Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 квітня, 2014   ▪   Любомир Шавалюк   ▪   Версія для друку

Піратство державних масштабів

До чого призведе «націоналізація» українських активів «владою» Криму?
Матеріал друкованого видання
№ 14 (334)
від 3 квітня, 2014
Піратство державних масштабів

Якось герой російського серіалу сказав: «Можна поцупити велосипед і все здоров’я віддати у в’язниці, а можна грабувати вагонами й завжди залишатися на плаву. У Росії розкрадати вагони значно безпечніше, ніж велосипеди». Тоді, на початку 2000-х, наші північні сусіди ще не знали, що можна красти території. Але культ бандита, посіяний у них за допомогою таких серіалів, відплатив сторицею. Пожинати плоди нині доводиться Україні, у якої Путін за цілковитої підтримки росіян (82,3%) поцупив Крим і з допомогою місцевих бандитів під приводом «націоналізації» грабує українську власність. Такі дії відчинили скриньку Пандори й призведуть до втрат усіх залучених сторін.

кримська криза – це, по суті, грабіж території, бо інші її аспекти – політичні, культурні, етнічні – мають значно менше значення

10 березня «прем’єр-міністр» АРК Сергій Аксьонов заявив, що державну власність України на території півострова буде «націоналізовано». Це сталося до проведення «референдуму», появи «декларації про незалежність» та інших документів, які нібито змінюють статус півострова. Отже, державне майно було однією з основних видимих цілей  російсько-кримської бандитсь­кої спецоперації. Відтак кримська криза – це, по суті, грабіж території, бо інші її аспекти – політичні, культурні, етнічні – мають набагато менше значення. І хоча злодії очікували легкої наживи, аналіз засвідчує, що в кінцевому підсумку не виплатиться шкура за виправу.

Жертви «націоналізації»

Першим не випадково «націоналізували» Чорноморнафтогаз (ЧНГ) разом із газотранспортною системою Криму. Tyzhden.ua писав, що найціннішим активом компанії є доступ до шельфу Чорного моря (див. «Прагматичне «божевілля» Путіна»). За оцінками експертів, запаси блакитного палива в морі становлять 45–75 трлн м3, більша частина яких лежить під водами України, зокрема Криму. Та не все так просто. ЧНГ може реально збільшити видобуток газу в півтора-два рази й цілком забезпечити потреби півострова в блакитному паливі. Але основні запаси вуглеводнів у Чорному морі лежать на глибині понад 2 км, що є технологічно недосяжною для компанії. Газпром, якому, ймовірно, відійде ЧНГ, також не має відповідних потужностей. А глобальні енергетичні компанії, які володіють технологіями, а подекуди й контрактами з Україною, не мають права розробляти родовища на спірних територіях. Відтак ці величезні поклади вуглеводнів буде законсервовано до кращих часів.
Тому «влада» Криму навряд чи виграє від «націоналізації» ЧНГ. Вона може навіть програти, якщо Україна у відповідь підніме ціни на електроенергію та водопостачання, від імпорту яких залежний півострів, до світового рівня (про це вже заявила українська сторона). Понад те, компанія має перед НАК «Нафтогаз України» зобов’язань на 11 млрд грн, зокрема боргових. І хоча «віце-прем’єр-міністр» Криму Рустам Теміргалієв заявив, що АРК їх не визнає, він це муситиме аргументувати в судах.

Читайте також: Прагматичне «божевілля» Путіна. Економічний аспект захоплення Криму

Єдиною стороною, яка виграє від «націоналізації» ЧНГ, буде РФ (Газпром). Якщо родовища не розроблятимуть, залежність Європи від російського газу та висока ціна на нього збережуться довше, ніж могло би бути. Але й ця перемога Кремля виявиться короткотривалою, адже Європа, навчена гірким досвідом співпраці з РФ, робить конкретні кроки для диверсифікації джерел постачання енергоресурсів. Принаймні збільшення капіталізації Газпрому на $50 млрд (на 55% проти теперішнього рівня), на яке розраховувала Москва після привласнення нафтогазових родовищ у Криму, точно не буде.

Майно української армії, зокрема Військово-Морський флот, іншу зброю та боєприпаси, також «націоналізували». Наразі незрозуміло, що саме конфіскують, а що Україні вдасться вивезти, однак без матеріальних втрат, на жаль, не обійдеться. Найімовірніше, всю цю власність прибере до рук РФ, бо довірити її кримським бандитам – це те саме, що дати мавпі гранату. За різними оцінками, вартість військового майна у Криму становить від 18 млрд грн до понад $11 млрд. Сума, помітна для України, Росії забезпечить мінімальну вигоду. Річ у тім, що Кремль реалізує масштабну програму переозброєння, тому багато зразків, які перебувають на озброєнні ЗСУ, можуть просто не вписатися в конфігурацію оновленої російської армії. Зате в реалізації цієї програми РФ критично залежить від українських заводів, які працюють на оборонку. Спровокувавши Укроборонпром на відмову від постачання зброї до Росії, Москва у підсумку матиме набагато більше втрат, ніж здобутків. Навіть суднобудівні та судноремонтні заводи, які Путін поцупить разом із Кримом, своїми потужностями не компенсують тих прогалин, які їхня оборонка дістане в авіаційній, ракето-космічній та інших галузях у зв’язку з припиненням експорту нашої зброї до РФ. Україна зазнає економічних збитків, але змушена піти на це з огляду на національну безпеку.

«Влада» АРК «націоналізує» транспортну інфраструктуру, передусім залізницю та порти, а також автошляхи й аеропорти. Здавалося б, від використання цих активів Крим матиме непогані грошові надходження, але й тут не все однозначно. Стан автомобільних доріг не кращий, ніж на континентальній Україні, тому Росії доведеться вкладати мільярди доларів. Доходи від роботи аеропортів залежать від туристичного потоку, який може суттєво зменшитися. А ось залізниця та морські порти – потенційно ласі шматки, адже обслуговують український бізнес, тому чимало заробляють. Але є певні нюанси.

Читайте також: Хто віддасть украдені в України гроші?

Передусім український бізнес, зокрема олігархи, є монополістом у користуванні послугами кримських портів та залізниці. Поряд із цим він має багато альтернативних виходів до моря (Південний, Іллічівськ, Бердянськ тощо) на континентальній Україні, які значно швидше розвиваються. Тому прибутковість кримських портів та залізниці залежить від волі вітчизняних олігархів, причому ця залежність одностороння. Наші мільярдери можуть скористатися таким становищем, щоб диктувати кримським бандитам свої умови. І не лише в транспортних перевезеннях. Україна не повинна проґавити в цьому.

Анексія Криму стала проблемою для КНР. У грудні Україна домовилася з Піднебесною про будівництво на півострові глибоководного порту потужністю 500 млн т на рік для прийому китайських вантажів, призначених для Європи. Через кримську кризу цей проект заморожено, й наразі невідомо, що з цього приводу думає Китай. Якщо він відмовиться від будівництва порту, автономія втратить колосальні можливості. Відтак «націоналізація» транспортної інфраструктури також не гарантує швидких грошей і легкого життя.

Невід’ємним елементом «націоналізації» стали державні рекреаційні об’єкти. Курортний сезон є основним годувальником півострова, тож відпочивальні мають забезпечувати хороший дохід. Однак і тут є нюанси. По-перше, через кризу сезон-2014 зірвано, тож заклади відпочинку півострова матимуть величезні збитки. По-друге, українці, які створювали основ­ний попит на курортні послуги Криму, відмовлятимуться відпочивати там і надалі. Частина з патріотичних міркувань, а інші з огляду на те, що є безліч місць (Чорногорія, Туреччина тощо) зі значно кращим сервісом за ту саму ціну. Побічним ефектом буде розвиток рекреаційних зон континентальної України: у Карпатах та на узбережжі за межами півострова. По-третє, Росія взялася піднімати рівень зарплат і пенсій в автономії. Але в такому разі ціни на товари й послуги зростуть, бо зарплата закладена в собівартість. Ті, хто хоч раз відпочивав на півострові, й раніше нарікали, що ціни там кусаються. Але тепер вони можуть стати захмарними. Тоді навіть росіяни, які щоліта відвідують півострів, віддаватимуть перевагу відпочинку на російських курортах: Сочі, Туапсе тощо. Звідки тоді кримські бандити візьмуть туристів, як це вплине на бюджет півострова та в скільки разів зростуть дотації АРК уже тепер із російського бюджету? Відповідь на ці запитання повин­ні отримати не лише кримчани, а передусім росіяни, які схвалюють дії Путіна.

Інші аспекти анексії

Ще один економічний аспект – територіальний. З анексією Криму Кремль отримує новий клопіт. Передусім Москва мусить вкласти мільярди доларів в інфраструктуру півострова. Пріоритетною стає побудова транспортного каналу через Керченську протоку, який тепер включатиме не лише автомобільний та залізничний шляхи, як планувалося раніше, а й потужну лінію електропередач, водопровід, а також, можливо, кабель зв’язку. Усе це суттєво збільшить тривалість і вартість будівництва, яку досі оцінювали в $1,5–3,0 млрд. Загальна потреба у фінансуванні, зокрема й на реконструкцію інших інфраструктурних об’єктів, як-от автошляхи та порти, може сягнути близько $10 млрд. І все це бюджетні кошти РФ.

Крім того, є питання балансу електроенергії та води півострова. Доки транспортний канал через Керченську протоку не збудовано, Крим купуватиме електрику та воду в України за світовими цінами, тож це влітатиме Росії в копієчку, адже йдеться про мільярди доларів на рік. Та навіть якщо магістраль прокладуть, постане питання про створення резервів цих ресурсів на півострові на випадок форс-мажору. І якщо водний резервуар можна збудувати (за окремі гроші), то з електроенергією складніше. Саме тому росіяни заговорили про спорудження атомної електростанції на території Криму. Такий проект колись уже розглядали, але хоч би де в Криму поставили АЕС, це буде близько до моря і сейсмонебезпечних зон, що може відлякувати туристів, а в перспективі призвести до катастрофічних наслідків.

Читайте також: Як розгребти спадок Азарова?

Крім того, анексувавши Крим, РФ також отримала майже 2 млн осіб із поганим матеріальним становищем, критично залежних від доходів у курортний сезон. Якщо наплив туристів істотно зменшиться, на півострові дуже гостро постане проблема зайнятості. І хоча Мєдвєдєв під час візиту до автономії заявив, що Росія стимулюватиме створення там робочих місць, виникає питання: а чи здатні це зробити резиденти держави, у якій за останні 10 років з’явилося лише 4 млн нових робочих місць? І як вони вживатимуться з кримськими бандитами, які завдяки «націоналізації» звикають до легкої наживи, але не звикли працювати й нічого не тямлять в економіці? Перспективи масово працевлаштувати кримчан видаються примарними. Загальне зубожіння населення АРК може призвести до такого розгулу бандитизму, за якого теперішні дії Аксьонова і Ко видаватимуться не надто вже й страшними. І тоді вже Росії доведеться вгамовувати тих, із ким сьогодні Кремль займається піратством у державних масштабах.

Однією з небагатьох стратегічних переваг Росії від анексії Криму є те, що тепер вона контролюватиме Керченську протоку. І матиме змогу зловживати цим так само, як Туреччина – контролем над Босфором. Відтак у довготривалій перспективі для Києва важливо не розбудовувати транспортну інфраструктуру, яка виходить до Азовського моря (порти в Бердянську, Маріуполі тощо), а робити ставку на чорноморське узбережжя. Інакше будуть постійні конфлікти з північним сусідом щодо перетину Керченської протоки. Крім того, тепер Росія не платитиме нам за оренду бази ЧФ РФ і, денонсувавши Харківські угоди, не надаватиме стодоларової знижки на природний газ. Це безумовна втрата для України, яка, однак, змусить активніше зайнятися питанням диверсифікації джерел енергії та збільшенням енергоефективності економіки.

Наслідки анексії Криму, «націоналізації» державного майна та передачі частини його Росії вже вийшли за межі півострова. Україна заявила про те, що готує судові позови майнового характеру до РФ та проводить інвентаризацію об’єктів російської власності на своїй території, які конфіскують за рішенням міжнародних судів. Суму претензій оцінюють у 250 млрд грн, деякі експерти називають значно більші цифри. Ситуація вельми серйоз­на. Приміром, російський Альфа-Банк переводить 19,9% акцій Альфа-Банку Україна, які були в його власності, на кіпрський Alfa Bank Holding Ukraine, сподіваючись, що його не вважатимуть російським і не включать до списку майна, яке підлягатиме конфіскації.

Читайте також: Золоті яйця олігархів: чи різати курку, яка несеться не туди?

Крім того, Україна порушила питання про розподіл майна СРСР. Річ у тім, що Кремль виступає за так званий нульовий варіант, згідно з яким Росія є єдиною спадкоємицею всіх активів та зобов’язань Союзу. Київ раніше прийняв цей сценарій, але Верхов­на Рада так і не ратифікувала його. Це дало можливість Україні змінити власну думку й регулярно нагадувати Москві про свої претензії на 16,37% радянського спадку. За оцінками експертів, ідеться щонайменше про $80 млрд закордонного майна, не враховуючи боргів російського Ощадбанку перед громадянами України, а це $80 млрд без індексації. Разом із тим свого часу РФ сплатила українську частку боргів СРСР в обсязі $6,8 млрд. Зараз ця цифра зросла до $20 млрд, про які одразу нагадав Кремль, висунувши умову негайно сплатити їх для того, щоб лише розпочати переговори про розподіл радянського майна не за схемою нульового варіанта. Якщо Москва накрутила такі відсотки на борг, то на яку суму компенсації може претендувати Київ?

Так чи так, але йдеться про сотні мільярдів доларів, які РФ не захоче втрачати за жодних обставин. Навіть якщо ми виграємо справи в усіх міжнародних судах, чи можна розраховувати на отримання від Кремля живих грошей? Чи можна очікувати законослухняності від країни, яка знехтувала Будапештським меморандумом? Питання риторичне, але коли реально йтиметься про такі гроші, то може назріти конфлікт, який за масштабом перевершить не тільки кримську кризу.

Україні потрібно створити ґрунт для повернення Криму. Для цього передусім слід стрімко розвивати економіку й за деякий час запропонувати кримчанам якісну альтернативу тим реаліям існування, які чекають на них протягом наступних кількох років. Українські олігархи стануть у пригоді. І не лише своїм тиском через інфраструктуру. Аксьонов заявив, що приватний бізнес не «націоналізуватимуть», але попросять його перереєструватися, щоб платити податки в Криму. Відтак і далі в АРК працюватиме не лише лояльний до Росії Фірташ («Кримський титан», Кримський содовий завод), подальшу долю якого наразі важко прогнозувати, а й Ахметов (Укртелеком, Крименерго), Коломойський (ПриватБанк) тощо. За певної політики держави присутність українського бізнесу разом із зусиллями кримськотатарського народу може створити на півострові такий внутрішній опір, проти якого російські окупанти та місцеві бандити не встоять і будуть змушені повернути автономію Україні. Наша влада має усвідомлювати це.

Якщо українці вже обрали ненасильницький опір як свою візитівку, то повинні застосувати всі доступні важелі (юридичні, інформаційні, економічні) для того, щоб він був ефективним у протидії не тільки внутрішнім тиранам, а й зовнішньому агресорові. Й тоді ми покажемо всьому світові, що будь-яка агресія, якщо вона не проникає в серця людей і не нищить їх, приречена на поразку в довготривалому періоді. Коли люди в усьому світі це зрозуміють, то зміцняться в намаганнях шукати добра і заховувати свою душу перед злом. Це може створити підґрунтя для нової, мирної епохи існування людства та піднести Україну до небачених висот.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено