає створення сучасної та перспективної їм заміни. Разом із тим надії на те, що така ідея може бути незабаром реалізована в Україні, небагато. У правлячих колах ці теми навіть не порушуються, керівництво вкрай цурається будь-яких нововведень і воліє вдаватися до популізму. Та й населення нашої країни навряд чи погодиться з таким сміливим проектом. Уже зараз можна спрогнозувати хвилю невдоволення у радянських колах суспільства та істерію в проросійських ЗМІ, яка здійметься, якщо почнуться розмови про реалізацію таких ідей.

Щоб здійснювати радикальні перетворення, потрібно насамперед бути готовими до них морально. Але в Україні, на жаль, усе ще сильний радянський консерватизм, що є потужним гальмом державного розвитку. Поки інші працюють, нам лишається тільки мріяти про революційні звершення, спостерігаючи за тим, як їх досягають десь далеко за морями. Український парадокс полягає в тому, що результат бездіяльності сьогодні вже очевидний для всіх, але при цьому готовності до негайних рішучих дій у суспільстві практично немає. А коли немає запиту на зміни, до влади приходять або реліктові представники СРСР, або політики з вилами. І ця хибна практика, на жаль, далека від зникнення.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено