Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2014   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Ціна відбудови Донбасу

Поза сумнівом, війна істотно змінить Донеччину й Луганщину. Якими вони стануть, значною мірою залежить від того, хто і як підніматиме їх із руїн
Матеріал друкованого видання
№ 31 (351)
від 31 липня, 2014
Ціна відбудови Донбасу

Так уже склалося, що будь-яку державну проблему національного масштабу в Україні розглядають крізь призму грошей. І хоча це кардинально хибний підхід, особливо у питаннях із суттєвою гуманітарною складовою, так було завжди. Мотив зрозумілий: що більший державний проект, то серйозніші суми потраплять у кишені конкретних людей. Схожий триб мислення зберігся і в нової влади. Навіть якщо вона не збирається нагріти руки на відновленні Донбасу, то принаймні підходить до питання по-старому. Скільки потрібно грошей, щоб відродити Донеччину й Луганщину, яким тягарем необхідна сума ляже на бюджет, хто крім уряду цей проект фінансуватиме? На таких запитаннях не втомлюється наголошувати Кабмін, залишаючи поза увагою значно важливіші нефінансові аспекти проблеми.

На початку липня прем’єр-міністр повідомив, що збитки, зав­дані бойовими діями інфраструктурі двох областей, становлять 8,1 млрд грн. І додав, що оскільки АТО триває, то сума зростатиме. Спочатку ці кошти планували закласти в бюджет, пожертвувавши, зокрема, і збільшенням соціальних виплат. Але депутати відмовилися підтримати відповідні зміни до кошторису з огляду на перспективу дострокових парламентських виборів, тож урядові довелось іти на компроміс. У результаті проект змін до бюджету, який винесуть на голосування 31 липня, міститиме іншу суму – 3,3 млрд грн на відновлення Донбасу.

Без зміни теперішньої парадигми соціально-економічної системи Донбасу регіон і надалі проявлятиме свою окремішність, а Україна отримає ще не одного Януковича

На яких елементах інфраструктури зекономлять, поки що незрозуміло. Та й чи треба це робити? Ще 2 липня уповноважений президента з урегулювання ситуації на Сході України Ірина Геращенко заявила, що існує домовленість із західними партнерами про виділення ними €1,5 млрд на інфраструктурні об’єкти, створення нових робочих місць та відбудову житла у східних ре­гіо­нах України. Ця сума (майже 25 млрд грн) бачиться досить солідною і дасть змогу реалізувати на Донбасі чимало ефективних проектів. Але згаданими коштами уряд обмежуватися не збирається. Яценюк закликав олігархів узяти участь у відновленні Донеччини й Луганщини, а крім того анонсував, що у вересні відбудеться донорська конференція для інвесторів із Євросоюзу, метою якої буде залучити суми на відродження регіону та створення там нових робочих місць.

Натомість деякі питання досі залишаються без відповіді. По-перше, хто відбудовуватиме регіон? Якщо довірити це урядові, то навіть 3,3 млрд грн – завеликі гроші. Виходячи з досвіду минулого, у владі обов’язково знайдеться хтось охочий заробити на чужому горі й відмити собі частину суми. Візьмімо бодай Укравтодор. За даними голови Держ­агентства автодоріг України, орієнтовна вартість відновлення мостів, шляхопроводів та проїзної частини автотрас загального користування на Донбасі становить майже 1,9 млрд грн. Знаючи про масштаб корупції в Укравтодорі та неефективність його діяльності, яку ми на власному досвіді відчуваємо чи не щодня, хто при здоровому глузді довірить цій організації такі великі кошти в настільки скрутний для країни момент? І взагалі, чи здатен теперішній Кабмін забезпечити прозорість використання коштів, призначених для реконструкції Донеччини й Луганщини?

Читайте також :Слов’янськ. Майже мирне життя

Теоретично можна було б довірити відбудову регіону олігархам, принаймні якщо ті зроблять свій внесок у його фінансування. Не виключено, вони додадуть цьому процесові ефективності (якщо матимуть бажання). Однак дехто з них прямо причетний до війни. Тож чи захоче він усувати руйнування, до яких спричинився сам? А водночас чи не вимагатимуть магнати в обмін на свою фінансову та організаційну участь якихось привілеїв чи повернення давніх сфер впливу, зокрема під час розподілу бюджету? Відповідь на ці запитання неоднозначна, тож скидається на те, що українське суспільство не може собі дозволити віддати відбудову Донбасу на відкуп олігархам, позаяк ніхто не гарантує, що вони на цьому не забажають заробити політичні чи економічні дивіденди.
Схоже, що найефективніший спосіб відбудувати Донеччину й Луганщину знайшли наші західні партнери. Навчені гірким досвідом багаторічного розкрадання українськими чиновниками проектних грошей, вони виділяють їх невеликими порціями під конкретні цілі. Наприклад, Німеччина пообіцяла надати €2,5 млн на відновлення інфраструктури Слов’янська та Краматорська. Кошти, звичайно, мізерні, їх може вистачити лише для однієї з комунікаційних мереж одного з міст. Але, можливо, після їх успішного освоєння надійде новий транш допомоги. Американці взяли приклад із німців, пообіцявши Україні вустами віце-президента США Джо Байдена $7 млн на відновлення Донбасу. Залишається сподіватися, що це не остання допомога від розвинутих країн на відновлення Донеччини й Луганщини.

Читайте також :Війна близько, війна далеко

По-друге, чи треба взагалі відновлювати пошкоджені та зруйновані об’єкти і в яких масштабах? Чи, може, легше збудувати низку елементів інфраструктури з нуля? Наприклад, відновлення Слов’янської ТЕС ПАТ «Донбас­енерго» оцінили у 400 млн грн. Це 23% теперішньої ринкової вартості компанії (ринкова капіталізація плюс чистий борг), тоді як потужності з виробництва електроенергії на цій станції становлять 31% усіх наявних у Донбасенерго. Значить відбудова Слов’янської ТЕС економічно вигідна (її вартість – $38/кВт, що в десятки разів менше, ніж спорудження нової теплоелектростанції). Водночас потужності цієї ТЕС зношені на 80–90%, вони відстали від світових стандартів за рівнем екологічності тощо, а країна має надлишок електроенергії на балансі. Чи може уряд за цих обставин витрачати гроші на відновлення такої станції? Її власник, мабуть, так. Принаймні він вільний ухвалювати рішення на власний розсуд, а от виділення бюджетних коштів із такою метою дискусійне. Ці дилеми не поодинокі.

Читайте також :Неспокійний Карачун

По-третє, хто допоможе відновитися малому й середньому бізнесу? З огляду на масштаби капіталів донецького походження МСБ й раніше мав труднощі в роботі на Донбасі. Тепер через війну багато підприємців скаржиться, що їм довелося згорнути бізнес у регіоні й перебратися в інші області України. Дехто при цьому зазнав чималих утрат. Хто їм поверне їхній капітал, а головне – ринок, на якому вони працювали й заробляли прибуток. Адже для відновлення роботи потрібні люди та їхні доходи, а як одних, так і других на Донбасі через війну відчутно поменшало.

Та хоч би які були дефіцит коштів і організаційні труднощі під час відбудови краю, найважливіше – це гуманітарна складова проблеми. Коли кілька років тому українці придумали гасло «Спасибо жителям Донбасса…», то, мабуть, ніхто не думав, що такого президента, як Янукович, із усіма його рисами міг породити лише цей регіон, для котрого такі люди можуть бути нормою. Міфи про те, що ці області годують усю Україну, а також їхня нехарактерна для країни індустріалізованість, яка перетворює людей на рабів, прив’язаних до місця роботи й «господарів життя», викували з багатьох мешканців регіону «жителів Донбасу», озлоблених, зверхніх, таких, що поважають лише силу й повністю уповають на «царя». Оце передумова руїни Донеччини й Луганщини, закладена задовго до початку війни в регіоні. А теперішні бойові дії можуть лише загострити ситуацію.

Без зміни теперішньої парадигми соціально-економічної системи Донбасу регіон і надалі проявлятиме свою окремішність, а Україна отримає ще не одного Януковича, породженого Донбасом. Тож уряд повинен докласти всіх зусиль, щоб реабілітувати мешканців краю, інтегрувати їх у той гуманітарний простір, у якому розвиватиметься держава. Для цього потрібно передусім усвідомити проблему, а відтак почати відновлювати Донбас з огляду не на наявність грошей, а на стратегічний план, який далекоглядно включав би гуманітарну складову. Але чи здатен уряд сформулювати завдання таким чином? А отже, чи сьогоднішні проблеми на Донбасі останні в історії незалежної України? Запитання риторичні.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено