Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 липня, 2014   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Роздержавлення голів

Чому масштабна приватизація потрібна Україні
Матеріал друкованого видання
№ 29 (349)
від 17 липня, 2014
Роздержавлення голів

10 липня прем’єр Яценюк анонсував «наймасштабнішу приватизацію за всі 20 років». Наступного дня міністр фінансів Шлапак повідомив, що з близько чотирьох тисяч підприємств, які включені до списку об’єктів, що не підлягають приватизації, Мінекономрозвитку планує виключити 1100–1200. Ці активи раніше чи пізніше змінять форму власності.

За даними ЗМІ, уряд планує продати контрольні пакети акцій таких акціонерних товариств, як Одеський припортовий завод, Сумихімпром, Укрнафта, Турбоатом тощо, а також міноритарні частки в низці дистриб’юторів електроенергії, вугільних компаній та ін. Загалом у 2014-му виставлять на продаж 190 підприємств і 130 об’єктів нерухомості орієнтовною вартістю 31 млрд грн (у державному бюджеті закладено 17 млрд грн надходжень від приватизації).

Але ні така велика сума, ні солідний перелік активів не розкривають суті майбутнього роздержавлення. Останніми роками плани приватизації часто були масштабними незалежно від того, хто при владі. При цьому надходження до бюджету від продажу державної власності за десятиліття становили лише 54,5 млрд грн (вартість Криворіжсталі та Укртелекому – понад половина цієї суми). Для порівняння: дефіцит держбюджету, запланований тільки на 2014-й, – 68,6 млрд грн.

Рішучість Кабміну можна зрозуміти з двох фраз. По-перше, Яценюк наголосив на тому, що потрібно приватизувати ДП «Укрспирт» та «інші державні компанії, які є предметом корупції, а не розвитку країни». Таким чином уряд чи не вперше демонструє готовність розпрощатися навіть із вельми рентабельними активами, зокрема Укрспиртом і не тільки. По-друге, Шлапак заявив, що «коштів буде стільки, скільки отримаємо». Отже, метою приватизації Кабмін бачить не тільки й не стільки надходження до бюджету, а радше виведення підприємств, галузей та робочих місць з-під впливу держави. Такий підхід до приватизації досі не бачений і заслуговує на похвалу.

Українцям необхідно позбутися насадженого совєтами патерналізму

Чи потрібна Україні й українцям масова приватизація і що вона нам дасть? Одразу після заяв уряду з’явилися численні коментарі політиків та економічних експертів. Наприклад, Анатолій Гриценко заявив, що масштабне роздержавлення може перетворитися на величезну аферу, в результаті якої збагатяться лише всім відомі олігархи. Мовляв, лише вони мають мільярди, необхідні для того, щоб придбати власність на великому розпродажі, який влаштує держава. До того ж в умовах глибокої кризи та нестабільності у країні активи доведеться реалізовувати за заниженими цінами. Нібито краще почекати, підготувати підприємства до приватизації, а згодом виторгувати за них пристойні гроші…

Абстрагуючись від особи Анатолія Степановича, слід визнати, що такі аргументи звучать в Україні вже понад 20 років і за цей час, із дозволу сказати, запліснявіли. Скільки було таких випадків, коли активи притримували до кращих часів, а потім не продавали їх зовсім, щоб паразитувати на їхніх грошових потоках? Такі голоси – відлуння минулого, з яким боровся Майдан. І ось чому.
Візьмімо для прикладу ДП «Укрспирт». Яценюк згадав про нього недаремно. Компанія об’єднує відповідні заводи по всій Україні, що свого часу забезпечували етиловим спиртом увесь Союз. Після його розпаду Росія набудувала в себе власних виробництв, закривши питання імпорту з нашої країни. Українські спиртовики не знайшли альтернативних ринків: останніми роками етиловий спирт практично не експортується – лише $2 млн за 2013-й. Багато виробництв простоюють, а держава регулярно порушує питання про переорієнтацію їх на виробництво біопалива.

Читайте також: Покращення без лапок. Коли очікувати?

Насправді проблема проста. Висока ціна етанолу, встановлена Укрспиртом, неконкурентоспроможна за кордоном. Тому заводи штучно обмежені внутрішнім ринком, що призводить до простоїв. Водночас ціна є неефективною: вона включає в себе, по-перше, дорогу сировину (здебільшого зерно), яку директори заводів беруть на баланс підприємств за відкати, та частину виробітку, який збувається наліво. Такі явища непоодинокі. У результаті керівники спиртозаводів кладуть собі в кишеню й частково передають нагору достатньо грошей для того, щоб Укрспирт був куркою, яка несе золоті яйця, для будь-якої влади, і виступають категорично проти приватизації. Недаремно за Януковича компанію курирував Юра «Єнакіївський», який на ній заробив мільярди для «Сім’ї». Кілька років тому, мабуть, із його ініціативи на спиртових заводах з’явилися «смотрящі», завданням яких було зрозуміти реальну потужність цих активів та спрямувати кошти, які надходили директорам заводів, у державу, себто режиму Януковича.

Тому, сказавши про приватизацію ДП «Укрспирт», Яценюк поцілив у десятку. Адже продаж згаданого активу, хоч озолотивши якогось капіталіста, приведе до зникнення величезних тіньових потоків грошей та спирту, а також дасть змогу заводам і тисячам їх працівників розвиватися й шукати собі місце на ринку. Те, що влада готова відмовитися від цих фінансових потоків на користь приватного інвестора, – вельми позитивний сигнал.

Звичайно, є й позитивніші випадки управління державною власністю. Наприклад, ПАТ «Турбоатом». За останні п’ять років (2008–2013) його чистий дохід та обсяг виробництва зросли вчетверо. Компанія інвестувала в оновлення 194 млн грн (23% минулорічної первісної вартості основних засобів), щороку виплачує дивіденди. Але при цьому подейкували, що на прокладках осідає частина рентабельності Турбоатома. А якщо порівняти його з «Мотор Січчю», яка має подібні фінанси та перспективи, хоч і працює на іншому ринку та є приватною, то картина не така яскрава. Чистий дохід останньої за п’ять років збільшився в 4,2 раза, при цьому інвестиції в основні засоби – 2,4 млрд грн, що дало змогу оновити 39% їх первісної вартості на кінець 2013-го.

Читайте також: Позиційна газова війна

Приватний власник більш умотивований розвивати виробництво, а разом із тим і працівників, створюючи для них соціальні ліфти, за допомогою яких природно відбирають найталановитіших. Натомість менеджери державних компаній зазвичай думають не про зростання, а часто лише про те, як урвати якнайбільше та якнайшвидше, доки не звільнили й не прийшов новий керівник із такими самими мотивами. Про особистісний розвиток працівників держкорпорацій годі й казати: вони здебільшого лише тримаються за місце й пригнічують у собі будь-яку ініціативу, фактично морально розкладаються.

Дехто скаже, що міжнародні донори змушують уряд провести приватизацію, інакше йому нічим буде розплатитися за кредитами. Можливо, й так. Але так само Польща на початку 1990-х отримала величезні кредити, а також дістала військово-політичну й аналітичну підтримку США (Лешека Бальцеровича, який керував польськими реформами, консультували Джеффрі Сакс, Джордж Сорос та ін.). В обмін на це поляки влаштували масштабну приватизацію, допустивши західні компанії, котрі, як згодом виявилося, володіли дефіцитним на той час кредитним ресурсом та мали вмілих управлінців. Допуск у Польщі третьої сили, міжнародного бізнесу, до соціально-еко­номічних процесів не дав чиновникам змоги притертися до місцевого бізнесу й породити олігархів. Це знищило величезний ґрунт для корупції. У результаті де зараз Польща, а де Україна?

Читайте також: Половинчасті реформ. Що встиг уряд

Масштабна приватизація вкрай потрібна Україні. Не лише щоб усунути паразитування на державі, яка, будучи найбільшим капіталістом, створює достатньо приводів і спокус для олігархів і можновладців. І не тільки для того, щоб припинити «маринувати» людей та знищити адмінресурс держкорпорацій, працівників яких змушують «правильно» голосувати на виборах під загрозою звільнення. А й щоб унеможливити такі ганебні випадки, коли Укрзалізниця блокує проїзд вагонів із продукцією комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишній МК «Криворіжсталь», успішно проданий індійцям 2005 року) тільки через те, що він конкурує із заводами загальновідомого українського олігарха, який має необхідні контакти. І щоб нарешті з’явилися люди, відповідальні за розвиток численних підприємств та зацікавлені в ньому.

Та головне, для чого потрібна приватизація, – роздержавлення голів. Українцям необхідно позбутися насадженого совєтами патерналізму, зректися переконання, що держава відповідає за все й має необмежені можливості. Коли зрозуміємо, що в нашій країні великі гроші може заробити той, у кого є розум і талант, а не той, у кого влада й гроші, ми перестанемо розкладатися й почнемо розкриватися, розвиватися та самореалізуватися. От тоді «невидима рука» Адама Сміта швидко потягне країну вгору. Але для того спершу потрібне втручання руки хірурга, який відсік би від держави все зай­ве. І масштабна приватизація – це, беззаперечно, частина його операції.

 


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено