Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 червня, 2014   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

З газом чи без?

Складні переговори загрожують повною зупинкою постачань російського газу в Україну, зате відкривають уразливість позицій Кремля
Матеріал друкованого видання
№ 25 (345)
від 19 червня, 2014
З газом чи без?

Українсько-російська газова епопея впритул наблизилася до кульмінації. 16 червня о 10:00 за московським часом Газпром перевів НАК «Нафтогаз України» на передоплату й припинив постачати блакитне паливо Україні, зберігши обсяги постачання до Європи. Це відбулося на тлі взаємних судових позовів, які обидві компанії подали до Стокгольмського арбітражного суду. Розпочинається активна фаза третьої газової війни між Києвом і Москвою. Чим вона завершиться, поки що не відомо, але вже зараз видно, що Україна в результаті здобуде більше, ніж утратить, якщо зуміє вдало скористатися зі стратегічно програшних позицій Росії.

Такому повороту подій передувала тривала підготовка – дев’ять раундів тристоронніх консультацій (Україна – Росія – ЄС) і ще кілька двосторонніх зустрічей. Основні вимоги, які публічно виставили учасники, досить прості. РФ вимагала від України оплатити заборгованість за спожитий газ. Натомість Київ запропонував Москві знизити вартість блакитного палива до ринкової й закріпити її новим контрактом. Але перебіг переговорів та події в газовій сфері, які відбувалися нібито паралельно, свідчать: ідеться не лише про ціну та борги, а радше про закріплення нових геополітичних реалій у відносинах між Газпромом, Нафтогазом та Європою.

Схоже, що ЄС має намір поховати «Південний потік», щоб Росія прокачувала паливо через територію України. У цьому Європа має безпосередній інтерес

Почалося все з того, що 2 травня відбувся перший раунд тристоронніх консультацій за участю очільників енергетичних відомств Росії та України, а також єврокомісара з питань енергетики Гюнтера Еттінгера. Сам факт їх проведення засвідчив два суттєві моменти. По-перше, посадивши свою людину за стіл переговорів з представником нової української влади, Кремль не лише де-факто визнав її легітимність, а й показав, що, коли йдеться про бізнесові питання, особливо в газовій сфері, політична позиція РФ відносно України відходить на другий план і стає доволі гнучкою.  По-друге, поява на переговорах третьої сторони, тобто ЄС, не лише убезпечила наших чиновників од чергових спроб підкупу, якими ніколи не гребував Кремль у двосторонніх консультаціях. Вона ознаменувала те, що тепер у вирішенні багатьох українсько-російських питань Москві доведеться мати справу не лише з Києвом, а й з Брюсселем. Крем­­лю ставатиме дедалі складніше обіграти Україну, адже донедав­­на вузький арсенал засобів впливу офіційного Києва на Москву знач­но розширюється європейськими важелями. Росія не в захваті від цього факту, але змушена прийняти його як даність.

Читайте також: Удаваний тріумф або прихована капітуляція

Переговори Кремль розпочав у своєму стилі – мовою ультиматумів та психологічного тиску. Спочатку його позиція полягала в тому, що, поки Київ не погасить заборгованість, жодних перемовин бути не може. Крім цього, Газпром погрожував перевести Нафтогаз на режим передоплати вже 2 червня. Однак спочатку росіяни таки сіли за стіл переговорів, а згодом кілька разів переносили кінцевий термін сплати боргів та впровадження режиму передоплати спочатку на 7, потім на 9–10, а далі на 16 червня. Понад те, 11 червня Путін навіть у непритаманному йому стилі пуб­лічно визнав, що росіяни змушені шукати компромісу на тристоронніх консультаціях, для того щоб не втратити України як споживача газу. Що змусило Москву до такого видимого послаб­лення позицій?
Передусім причиною могли стати дії самої України. Нафтогаз 30 травня перерахував Газ­прому $786 млн за блакитне паливо, куплене в січні–березні за ціною $268,5 за тис. м3. Того ж таки дня українці були готові подати на росіян до Стокгольмського арбітражу. Чи то сплачені гроші, а чи готовність Нафтогазу судитися призвели до того, що російський газовий монополіст, за словами міністра енергетики Продана, на переговорах

2 червня почав шукати компромісів. У медіа навіть з’явилася інформація, що сторони переглядають ціну палива, імпортованого у квітні та травні, і що росіяни готові надати знижку українцям не лише коштом зменшення експортного мита, а й шляхом комерційних переговорів і, можливо, нової угоди. Так чи так, а вже через тиждень, 9 червня, Газпром відмовився від усіх своїх слів і став далі наполягати на негайному погашенні заборгованості та ціні $385 за тис. м3, оформленій через стодоларову митну знижку.

Можливо, саме представни­­ки Євросоюзу відіграли вирішальну роль на переговорах. Поки європейці погрожували росіянам, Кремль брав участь у консультаціях і пом’якшував свою позицію. 1 червня єврокомісар з питань енергетики Гюнтер Еттінгер заявив, що «проект газопроводу «Південний потік» не просунеться доти, доки Росія не змінить свого курсу щодо політичної кризи в Україні». Імовірно, саме тому наступного дня Газпром був дуже поступливим, бо мав надію обміняти поступки в газовій суперечці з Україною на гарантії реалізації «Південного потоку». Однак, коли ЄС перейшов до реальних дій, позиція Москви радикалізувалася. 2 черв­­­ня Єврокомісія закликала Болгарію призупинити будівництво газопроводу через те, що проект суперечить європейсько­­му законодавству. 3–4 червня за припинення будівництва газогону висловилася ціла низка європейських чиновників, зокрема й президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. Очевидно, що саме тоді ЄС довелося вдатися до певного тиску на Болгарію, яка завжди була лояльною до Росії, попри своє членство в Євросоюзі. Не обійшлося й без участі США, адже саме після зустрічі з американськими сенаторами Маккейном та Мерфі 8 червня очільник болгарського уряду розпорядився призупинити всі роботи в межах проекту. Щоправда, наступного дня міністр енергетики заявив, що Болгарія нібито не відмовляється від проекту, який для неї є стратегічно важливим. Але це вже не мало значення, адже та суттєва загроза була реалізована, відтак Росія моментально переглянула свою позицію, скасувавши всі домовленості в українсько-ро­сійських газових питаннях, досягнуті тижнем раніше. Цілком можливо, що на активну фазу газової війни Росія зважилася саме тоді, коли зрозуміла, що на цьому етапі їй не вдасться нічого виторгувати.

Читайте також: Реанімація тяжкохворого. Українська економіка проходить дно циклу

Ще один мотив, який міг примусити росіян до співпраці, – необхідність потягнути час. Річ у тому, що на 1 квітня в підземних газосховищах України було лише 7,2 млрд м3 блакитного палива, а це загрожувало зривом постачань європейським споживачам в осінньо-зимовий період та невиконанням контракту з боку Газпрому. Подібна ситуація була торік, коли Газпром довго змушував Нафтогаз закачати паливо в ПСГ, але зрештою скористався послугами Фірташа, через якого в сховища закачали необхідну кількість газу за пільговою ціною та за російські гроші. Цього року Фірташ опинився поза грою, тож Газпром вирішив почекати, поки Нафтогаз закачає в сховище достатню кількість газу (навіть без опла­­ти), а тоді ставити ультиматуми. У результаті на середину червня в ПСГ було близько 14 млрд м3 (майже вдвічі більше, ніж на початок кварталу). І хоча європейці кажуть, що для безперебійного транзиту було б добре мати 18-20 млрд м3, але Газпрому вистачить і цього. Тепер можна здіймати бучу і ставити ультиматуми, тим більше якщо з поступок Україні не вдається нічого виторгувати в ЄС.

Та хоч би як вигинався Крем­­ль, намагаючись відстояти свої «законні інтереси», але час грає проти нього. Торгуючися за дрібниці та уникаючи локальних поступок заради збереження стратегічних позицій, Газпром лише втрачає у довготривалому плані. На сьогодні вже ніхто не говорить про участь Росії в модернізації ГТС України. Натомість над нею працюють ЄБРР та ЄІБ передусім для забезпечення розширених можливостей реверса, а згодом і для більш масштабної реконструкції газогонів. Схоже, що ЄС має намір поховати «Південний потік», щоб Росія прокачувала паливо через територію України. У цьому Європа має безпосередній інтерес, адже тільки в такому разі модернізація ГТС окупиться.

Читайте також: Другий фронт. Як позбавити Путіна нафтодоларів

Із поділом НАК на компанії з видобування, транспортування, зберігання та постачання газу, процес якого вже розпочався, на­­ша країна ввійде в єдиний енергоринок ЄС. Це призведе до появи в Україні крупних європейських енергокомпаній, а з ни­ми й палива за ціною $300-320 за тис. м3, яку вони нам уже пропонують. Щоправда, потрібно розблокувати реверс зі Словаччини, але часу для цього досить, принаймні до жовтня–грудня Україна може обійтися без російського газу. Відтак нарешті здобуде енергетичну незалежність, для чого, виявляється, бракувало лише державницької позиції української влади.  

А Росія поступово втрачає цивілізовані важелі впливу на Україну. У неї залишається тільки агресія: емоційна (невигідне відключення газу, безпідставні погрози ЄС та істерія чиновників) як вияв безсилля та військова (захоплення Криму, підтримка сепаратистів і власні військові дії) як останній шанс знищити державність України, яка поволі набирає обертів на своєму шляху до цивілізованого світу.

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено