Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 серпня, 2014   ▪   Олена Орлик   ▪   Версія для друку

Санкціоноване майбутнє

Немає сенсу хвилюватися щодо дієвості санкцій Заходу, натомість краще потурбуватися про готовність до війни. А санкції – вони ще дадуть про себе знати
Матеріал друкованого видання
№ 32 (352)
від 7 серпня, 2014
Санкціоноване майбутнє

Санкції як засіб впливу – річ ненова. У ХХ столітті економічні заходи з метою політичного тиску до Росії застосовувалися щонайменше двічі. Спершу у 1920-х та 1930-х як реакція на конфіскацію більшовиками власності іноземних компаній у 1917–1919 роках та відмову повертати кредити царського уряду. Тоді це була довга війна проти комуністичного режиму передусім з метою запобігти його зміцненню та територіальній експансії. Треба визнати, що в часи, коли весь світ схибнувся в намаганні побудувати соціалістичний рай на землі, економічні санкції не мог­ли досягнути успіху. Попри довге дипломатичне невизнання радянської Росії з боку західних урядів, бізнес не був такий перебірливий. Згодом і уряди Європи та США відмовилися від бойкоту. Гонитва за швидкою наживою та гра Росії на суперечностях між країнами «капіталістичного оточення» унеможливили дієвість санкцій. Користаючись цим, радянська влада у 1920-х – 1930-х роках залучала інвестиції, опановувала нові технології, налагоджувала виробництво, а потім при потребі націоналізовувала майно й технології і тим самим продовжувала своє існування. Ба більше, переходила в наступ. Займаючись бізнесом у СРСР, Захід неабияк посприяв його індустріалізації та створенню найпотужніших у світі збройних сил.

Ігри інвесторів

Наприклад, видобуток і експорт нафти вважалися одним з найприбутковіших бізнесів у Росії з кінця ХІХ століття. До Другої світової війни основні нафтові поля зосереджувалися довкола Баку, Грозного та Майкопа. У 1922 році, після націоналізації більшовиками нафтової галузі, Захід запровадив санкції – 14 компаній утворили консорціум Front Uni, члени якого заприсяглися не купувати «незаконно видобуту нафту». Однак Shеll, найбільший ініціатор бойкоту, вже в лютому 1923 року закупив першу партію російської нафти, і питання санкцій закрилося саме собою.

Україна боролася за свободу під прапором Заходу, який її неодноразово віддавав на поталу Росії, купуючи собі українським коштом не лише сите, а й мирне життя

Із настанням періоду НЕПу Росія не просто надавала концесії на видобуток нафти, а й особ­ливо заохочувала завезення нового обладнання і технологій. Серед іноземних компаній, які тоді спробували шукати наживи в Росії, була і British Petroleum (BP), яку ще не раз викидатимуть із Росії і яка вперто повертатиметься за найменшої нагоди. На 1930 рік, коли за допомогою Заходу вже був збудований перший призначений для експорту нафтопровід до порту Батумі, всі іноземні концесії було скасовано. Дивним винятком стали лише Standart Oil зі своїм керосиновим заводом у Батумі та японські компанії, які все намагалися налагодити нафтовидобуток на Сахаліні аж до... 1944-го (Кремль майже до самого оголошення війни проти Японії дозволяв японським геологам та інженерам наполегливо працювати – після Тегерана обриси повоєнного розподілу світу були окреслені і приналежність нафтових покладів на Сахаліні не викликала питань).

Читайте також: Ні кроку назад. Німеччина як локомотив санкцій проти РФ

Власне відтоді надходження від експорту вуглеводнів поступово стають дедалі вагомішою часткою в російському бюджеті. Навіть більше, заснувавши таку державну структуру як «Нефтьсиндикат», Росія від середини 1920-х починає створювати свої бізнес-структури у Великій Британії, Швеції, Іспанії, Португалії і навіть Персії (що зрештою і стало однією з причин окупації цієї країни з боку Росії та Великої Британії в часи Другої світової війни). З 1925-го по 1935 рік російські поставки нафти до Італії становили 48%, а в 1940 році Росія експортувала 75% своєї наф­ти до... Німеччини. Враховуючи діяльність Комуністичного інтернаціоналу з осідком у Кремлі, активність соціалістичних урядів і Народних фронтів у Європі та «взаємовигідну спів­працю», про жодні санкції проти Росії не могло йтися. Мільйонів українців, яких знищили Голодомор, продрозверстки і концтабори, для Заходу просто не існувало.

Сталінським шляхом

Після Другої світової війни, у якій СРСР був серед переможців, Сталін однак вирішив не випробовувати долі й не приєднуватися до Брейтон-Вудських угод. Можливо, старіючий деспот, для якого ознакою могутності країни передусім була розвинена промисловість, просто не зрозумів новітніх механізмів світових фінансових ринків.

А можливо, навпаки, саме тому що зрозумів, вирішив, що в цій сфері Росія, відстала і традиційно налаштована на експансію, остаточно буде переможена за допомогою економічної зброї.
Сьогоднішній президент Росії Владімір Путін, який у своєму прагненні зробити Росію наддержавою («поднять с колен») і перемогти Захід досі вдавався до економічних і фінансових засобів, вирішив по-новому підійти до справи Сталіна. А з агресією проти Грузії в 2008 році та проти України в 2014-му російський лідер проявив себе не лише достойним вихованцем системи каральних органів, а й гідним продовжувачем справи генералісимуса. При цьому варто мати на увазі, що Путін це лише верхівка айсберга, «вивіска» на великій і добре налагодженій системі експансії – внутрішньої і зовнішньої, націленої на захоплення і привласнення ресурсів, рейдерство й «отжим» у державних і міждержавних масштабах.

Читайте також: Санкції сповільненої дії

Маючи у своєму розпорядженні і під повним контролем два такі світові гіганти з видобування і торгівлі вуглеводнями як «Газпром» і «Росснефть», не кажучи вже про десятки дресированих олігархів у всьому світі, Владімір Путін міг цілком сподіватися на «згідливість» Заходу у своїх спробах упокорити і привласнити Україну. Довга робота, яку він активно почав іще з приходом до влади Віктора Ющенка, мала успішно завершитися фактичною здачею України Віктором Януковичем. Гірка іронія долі – Україна боролася за свободу під прапором Заходу, який її неодноразово віддавав на поталу Росії, купуючи собі українським коштом не лише сите, а й мирне життя.

На початку 2014 року для США та Європи настав момент істини: чи зможуть вони після недолугих спроб зробити reset у стосунках із Кремлем проявити достатньо політичної волі, щоб поставити міркування світової безпеки над своїми поточними економічними інтересами? І чи може Захід узагалі щось зробити, аби зупинити російську експансію? Історія вже неодноразово доводила, що механізм санкцій розбивається через штрейк-брехерство окремих компаній.

Приборкання «імперії зла»

А проте є в історії ХХ століття один випадок, коли санкції щодо Росії були не тільки успішними, а й повністю досягнули своєї мети, – це реалізація доктрини Рональда Рейгана у 1980-х роках. Владімір Путін мав би пам’ятати той час: він був тоді молодий, сповнений сил і віри у свій клан офіцер КГБ, цілком успішний за тодішніми мірками – хай тиха робота, але в ситому Лейпцигу, хай і не капіталістична країна, але ж і не В’ятка.

Повернувшись у рідний Ленінград, Путін – сіренький і маловідомий – подався у бізнес. Цікаво, чи зрозумів тоді майбутній президент Росії, зайнятий капіталістичним, тобто економічним, збагаченням, причину того, що відбулося в нього на очах – економічні санкції як засіб політичного впливу і зброя проти суперника стали одним із головних чинників у розпаді СРСР? Якщо так, то сьогодні, у 2014 році, Путін або свідомо забув про це, або вважає себе достатньо могутнім, щоби прийняти виклик, – вочевидь, могутнішим, ніж себе почував Сталін у 1945 році. Інша річ, чи відповідають дійсності такі уявлення сьогоднішньої російської верхівки?

Російська імперія часів Брєжнєва сягнула не тільки величезних обсягів експорту наф­ти, газу і, відповідно, експортної виручки, а й найбільших глобальних впливів за всю свою історію. Однак прагнення світового панування неминуче тягло за собою потребу збільшення видатків на оборону, не рахуючи витрат на «купівлю» лояльності партнерів з Ради економічної взаємодопомоги, Варшавського договору та Руху неприєднання в глобальному масштабі. Описи дефіциту продовольства та товарів широкого вжитку в Росії 1960-х – 1980-х уже стали широко відомими. Усе це разом створювало постійний тиск на державний бюджет і потребу в що разу більших обсягах експорту вуглеводнів. Росія потрапила у тотальну залежність від продажу нафти і газу. Першим її кроком було залучення іноземних інвестицій для побудови газо- і нафтотранспортної системи та купівля нових технологій видобутку копалин.

Читайте також: Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій

Однак Рональд Рейган мав інший погляд на ці речі і не був налаштований зміцнювати дедалі слабшу економіку Росії, яка вже геть не витримувала гонки озброєнь. США запровадили низку санкцій проти Росії в галузі торгівлі, а головне – заборонили участь західних компаній у побудові нафто- і газопроводів. У Європі лише Маргарет Тетчер підтримала курс Рейгана, та й то з певними застереженнями – соціалістичні уряди Франції і Німеччини традиційно боролися за мир, роззброєння і робочі місця. Восени 1982 року, коли в Росії змінився черговий генсек, Рейган пішов на поступки в режимі доступу західного бізнесу до російських замовлень в обмін на обмеження поставок Кремлю технологій і кредитів. Саме це і становило суть санкцій Заходу проти Росії у холодній війні.
Посилення гонки озброєнь (а США не тільки розмістили ракети близького радіуса дії в Європі, а й взялися реалізовувати Стратегічну оборонну ініціативу – невідомо, чи дійсно американці могли би збивати російські ракети одразу після їх запуску, але такі колосальні фінансові вливання вплинули на появу нових інформаційних технологій) змусило Кремль віддавати своєму військово-промисловому комплексу до 40% державного бюджету. Це стало ще одним ударом по російській економіці. Але не остаточним.

Остаточно доля СРСР вирішилася, коли на початку 1985 року внаслідок різкого збільшення видобутку нафти ціни на світових ринках зменшились у три з половиною рази – до $9 за барель (цифра, що видається просто смішною тепер, коли нафта вже давно коштує більш як $100 за барель).

Усе це разом – 1) запровадження санкцій щодо поставок в СРСР зерна, обладнання і технологій для збільшення видобутку вуглеводнів; 2) зростання в радянському бюджеті видатків на оборону; 3) катастрофічне падіння цін на нафту в 1985 році – стало головними причинами зникнення СРСР зі світової арени.

У 1980-х роках Захід не лише чітко розумів природу влади в Росії ХХ століття (він її розумів від часів Івана Ґрозного) – за будь-яку ціну панування деспота над підвладними, що мають як не боятися його, то обожнювати, – а й свою вимушеність заради власної безпеки щось робити з чудиськом, озброєним ядерними ракетами. Так, Захід не хотів воювати, він звик жити в комфорті й без турбот, але страх і турбота про свою безпеку стали головними мотиваторами його поведінки. Що далебі не заперечувало в кінці 1980-х – на початку 1990-х заяв про потребу збереження єдиного СРСР у «новому форматі» – бізнес є бізнес, а з однією країною, яка контролює певну територію, завжди легше домовитися, ніж з купою новопосталих і претензійних.

Чи може історія повторитися?

Чи можливий сьогодні такий розвиток подій, залежить від мотивації та мети, яку ставлять перед собою об’єднана Європа і США у 2014 році. Щоб з’ясувати це, треба уважніше поглянути, які саме санкції запровадив Захід.

Уперше він заговорив про ймовірні обмеження ще взимку. Тоді погрози звучали з боку США та Канади. Дуже швидко до них долучилися Європа та Японія. Після трагедії МН17 до санкцій підключилася й Австралія.

У Європі ставлення до цих кроків та готовність піти на втрати визначилися позицією Німеччини, і в кінцевому підсумку санкції Євросоюзу проти Росії зводяться до чотирьох моментів:
1. На території ЄС заборонено емісію акцій, облігацій та подібних фінансових інструментів із терміном погашення понад 90 днів для конкретних російських інституцій із часткою державної власності більш ніж 50% (перелік цих установ у Додатку до Рішення Європейської ради від 31 липня 2014 року містить п’ять головних банків РФ: «Газпромбанк», «Россельхозбанк», «Сбербанк», «Внешэкономбанк», ВТБ). Не задовольняються жодні скарги щодо санкцій зазначених у списку юридичних осіб, їхніх дочірніх структур, вони не мають права вимагати компенсації завданих збитків.
Це означає заборону фінансових запозичень на ринку, але дозволяє доступ до кредитів у банках ЄС. У цьому є певна логіка, оскільки кредит завжди передбачає обмеження та чітку фінансову відповідальність і звітність, а залучення ресурсів на фінансовому ринку – сучасний ефективний інструмент, залежний лише від довіри та ризику інвестора. Заборонено залучати кошти на ринку також і дочірнім компаніям інституцій, що перебувають під санкціями, навіть якщо вони є резидентами третіх країн.

2. Забороняються продаж, передача та експорт озброєнь (зброя, амуніція, військове обладнання й запчастини) до Росії країнами Євросоюзу, із їхньої території та з використанням їхнього транспорту, незалежно від того, чи такі дії мають початок на території ЄС, чи є транзитними. Забороняються пов’язані із цими діями будь-яка технічна допомога, посередницькі послуги, а також усі види фінансового сприяння, зокрема гранти, кредити, страхування щодо постачання, передачі, експорту зброї та пов’язаних матеріалів, прямо чи опосередковано, фізичній чи юридичній особі або іншій інституції в Росії та для використання в Росії. Такі заходи передбачають також заборону послуг радників і консультації – фактично йдеться про унеможливлення технічного обслуговування, пов’язаного з військовою діяльністю й утриманням зброї.

3. Забороняються продаж, постачання, експорт усіх товарів для військового використання або споживання та подвійного призначення (номенклатура визначена в Додатку до Регулювання від 5 травня 2009 року) для військових потреб у Росії або для кінцевого споживача в Росії з боку країн ЄС, із їхньої території та з використанням їхнього транспорту. Забороняється пов’язана із цими діями будь-яка технічна допомога, посередницькі послуги, а також усі види фінансового сприяння, зокрема гранти, кредити, страхування щодо продажу, постачання, передачі, експорту зброї та пов’язаних матеріалів, прямо чи опосередковано, фізичній чи юридичній особі або іншій інституції в Росії та для використання в Росії.

4. Без спеціального дозволу забороняється прямий чи опосередкований продаж країнами ЄС, із їхньої території, за допомогою їхнього транспорту певних технологій, що можуть бути використані в Росії для: 1) глибоководної розвідки та видобутку; 2) арктичної розвідки та видобутку; 3) проектів сланцевого газу.

Експорт, технічне та фінансове сприяння можливі лише зі згоди компетентного органу ЄС, який не надаватиме його, якщо встановить, що продаж, постачання, передача чи експорт і надання послуг призначені для глибоководної нафтової розвідки та виробництва, арктичної нафтової розвідки та проектів зі сланцевих газу чи нафти в Росії

Зазначені санкції стосуються лише контрактів, підписаних після 1 серпня 2014-го, й діють упродовж року – до 31 липня 2015-го, вони будуть переглянуті не пізніше 31 жовтня 2014 року.
Санкції США є суворішими й конкретнішими, та загалом їх головний зміст такий самий: заборона високих технологій у галузі видобування вуглеводнів – глибинних, арктичних і сланцевих. Америка більше уваги приділяє унеможливленню доступу до довгострокових фінансових запозичень, поставок інформаційних та військових технологій. Канада й Австралія, окрім заборони поставок технологій, наголошують на згортанні деяких навчальних, освітніх та культурних програм обміну.

По суті, на кінець липня 2014 року, з визначенням ставлення Європи, передусім Німеччини, до Росії, оформилися санкції, які значною мірою окреслять наше майбутнє. Цими кроками Захід чітко засвідчив не лише серйозність своїх намірів, а й можливість дій, спрямованих на стратегічне руйнування російської економіки. Ці санкції не позначаться відразу на ВВП та економічних показниках РФ, але при довгому триванні спричинять стратегічні труднощі у видобуванні нафти й газу. Росія у своєму економічному розвитку розраховує передусім на вуглеводні, а в цьому вона залежна від технологій Заходу та доступу до його фінансових ринків. Ані на Китай, ані на інші країни БРІКС їй у цій галузі розраховувати не варто.

Проте не слід думати, ніби йдеться про підрив економіки РФ унаслідок зменшення надходжень від нафти-газу: цього собі за мету Захід не ставить. Сьогоднішня Росія, на відміну від СРСР часів Рейґана, включена у глобальну економіку. Ціна на енергоносії визначається співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку, де досить багато гравців і немає монополіста. Загальні темпи зростання планетарної економіки й визначать перспективи Росії.

І тільки постійне поглиблення комплексу заходів щодо економічної ізоляції Росії – курс на автаркію чи напівавтаркію – може завдати удару агресивним планам режиму Владіміра Путіна. Тільки заборона російським елітам користуватися благами світу і бути включеними у світову цивілізацію може підірвати російську агресію. Саме допуск Росії на Захід завжди давав їй вирішальну перевагу. Збереження цього доступу гарантує Москві ще довге і небідне існування, відлучення – крах. Тоді в той чи інший спосіб Владімір Путін повинен буде піти – добровільно, з почестями і перспективою скласти компанію іншому Владіміру в мавзолеї, або насильно, живим чи ні. Хоч би хто прийшов до влади в Росії після Путіна, країну чекають потрясіння, але вона матиме вибір – дезінтегруватися на кілька економічних складових, уключених у світову економіку, чи перетворитися на велику Північну Корею, яка, ядерно озброєна, вже становитиме загрозу для людства. І тоді вже буде зовсім інша розмова між Заходом і Росією.

Головне, щоб Україна до того часу розібралася зі своєю ідентичністю, збереглася як незалежна держава, убезпечилася від війни з Росією й захистила своє місце під сонцем. А для цього їй потрібно конче реформувати свій господарський комплекс і зробити вирішальний стрибок у майбутнє, відірвавшись від минулого, а не чекати, коли російська економіка завалиться від санкцій Заходу.
Сьогодні Україна знову опинилася на передовому – тепер уже бойовому – рубежі. Наша країна має стати Ізраїлем у здатності захищати себе від постійної російської загрози, а Захід мав би нас усіляко підтримати. Хай навіть без НАТО – змістовними двосторонніми договорами і поставками зброї і військових технологій. Тільки сильна Українська держава, а не санкції Заходу, може сьогодні зупинити реваншистсько-нацистський режим у Кремлі. Для Заходу – це останній шанс, бо вторгнення в Україну та її окупація означатимуть для нього катастрофу.

 

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено